Мир под давлением Трампа. Что начало меняться в 2025 году и где есть позитив для Украины

На початку 2025-го світ зустрічав новий рік із пересторогою.

Тоді новообраний президент США готувався до повернення у Білий дім, але тепер – маючи більшість в обох палатах Конгресу і не приховуючи прагнення до радикальних змін.

А сигнали, які лунали від нього та його команди, налаштовували скоріш на песимізм.

Втім, в українському суспільстві були й позитивні очікування від Дональда Трампа.

Опитування засвідчували, що українці дають новообраному президенту США найвищий кредит довіри серед усіх європейських націй.

Пояснення цього були очевидними.

В Україні багато хто втомився через нерішучість та обережність попередньої адміністрації Джо Байдена в опорі агресії РФ, а часом навіть штучне стримування американцями допомоги від інших держав.

Так, Трамп ніс невизначеність, а його бажання відновити діалог з Путіним лякало – але було сподівання, що "флірт" з РФ протримається недовго.

Що невдовзі, зіткнувшись із неуникним російським обманом та спробою "кидка" у виконанні Путіна, "яструбині" настрої у Республіканській партії США переможуть і Трампу доведеться перейти до посиленого тиску на РФ.

Втім, реальність виявилася гіршою навіть за прогнози песимістів.

Вибір топпосадовців нової адміністрації від початку викликав багато запитань (ми розповідали про це невдовзі після перемоги Трампа).

Але те, що республіканці з "яструбиного табору" не готові опиратися президенту навіть у критичних темах, стало несподіванкою.

Конгрес схвалив призначення практично всіх урядовців, про кого просив Трамп.

Так нацрозвідку США очолила Тулсі Габбард, що поширювала російську пропаганду про Україну, Пентагон – телеведучий Піт Гегсет тощо.

А рішення уряду вийшли за межі усіх очікувань.

Навіть найтемніші прогнози не передбачали, що Трамп зруйнує інструменти м'якої сили США (зупинка роботи USAID, ліквідація "Голосу Америки" тощо – це незворотні дії).

Що Вашингтон почне погрожувати анексією сусідам та союзникам.

А також – що у російсько-українській війні США відкрито відстоюватимуть позицію Кремля.

Це – реальність 2025 року, з якою довелося змиритися і Україні, і європейським партнерам, які зрозуміли, що вихід США з Європи є питанням часу.

Загалом цивілізований світ втратив США як частину західної ціннісної спільноти, і є високі шанси, що цей процес вже став незворотним.

Втім, рік приніс і позитивні наслідки для України.

Перший – це те, що Європа прокидається у безпековому плані.

Європейські лідери звикають до думки, що безпеку доведеться забезпечувати без США.

А це підвищує розуміння важливості України.

І другий – це зміни на шляху до членства в ЄС.

За підсумками року Україна, попри угорське вето, відновила рух до вступу.

А тиск Трампа, як не дивно, збільшує шанси на успіх цього процесу.

Втім, найбільшим генератором невизначеності, як і раніше, лишається російська агресія та нечіткі перспективи миру – хоча треба визнати, що Трамп із його підходами, що йдуть всупереч минулому світовому порядку, наблизив цю можливість.

Хоча навіть у разу досягнення мирної угоди прийнятність її умов – під питанням.

Сварка з Трампом, що не стала кінцем історії.

"Ви на межі Третьої світової війни, не можна з цим гратися.

Те, що ви робите, є зневажливим до нашої країни.

І ви не можете диктувати, що нам робити", – заявив Дональд Трамп 28 лютого Володимиру Зеленському на зустрічі в Овальному кабінеті, що транслювалася у прямому ефірі.

Той короткий візит – невдовзі після сварки з Трампом українській делегацій наказали покинути Білий дім – став унікальною, небаченою подією та однією з головних у 2025 році.

Не лише для України, а й для інших держав, що вважали США своїм партнером або союзником.

А для нас ця зустріч запустила ланцюжок подій, що остаточно довів розворот курсу Сполучених Штатів щодо підтримки України у війні.

