Мені сказали не лізти, бо "погано закінчу", – відверте інтерв'ю з мером Львова Андрієм Садовим

Сьогодні Львів є тиловим містом, що підтримує ветеранів і захисників на фронті. У Львові працює центр Unbroken, що є вже не просто лікарнею, де наші захисники проходять реабілітацію, а цілою системою, що навіть готує фахівців для реабілітації військових. Також місто допомагає військовим дронами та антидроновими системами. Проте об'єктів ВПК у місті немає.

Мер Львова Андрій Садовий в інтерв'ю 24 Каналу розповів, що раніше обговорювалося відкриття порохового заводу, проте цю ідею жорстко відкинули та застерегли від таких дій. Більше деталей про це, реформу поліклінік, відкриття Львівського аеропорту та скандал з мером Одеси Геннадієм Трухановим – читайте далі у матеріалі.

Про поїздки на фронт і допомогу військовим

Почну нашу розмову із питання про атмосферу свята. У Львові багато вертепів, колядників, звіздарі – усе це яскраво виглядає. Водночас у нас йде війна, тривають прощання з захисниками, непроста ситуація з обстрілами, атаками. У вас особисто є відчуття свят?

У мене немає. Цього року я чи не вперше не записував різдвяне звернення, бо на душі важко. Навіть вишиту сорочку одягнув тільки, коли пішов до мами на Святу вечерю. А так, це одна лінія – ти просто робиш свою роботу.

Але, звичайно, я повинен все зробити для того, щоб наші військові, хлопці й дівчата, які приїжджають до Львова у відпустку, приїжджають їхні рідні – мали хоча б на кілька днів відчуття затишку. Тому ми просто робимо свою роботу.

Ви регулярно їздите на схід. Хотів би вас запитати про враження від цих поїздок. Чому це потрібно вам і з чим ви їдете до наших захисників?

За останні два тижні я був двічі. Один раз на Харківщині, Сумщині, а також на Донеччині (Слов'янськ, Краматорськ). Насамперед це мій обов'язок. Я, мої заступники, депутати, їздимо регулярно, привозимо допомогу. Якщо не помиляюся, у 2025 році ми передали один мільярд і близько сто тридцяти мільйонів. Це і дрони, і різні антидронові системи. Усе, що можливо, все, що просять.

Для мене – це є пріоритет, для громади міста – це є пріоритет. Тому коли мешканці мають нарікання, мовляв, цю вулицю не зробили, там хідник не поправили, нічого не робиться... Коли я спілкуюся з хлопцями й дівчатами десь в районі Слов'янська, вони мене розуміють, я усвідомлюю, що беру на себе великий удар. Це мій обов'язок, тому що сьогодні наш пріоритет – захистити державу і допомогти нашим військовим.

А ви відчуваєте, що є розрив між тими, хто за тисячу кілометрів від фронту та думає, чи почистили сніг на його вулиці, і між тими львів'янами, які захищають нашу країну?

Я це бачу навіть коли ми маємо сесії міської ради. Є частина депутатів, яка сьогодні воює, частина, яка постійно їздить на фронт, а є частина, яка боїться. Але вони найбільш активні, коли виступають, озвучують полум'яні промови, що треба дбати про людей. Ти дивишся на це все і не маєш бажання щось казати. Такий час.

Повне інтерв'ю Андрія Садового: дивіться відео

Тому що якщо ти занурений в реальність нашого життя, а зараз ми повинні вижити як держава, тоді просто робиш свою роботу і не звертаєш увагу на це все шумовиння. Ви ж також бачите, що Москва збільшила кошти на пропаганду. І дуже часто я дивлюсь, як наші "корисні ідіоти" поширюють російські меседжі, які мають одну мету – розділити нас, посварити. Ти їм це говориш, але не завжди на це реагують.

Однак я гордий, що все-таки здорове ядро є, воно присутнє. І попри корупційні скандали, які сьогодні є в нашій державі, люди стиснулись як пружина і розуміють, що треба вистояти, що держава має функціонувати. Потім зробимо розбір польотів. Зараз треба просто бути.

З іншого боку, у Львові пам'ятають про війну. Усе місто вранці зупиняється на хвилину мовчання. Багато хто каже, що ближче до фронту цього нема. Також у Львові триває системна робота над меморіалами, політикою пам'яті. Ви визначили як пріоритет працювати з громадою, аби люди не забули про пульс цієї війни?

А як про це можна забути, якщо в нас чи не кожного дня похорони? Кожного дня я спілкуюся з родинами, висловлюю їм співчуття на похоронній церемонії. Це єдине, що залишається. Сурмач, який грає останню мелодію в пам'ять про героя, оркестр, який виконує гімн нашої держави – це дуже важливо.

