Волинська трагедія. Український професор пояснив, чого не помічають польські історики

Українсько-польський історичний діалог щодо Волинської трагедії ускладнений через однобічне трактування подій польськими дослідниками та приховування ролі комуністичних і більшовицьких впливів. Українські науковці наголошують, що частину відповідальності за трагедію 1943 року несуть не лише ОУН і УПА, а й зовнішні фактори та міжвоєнна політика Польщі. Про це в інтерв’ю «Главкому» заявив професор факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка, доктор історичних наук Богдан Гудь.

Ще у 2013 році польський Сейм визнав події на Волині «етнічною чисткою з елементами геноциду», а в 2016 році це визначення посилили, назвавши їх «геноцидом».

«Тобто перший крок був зроблений ще тоді. В 2016-му році «Право і Справедливість» тільки посилили цю резолюцію, однозначно вказавши, що це був «геноцид», – зазначив Гудь.

«Як вказує мій колега-історик, доцент ЛНУ ім. Івана Франка Андрій Козицький, котрий значно більше займається цими визначеннями, геноцид – це акція, яка довший час готується, організовується і здійснюється державною структурою. Також треба підготувати суспільну думку до того, що буде знищена певна етнічна група. Чи могла ОУН на Волині це зробити у міжвоєнний період? Звичайно, що ні, адже її впливи там були дуже обмеженими», – додав Богдан Гудь. 

Волинь до 1920‑х років перебувала під потужним ідеологічним впливом Російської імперії.

«Якщо глибше заглянути в історію – те, чого польські історики не хочуть робити – то до початку 1920-х років, за винятком короткого періоду існування на Волині Української Народної Республіки, ці терени перебували під впливами Російської імперії. Причому серйозними ідеологічними впливами», – додав Гудь.

Близько 2 млн селян Волинської губернії були записані до «Союза русского народа», відомого ще як «чорна сотня». Після 1920-го року ці терени стали частиною Другої Речі Посполитої, тож населення Волині було під впливом польської держави, але також й Російської Православної Церкви і Комуністичної Партії Західної України (КПЗУ).

«Ба більше, у 1925 році комуністи Волині опрацювали план «другої» пролетарської революції, в наслідок якої ці терени мали увійти до складу Радянського Союзу. Отож, питання: готували чи не готували геноцид? Готували, тільки не українські націоналісти, які не мали там значних впливів, а комуністи», – зазначив професор.

Як зазначає Гудь, місцева православна людність належала до категорії громадян другого, а то й навіть третього сорту. Будучи домінуючою етнічною групою населення Волинського воєводства, вони не були широко представлені в місцевому самоврядуванні – навіть війт не міг бути українцем.

Як повідомляє професор, польські колеги під час дискусій на тему Волинської трагедії не згадують, що до тих подій особливо причетною є більшовицька Москва.

«В них у всьому винна УПА. Незважаючи на те, що комуністичні впливи і антипольські провокації більшовиків в роки війни є сьогодні очевидними», – розповів Гудь.

За слова професора, Кремль же відповів заявою ТАСС, що поляки є імперіалістами, тому «ми будемо захищати наших єдинокровних братів українців і білорусів, щоб вони могли жити в своїх національних державах».

«І після цього вже власне почалась різанина. Про це, до речі, пишуть тогочасні польські автори. Що більше, в серпні 1943-го року в одному з рапортів польського підпілля на Волині я знайшов промовистий рядок про те, що в усуненні з поляків з Волині найбільше зацікавлені більшовики, адже якщо не буде поляків – не буде причини піднімати питання кордонів 1 вересня 1939-го року», – додав Богдан Гудь.

«Тому зараз вже не викликає великого здивування, коли читаєш, що нападом на церкву в Порицьку в 1943 році, де загинуло біля 200 поляків, керував курінний УПА Василь Левочко, якого через рік в цій же місцевості бачили в мундирі капітана НКВС прикордонної служби», – розповів професор.

Як зазначає Гудь, ще одним прикладом є стаття 1943 року в польській підпільній пресі під заголовком «Роль німців і більшовиків у Волинській трагедії».

«І тут, і в рапортах командувача Армії Крайової (збройні формування польського підпілля під час Другої світової війни – «Главком») на цих теренах полковника Бомбінського є чітка вказівка на тих, хто розкручує ненависть до поляків – це німці і більшовики, які для реалізації своїх цілей використовують розбурхану їхньою пропагандою масу православного селянства», – зазначив Гудь.

«Колеги переважно відмахуються і звинувачують мене у перекручуванні фактів. Але ж факти є фактами. До того ж всі вони походять з польського боку: польських архівів, опрацювань окремих польських авторів, спогадів очевидців тощо», – зазначив Гудь.

Як додає професор, поляки не знають, чи не хочуть знати документів із своїх архівів, не знайомі із формулюванями, які в них містяться, й, власне, через це конструктивний діалог з ними практично унеможливлений.

Читайте також: Лукаш Адамський: У Польщі не розуміють, звідки в Україні взявся культ УПА

Професор вважає, що українсько-польський діалог щодо Волинської трагедії здебільшого імітується. «Дуже показовим є, наприклад, дискусії Володимира В’ятровича і Лукаша Адамського (заступник директора Центру діалогу ім. Юліуша Мєрошевського – ред.). В’ятрович говорить своє, Адамський – своє. І все «нормально», всі залишаються при своїх поглядах», – зазначив Гудь.

Гудь оцінює перспективи українсько-польського історичного діалогу як мінімальні. «І ніякої вини України в цьому нема, тому що в антипольських акціях була задіяна православна селянська людність, вихована «чорною сотнею», міжвоєнною польська державою, комуністами й Радянським Союзом», – додав професор.

Як зазначає Гудь, говорячи про перспективи українсько-польського історичного діалогу, він боїться, що ці голоси з боку правих/кресових середовищ у Польщі будуть тільки посилюватися.

Професор підтверджує слова свого колеги Андрія Козицького, що те, як польська сторона веде діалог з Україною, фактично є черговою історичною війною.
 
«Так, вони її ведуть, ми відбиваємося. І вони, треба сказати, в цій війні є значно сильнішими. Колись Володимир В’ятрович розповідав мені, що коли в нього бюджет Українського інституту національної пам’яті був 11 млн грн, то бюджет польського Інституту національної пам’яті у гривнях перевершив 2 млрд», – підкреслив Гудь.