У Трампа є шанс дати задню: Жовтенко - про наслідки "атаки" на резиденцію Путіна

Наприкінці зими 2026 року може Путін може спробувати розхитати східний фланг НАТО, що змусить Трампа переглянути позицію щодо РФ, вважає експерт.

Після двосторонніх переговорів між Трампом та Зеленським Росія заявила про нібито атаку українських безпілотників на резиденцію Путіна у Новгородській області. При чому фактичних доказів такої атаки у Кремлі надавати спочатку відмовилися, а потім через 2 доби після заяви СЗР опублікували фейкову мапу руху українських дронів. Незважаючи на відсутність реальних доказів атаки, з критикою нібито дій України виступив президент США Дональд Трамп, а також низка країн, які підтримують російський режим у війні, зокрема, Індія та Обʼєднані Арабські Емірати, тоді як Росія пригрозила Україні "жорсткою відповіддю".

В інтервʼю Главреду експерт з міжнародної безпеки Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва Тарас Жовтенко розповів, чому Росія використовує вигадану атаку, чому Трамп та міжнародні партнери не критикують Кремль, а також що буде відбуватися з переговорним процесом щодо завершення війни в Україні у 2026 році.

Для чого росіянам потрібна ситуація з вигаданою атакою на резиденцію Путіна?

З самого початку Росія не планувала погоджуватися на жодні формати мирних переговорів чи припинення вогню. Єдине, що їх влаштовувало, — це фактична повна капітуляція України. Про це вони неодноразово говорили відкрито, зокрема й упродовж усього періоду, коли формально обговорювалися різні "мирні ініціативи".

У цьому ж контексті варто згадати й появу так званих 28 пунктів — першого пакета російських вимог у цьому раунді. Цей ультиматум, який був озвучений адміністрацією Трампа, причому адміністрація США взяла на себе авторство цих пунктів, також не мав на меті реальний запуск процесу мирного врегулювання. Навіть пріоритетом там, найімовірніше, була не стільки капітуляція України, скільки спроба вирішити проблеми з санкціями для російської економіки.

Після того, як "Роснефть" і "Лукойл" потрапили під санкції, у Росії почалися відчутні проблеми. При цьому наші американські партнери не надто стримували нас у завдаванні ударів по російських нафтопереробних заводах. Більше того, в другій половині літа американські медіа писали, що військова розвідка США не лише надавала координати, а в окремих випадках навіть допомагала прокладати маршрути для того, щоб українські ударні системи могли безперешкодно досягати російських НПЗ. Тож головна мета цього раунду російської гри в імітацію переговорів полягала в тому, щоб полегшити для себе вже запроваджені санкції й водночас зберегти можливість продовжувати війну, ескалацію як проти України, так і на східному фланзі НАТО, але без ризику запровадження нових обмежень.

Ми побачили, що руками Лукашенка росіяни насправді домоглися свого. З одного боку, цією черговою грою з Трампом вони забезпечили собі загалом більш м’яке ставлення з боку американців. Паралельно Лукашенко почав випускати сотнями політичних в’язнів. Зрештою, США зняли санкції з "Білоруськалію" та "Белавіа". Обидва ці варіанти росіян ідеально влаштовують. Адже ми розуміємо, що після відновлення торгівлі калійними добривами Білорусь почне знову отримувати валюту від продажу цієї продукції на міжнародних ринках, після чого значна частина цієї валюти перетікатиме до Росію. І цим росіяни фактично відкрили для себе паралельний канал надходження валюти. Це означає, що вони стають менш залежними від власного експорту нафти й газу.

Другий важливий момент – зняття санкцій з "Белавіа". Через Білорусь Росія, по-перше, знімає для себе одну з дуже серйозних внутрішніх проблем, яка останнім часом була надзвичайно гострою.

Йдеться про кризу пасажирських перевезень і проблему з ремонтом літаків західного виробництва, які перебували в росіян у лізингу, але після 2022 року були фактично привласнені. Після цього компанії-виробники позбавили Росію доступу до технологій, сервісного обслуговування та комплектуючих. У результаті за останні півтора року ситуація почала буквально розсипатися: фактично щодня фіксуються інциденти з цивільними авіалайнерами. Це стало дуже чутливим моментом для російського суспільства, яке почало ремствувати. І тепер Росія отримує можливість за допомогою Білорусі частково вирішити цю проблему, а також отримати доступ до технологій, які можуть використовуватися, зокрема, у виробництві дронів або інших повітряних ударних систем, що застосовуються проти України.