Мені приємно, що ми приймаємо колег з інших міст, які приїжджають, записують, що і як ми робимо, і також починають гідно вшановувати героїв. Хоча, напевно, всі гідно вшановують, але питання в глибині – хто й наскільки розуміє цю останню мить. Наприклад, у мене в адміністрації міського голови фактично половина робочого часу йде на спілкування з родинами наших героїв, тих, хто загинув, хто перебуває в полоні. Сьогодні це наш обов'язок.

Якщо предметно говорити про те, чим Львів допоміг нашим Силам оборони – які найважливіші речі заробили у 2025 році?

Ми почали 2025 рік з великого спільного збору разом з фондом Тараса Чмута "Повернись живим". Здається, разом ми зібрали близько 200 мільйонів. Навіть міномети, бо ми як місто не маємо право їх купити, а вони як фонд можуть. Також дуже багато машин, багато спеціальних засобів, дронів. А завершили цей рік ми спільною акцією з фондом Сергія Притули.

Ми не перераховуємо гроші Притулі, а на 50 мільйонів, які громада виділяє, купляємо те, що потрібно. Ми купили антидронові перехоплювачі та передали їх для наших бригад – для 80 та для 45. Ми закручуємо світовий маховик, тому що вони збирають мільярд, і наших 50 мільйонів тут є важливі. З іншого боку, це вже отримали наші хлопці та дівчата на передовій.

Я їздив до них нещодавно, то якраз все це передав. І вони щасливі, тому що це так швидко. Вони тільки сказали, а ми вже привезли. Ми ж не маємо часу на роздуми, треба вже – то вже.

Садовий з військовими / Фейсбук мера Львова

Чи є у Львові військові виробництва?

Гаряча тема 2025 року – виробництво власної зброї в Україні. Це називається терміном MilTech – Military Technologies. Якщо таке виробництво організовувати, то якомога далі від фронту. Львівщина і Львів є перспективними локаціями. Наскільки ця галузь, на вашу думку, розвивається, наскільки вона є перспективною? Що ми вже вміємо робити з того, що ви знаєте?

Хочу зафіксувати, що на території міста Львова немає оборонних виробництв. Хочу, щоб всі мене добре почули. Так, є R&D (дослідження та розробки, – 24 Канал) – процеси з погляду проєктування, але виробництво робиться за межами міста, в безпечних локаціях. І цей спектр є надзвичайно великий.

Думаю, якщо окремо представити продукцію, яка має наше коріння, то не знаю, чи якась країна світу сьогодні має щось крутіше в плані дронового чи антидронового складника. Адже це змінює світ. Думаю, всі повинні бути готові, що за якийсь час, умовно кажучи, тисячу дронів чи десять тисяч дронів одночасно зможуть атакувати той чи інший об'єкт.

Ми повинні бути готовими мати протидію й мати технології, які вражатимуть ворога. Ми зараз живемо у такому часі: перемовини, Зеленський їздив до Трампа, можливо, Трамп має приїхати в Україну. Ми повинні зрозуміти, що Росія була, є і буде загрозою для існування України. Завжди.

Але є одна передумова. Якщо Росію розділити на 25 незалежних країн, тоді ця загроза зникне. Тому угоди, гарантії – це все папір. Ми просто повинні собі закласти, що так сталося. Так ми живемо. Наприклад, Ізраїль теж має непросту ситуацію, і він з цим живе.

Просто якщо ми перебудуємо себе всередині, і Львів як певний пілотний майданчик, – ми можемо робити дуже багато речей у галузі мілітарних, думальних процесів, у галузі реабілітації, різного господарювання і потім давати це іншим громадам. Якщо ми все це активізуємо у нашій країні, тоді будемо сильними. Нас просто не чіпатимуть, не штурхатимуть, не нападатимуть.

Коли ви їдете на схід, ви ж, напевно, бачите, що упродовж останніх чотирьох років, до повномасштабної війни у 2022 році, – Росія була масово пограбована. А зараз ми бачимо велику частину нашої держави пограбовану й розбомблену. А зараз ці корупційні скандали… Тому треба просто зціпити зуби, кулаки й просто кожному робити свою роботу там, де ти можеш і як ти можеш.

Ми колись мали ідею збудувати у Львові патронний завод, враховуючи, що у нашій державі його нема. Я говорив про це з людьми, які в нашій державі ухвалюють рішення, і мені сказали: "Андрію, не лізь туди, бо закінчиш ти погано. Не будь жодним чином в конкуренції з державою, допомагайте приватному бізнесу".

