Битва гігантів: що буде зі світовою економікою в 2026 і хто програє першим – США, Китай чи ЄС

Напередодні 2026 року три найбільші економіки світу опинилися на порозі кризи, зумовленій поступовим сповільненням власного економічного розвитку, а подекуди справжньою стагнацією та кризою управління чи ідей.

США, Китай та Європейський Союз сьогодні продовжують демонструвати стабільне зростання, але все це тягне за собою велику кількість глибоких, структурних проблем – від внутрішньої політичної турбулентності до зовнішніх загроз.

24 Канал проаналізував сучасні економічні моделі США, Європейського Союзу та Китаю, щоб з'ясувати – яка з них виглядає більш життєздатною на тлі глобальних політичних та економічних змін. У цьому нам допоміг розібратися експерт, кандидат економічних наук і головний консультант Національного інституту стратегічних досліджень Іван Ус.

Занижені очікування: які прогнози зростання для найбільших економік світу?

Найбільш впевненими на порозі 2026 року залишаються Сполучені Штати. Вашингтон демонструє позитивні прогнози економічного зростання у 2% у 2025 році та 1,7% у 2026-му, згідно з дослідженням Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD).

І питання тут швидше не в конкретних цифрах, а в тому, що Штатам врешті вдалося подолати негативні очікування, які дослідники та аналітики робили ще навесні цього року, після приходу Дональда Трампа в Білий дім та його перших кроків у "тарифній війні" проти всього світу.

Зумовлена така позитивна динаміка справжнім бумом технологій, пов'язаних зі штучним інтелектом. Провідні американські техногіганти активно інвестують в ШІ, створюються нові компанії, і загальна динаміка додає оптимізму американським фінансистам.

Проте видання The Economist у своєму прогнозі на майбутній рік застерігає, що ринок ШІ виглядає штучно роздутим на тлі загальної популярності цієї технології, і зрештою це може мати негативні наслідки в довгостроковій перспективі, коли ажіотаж навколо ШІ мине, а ринок стабілізується.

Ринок ШІ у США зріс на близько 20% за останні два роки, і потенційно може продовжити зростання / Інфографіка Market Data Forecast

Втім, за технологічною ейфорією приховано й додатковий дисбаланс. Міжнародний валютний фонд попереджає про небезпечний розгін державного боргу США (що знову побив свій антирекорд), слабкий ринок праці та потенційний ефект від скорочення міграції. Тобто Америка впевнено тримається сьогодні, але дуже ймовірно – платить за це майбутньою стійкістю, і 2026 рік може стати моментом, коли сьогоднішня митна політика і бюджетний перекіс почнуть давати відкладений негативний ефект.

Водночас Китай, на перший погляд, виглядає навіть сильнішім. МВФ прогнозує зростання на 5% у 2025 році та близько 4,4 – 4,5% у 2026-му. Китайський експорт пережив, здавалось б, неможливе – попри американські мита він досягнув рекордного торгівельного профіциту у понад 1 трильйон доларів за 11 місяців 2025 року. Падіння експорту до США у -29% – компенсується агресивним розширенням активності на європейських, австралійських та азійських ринках.

Китай зберігає та активно нарощує торгівельний профіцит зі світом протягом багатьох років / Statista

Однак китайська сила тут також оманлива. МВФ відкритим текстом говорить про необхідність "сміливого перегляду" економічної моделі Китаю, адже великі борги місцевого самоврядування перед центром, тіньовий банківський сектор, криза у галузі нерухомості та демографічне старіння населення створюють системний тиск на всю економіку Китаю.

Пекін може демонструвати позитивну динаміку ще певний період часу, але вона стає дедалі менш керованою. Зростання китайської економіки більше не завдячує модернізації – лише інерції, яка в будь-який момент може зупинитися.

Європейський Союз входить у 2026 рік із найскромнішими очікуваннями. Єврокомісія вже готується знизити прогноз зростання на наступний рік до 1,4% із можливим подальшим зниженням до кінця року. Причини таких слабких показників для Європи вже традиційні – повільне відновлення економіки Німеччини після енергетичної кризи, тарифний удар з боку США (вже сьогодні Вашингтон встановив мита у мінімум 15% на більшість ключових європейських товарів), фіскальні суперечки всередині блоку та політична нестабільність у кількох країнах-членах ЄС.

Навіть позитивні сигнали, як-от зниження цін на енергію, поступова стабілізація ринку праці та сповільнення інфляції поки не здатні перекрити загальну картину. Європейська економіка у 2025 – 2026 роках демонструє відновлення після шокової кризи, спричиненої початком війни в Україні, однак це виглядає скоріше поверненням до базового рівня, ніж впевненим рухом вперед.