Саме після цього ми й побачили розворот у поведінці Кремля. По-перше, з території Білорусі почали запускати дрони — як по Україні, так і в межах відновлених повітряних провокацій проти Польщі та країн Балтії. Відповідно, Росія фактично завершила цей етап перегрупування і вигадала історію про нібито атаку українських дронів на резиденцію Путіна. І це дозволило їм щонайменше вирішити для себе два завдання. Перше — спробувати звинуватити нас у відмові від будь-яких домовленостей. Адже після зустрічі Зеленського з Трампом і подальшої розмови з європейськими лідерами, Трамп досить позитивно сприйняв уже перероблені 20 пунктів, напрацьованих спільно з європейцями. Усі чудово розуміли, що жоден з цих пунктів росіян не влаштовує.

У результаті, звинувативши нас у цьому інциденті — провокативному і, найімовірніше, фейковому, — росіяни, по-перше, отримали можливість вийти з переговорної рамки і не дослухатися до рекомендацій Трампа "приймати ці 20 пунктів і рухатися за ними". З іншого боку, ми чудово розуміємо, що паралельно росіяни намагалися розв’язати собі руки для подальшої ескалації проти України. Тим паче, що у РФ вже кілька діб верещать про необхідність "жорсткої відповіді", мало не із застосуванням ядерної зброї.

Стратегічно важливо пам’ятати, що з самого початку, від моменту появи історії з 28 пунктами, все це було про економіку та спробу полегшення санкцій. І в жодному разі — не про реальне мирне врегулювання.

Якщо йдеться про подальше послаблення санкцій проти Росії — прямо чи опосередковано, зокрема через Білорусь, — наскільки нинішня адміністрація США загалом готова підігрувати Путіну далі? Тому що, зважаючи на заяви Трампа, складається враження, що він, м’яко кажучи, не проти продовжувати грати на боці Кремля.

Росіяни зрозуміли, за якою логікою європейці першого разу фактично "перехопили" Трампа. Йдеться про весняну історію, коли Трамп уперше почав відкрито ретранслювати російські ультиматуми, тиснути на Україну, викручувати нам руки, зупиняти постачання зброї та обмін розвідданими.

Тоді логіка Європи та України у комунікації з Трампом полягала в тому, щоб вирівняти ситуацію дуже прагматично. Адже Трамп уже кілька місяців активно спілкувався з Путіним, делегації їздили туди-сюди, але всі чудово розуміли: Трамп хоче заробляти. І, ймовірно, було поставлене пряме запитання: а скільки Трамп уже реально заробив на взаємодії з Росією, яка пропонує йому лише ефемерні бізнес-проєкти. Адже навіть якщо почати їх реалізовувати — наприклад, розробляти арктичний шельф або видобувати рідкісноземельні метали на території РФ, — у будь-якому разі до моменту, коли ці проєкти почнуть приносити реальний прибуток, мине щонайменше 5-10 років.

І, очевидно, європейці тоді поставили просте запитання: якщо його влаштовує чекати 5-10 років, поки росіяни щось почнуть реалізовувати, то нехай чекає. Але водночас є Європа, яка фактично "сидить на мішку з грошима" і вже зараз готова торгувати зі США — зокрема купувати американську зброю через механізми НАТО. А це означає реальний, швидкий прибуток.

Трампу ця логіка сподобалася. Власне, так і з’явився натівський механізм PURL. І росіяни, побачивши це, зрозуміли, що Трампу потрібно дати щось конкретне "в руки", щоб його зацікавити. Саме тому, ймовірно, у другому етапі російських пропозицій у межах так званих 28 пунктів з’явилася ідея щодо близько 100 мільярдів доларів заморожених коштів у Euroclear. Логіка була цинічна: мовляв, нехай Трамп їх конфіскує, а далі "поділить" із Путіним — по 50 мільярдів кожному.