Тобто це вищий рівень – цим займається "Укроборонпром", уряд, Банкова?

Я не хочу навіть багато говорити на ці теми, бо це не потрібно. Колись більше розкажу.

Це великі грошові потоки?

Конкуренція, потоки, різні речі. Тому ми сконцентрувалися на тому, що допомагаємо приватному бізнесу. Наприклад, маємо гранти до 2 мільйонів гривень на інновації для розробників мілітарної продукції – дрони, антидронові системи. Потім ми дуже багато цієї продукції купляємо, запускаємо економіку і передаємо це на фронт.

Також гранти, які ми маємо для ветеранського бізнесу. Наприклад, військові отримують важкі поранення (відкривають бізнес, – 24 Канал), або жінка, чий чоловік загинув на війні. Хтось відкриває магазин, продає заморожені вареники, хтось лікує котиків, песиків і відкриває клініку. Уже кілька сотень людей отримали такі гранти. Це важливо, бо це наші ветерани. Саме в цьому напрямку я бачу наше велике завдання – допомагати в усіх сферах життя.

Про нові проєкти Unbroken

Ви згадали про напрямки роботи з ветеранами, їхню інтеграцію. Напевно, таким флагманським проєктом є екосистема Unbroken, яка передбачає лікування, реабілітацію ветеранів та їхню інтеграцію у суспільство. Як ця екосистема росте, розвивається, бо я вже чув, що є університет Unbroken? Що за 2025 рік вдалося зробити у цьому напрямку?

Для розуміння скажу, що ми вже прийняли в нашій муніципальній лікарні понад 25 тисяч поранених. Це і діти, і дорослі, і, звичайно, кожного дня ми приймаємо наших воїнів.

Спочатку ми мислили тільки про те, щоб надати якісну медичну допомогу, бо прибуває евакуаційний поїзд, привозять поранених, далі операції тощо. Потім ми автоматично вийшли на реабілітацію, бо її треба робити. Так ми відкрили велике відділення реабілітації у різних локаціях.

Потім протезування. Ми з нуля збудували центр протезування, який виготовляє тисячу протезів у рік. Це наш продукт і він прекрасно працює. Ми вчимо людей для інших громад.

У 2025 році відкрили центр для людей, які пережили тортури й полон. Це зовсім окрема частина – питання ментального здоров'я. Кожен, хто пройшов війну, може про це не говорити, але має посттравматичний синдром. І цивільні, що живуть у таких умовах, також. Тому питання ментальної підтримки, підготовки кадрів є важливими.

Але будь-яка тема, яку б я зараз не розкривав, впирається в кадри. Нам потрібні нові медики. Якщо ми подивимося на вищі навчальні заклади, які сьогодні функціонують, то 4 роки йде війна, а перед тим 2 роки був COVID-19. Дуже багато студентів провчилися лише місяць-два, решту – онлайн. Вони отримують диплом і потім йдуть надавати ту чи іншу послугу.

Ми зрозуміли, що маючи висококласних спеціалістів, дуже круту техніку та обладнання, ми повинні самі бути присутніми на цьому ринку. Тому заснували Unbroken University. Це медична школа для післядипломної освіти медиків. Ми не втручаємося у вищу школу, у нас післядипломна освіта, нам потрібні фахівці.

І друга школа – муніципального лідерства, навчальні програми за різними напрямками, починаючи від здатності виживати у будь-яких умовах, до питань освіти, економіки, екології, архітектури. У нас була крайня тижнева резиденція щодо освіти. На програму записалося 170 людей, з них ми відібрали 16. Попит неймовірний, але ми не можемо всіх прийняти, й приймаємо тих, хто готовий пахати, а не просто приїхати до Львова на тиждень.

Сьогодні дуже красиво себе розкрила мистецька частина. У багатьох хлопців і дівчат, які втратили кінцівки, пропадають фантомні болі, коли вони йдуть на хороший концерт. От які "медикаменти" можуть бути корисними.

Дуже часто люди, які мають складні травми, у них в голові бувають дурні думки. Але ми їх вчимо, наприклад, писати п'єси. Приїжджає Любко Дереш і вчить наших ветеранів писати твори, і вони це роблять. Вони ставлять вистави, беруть у них участь як герої, і весь зал їм аплодує. У хлопців та дівчат відкривається новий талант, вони ніколи раніше тим не займалися.

