У наше життя повернуться "політика", вибори і чвари: яким 2026 може стати для України – прогноз 24 Каналу

Україна дуже важко пережила 2025 рік. Війна та всі пов'язані з нею страшні випробування, на жаль, продовжуються. Також у наше життя повернулася "політика" (і в поганому, і в хорошому сенсі слова), завдавши удару по національній єдності.

Винні в цьому не лише зовнішні вороги (хоча, вони насамперед), але й ми самі. Так ніби нам мало жорстокої війни, втрат на фронті та в тилу… Увесь рік Україна здригалася від корупційних скандалів, чвар і колотнеч.

24 Канал розповідає, яким був 2025 рік, а також намагається за допомогою експертів з'ясувати, яким може бути 2026-й. Чи настане нарешті мир і якщо так – яким він може бути. У цьому нам допомагають:

• політолог і засновник аналітичної спільноти Resurgam Дмитро Корнієнко,
• керівник політико-правових програм в Українському центрі суспільного розвитку Ігор Рейтерович.

Як війна на виснаження втомила Україну?

В умовах війни та воєнного стану, в яких живе Україна вже майже 4 роки, логічно та зрозуміло, що найбільша увага прикута до фронту. А там справжнє пекло. Прогрес технологій і використання дронів, насамперед FPV, а також їх масштабування перетворили бойові дії на щось химерне. На фронті утворилася KillZone (зони смерті), що є смертельними для людей і техніки, і подолати які можна лише ціною надзусиль і великих жертв.

Росія готова сплачувати цю ціну й тому має просування на фронті. Але воно відбувається зі швидкістю черепахи, хоч і використовують для атак віслюків і коней. При цьому все навколо перетворюється на руїни та гори щебню, непридатні для життя. Безпілотники розсіяли "туман війни" та зробили поле бою відкритим. Це максимально ускладнило накопичення сил і проведення бодай тактичних маневрів.

З огляду на це такі операції, як десант ГУР у Покровську в листопаді 2025 чи грудневий контрнаступ "Хартії" та інших "пожежних команд" у Куп’янську, сприймаються як диво. Так воно і є, але диво це рукотворне й за нього сплачено дуже велику ціну.

2025 рік показав, що українські ресурси вичерпуються, насамперед мова про людей. Вони, налякані, втомлені, виснажені. Багато хто просто не хоче воювати, навіть розуміючи, якою страшною може бути альтернатива. І це не зрада, а сумна реальність.

Так було під час попередніх світових війн, коли на зміну оптимізму та патріотичному куражу перших місяців бойових дій прийшли жах і апатія. Про це писали Ремарк, Олдінгтон, Анатоль Франс та інші. Те саме бачимо нині в Ізраїлі, де частина населення (ортодокси харедим) буквально повстали проти влади та саботують мобілізацію у воєнний час, чудово розуміючи, що на кону.

Це і є війна на виснаження, і вона – немилосердна для всіх. Особливо для росіян. І мова навіть не про надуспішні та вже легендарні українські операції в тилу окупантів (знаменита "Павутина", серія діпстрайків і мідлстрайків, вибиття російського флоту в Чорному морі тощо).

Путін і компанія безжально кидають у бій все нових і нових людей, щоб ті гинули під Покровськом, Сіверськом, Мирноградом, Лиманом, Гуляйполем, помирали, але тягли руки в бік Слов'янська, Краматорська, Запоріжжя чи навіть Сум. Бо росіянам потрібна вся Україна – вони й хотіли, але цього не сталося ні за 3 дні, ні за 3 роки. Натомість під завісу 2025 путіністи захоплюють лише Сіверськ, але без оточення ЗСУ та розгрому. Лише руїни.

Росіяни все перетворюють на руїни, які потрібні їм лише для накопичення та потенційних плацдармів для нових смертельних атак – реальних і потенційних.

Україна зможе чинити опір Росії ще рік чи два?

Весь 2025 рік пройшов під знаком "мирних переговорів". Саме в лапках, бо в реальності ж ми бачили, як новий господар Білого дому намагався схилити Україну до капітуляції та винагородити Росію за її злочинну агресію. Вже на початку року Трамп відмовився від фінансування українського спротиву, а потім неодноразово зупиняв надання даних розвідки й вже оплачену допомогу. Такий шантаж дорого коштував Україні і якби не допомога Європи, ми б не встояли.

Однак підтримка європейців – не те, що має бути завжди, бо за 2025 рік ми побачили велику кількість спроб "вмити руки" та "пропетляти", оголосивши, що "їхня хата скраю". Але гібридна війна Росії, яку Путін розпочав у 2025 проти Європи, посприяла тому, щоб раціо взяло гору і європейці активно долучилися до програми PURL (придбання у США зброї для України, за яку вже сплатили американські платники податків, – 24 Канал), а в грудні ЄС ухвалив рішення про надання 90 мільярдів євро для України.