Зрозуміло, що така пропозиція його зацікавила. Але Європейський Союз зробив "хід конем": він не дозволив реалізувати цей сценарій і повністю заблокував будь-який доступ до цих коштів. Фактично їх не можна використати за жодних умов, доки не буде врегульовано війну. Після цього росіяни зрозуміли, що ситуація для них складається не надто вдало: Трампу потрібно щось дати, а давати, по суті, вже нічого. Звідси й почали з’являтися фантастичні ідеї на кшталт тунелю між Аляскою та Чукоткою. Але очевидно, що наразі в Росії просто немає ресурсу чи інструменту, який можна було б реально покласти Трампу "в руки".

Тому, на мою думку, саме це стало одним з аргументів, якими зараз намагаються обробляти Трампа: мовляв, ми готові платити, готові давати тобі гроші в будь-якій зручній формі, але спочатку ці гроші потрібно десь узяти. Санкціями нас обклали так, що поки що ми маємо доступу до цих грошей. Ресурс у нас є, але через санкції ми не можемо його монетизувати. Мовляв, допоможи нам. І саме в цій логіці, ймовірно, і з’явилася схема з Білоруссю. І саме тому росіяни продовжуватимуть тиснути на Трампа — це чітко простежується навіть у логіці їхньої пропаганди. Вони постійно повторюють: "Ми втрачаємо час, треба швидше домовлятися, знімати санкції, швидше запускати всі ці бізнес-проєкти".

Тобто росіяни добре розуміють, що Трамп хоче грошей тут і зараз, а таких грошей у них наразі немає. Потенційно вони можуть ці кошти десь "наколядувати", але для цього їм потрібні якнайшвидші санкційні послаблення. І, на мою думку, саме в цьому напрямку вони зараз дуже активно "обробляють" Трампа.

Оскільки Трампу це подобається, він не відмовлятиметься від можливості торгуватися. Але, скоріше за все, він намагатиметься виторгувати для себе кращі умови вже у діалозі з ЄС. І тут м’яч переходить на бік наших європейських партнерів: їм доведеться думати, чим перебити цей трампівський інтерес та його прагматичну жадність. Фактично Європі потрібно запропонувати Трампу щось, що дозволить сказати: "Навіщо тобі чекати? Ось тобі купа грошей". І те, що Трамп загалом готовий вступати в торг із росіянами з цього приводу, — це, на жаль, абсолютно очевидно.

Яким чином ці намагання Трампа торгуватися з росіянами можуть у перспективі позначитися на Україні?

На нас це вже почало відображатися — зокрема через історію із Запорізькою атомною станцією (ЗАЕС). Росіяни зараз намагаються підсунути Трампу ЗАЕС як альтернативний "бізнес-проєкт". Мовляв, давайте разом виробляти електроенергію, заробляти, майнити біткоїни й криптовалюти — і почнемо отримувати прибуток уже зараз. При цьому росіяни домовилися з Рафаелем Гроссі про те, що вони нібито припинять активні обстріли, аби можна було розпочати ремонтні роботи.

Тут варто розуміти, що Гроссі — чинний керівник МАГАТЕ — у "кишені" в росіян, тому що хоче стати наступним генеральним секретарем ООН та зацікавлений у посаді. Росія і Білорусь уже відкрито його підтримали, і саме цим росіяни намагаються скористатися, просуваючи ідею ЗАЕС як "готового об’єкта", на якому можна заробляти.

Саме тому нам разом із європейськими партнерами потрібно скоординуватися і не дати Росії реалізувати цей сценарій. Важливо чітко доносити Трампу, що ЗАЕС у руках росіян — це та сама історія з відкладеним прибутком і відкладеними заробітками. Росіяни довели станцію до такого стану, що в неї тепер потрібно серйозно вкладати кошти. І, до речі, Володимир Зеленський абсолютно правильно на цьому наголошує — це коректна логіка роботи саме з Трампом. Спочатку потрібні час і великі інвестиції, щоб технологічно навести лад на Запорізькій АЕС. І лише після цього її можна буде експлуатувати у безпечному режимі та говорити про прибутки.

Тому наше ключове завдання — не дозволити росіянам використати навіть той український ресурс, який зараз перебуває в їхніх руках, як джерело швидкого прибутку для Трампа.