Чи от зараз ми відкриваємо центр для навчання гри на музичних інструментах для наших ветеранів. Гітара, сопілка, акордеон, фортепіано. Багато з них мали мрію життя, а ми це їм даємо. Я вже мовчу про ліпнину. Ми зараз створюємо великий артпростір, де можна буде ліпити скульптури на 6 – 7 метрів. Або ж малювання, ткацтво… Тобто люди в собі відкривають таланти.

У нас є один поранений, який втратив зір, але він ліпить з глини такі речі, що професійні митці дивуються, як таке можливо. Він має талант у собі. І цей талант для нього як нова зірка, яка його веде. А наше завдання – відпрацювати всі ці техніки, щоб потім передавати їх для інших громад у питаннях реабілітації, навіть соціального житла.

Якщо ви зайдете в соціальне житло, яке ми збудували для поранених, це чотиризірковий готель. До кінця 2026 року вже буде готовий весь комплекс на 700 людей. Це пацієнти зі своїми рідними. Це нормальні людські умови.

Також важливе питання доступності. Багато власників кафе і ресторанів не розуміють цього. Я їм говорю, що до вас заїде герой на кріслі колісному, що ви робитимете? Вони відповідають, що допоможуть йому. Я кажу, що не треба йому допомагати, він має сам заїхати. А якщо він захоче в туалет? Замість одного столика можна зробити ширшу кабінку, але це гроші.

А якщо він, наприклад, прийде з дівчиною, а йому відмовлять в туалеті, і в нього може бути емоційний зрив. Ви можете спрогнозувати, як він поведеться? А чи має він з собою зброю, розумієте? Тобто ми повинні себе перебудувати.

Подивитися на світ очима наших співгромадян.

Простий приклад. Сьогодні 58 тисяч львів'ян є на фронті. Це враховуючи тих, хто вже повернувся, тому що хтось зазнав поранення, хтось через здоров'я, і ті, що зараз підуть, – ми матимемо спільноту орієнтовно 100 тисяч людей, яка пройшла зону бойових дій з 2022 року. До того ж є члени їхніх родин. Це фактично половина громади.

Нещодавно була історія з ветераном – його спрямували на перевірку зору, а він не зміг заїхати у заклад, щоб підібрати окуляри, бо не було пандуса. Він записав відео, яке розлетілось соцмережами. Це створює певний імідж місту, хоча такий випадок може бути один.

На площі Ринок є доступна Ратуша, там є туалет для людей з інвалідністю. Ми також відкрили такий туалет на проспекті Свободи, збудували його спеціально. Щодо бізнесу, згідно з законом ми не можемо його оштрафувати. Ми проводимо бесіди. Ми довго працювали з готелем "Леополіс" і вони вибудували в себе (пандус, – 24 Канал).

Тут важливо, щоб вся громада нашого міста, щоб всі в Україні зрозуміли – це нова реальність. Ми повинні бути готові до цієї реальності. Тому ми працюємо, бо Львів, можливо, є більш безпечний, але ми розуміємо відповідальність, яка на нас лежить і щодо реабілітації, і щодо Unbroken University, і щодо доступності. Ми зобов'язані це робити.

Про реформу поліклінік у Львові

На сесіях міськради дуже бурхливо відбувались дебати щодо реформи поліклінік. Деякі депутати її критикували, але ви виступали за. Чому це важливо і як вам вдалось переконати депутатів?

Насамперед прикладом. Є поліклініка на Мазепи. І, напевно, львів'яни пам'ятають, в якому стані вона була 4 роки тому. Це було приміщення непристосоване до реалій сьогоднішнього часу. Сьогодні там є реабілітація, є поверхи поліклініки, все відремонтовано. Мешканці задоволені, лікарі задоволені. І хлопці, дівчата там проходять реабілітацію.

Я переконаний, що кожна будівля поліклініки має бути повністю перебудована з огляду комфорту для мешканців, які тут живуть, щоб лікарі себе комфортно почували. І в кожній поліклініці має бути поверх-два для реабілітації.

Ми говоримо про львів'ян, які потребують реабілітації й не можна узалежнювати їх тільки від локації лікарні Святого Пантелеймона на вулиці Миколайчука чи лікарні Святого Луки на Новому Львові (мікрорайон Сихова, – 24 Канал), це колишня 8 лікарня.

Кожна поліклініка має бути якісним діагностичним центром і центром реабілітації. А якщо треба вже робити ургентну допомогу (невідкладну, – 24 Канал), втручання, то люди вже їдуть робити складні операції. Однак невеликі втручання можна робити в кожному приміщенні поліклініки. Тобто поліклініки залишаються, але вони отримують нове дихання.