Адже після цього реальністю стало не лише призупинення військової допомоги США, а й навіть тимчасова зупинка у постачанні Україні розвідувальних даних.

У тому числі тих, що важливі для опору ракетним атакам з Росії.

Зрештою кризу у відносинах вдалося подолати.

Угода про надра була радикально перероблена.

США хоч і зупинили безкоштовну передачу зброї Україні, проте погодилися на її продаж.

Неоціненну допомогу в "примиренні" Зеленського з Трампом надала Європа.

Це і британці, яких Трамп продовжує сприймати як союзників.

Лондон постійно консультував Україну про тактику роботи з цією адміністрацією, а також намагався впливати на позицію Вашингтона.

Є свідчення і про вагомий вплив короля Чарльза, який зрештою прийняв Трампа і мав з ним розмову про Україну.

Це і європейські важковаговики, на кшталт Фрідріха Мерца та Джорджі Мелоні.

Це і генсек НАТО Марк Рютте, який має непогані відносини з Трампом, відчуває його прагнення.

Саме Рютте запропонував формат PURL для купівлі з США необхідного Україні озброєння, який повернув стабільність військових постачань.

Це і несподівані гравці – як-от фінський президент Александр Стубб, що розвинув дружні відносини з Трампом через спільне захоплення гольфом.

Символом залучення європейців до "мирних переговорів" з Трампом став другий у 2025 році візит Зеленського у Білий дім, у серпні, який відбувся разом із групою підтримки – лідерами Франції, Німеччини, Британії, Італії, Фінляндії, президенткою Єврокомісії та генсеком НАТО.

Тоді партнери вирішили супроводжувати Зеленського, щоб гарантувати, що катастрофічний сценарій 28 лютого не повториться; втім, далі такої потреби вже й не було.

Зустріч у Білому домі 18 серпня 2025 року за участі європейських лідерів.

ANDREW CABALLERO-REYNOLDS/AFP/East News.

У жовтні – знову візит Зеленського.

Тоді у Білому домі нібито навіть розмірковували про передачу Україні ракет Tomahawk.

Цей крок від початку видавався малоймовірним, але навіть обговорення цього неймовірно дратувало РФ.

І нарешті, візит до приватної резиденції Трампа Мар-а-Лаго 28 грудня.

Але говорити про стабільне потепління відносин зі США після 28 лютого – точно не можна.

Ставлення Трампа до України – це суцільні "гойдалки".

Компліменти на адресу Києва чергуються з тиском.

Від ідеї про Tomahawk Трамп публічно відмовився, власноруч нівелювавши інструмент тиску на Кремль.

У серпні Трамп прийняв Путіна на Алясці, поставивши крапку на політиці його міжнародної ізоляції.

Та ще важливіше, що за результатами цих переговорів Трамп відмовився від вимоги до РФ про негайну зупинку вогню.

У Києві прямо визнають: у мирних переговорах США представляють сторону РФ.

Це все – відлуння основної зміни у політиці США: і щодо України, і загалом.

Протягом кількох десятиріч Америку сприймали як лідера вільного світу, і дії кожної американської влади так чи інакше підлаштовувалися під цю матрицю.

Щодо демократичності окремих елементів американського суспільного ладу можна було сперечатися; з нею точно можна було змагатися у цьому тощо.

Але у критичних ситуаціях саме США ставали на сторожі світового порядку.

І саме навколо Америки гуртувався колективний геополітичний Захід, тобто світова демократична спільнота.

Зараз це – у минулому.

Для Вашингтона стара роль та старі цінності втратили вагу, а перебудова світового порядку стала метою чинної влади.

Це необхідно усвідомлювати, аналізуючи та прогнозуючи дії американських партнерів.

Трамп атакує Європу.

Оскільки США змінили не лише українську або російську політику, а й бачення світу загалом, то й наслідки цього зачепили не лише нас – а весь світ.

Не менш вражаючим став розворот Дональда Трампа щодо Європи.

Дедалі більше Трамп штовхає союзників до усвідомлення того, що для нього НАТО став такою собі "валізою без ручки".

