Актор, який 30 років виконує роль Святого Миколая: Сучасні діти все одно вірять у дива

Ця роль – якраз для нього. Так кажуть усі, хто хоч раз бачив актора Мирослава Юзефовича в ролі Святого Миколая. Тому й не дивно, що Юзефович перевтілюється в доброго чарівного дідуся вже більше 30 років поспіль.

«Можна смикнути вас за бороду?»

З Мирославом Юзефовичем, актором-корифеєм Волинського обласного академічного музично-драматичного театру, кореспондентка Коротко про зустрілася поміж репетицій. У свої 78 років Мирослав Антонович задіяний не тільки у театральних спектаклях. До речі, незважаючи на поважний вік, актор легко запам’ятовує свої репліки, усюди встигає, а ще і словом і ділом допомагає молодим колегам.

Зараз, напередодні різдвяних свят, в актора гаряча пора: готується до ролі Святого Миколая. Більше 30 років Мирослав Юзефович щороку перевтілюється в цього чарівного дідуся.
- Починав, звісно, з Діда Мороза, але роль Святого Миколая мені все-таки більше до душі, - розповідає Коротко про актор Мирослав Юзефович. – І раніше, і тепер мене запрошують у дитячі садки, школи на святкові ранки до дітей. Мені це дуже до душі. До ролі Святого Миколая готуюся заздалегідь, ще з дому. Мені потрібно налаштуватися, увійти в образ. Завжди кажу, що те, чим наповнений актор, одразу відчують глядачі.

Тим паче сучасні діти! В еру соцмереж, величезної кількості розважальних закладів і заходів нинішнє юне покоління важко здивувати. Якщо малеча в дитсадку ще поглядає на Святого Миколая із захватом і відкритими ротами, то школярі – скептична публіка.

- Діти дуже змінилися, всі з телефонами сидять на святах, - усміхається актор. – Але, разом з тим, діти є діти: хочуть вірити в дива. Як не крути, а малечі потрібна казка. От був такий випадок. На одному зі свят підходить до мене хлопчик і запитує: "А ви реальний Святий Миколай?" Я йому відповідаю: так! Але мені треба ж його переконати. І це легко, бо дитина запитує: "Можна вас смикнути за бороду?" (сміється. – Авт.)

Смикнути за бороду актора полюбляють усі маленькі глядачі. Тому Мирослав Антонович заздалегідь ретельно готується до виступу перед малечею: борода в актора власна, а ось перуку доводиться використовувати. Одягає шати Святого Миколая в золотисто-блакитній гаммі кольорів, головний убір, чоботи і наносить на обличчя легкий грим.

- Знаю, що і діти готуються до зустрічі зі Святим Миколаєм, - каже актор. – Будуть розповідати мені віршики, співати пісеньки. А я за це даруватиму солодкі подарунки.

- А ваші діти і внуки знають, що їхній дідусь щороку перевтілюється у Святого Миколая? – запитую.

- Моя донька Богдана і внучка Оксана давно мешкають у Польщі, - розповідає Мирослав Антонович. – Богдана вчителює, викладає англійську мову. От днями навіть отримала почесну нагороду від воєводства, за плідну працю. Внучка Оксанка – це моя радість. Їй 13 років, і вона дуже творча дитина. Я тішуся, коли переглядаю відео з її виступів і бачу в ній акторські здібності. Так от, і дочка, і внучка прекрасно знають, що я виконую роль Святого Миколая.

Дружив з Хостікоєвим і Сумською

Роль Святого Миколая – одна з улюблених для Мирослава Юзефовича. Хоча актор додає, що цінує усі свої ролі. От тільки скільки їх було, перелічити не може, бо ж дуже багато. А в театрі працює вже більше 60 років!

- Пам’ятаю свої першу роль на сцені, я зіграв капітана Скворцова на виїзній виставі «Шельменко-денщик», - розповідає Мирослав Антонович. – Роль, яку пам’ятатиму до кінця свого життя – це Возний в «Наталці Полтавці» (один із головних персонажів п'єси Івана Котляревського. Намагається одружитися з Наталкою, проте згодом робить благородний вчинок і поступається Петру, коханому дівчини. – Авт.). Я грав його 30 років тому. Зараз вже не можу, по віку не підхожу. Зате для ролі Святого Миколая мій вік якраз вдалий (сміється. – Авт.).

- Як ви потрапили у театр? Знаю, що навчалися в музпедучилищі і в майбутньому мали працювати вчителем музики, - запитую.

- Ваша правда, але я завжди тяжів до театру, - зізнається актор. – Ще з першого курсу музпедучилища ходив до Народного театру. Там мене і помітили. А коли я вже був на останньому курсі, народний артист Анатолій Юницький, який очолював цей театр, дав мені старт актора. Він запросив головного режисера Волинського облмуздрамтеатру Бориса Лур’є на перегляд генеральної репетиції спектаклю, де я був у головній ролі. І наступного дня я вже був у Волинському обласному муздрамтеатрі.

Але це був тільки початок кар’єри молодого актора. Успішно виступаючи на сцені, Мирослав все ж мріяв отримати вищу освіту саме в акторському мистецтві. І через два роки поступив до Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого.

Пригадує, був шалений конкурс – 60 людей на одне місце. Але Юзефович пройшов і потрапив на курс режисера Олександра Соломарського.

- Моєму щастю не було меж, - розповідає Мирослав Антонович. – Після того, як оголосили результати і я знав, що пройшов, поїхав додому до батьків у село Менчичі (Волинь), звідки родом. Пам’ятаю, як батько почув радісну новину від мене і аж затремтів від щастя, розчулився.

В університеті актор з Волині познайомився з багатьма нині відомими особистостями. До сьогодні підтримує з ними дружні відносини.

Наприклад, з Анатолієм Хостікоєвим і Наталкою Сумською, - признається актор. – З Хостікоєвим ми навчалися на паралельних курсах. А Наталка вчилася на рік пізніше. Були молодими, спілкувалися, дружили. Та й взагалі з того часу маю чимало гарних спогадів.

І хоча Мирослав Антонович мав змогу залишитися в Києві, все ж повернувся на Волинь у рідний театр, де працює і до сьогодні.