Щодо реакції на історію "атаки" на резиденцію Путіна. Ми побачили заяв низки країн – Індії, ОАЕ, Казахстану та інших так званих ситуативних союзників Росії із засудженням неіснуючої атаки. Чому ми бачимо таку оперативну реакцію з їхнього боку на фейковий інцидент, але практично не бачимо реакції на реальні події в Україні, коли РФ завдає ударів по цивільних об’єктах? Ба більше, зараз ми не спостерігаємо жорсткої реакції навіть з боку наших західних партнерів.

Що стосується країн, які вже зробили відповідні заяви, тут, насправді, дивуватися немає чому. Навіть сам перелік цих держав говорить сам за себе — від них не варто було очікувати іншої позиції.

Водночас наші західні партнери були змушені дочекатися чіткої позиції Москви (в особі Пєскова) про те, що Росія не збирається надавати жодних доказів. До цього моменту вже почали звучати обережні голоси. Зокрема, президент Польщі Навроцький сказав, що Трампу слід дочекатися хоча б мінімального підтвердження фактів, перш ніж робити заяви.

Литва ж пішла ще далі та заявила, що цей удар такий самий фейковий, як і нібито українська атака дронами по Кремлю. Тоді, нагадаю, дрони вибухали поблизу куполів, і вже тоді багато експертів вважали це російською провокацією. Я, до речі, також відстоював цю версію, хоча тоді дехто навіть публічно брав на себе відповідальність, заявляючи, що це була українська атака.

Литовська позиція в цьому сенсі виглядає послідовною і логічною. Адже всі ознаки вказували на постановку: камери були ввімкнені, вебкамери транслювали подію в режимі реального часу. Для порівняння, коли було вбито Нємцова, всі камери в районі просто вимкнули. А тут — повітряна тривога, дрон, і раптом працює саме та камера, яка дає ідеальний ракурс вибуху.

Тому, оскільки офіційна відмова вже прозвучала, з цього моменту наші західні союзники можуть будувати й чітко формулювати свої позиції. Адже жодна з європейських країн не хотіла б опинитися в ситуації, подібній до тієї, в якій опинився Трамп, коли він фактично без будь-яких доказів почав звинувачувати Україну, посилаючись виключно на слова Путіна про те, що той нібито "поскаржився" йому особисто. Така поведінка виглядала, м’яко кажучи, дуже некоректно.

Це була неправильна позиція не лише тому, що Трамп підтримав Путіна, а й тому, що в таких питаннях має існувати або офіційна позиція Росії, або конкретні докази. Якщо ж Росія офіційно заявляє, що не збирається нічого надавати, — це вже саме по собі є показовим і багато про що говорить.

Водночас я думаю, що наші західні партнери ще певний час витримають паузу. Вони чекатимуть, яку позицію займуть Сполучені Штати, і паралельно намагатимуться м’яко підштовхнути Трампа до того, щоб він звернувся до американської військової розвідки. А вона, як відомо, повністю бачить усе, що відбувається і в нашому регіоні, і вздовж лінії бойового зіткнення, і загалом у цьому секторі Європи. Перевірити цю інформацію для США — дуже легко. Якщо ж Трамп відмовиться це робити, це теж стане важливим маркером для європейських союзників і фактором, який впливатиме на їхню подальшу позицію.

Європейці не хочуть вступати в прямий конфлікт із Трампом. Навіть попри те, що він робить відверто абсурдні заяви і фактично підіграє Путіну, вони розуміють: сваритися з ним саме зараз — найгірший сценарій.

Тому вони акуратно підштовхуватимуть Трампа до того, щоб він звернувся до власних спецслужб і лише після цього робив публічні заяви. І вже залежно від того, як Трамп поведе себе в цій ситуації, європейці, по-перше, сформують власну політичну позицію й публічні заяви, а по-друге, зроблять висновки щодо того, чи є сенс надалі докладати надзусиль, шукати додаткові ресурси й намагатися "перетягнути" його на європейський бік. Або ж, якщо стане очевидно, що він засліплений російськими обіцянками, Європа діятиме обережніше: з одного боку, не дратуватиме його, а з іншого — не витрачатиме політичний і фінансовий ресурс на кроки, які не дають результату.