Крім того, зараз всі поліклініки сконцентровані в Першому і Другому ТМО (територіальне медичне об'єднання, – 24 Канал). У нас дуже сильні керівники – Олег Семчук, Василь Трунквальтер, який був керівником 8 лікарні, зараз очолив Друге ТМО. Є Андрій Мисків, який зараз в департаменті відповідатиме безпосередньо за медицину.

Це надскладні зміни, які потребують від нас великого часу, зусиль, але я бачу результат. Хто хоче зрозуміти, як це все працюватиме – поїдьте, будь ласка, на вулицю Мазепи та подивіться, як працює поліклініка сьогодні в складі ТМО. Ви можете порівняти, як було і як є зараз.

Ви дуже доступно пояснили, чому ці зміни потрібні. А які аргументи були в противників такого рішення? Бо я бачу, що спротив був тривалим. Чому частина депутатів не хотіла за це голосувати?

Я не можу зрозуміти. Знаєте, я сам запитував, чому. Мені говорили, що не розуміють, для чого це. Я казав, що 100 тисяч людей потребуватимуть реабілітації. Де проходитимуть реабілітацію ті, хто переніс інсульт чи інфаркт? Люди мали б везти своїх рідних в приватні центри за власні кошти? Ми ж можемо зробити це в поліклініці, перерозподіливши функції. Людям буде простіше і ближче до дому.

Мені казали, може ми хочемо це продати. Однак ми жодної медичної установи чи метра квадратного не продали. Ми тільки докупляємо, добудовуємо і ремонтуємо, тому що розуміємо – це важливо, це наше життя. Хто їздить на схід і спілкується з хлопцями й дівчатами – той нормально до цього ставиться і підтримує. Хто сидить вдома і лише читає соцмережі – той має іншу думку.

Я просто думав, що за ці роки повномасштабної війни такі містечкові внутрішні протистояння між депутатськими групами та міським головою десь відійшли на задній план. Однак побачив тут якесь тертя, протистояння.

Якщо порівнювати функціонування Львівської міської ради та функціонування інших міських рад в Україні, чесно вам скажу: по всіх питаннях ми знаходимо консенсус. Ми робимо це демократично. Якщо, можливо, в інших містах задавили, затиснули й проголосували, то в нас йде процес дозрівання.

Хтось з депутатів дозріває швидко, хтось потребує більше часу. Це залежить від середовища, від атмосфери, від освіти. Однак в кінцевому результаті за всі рішення, які важливі для міста, голосують. Мені гріх нарікати. Шкода лише часу.

Ви ж не можете гаркнути на депутатів, щоб вони голосували.

Ні, в нас інший досвід життя.

Про дружбу з мерами інших міст і Труханова

Щодо контактів та співпраці з мерами інших міст. У Львові був колишній мер Херсона Володимир Миколаєнко. Він ішов вулицею маршем на підтримку наших полонених. Це легендарна людина, адже він пройшов полон і повернувся. Яке враження справляє ця людина на вас?

Я щасливий, що бувши мером, він цей стрижень в собі залишив, навіть в полоні. Тому що його могли обміняти ще раніше. Однак він наполягав, щоб спочатку обмінювали інших, а його в кінці. Це гідно.

Ми з ним домовилися про реабілітацію мешканців Херсона у нас в Unbroken, тому що є хороші контакти між нашим головним лікарем і їхнім головним лікарем. Він сьогодні, не маючи жодного статусу, бувши просто людиною, яка пройшла полон, далі виконує функцію лідера громади й зі мною зідзвонюється час від часу, тому це правильно.

Садовий з ексмером Херсона Володимиром Миколаєнком / Фейсбук мера Львова

Якщо говорити про міських голів, ми, чесно кажучи, не так часто зустрічаємося, бо в кожного є дуже багато роботи. Однак коли я кудись їду, то завжди телефоную, там зустрічаємось.

З ким були зустрічі за цей рік?

Філатов (мер Дніпра, – 24 Канал), Терехов (мер Харкова, – 24 Канал), Марцінків (мер Івано-Франківська, – 24 Канал). Насправді зі всіма хороші людські відносини. Немає часу посидіти, поговорити. Коли відбувається конгрес регіональних влад, то ми там разом всі збираємося. Мало бути в кінці цього року, перенесли. Там, звісно, є більше можливості привітатися і спитати, як справи.

А так, щоб десь поїхати, поговорити, випити кави, як це було колись до повномасштабного, то ні, немає часу. Люди зайняті, я зайвий раз не турбую.