Це означає, що Україна має змогу чинити організований опір росіянам ще мінімум 2 роки. Принаймні, це дає Україні таку макрофінансову основу. Звісно, було б краще, якби Європа замість цього узгодила конфіскацію заморожених російських активів або хоча б так званий "репараційний кредит", але маємо те, що маємо.

Тому домашнім завданням для Європи на 2026 рік має стати набуття не лише політичної відповідальності, але й рішучості та сміливості діяти проактивно, бо вагання та обережність надсилають Росії та світу неправильний сигнал. Яким точно скористаються, як не Путін, то Трамп. Останній усім своїм видом демонструє бажання зруйнувати єдність Європи й прямо кидає Старому Світу виклик новою доктриною нацбезпеки США. І тут велика роль відведена Україні.

На думку Дмитра Корнієнка, ставка Трампа дуже ризикована, адже він знову може постраждати через свій тиск на Україну. Під час своєї першої каденції він вже отримав імпічмент від Палати представників. Нині ж надмірний тиск на Україну та спроби грати на боці Росії можуть коштувати Трампу провалу на виборах до Конгресу в лютому 2026 року.

Чи можливий мир у 2026 і чи буде "Корейський сценарій"?

Чи стане такою "грою на его Трампа" черговий захід на мирні переговори, який ми спостерігаємо просто зараз, невідомо, але наприкінці 2025 з'явилося відчуття, що зупинка бойових дій можлива. Адже виснажена не лише Україна, а й Росія також. Просто Путін не хоче цього визнавати й знову жене на забій нові партії смертників, цього разу вже на конях, а не танках. Але це не змінює реальності.

Ефектна поява 12 грудня Зеленського в Куп'янську, який Росія давно оголосила захопленим, зруйнувала удавану реальність, в якій живе Путін: дивіться відео

Тож яким буде цей мир, якщо Росія так само вимагає капітуляції, а США здебільшого її в цьому підтримують?

Завдяки численним інсайдам і заявам президента Зеленського ми бачимо, що Україна готова йти на поступки, але непохитна в трьох основних питаннях:

• території;
• гарантії безпеки;
• гроші на відновлення.

23 грудня про погоджений Україною, європейцями та США спільний проєкт договору з 20 пунктів детально розповів сам Зеленський. Однак є одна проблема – згода на них Росії. Адже її немає, а Трамп весь 2025 рік демонстрував, що не готовий реально карати Росію за саботаж мирного процесу, натомість шукає можливості перекинути вину на Україну.

Хоча вже перших санкцій від Трампа щодо російської нафти восени 2025 року вистачило, щоб зробити росіянам боляче. Тобто маємо ситуацію, коли в Трампа є всі важелі та інструменти, щоб примусити Росію розпочати реальні мирні переговори, але відсутнє відповідне бажання.

Втім, у 2026 році гойдалки мають нарешті закінчитися, оскільки в Росії фізично вже не стає можливості продовжувати війну. І тому все частіше лунають згадки про "Корейський сценарій", але вочевидь, що кожен розуміє тут щось своє.

Політолог і засновник аналітичної спільноти Resurgam Дмитро Корнієнко наголошує на численні червоні прапорці та закликає не брати на віру численні інсайди та гучні заяви.

Політолог Ігор Рейтерович вважає, що умовний "Корейський сценарій" в підсумку і буде взято за основу, але констатує, що залишається дуже багато невизначеностей.

Також експерт нагадує, що, де-факто, частиною реального "корейського сценарію" була й смерть тодішнього російського диктатора – Сталіна, після якої, власне, конфлікт було заморожено. Тому в цьому варіанті можливі свої "чорні лебеді" (Сталін помер на 75-му році життя, Путіну нині вже 73, – 24 Канал). І це дає Україні шанс.

Чи будуть вибори й що ще за референдум?

З огляду на можливість шансу у вигляді чорних лебедів активізувалися не лише розмови про швидкий вступ України до ЄС, але й питання виборів. Точніше – і виборів, і потенційного референдуму щодо мирної угоди.