Тож я не бачу нічого екстраординарного ні в заявах країн, які опосередковано підтримали Росію, ні в стриманій реакції європейців. Із позицією Росії все зрозуміло. Зараз усі дивляться на Трампа, Білий дім і на те, які заяви — або їхня відсутність — з’являться найближчим часом у цьому контексті.

До речі, чи може Трамп "дати задню"? І, відповідно, які тоді можливі дії щодо Росії?

Так, він справді може "дати задню". Ба більше, він уже підготувався до цього. Про це свідчить його наступна заява — про військові навчання Китаю довкола Тайваню. Там Трамп фактично повторив ту саму логіку, яку використав у випадку з інцидентом навколо атаки на резиденцію Путіна.

Він сказав приблизно так: я не хвилююся через ці навчання, бо Сі Цзіньпін особисто мені сказав, що нападу на Тайвань не буде, отже, загрози немає. Логіка Трампа проста: він вірить людям, з якими безпосередньо спілкується. Але ключовий момент у тому, що Трамп завжди залишає для себе відкрите "вікно можливостей", щоб у будь-який момент відскочити. Він може легко сказати: вони мене обманули. Мовляв, я їм довіряв, я намагався діяти по-доброму, а вони мене підвели.

Він постійно підкреслює: це ж вони йому сказали. Путін сказав одне, Сі Цзіньпін сказав інше — що війни не буде і загрози немає. Це дуже маніпулятивна логіка, в якій Трамп у підсумку може виставити себе жертвою обману. До речі, це та сама логіка, якою користується Путін, коли говорить, що Росію "змусили" напасти на Україну.

Тому дати задню Трамп може в будь-який момент. І попри те, що його заяви часто виглядають дивно, з точки зору добору слів вони дуже виважені. Саме тому я завжди кажу: Трампа треба дуже уважно слухати — бажано в оригіналі. Він надзвичайно хитро вибудовує відповіді так, щоб у нього завжди залишався запасний варіант. А з огляду на логіку його заяв, цілком очевидно: Трамп розуміє, що ситуація може розвернутися так, що доведеться все відігравати назад. І, судячи з усього, такий "робочий сценарій" у нього вже готовий.

А чому взагалі Путін має на Трампа такий вплив?

На мою думку, тут два ключові моменти. Перший — особистісний. Трамп хоче стати "американським Путіним" і побудувати в США таку ж модель влади, як у Росії. Путін для нього — рольова модель: від особистої поведінки до стилю управління і вертикалі влади, яку він побудував.

​​Другий момент — психологічний. Трамп, як і Путін, орієнтований на бізнес, угоди та різні оборудки. Він розуміє, що з Путіним психологічно набагато простіше домовлятися про напівчесні справи: когось "нагріти", когось обдурити, віджати ресурси. Він бачить, що Путін уміє це робити, практикує вже 25 років і є для нього своєрідним віддзеркаленням власних інтересів.

Трамп розуміє, що з Путіним набагато більше шансів домовитися і закрутити бізнес-схему, тоді як європейцям довелося б пояснювати це буквально по кроках. Путіну пояснювати нічого не треба: "Бери, що потрібно". До того ж, у Путіна "присідають на вуха" Трампу та його оточенню і розповідають, скільки корисних копалин є в Росії, що їх можна видобувати, відмивати гроші і класти собі в кишеню. І це не Європа, де треба звітуватися, контролювати всі процеси і дотримуватися правил.

Трампа це влаштовує значно більше, ніж Європа з її бюрократією та правилами. І мені здається, що ці дві причини є ключовими. На жаль, хоча вони прості для розуміння, саме ця простота робить майже неможливою спробу їх "перебити".

Європа не може перейняти російські практики ведення бізнесу або внутрішньої політики. Наприклад, американці обурилися, що Ілона Маска оштрафували, а в Росії за це аплодують: "У нас ніхто нікого не штрафує". Мовляв, Європа штрафує компанії, як-от Телеграм.

Отже, з Трампом він на одній хвилі: вони думають однаково про бізнес і контроль. На жаль, цей зв’язок між Трампом і Путіним, побудований на простих, але сильних речах, практично неможливо перебити. Ситуативно можна тягнути Трампа на свій бік, але він ніколи не стане на бік Європи та вільного світу, бо він психологічно націлений на інше і це йому не подобається. Він хоче мати іншу модель. І, на жаль, ця модель — Путін.