До речі, Буча також входить в нашу екосистему людяності Unbroken, як Unbroken Cities. Ви ж знаєте, що ми з мерами Манчестера, Ліверпулю, Осло, Софії, Кан, Тімішоари, створили мережу Unbroken Cities. 16 міст і Буча також є в нас в цій мережі. Будемо долучати ще інші міста.

Чому? Ви не повірите, але наші колеги з Європи взагалі не розуміють, що робиться в країні, яка веде війну. У них є фантазії, що є Збройні Сили, які все захистять, все зроблять. А насправді в Україні громади показали в критичний момент свою живучість і максимальну залученість. Тому, наприклад, є мери, які приїжджають з інших країн і активно працюють з нами. А є ті, які бояться навіть до кордону під'їхати.

Тож у лютому ми матимемо резиденцію Resilience для спеціалістів з європейських міст. Будемо показувати, що таке укриття, що таке тривоги, як ліквідовувати наслідки. Попит дуже великий. Те, що ми сьогодні можемо дати іншим містам, – це вміння, досвід виживати й жити в надскладних умовах, і навіть показувати приклади розвитку.

Яким є ваше ставлення до подій навколо мера Одеси? Була інформація про нібито російське громадянство у пана Труханова, але виявилося, що той документ був несправжнім. За повномасштабну війну було кілька таких випадків, коли міських голів відстороняли, Одеса якось окремо стоїть від цих всіх явищ?

Мені жоден з цих випадків не подобається, тому що це неправильно. За мера голосують сотні тисяч людей. І ці рішення про відсторонення прийняті, чіпляючись за якусь кому в законі. Щодо міського голови Одеси, я переконаний, що він в суді знайде істину. Про його російський паспорт ми чули років 10. Після цього його два рази обирали міським головою.

Натомість є десятки-сотні політиків, чи, наприклад, представників судової гілки влади, їхніх родичів, чи силовиків, які мають паспорти й чомусь ніхто їх не рухає, вони нормально собі працюють. Це дуже недобре для держави, яка перебуває у війні.

Якщо є факти злочинної діяльності тої чи іншої особи, (треба діяти, – 24 Канал) жорстко, без дискусій. Я це підтримую. А відстороняти мера, чіпляючись за норму… У мене ніколи з Трухановим не були й не є дружні відносини. Ми з ним в житті спілкувалися, можливо, 2 – 3 рази. Однак його громада обирала. Тож спитайте у громади.

До нього можна ставитись по-різному, розумієте? Тому в нас буде дуже багато одкровення, коли буде якийсь час, можливо, спокійніший. Хоча поки Росію не розділили на 25 частин, в нас не буде такого часу, щоб розслабитися, і щоб все було нормально.

Як львівські вчителі можуть отримати доплату у 20 тисяч гривень?

Ви згадали про те, як Львів бореться за кадри в медицині, які запустили освітні програми. Щодо освіти, чим мотивувати вчителів, педагогів – це велике питання. Середня зарплата в категорії освіти та науки у Львові – це 21 тисяча гривень. У школах зарплати ще нижчі. Це достатньо для нормального життя в нашому місті?

Моя відповідальність – це середня школа. Зарплата, з якої починає вчитель – 10 – 12 тисяч. Вибачте мені, але 200 – 250 доларів зарплата в людини, якій ми віддаємо наших дітей, це неправильно. На мою думку, заробітна платня вчителя має бути орієнтовно 35 тисяч. 100 років тому було таке правило на Галичині, що заробітна платня вчителя дорівнювала приблизно 976 кілограмів хліба. Це, до речі, десь так і є зараз, приблизно 35 тисяч гривень. Це є мірило справедливості.

Від заробітної платні вчителя треба вираховувати заробітну платню судді, прокурора, митника, міністра, мера і так далі. Тоді є повага. Тому що єдиний левередж (важіль, – 24 Канал), який може змінити ситуацію в країні, – це освіта. Сьогодні ми приділяємо цьому надзвичайно велику увагу і кращі вчителі в школах Львова мають цю зарплату. Мають додаткову оплату від громади.

Скільки таких кращих вчителів?

У кожній школі є 15 – 20. Є питання, як ми їх обираємо. Якби їх обирав Департамент освіти чи вчителі школи, був би скандал. Обирають діти. Ми проводили одномоментне опитування дітей, враховуючи електронні носії. І діти самі обрали, вчителів, які надихають.

Я потім питав пана Закалюка (директор департаменту освіти та культури, – 24 Канал), він сказав, що попадання 99,9%. Наступного року буде знов голосування. І ви бачите, яка зараз конкуренція між вчителями? Тому що ти можеш отримати доплату 20 тисяч гривень.