Ми можемо піти на референдум повною угодою, яка закріпить закінчення війни. Бо люди можуть обрати: нам підходить таке закінчення або не підходить. І тоді референдум. На референдум треба мінімум 60 днів. І нам потрібне реальне припинення вогню на 60 днів. Інакше ми не проведемо. Тобто референдум не буде легітимний. Нелегітимний референдум – це розкол держави всередині. Окрім того, що референдум – це, в принципі, виклик. Але референдум може бути єднальним. Але під пострілами хто піде на референдум? Я глибоко розумію, скільки повинно бути мільйонів людей, щоб був легітимним референдум. Є частина людей на тимчасово окупованих територіях, вони не можуть голосувати. І давайте чесно – вони не можуть обирати, як нам закінчувати війну. Це просто неправильно, на мій погляд. Багато дискусій про це. Але на підконтрольній території, де реально провести законний і чесний референдум, голосування та процес підготовки до референдуму – як, до речі, і до можливих виборів, про які говорять партнери – мають відбуватися в умовах безпеки. Якщо немає безпеки, під питанням і легітимність. Ми все це пояснюємо нашим партнерам. На мій погляд, що у варіанті А – "стоїмо там, де стоїмо" – я не вважаю, що нам потрібен референдум. Бо якщо ми "стоїмо там, де стоїмо" – ми можемо закінчити війну на основі цієї угоди й дотиснути питання з Запорізькою атомною станцією. Якщо ж щось інше, то одного підпису точно не достатньо,
– Володимир Зеленський 23 грудня пояснює позицію України щодо можливого референдуму.

Наразі українське законодавство проведення виборів під час воєнного стану забороняє, але Верховна Рада та президент готові піти на унікальний крок та заявляють про готовність ухвалити відповідні безпрецедентні зміни. Але для цього потрібна зупинка бойових дій, де США та Європа мають виступити гарантом безпеки, чого вочевидь хочуть уникнути. Цим точно прагне скористатись Росія.

Путін на своїй "прямій лінії" цинічно пообіцяв подумати над тим, щоб не завдавати ударів вглиб України у день волевиявлення. Звісно, цього замало, а тому наразі не зрозуміло, наскільки все реалістично.

Натомість в Україні вже давно почалася "політика" та відновилися відкриті чвари.

Соціологія вперто штовхає колишнього головнокомандувача Сил оборони України, а нині посла України у Великій Британії Валерія Залужного до другого туру президентських виборів. При цьому досі невідомо, чи готовий на це сам Залужний, а також – чи піде взагалі на вибори його потенційний візаві у 2 турі – чинний президент Зеленський.

Він наразі впевнено не говорив про своє бажання піти на другий строк. При цьому варіант з умовним Черчиллем, якого британці не переобрали після перемоги над Гітлером також не виключений. Це залишає дуже багато питань, на які наразі не існує відповідей.

Для влади 2025 рік був непростим. Втома суспільства від війни почала екстраполюватися на неї все активніше, а все нові та нові корупційні скандали лише виступали каталізатором.

Запит суспільства на оновлення спробували втамувати косметичним ремонтом. Влітку відбулося перезавантаження Кабміну – його замість ветерана уряду Дениса Шмигаля очолила Юлія Свириденко. При цьому деякі міністерства та напрямки отримали дійсне підсилення та покращили свою ефективність. Але цей крок запит на зміни не закрив усі питання.

Восени Президент змушений був звільнити свого помічника та головного радника Андрія Єрмака. Єрмак пішов у відставку внаслідок гучних викриттів операції НАБУ під кодовою назвою "Мідас" (яка нібито його прямо не зачепила), але швидше – від загальної втоми від нього, яка в другій половині року набула ознак передозування.

Неочевидним наслідком завершення "Епохи Потужності" в українській політиці стала реінкарнація призабутої колишньої речниці президента Юлії Мендель, яка агресивно вилила на Єрмака купу бруду, давши тому шанс побути кимось на кшталт кардинала Рішельє – антигероя "Трьох мушкетерів", до якого герої Дюма в наступних книгах вже посилалися як морального авторитета. Хто правий – розсудить історія або той, хто монтує нову серію плівок.

При цьому НАБУ, яке влітку влада з подачі, вочевидь, Єрмака намагалася позбавити незалежності, нині поводиться немов той Netflix з другою частиною фінального сезону серіалу Stranger Things, раптово обірвавши публікацію "плівок Міндіча" на найцікавішому місці. І це вже дає підстави припускати, що детективи таки не лише змагаються з корупцією, але й намагаються впливати на політику. Але все ж будемо сподіватися, що це просто збіг, бо суспільство щодо антикорупційної системи має великі плани.

Політиків та "політики" дійсно стало забагато. Нею у 2025 році стали займатися буквально всі – медійні військові й самі ЗМІ, корупціонери й антикорупціонери, дипломати та блогери. Що говорити, коли навіть народні депутати зажадали не бути, як казав Геннадій Кернес, "кнопками", а влаштували Зеленському та Офісу Президента "свято непослуху", під час якого віднайшли власну суб'єктність і нині вже відкрито говорять про реінкарнацію парламентсько-президентської республіки.

На щастя, найгіршого сценарію, здається, вдалося уникнути – ми маємо бюджет на 2026 рік. Трохи, а подекуди й зовсім не не трохи фантастичний, з великим дефіцитом і 200 000 гривень виплат для нардепів, але все одно чітко зафіксований на папері. Це дуже важливо для економіки та бізнесу.