Відповідно, постає питання: що далі відбуватиметься з переговорним процесом? Чи можна говорити про те, що після цих заяв і дій Кремля він уже де-факто поставлений на паузу остаточно?

Я думаю, що він поставлений на паузу до наступного раунду. Зараз Кремль, найімовірніше, намагатиметься робити дві речі. Перше — ескалація в Україні та на східному фланзі НАТО. Друге — до останнього намагатися переманювати Трампа різними бізнес‑схемами.

Логіка Кремля така: Трамп має почати знімати санкції, принаймні американські, і почати вести бізнес із Росією, фактично не зважаючи на те, що відбувається в Україні та на східному фланзі НАТО. Якщо росіянам це вдасться, то так званий мирний процес повністю втратить актуальність і фактично зупиниться. В іншому випадку вони на певний час "відпустять" ситуацію, витиснувши з неї максимум. А потім, коли їм знову стане боляче — як це було, наприклад, після ударів по "Роснефті" чи "Лукойлу", — вони знову вийдуть з черговою ініціативою: мовляв, вони не передумали, хочуть миру, а Трамп досі хоче Нобелівську премію миру. І вони готові його в цьому підтримати. Але за умови, що тепер тиск буде не символічним, як у перші рази, а конкретним — на Україну та Європу.

Тобто я бачу два магістральні сценарії, але все залежатиме від позиції європейців. Я ще від початку роботи так званої коаліції рішучих говорив: стратегічно з Трампом треба комунікувати і підтримувати контакт, але на операційному рівні Європі давно пора перестати на нього оглядатися. Якщо у коаліції є план розгортання стабілізаційних сил в Україні — його треба починати реалізовувати вже зараз. Не чекаючи, чи домовиться Трамп із росіянами, і не сподіваючись, що він щось зробить для європейської безпеки.

Європа досі чекає, що Трамп виконає свою обіцянку "припинити бойові дії", а потім уже Європа займатиметься безпекою України і власною безпекою. Але, найімовірніше, цього не станеться. Це було зрозуміло ще влітку, коли росіяни змогли занести свої ультиматуми до Білому дому. Якщо ж поставити Трампа перед фактом: дивись, усе готово — тут європейські війська, тут працюють моніторингові місії, тут ми аналізуємо ситуацію. Мовляв, ми готові, тож давай працюй, — тоді ситуація справді може змінитися. Але про такі речі потрібно говорити вже з нашими європейськими партнерами. Тут питання не в Трампові — питання в лідерах коаліції рішучих.

Залежно від того, який із двох сценаріїв РФ спрацює, на який термін усе це може розтягнутися, і чого чекати у 2026 році?

Війна точно буде тягнутися ще весь 2026-й рік. Тим більше, якщо враховувати те, що ми говорили про Білорусь: Росія і надалі "стягуватиме", хоча й із проблемами.

Стратегічно ситуація може змінитися, бо наразі все вказує на те, що десь у лютому-березні, можливо квітні, Росія може спробувати серйозно похитати східний фланг НАТО, або пробити сухопутний коридор до Калінінграду, або зробити щось подібне. Тобто росіяни як воювали, так і будуть продовжувати воювати, як обстрілювали, так і обстрілюватимуть. Однак це може стратегічно вплинути на Європу, яка в той момент зрозуміє, що чекати далі немає куди. На той час буде уже більше року перебування Трампа у Білому домі, а він так і не вирішив російсько-українську війну. І якщо напад на східний фланг НАТО відбудеться у масштабі, якого побоюються експерти, Трамп провалить політику стримування Кремля, яку НАТО реалізовувало з 1949 року. Тоді Європі не залишиться вибору: або швидко реагувати на східному фланзі та в Україні, або мати перспективуконтинентальної війни в Європі.

Зрозуміло, що вся Європа реагувати не буде. Швидше за все, діяти будуть лідери коаліції рішучих, бо деякі країни, наприклад Угорщина та Словаччина, не готові активно втручатися. Тому уся надія – на Велику Британію, Францію та Німеччину.