Я вважаю, що вчитель, який віддає себе (навчанню дітей, – 24 Канал), має мати гідну зарплату. І я вірю, що такою буде зарплата вчителя в Україні. Тому що всі ці розмови про важливість освіти, про любов до освітян треба підкріплювати грошима. Вчителів треба любити грошима. Крапка.

Що планує Львів на 2026 рік

2026 рік у Львові буде роком дошкілля. Що це за рішення міської влади? І яка в нас ситуація з садочками зараз?

Насамперед ми підіймаємо зарплату для всіх, хто працює в дошкіллі. 20% – 30% – це мінімум. Також ми активно хочемо попрацювати по інфраструктурі, тому що в садочках ми вчимо дітей вчитися, і якщо ця ланка не активована, то потім є проблеми. Тому ми вирішили приділити цьому особливу увагу в наступному році.

Думаю, ми вийдемо на дуже цікаві рішення і в плані матеріального забезпечення, і в плані кращих умов для тих самих дітей. У нас немає зараз критичної ситуації по садочках. Є райони, де є недобір, є райони, де треба трішки ще додати місць.

Раніше у Львові в соцмережах був постійний фон щодо того, що садочки переповнені, місто забудовується тощо. Зараз цього немає. На вашу думку, чому?

По-перше, збалансувалася ситуація. По-друге, чесно вам скажу, народжуваність впала. Хоча цей рік – це перший рік, коли в нас більше дітей, ніж було у 2022 році. Тобто є позитивна динаміка. Багато людей приїхало до Львова з інших міст. Ми десь нараховуємо орієнтовано 150 тисяч людей, які переїхали зі Сходу та Півдня України.

Це не завжди люди, які потребують допомоги. Дуже часто це люди, які приїжджають сюди й мають високу заробітну платню. Є цілі бізнеси, які сюди переїжджають, але водночас не кидають бізнес в себе. Ми маємо декілька позитивних прикладів, коли є виробництво в Харкові й паралельно вибудовують виробництво у Львові. І фактично мають більшу стабільність, тому що, попри всі прильоти, все має працювати.

Тому, вертаючись до освіти, це є галузь № 1. А щоб мати якісну освіту, треба мати якісне дошкілля. Тому в наступному році ми глибше зануримося і розкажемо всім наші наступні кроки.

Ви батько п'яти дітей. Зараз в нас демографічна криза, вона вас турбує? Ми на останніх місцях вже давно, навіть до повномасштабної війни, по народжуваності в Європі. А зараз ще й відтік молодих людей з країни. Що думаєте про це, куди рухаємося?

У час війни народжуваність не буде збільшуватися. Ви це прекрасно розумієте.

До речі, я порахував, що за останні два роки кількість моїх знайомих і друзів, в яких народилася третя дитина, досягла 7 людей.

Це добре, що діти народжуються, але якщо хтось думає, що це той чинник, який дає тобі гарантію від того, щоб не воювати, – треба розслабитися. Тому що хочемо ми того, чи ні, маючи Росію поруч, ми повинні вміти захищати нашу державу. І не сьогодні-завтра, і я, і ви, і інші будемо вимушені захищати нашу державу, тому що такий час.

Як зараз рухається економіка у Львові й звідки місто бере кошти на соціальні проєкти? І як місто працює з питаннями забудови?

Немає того буму, який був до 2022 року. Але галузь жива, вона розвивається. І справді багато квартир купують люди, які вирішили жити у Львові. Це можуть бути військові або вчителі, які мають можливість купувати житло через відповідні державні іпотечні програми. Також це люди, які виїхали за кордон, заробили кошти, повертаються і хочуть мати нерухомість тут.

Є проста формула, щоб зрозуміти, наскільки місто розвивається: подивитися, скільки працює будівельних кранів. Це чіткий індикатор, чи місто живе. Позитив у тому, що якість будівництва зараз стала кращою. І у Львові немає тих перепадів, які є в багатьох інших містах.

Місто також намагається максимально знижувати поверховість, щоб було комфортніше. Ще раз наголошу: буму, як до 2022 року, немає. Але галузь жива. І якщо ситуація надалі розвиватиметься добре, місто має бути готовим до зростання кількості населення Львова. Тоді на перший план виходитиме транспортне сполучення, бо у Львові вулиці вузькі.

Модернізація транспортної системи є умовою, щоб місту було комфортно жити. Так само як уже наступного року планують почати роботи на Миколайчука. Йдеться про трамвайну колію, яка має йти до Першого медичного об'єднання і з'єднати Сихів через центр із Миколайчука. Є велика грантова підтримка французького уряду, а також кошти Європейського банку реконструкції та розвитку.