За нього не голосували пани-депутати з "Голосу" (за одним виключенням), "ЄвроСолідарності" та БЮТ, але цей саботаж під прикриттям патріотичних гасел пройшов майже непомітно. Також ми не побачили ані "Чорної ради", ані, прости господи, "уряду національної єдності" (але в добре відомому форматі "ширки" 2006 року) на чолі з реліктами попередніх епох.

Нині ми спостерігаємо такий собі "розгул демократії". Наскільки це можливо у воєнний час – належить з'ясувати у 2026 році. Але не будемо забувати, що права несуть і обов'язки, а ключові рішення щодо потенційно не надто позитивних умов майбутнього миру доведеться ухвалювати саме в стінах парламенту.

Хто може дивитися у завтрашній день?

Попри всі проблеми у 2026 рік Україна вступає з надією. Бо якою б страшною не була війна, вона закінчиться. Як не було б важко, але Україна не впаде, а значить – матиме шанс. Головне, що шлях відомий – це курс на вступ до ЄС. Це не станеться 1 січня 2027 року, як пишуть американські колумністи, але точно буде.

Оцінка ситуації Дмитром Корнієнком знайшла підтвердження під час спілкування Володимира Зеленського з українськими журналістами 23 грудня:

Українська логіка в тому, що гарантії безпеки – а членство в Євросоюзі ми вважаємо саме гарантією безпеки – навіть якщо набувають чинності з роком, двома, трьома – це все одно обов'язкові гарантії безпеки. Якщо гарантії безпеки з боку США, то вони голосуються в Конгресі й тоді набувають чинності. Якщо гарантії безпеки з боку Коаліції охочих, то це момент підписання, а потім, напевно, ратифікація парламентами тих країн, яким це потрібно згідно з їхнім законодавством. Хтось із Коаліції охочих дає військову допомогу, хтось не дає. Різна допомога і різна конституція у тієї чи іншої держави. Тобто все це може набувати чинності послідовно. Членство в Євросоюзі – це теж набуття частини наших гарантій безпеки, і тому ми хочемо закріпити дату – коли це станеться. Наприклад, це 2027 рік або 2028 рік – має бути якась конкретика, бо без конкретики гарантія безпеки не виглядає як справді гарантія безпеки.

Що ж до згаданої українським лідером конкретики, то робота в цьому напрямку ведеться. 4 листопада 2025 Єврокомісія оприлюднила звіт щодо реалізації політики розширення, де з деякими нюансами визнала успішність України на шляху євроінтеграції та констатувала прогрес реформ за рік, ба більше – він оцінений вище, ніж у два попередні роки. Фактично ЄС пробачив Києву спробу ліквідувати незалежність антикорупційних органів і надіслав чіткий сигнал – ми хочемо, щоб ви стали частиною ЄС.

На думку Ігоря Рейтеровича, за цим ховається цілком прагматичний розрахунок, адже Європі просто необхідна сильна Україна. І тут переплелися як безпекові, так і банально суто економічні моменти.

23 грудня про Володимир Зеленський під час спілкування з журналістами розповів, що до проєкту відновлення України дуже хочуть долучитися США.

У нас пропрацьований з американською стороною документ щодо відновлення та економічного розвитку, так називаємо цей документ: Дорожня карта процвітання України, – і це довгостроковий економічний документ, бачення до 2040 року, яке розроблене спільно зі Сполученими Штатами. Фактично передбачені всі ключові елементи угоди про інвестиції та майбутнє відновлення. Власне, зміст багатьох пунктів Плану стійкості України закладені в цій дорожній карті, і коли ми говоримо про стійкість України – ми маємо розуміти не тільки те, що ми робимо самі, але й те, що готові зробити партнери разом з нами. Зараз у нас фактично зʼявляється таке чітке розуміння можливостей участі партнерів – як Сполучених Штатів, так і Європи й інших партнерів,
– президент України про мотивацію США.

Але треба розуміти, що ЄС, США чи хтось ще не прийде і не зробить все за нас. У 2026 перед усіма нами стоїть чимало викликів.

• Україні необхідно зберегти обороноздатність і силу, сформулювати чітке бачення майбутнього миру і не перечубитися під час узгодження цього плану.
• Нам необхідно придумати, де взяти гроші на Gripen та Rafale, PATRIOT й інші системи ППО, фінансування на 800 000 війська та ще чимало всього.
• Нам необхідно розробити стратегію повернення українців на Батьківщину та відновлення її самої. І це колосальна задача. Станом на кінець 2025 року, загальна оцінка втрат України від російської війни – 800 мільярдів доларів.

Мусимо провести вибори й не дати шансу проросійським і антиєвропейським силам на реванш. Все це знову потребуватиме надзусиль, але коли нам щось легко давалось? Тож проводжаємо 2025-й і подвоюємо зусилля у 2026-му. Дякуємо за увагу до цього питання (с).