Інвестиційна активність залишається стриманою, промислове виробництво зростає, але дуже повільно, при цьому внутрішній попит на європейські товари все ще слабкий. За таких умов ЄС хоч і утримує певний рівень економічної стабільності, однак європейцям досі не вдалося сформувати чіткий курс на майбутній розвиток, і ця різниця зрештою може стати вирішальною у конкуренції з США та Китаєм.

Якщо спрощувати, то 2025 рік окреслив чіткий трикутник, де США демонструють короткострокову стійкість з довгостроковими ризиками, Китай – високе зростання із глибокими внутрішніми проблемами, а ЄС – відносно низьке зростання, але при цьому зі стабільністю та виваженістю всієї системи. У майбутньому 2026 році виграватиме не той, хто покаже найбільший відсоток зростання, а той, чиє зростання виявиться менш крихким. І на цьому полі наразі немає очевидного лідера.

Зміни заради виживання: як геополітика впливає на глобальну торгівлю?

Головною сучасною проблемою для економічних зв'язків між найбільшими гравцями залишається не брак потенціалу, щоб це зростання забезпечити, а геополітична ситуація і використання торгівлі заради політичного тиску проти опонентів. І мова вже не про тимчасові потрясіння, а про структурний перегляд всієї економічної взаємодії як такої – коли політичні цілі переважають будь-яку економічну вигоду.

Дональд Трамп демонструє таблицю з новим розрахунком американських мит проти різних країн світу / Фото Associated Press

Один із найбільш помітних чинників – сучасна тарифна політика США. Після повернення Дональда Трампа в Білий Дім середній рівень мит на ті ж китайські товари сягнув близько 45%, що значно перевищує традиційні ставки. Це поставило перед компаніями вибір між американським ринком і низкою альтернативних маршрутів постачання.

Мита США не просто тягнуть торгівлю вниз – вони змушують корпорації перебудовувати свої ланцюги постачання та виробничі мережі, щоб уникнути можливих політичних ризиків.

Американські економісти прямо говорять про геополітичний тиск як основний фактор для уповільнення майбутнього зростання економіки, коли митний режим США виступає одним із головних ризиків для світової торгівлі у 2026 році. Вочевидь, наступного року вже не йтиметься про "традиційну торгівлю", це буде торгівля, яка зазнає політичних бар'єрів, що змінює логіку всієї глобальної економічної взаємодії.

Відповіддю бізнесу стало те, що економісти називають "подвійні ланцюги постачання". Замість єдиної глобальної системи компанії будують паралельні мережі – одну спрямовують на ринки Заходу, іншу – на Азію та Глобальний Південь.

За даними Economist Impact, понад 30% великих виробників створили дублікати виробництва, частково для зниження впливу тарифів США, а частково – для диверсифікації ймовірних політичних ризиків.

Проблема полягає в тому, що це вже не просто адаптація до нової реальності, вона тягне за собою деглобалізацію. Підтвердження цьому ми бачимо в статистиці експорту Китаю. Попри те, що експорт до США впав майже на 30%, загальний товарообіг продовжує зростати коштом Євросоюзу, Близького Сходу та Південно-Східної Азії, що в результаті призвело до рекордного торгівельного профіциту Китаю.

У Європейському Союзі ці зміни відчуваються геть інакше. Торгівельні обсяги всередині блоку тримаються, але стрімке зниження експорту до США у ключових галузях – від машинобудування до хімічної промисловості – змушує Брюссель шукати нові напрямки для продажу своєї продукції.

ЄС починає придивлятися до Латинської Америки (через потенційну угоду з Mercosur), Африки та Південно-Східної Азії. Однак цей процес уповільнений через вже традиційну європейську бюрократію та внутрішні політичні чвари, що в підсумку не дозволяє ЄС швидко розробити нову економічну стратегію.

Окрема негативна динаміка формується навколо війни в Україні, що не тільки політично розділяє Захід і Росію, яку підтримує Китай – вона змушує перенаправляти потоки капіталу, торгівлі й інвестицій в інші регіони. ЄС і США намагаються ускладнювати потоки новітніх технологій для Китаю та Росії, а Пекін водночас посилює зв'язки з Москвою та регіоном Азії, намагаючись використати геополітичну ситуацію, щоб заповнити своєю продукцією звільнені від європейських товарів сектори російської економіки, використовуючи напруженість у відносинах між Заходом та Росією на свою користь.

Варто зауважити, що після запровадження останніх санкцій США проти російських державних нафтовидобувних компаній ціна за барель російської нафти для Китаю становить з урахуванням всіх знижок – близько 35 доларів.

Це суттєвий удар по Кремлю, який розраховував свій бюджет на майбутній рік з урахування нафтових цін в районі 70 доларів, але одночасно чудова можливість для Китаю зекономити та на додачу – посилити залежність Москви від Пекіну.

У підсумку світова економіка 2026 – вже не просто мережа торгівельних зв'язків. Це торгівля, яка віддзеркалює розділення на геополітичні та ідеологічні блоки, де особиста довіра стала вирішальним чинником вибору торгівельних партнерів. І якщо у 2010-х головним фактором для розбудови економічних зв'язків була ефективність, то до 2026-го вона поступилася місцем політичній передбачуваності партнерів.