Також має бути реконструйована магістральна вулиця Мазепи. Там є кошти Європейського інвестиційного банку. За бюджетні гроші ми б цього не потягнули. Львів має довіру, фактично за другу половину цього року місто приймало два великих саміти. Тут були десятки міністрів. Це додає Львову впізнаваності, і Європа починає інвестувати у місто.

Дороги, про які ми говоримо, будемо будувати наступного року, бо вже є розуміння щодо фінансування. Тендери проведені, роботи будуть виконані. Також завершився тендер, і наступного року ми вже побачимо перші 48 автобусів, які мають надійти для Львова. Плюс, ви бачите, співпраця з німцями та швейцарцями: після капітального ремонту ми отримали дуже хороші трамваї.

Тобто це все етапи, які дадуть комфорт, потрібний мешканцям. Ми тут не винаходимо велосипед: усі міста світу, розв'язуючи транспортні проблеми, робили акцент на громадському транспорті. А приватна машина – це радше щоб у суботу й неділю поїхати кудись за місто. Хто, наприклад, живе на Сихові, не часто користується авто, щоб їхати в центр, якщо можна нормально доїхати трамваєм.

Чи можна відновити польоти з аеропорту у Львові?

Хотів уточнити про висотність забудови у Львові та навколо міста. Біля аеропорту хочуть забудувати великі площі житлом, а місто цьому протистоїть. Як ви вважаєте, чим це закінчиться? Яка позиція Міжнародного аеропорту "Львів" у цій ситуації, адже це об'єкт критичної інфраструктури? Аеропорт зараз не працює, але це питання на перспективу.

У мирний час таке взагалі було б неможливо. Уся державна машина була б сконцентрована, щоб цього не допустити. Але через війну окремі ділки почали махлювати з документами й фактично розпилювали територію, наближену до львівського летовища. Ще за радянських часів ця земля була рахувалася як резерв для розвитку аеропорту.

Щоб ви розуміли, лондонський аеропорт "Хітроу" за останні 100 років збільшився у 20 разів. І на цій території, яка примикає до летовища в Сокільниках, має з'явитися великий транспортний термінал. Натомість у Сокільниках з'являється ідея генплану, який, звісно, не погоджений ні Львівською міською радою (а це має бути), ні районною радою. І вже ділки ходять, продають, шукають партнерів.

Тому звертаюся до всіх: не піддавайтеся на жодні провокації, не купуйте там жодного житла, не вплутуйтеся в афери, бо потім матимете велику біду. Це територія, критично важлива для розвитку стратегічного напрямку. Це авіація, і саме там цей напрямок має бути реалізований.

Просто ділки, які влізли в цю історію, до кінця цього не розуміють. Вирощуйте там, не знаю, мелісу чи м'яту, щоб якось заспокоїтися, але не бавтеся з державою. Бо 100 років тому у світі були річка і місто, а зараз у світі є летовище і місто.

Я ще попрошу наші спеціальні служби перевірити, чи немає там якогось російського сліду. Бо так дуже легко заблокувати місто, просто взяти й убити його перспективу розвитку. Куди сьогодні йдуть кошти? Туди, куди можна доїхати або долетіти. Чим швидша комунікація, тим більше можливостей отримати зиск.

З огляду на те що уряд Великої Британії та Європейський інвестиційний банк вибудовують Львів як великий транспортний хаб, і ці європейські колії все зав'язують із летовищем, далі це має розходитися по місту й іти на Київ. Тому, перепрошую, якщо ділки хочуть поламати цю європейську стратегію, це нерозумно. Зуби собі там поламають.

Чи є перспектива винести аеропорт Львова за місто або збудувати новий, наприклад біля Городка?

Ні, закрити чинний аеропорт і перенести його кудись в інше місце нереально. Можна з часом відкривати ще один аеропорт, якщо буде потреба, але логіка "закрили старий і відкрили новий" не працює. Я не знаю успішних прикладів, коли наявні аеропорти просто закривали й замінювали іншими.

Чому розмови про запуск польотів зі Львова так і не дали результату?

Усе впирається в безпеку. Потрібне дуже сильне політичне лідерство і реальні гарантії захисту, бо загроза залишається. Навіть у Тель-Авіві є ризики, але аеропорт працює, бо там інші безпекові рішення. Станом на зараз у Львові регулярні рейси, на жаль, неможливі. Але якщо з'явиться вікно можливостей, я дуже хотів би, щоб запрацювали і Львів, і Київ.

Андрій Садовий також розповів про рекрутинг у Львові та чи потрібні вибори під час війни – дивіться у відео.