А союзницькі відносини, побудовані на інших цінностях, крім грошових – втратили будь-яку вагу.

Перші шокуючі союзників заяви Трампа почали з'являтися ще до його інавгурації: обраний президент раптом почав говорити про намір приєднати до США Гренландію і Канаду.

Та якщо спершу йшлося про некоректні пропозиції американського лідера до Данії про продаж нею арктичного острова, то після інавгурації Трамп став жорсткішим і почав натякати на його силове захоплення.

Так само він лише наростив свій тиск на уряд Канади, вимагаючи від неї приєднання до США.

Зазіхання на анексію території двох держав, що є союзницями Сполучених Штатів по НАТО, виходило за межі, які біли прийнятними у старому світовому порядку.

Усі спроби інших учасників Альянсу знайти аргументи для зупинки цієї риторики не мали успіху.

А далі була сумновідома мюнхенська промова нового віцепрезидента США Джей Ді Венса, в якій він оголосив про ціннісний розрив зі старою Європою та про нову політику США.

Також уперше американський урядовець такого рівня поставив під сумнів трансатлантичну єдність.

Важливо, що попри всі свої дії керівники США не визнавали свою роль у розриві.

Всю вину Білий дім покладав на Європу.

Та й загалом підтримка антисистемних сил у ЄС стала частиною зовнішнього курсу США.

Не завжди Трамп мав у цьому успіх.

Так, американська підтримка не змогла забезпечити перемогу ані "Альтернативи для Німеччини", за яку Венс відкрито агітував, ані Партії свободи Герта Вілдерса у Нідерландах, ані навіть фаворита Трампа у Румунії, ультраправого Джордже Сіміона.

Утім, у Польщі підтримка США мала ефект.

Там новим президентом став Кароль Навроцький, якого активно підтримували емісари Трампа (президент США навіть прийняв у Білому домі кандидата Навроцького та відправив агітувати за нього міністерку внутрішньої безпеки Крісті Ноєм).

А у Чехії на виборах перемогла партія ANO, чий лідер Андрей Бабіш позиціонував себе як "чеський Трамп" (хоча справедливості заради варто відзначити, що ANO була лідером перегонів і рік тому).

Але основа дій Трампа – не ідеологія, а економіка.

Тут він отримав головні перемоги на європейському "фронті".

Європа погодилася платити за свою безпеку і за безпеку України.

За Байдена США були головним постачальником військової допомоги для ЗСУ, а тепер – лише продають зброю через згадану програму PURL.

І навіть у переговорах про повоєнні гарантії безпеки йдеться про те, що європейці платитимуть за американську участь у них.

Крім того, щоб не розлютити Трампа і уникнути небезпеки швидкого виходу військ США з Європи, країнам-членам НАТО довелося погодитися на майже двократне зростання своїх оборонних витрат – з 2% до 3,5% від ВВП (офіційно йдеться про 5%, але це – радше рекламний трюк, адже решту 1,5% складають інфраструктурні витрати, які раніше не зараховуватися як "навколооборонні".

Крім того, Трамп змінив умови світової торгівлі.

США в односторонньому порядку та з порушенням міжнародних угод оголосили про запровадження митних тарифів на імпорт з інших держав, у тому числі європейських.

І хоча за своїм економічним потенціалом ЄС міг цілком дозволити собі торгову суперечку з США (як це зробив, наприклад, Китай) – у Брюсселі на це не зважилися.

Насамперед тому, що не можна вести торгову війну з тим, від кого залежить твоя безпека.

При цьому в європейських столицях розуміють, що навіть нинішня поступливість не дає можливості покладатися на безпекову парасольку США так, як це було у минулому.

Перше рішення про виведення частини американських військ (наразі з Румунії) вже ухвалене.

Україна стала ближчою до вступу в ЄС.

А як щодо НАТО?.

Вище вже йшлося, що європейські лідери стали ключовими захисниками України у складних перемовинах з президентом Трампом; але ця допомога є значно ширшою.

По суті європейська підтримка є головним чинником, який дозволяє Україні відповідати "ні" на російсько-американські пропозиції, що часом нагадують умови капітуляції – і при цьому зберігати стабільність держави.