Боротьба за майбутнє: чия економічна модель краще подолає випробування часом?

У 2026 році три найбільші економічні моделі – американська, китайська та європейська входять у період жорсткого випробування на життєздатність. Під тиском тарифів, фрагментації ланцюгів постачання, змагання за технологічне лідерство та політичної нестабільності – кожна з них демонструє свої сильні та слабкі сторони. Та головним залишається одне питання – хто адаптується до нових реалій швидше та краще?

Американська модель дедалі більше занурюється в "протекціонізм", але при цьому доволі інноваційний. Адміністрація Трампа робить ставку на високі тарифи проти Китаю та ЄС, тоді як уряд одночасно вливає мільярди доларів у розвиток власних підприємств та технологій – від ШІ до мікрочипів та видобутку природних ресурсів. Це створює певний парадокс, коли США залишаються найбільш динамічним та привабливим інноваційним центром світу, але натомість зовнішня торгівельна політика Вашингтона стає все більш закритою та оборонною.

Перевагами такої моделі економісти бачать швидкість мобілізації капіталу та здатність створювати проривні технології. Однак слабкою стороною стає погіршення відносин із союзниками, які все активніше розвивають власні виробництва і диверсифікують економічну взаємодію, щоб зменшити залежність від США. Якщо чинна тарифна політика збережеться протягом наступного 2026 року, американці ризикують послабити налагоджені трансатлантичні зв'язки та втратити частку експорту в ключових секторах, де Вашингтон поки залишається беззаперечним лідером.

Китайська економічна модель фактично керується державою в ручному режимі, з оглядом на політичну кон'юнктуру. Станом на кінець 2025 року тенденція Комуністичної партії до централізації управління економікою лише поглиблюється. Пекін збільшує державні субсидії для виробництв електромобілів, сонячних панелей та інфраструктури в країнах третього світу.

Власне, саме широкі державні субсидії дозволяють Китаю посилювати здатність своєї продукції конкурувати з європейськими та американськими компаніями, і саме цю політику на Заході вважають неринковою та нечесною. Китай також робить ставку на економічну експансію до країн Глобального Півдня, намагаючись компенсувати послаблене внутрішнє споживання масштабним експортом та кредитуванням великих інфраструктурних проєктів за кордоном.

Перевагами цього підходу залишається висока керованість та здатність швидко створювати та реалізовувати нові інвестиційні програми. Однак фундаментальні прогалини такого підходу стають все більш помітними, адже у 2025 році борги місцевого самоврядування зростають, ринок нерухомості залишається в глибокій кризі, а зниження довіри з боку громадян ставить під питання стабільність цієї системи.

Китайський лідер Сі Цзіньпін зустрічає Володимира Путіна в Пекіні / Фото Getty Images

Усе це підштовхує Пекін до ще тіснішої співпраці з Росією, Іраном та частково Індією. Наразі це виглядає вигідним політично, проте з огляду на економіку не дуже продуктивно – через ізольованість тих же Москви та Тегерану. Санкційний тиск проти цих країн змушує Китай шукати обхідні шляхи постачань, що вочевидь важко назвати стабільною та прогнозованою співпрацею.

Європейська модель поміж усіх залишається найбільш нормативною та найменш конфронтаційною. Брюссель робить ставку на багатосторонні угоди, передусім це спроба фіналізувати угоду з Mercosur та налагодити глибші зв'язки з Африкою. ЄС просуває зелений перехід, інвестує у нові ланцюги постачань – особливо на ринку природних ресурсів та енергоносіїв – і паралельно намагається закріпити внутрішні правила блоку як глобальні стандарти.

Проблема ж полягає в тому, що Європа продовжує грати у відкриту ринкову економіку, тоді як інші великі гравці давно перейшли до логіки сили та протекціонізму. ЄС одночасно стикається з жорстким тиском китайських субсидій проти своїх виробників та тарифними атаками з боку США.

На додачу, внутрішній політичний розбрат між країнами-членами ЄС лише гальмує прийняття необхідних рішень: створення великих інфраструктурних проєктів та переорієнтацію промисловості під сучасні тренди. Водночас демографічна ситуація також не додає оптимізму – європейське населення старішає, а залучення мігрантів ззовні стикається з політичним тиском з боку правих партій, що зростає.

Поки важко уявити беззаперечного економічного переможця у майбутньому 2026 році. Американці роблять ставку на технології та протекціонізм, китайці – на державний контроль і масштабування, європейці – на нормативні правила та компроміси. У підсумку виграє не та модель, що виглядає найпереконливіше в аналітичних звітах і публічних заявах, а та, яка виявиться здатною пережити важкі політичні рішення – свої або чужі – із найменшими економічними втратами.