А після того як військова та фінансова допомога США зупинилася – європейці перебрали її на себе.

Треба наголосити, що Європа у цьому сенсі – це не лише Євросоюз.

Велика Британія продовжує лишатися одним з ключових (і найбільш сміливих!) донорів ЗСУ.

А 2025-й став роком, коли різко збільшилася допомога від Норвегії – держави, яка за збігом обставин отримала значні фінансові надходження через російську війну.

Втрата "старої Америки" змусила норвежців переглянути свій внесок на підтримку ЗСУ.

Але ключову роль у підтримці України відіграє все ж Євросоюз.

Останній доказ цього – непросте рішення ЄС про фінансовий порятунок України у наступні два роки на суму 90 млрд євро.

Крок, без якого позиції Києва у переговорах з РФ та США стали би суттєво слабшими і на країну чекало би фінансове провалля.

Гартуванню Європи сприяла не тільки нова реальність, створена Трампом, а й політика Путіна, який продовжує тестувати межі дозволеного і демонструє, що напад Росії на держави ЄС/НАТО є цілком можливим.

Одним з поворотних моментів стала ніч на 10 вересня, коли російські БПЛА масово залетіли на територію Польщі.

І хоча цей випадок не призвів ані до жертв, ані до істотних руйнувань, він допоміг усвідомити загрози багатьом тим, хто жив ілюзією безпеки.

Тим більше, що далі відбулася схожа атака на Румунію, навмисне порушення повітряного простору Естонії тощо.

А ще це довело, що безпековий союз з Україною потрібен самій Європі.

Дії Польщі під час тієї дронової не були ані ефективними (частина дронів подолали сотні кілометрів від кордону), ані виправданими фінансово (збиття коштувало неймовірно дорого у порівнянні з вартістю російських дронів), ані безпеково (єдині руйнування, зафіксовані тоді у Польщі, спричинила ракета ППО, що впала на польський будинок).

Натомість Україна має унікальний досвід війни сучасного типу.

І протидія БПЛА – лише один з елементів, який має стати у пригоді іншим союзникам.

На жаль, найпростіша інтеграція України у європейський безпековий простір – через вступ до НАТО – наразі лишається поза розглядом через позицію США, які планують використати це як власну поступку на переговорах з РФ.

Утім, Україна не відмовляється від мети вступу до Альянсу, сподіваючись на зміну обставин.

Зрештою, майбутнє НАТО у чинному складі та роль США у ньому в довгостроковій перспективі лишаються під питанням.

А от у питанні вступу України до ЄС 2025 рік приніс переважно позитивні новини.

Хоча у липні Україна мала можливість звернути "не туди" і власноруч поховати своє європейське майбутнє, коли парламент ухвалив, а президент підписав закон, що руйнував незалежність антикорупційних інституцій.

Тоді здавалося, що наслідки цього кроку – незворотні.

Але їх загалом вдалося подолати.

Від дедалі більшої кількості європейських посадовців, у тому числі у розмовах не під запис, доводиться чути про відновлення довіри до реформ в Україні.

Ще на початку осені ЄС продемонстрував кредит довіри до Києва, коли відмовився від всерйоз обговорюваних планів розділення пари "Україна – Молдова".

А у грудні відбулася подія, яка на певний час нівелює угорське вето: в ЄС винайшли спеціальну процедуру для вступних переговорів, яка дозволяє не зважати на політичне блокування з боку Орбана і не гальмує зближення України та ЄС.

Єдиною умовою для вступу лишаються реформи, перелік яких Україна вже отримала, пояснює віцепрем'єр Тарас Качка.

І це, напевно, є головним результатом 2025 року за лінією ЄС.

Наше майбутнє – знову в наших руках.

Це не гарантує, що зрештою ми досягнемо успіху.

Але якщо схибимо – це буде провиною лише України.

2026-2027 роки будуть вирішальними на цьому шляху.

Автори: Юрій Панченко, Сергій Сидоренко,.

редактори "Європейської правди".