Ще один рік війни: що буде з українцями в Європі та як величезний кредит ЄС рятує бюджет України

Україна входить у 2026 рік з головною темою у центрі уваги – мирні переговори та закріплені гарантії безпеки. Київ продовжує демонструвати США готовність до діалогу з Москвою, навіть попри тривалі масовані обстріли мирних міст. Водночас Україна має певну "подушку безпеки" від європейських лідерів у вигляді фінансової підтримки.

Чи варто очікувати миру у 2026-му, чи відбудуться вибори, як просуватиметься процес євроінтеграції, і що зміниться для українських біженців у ЄС – читайте в аналітиці 24 Каналу. У цьому нам допомогли розібратися експерти:

• Ієн Бонд – заступник директора Центру європейських реформ,
• Валерій Клочок – політолог, директор Центру громадського аналізу "Вежа",
• Таїсія Кривошей – помічниця чеського депутата Європарламенту, ексрадниця міністра науки, досліджень та інновацій Чеської Республіки,
• Вінсент Четейл – професор і директор Центру глобальної міграції у Женеві, Швейцарія.

Стаття підготовлена в межах проєкту PULSE, європейської ініціативи, що підтримує транскордонну спільну журналістику, у співпраці з 24 Каналом.

Автори: Даніель Гарпер (Іспанія), Софія Назаренко (Україна), Андреа Брашайко (Італія) та Марина Світлична (Італія).

Мирні переговори: що буде далі?

Новий переговорний процес, запущений командою Дональда Трампа, стартував ще в листопаді й одразу з резонансного документа. Мовиться про проєкт із 28 пунктів, що викликав хвилю критики через явний перекіс на користь Москви. За даними з кількох джерел, текст формувався не без участі російських еліт. Ключову роль, зокрема, відіграв Кирило Дмитрієв — очільник Російського фонду прямих інвестицій і давній неформальний посередник між Кремлем та західними політичними й економічними колами.

Згодом документ переписували європейські уряди разом із командою Володимира Зеленського. Оновлений варіант став значно менш прийнятним для Кремля: російські посадовці фактично дали зрозуміти, що приймати його не збираються, а Путін публічно перейшов до образ, назвавши європейських лідерів "підсвинками".

Втім, вже того ж дня було оголошено про зустріч американських і російських чиновників у Маямі – формально для обговорення результатів берлінських консультацій. Цей крок свідчив про обмежений, але все ж рух у переговорному процесі, навіть попри те, що реальна готовність Москви припинити війну й далі залишається під питанням.

Як зазначає Ієн Бонд, заступник директора Центру європейських реформ, точна кількість пунктів або лексичні варіації між варіантами плану Трампа здебільшого не мають значення.

На його переконання, наполягання Росії на так званих "корінних причинах" війни, а фактично на вимозі скасувати суверенний вибір України щодо інтеграції з ЄС і НАТО – робить будь-який реальний компроміс структурно неможливим.

Попри це Дональд Трамп знову заявив, що після берлінських переговорів мирна угода щодо України є "ближчою, ніж будь-коли". Та чи має цей оптимізм під собою реальні підстави – питання відкрите. Чи справді завершення війни у 2026 році виглядає ймовірним?

Варто пам’ятати: мовиться про того самого політика, який під час передвиборчої кампанії обіцяв "закінчити війну за 24 години", але згодом, зіткнувшись із реальністю, був змушений визнати нереалістичність цих заяв.

Як зазначає Бонд, Вашингтон здатен переглянути параметри власних відносин із Москвою, зокрема рівень підтримки Києва, однак він не може змусити Україну капітулювати. Українці, наголошує він, добре знають, що Росія робить на окупованих територіях, і очевидно не готові погодитися на таку "мирну" перспективу.

Зеленський, зі свого боку, обрав значно обережніший тон, ніж Трамп і Путін. Усвідомлюючи, що будь-яка комунікаційна помилка може знову спровокувати звинувачення з боку Трампа в "небажанні миру", а також зважаючи на чутливий внутрішній контекст після корупційного скандалу, пов’язаного з його впливовим керівником Офісу Президента Андрієм Єрмаком і бізнесменом Сергієм Міндічем, український президент намагався балансувати між жорсткістю та відкритістю до діалогу.

Звертаючись до парламенту Нідерландів у Гаазі, він чітко окреслив червону лінію Києва: "кожна деталь має значення, адже жодна з них не повинна стати винагородою за російську агресію". Ця формула точно відображає головний страх української сторони – угоду, що зафіксує територіальні здобутки Москви без реальних і дієвих гарантій безпеки.

За словами джерел, обізнаних із переговорами, наразі обговорюються п’ять окремих документів. Серед них – юридично зобов’язувальні гарантії безпеки, які мають пройти через Конгрес США, а також рамки фінансування післявоєнної відбудови України. За змістом ці гарантії багато хто порівнює зі статтею 5 НАТО.

Для Києва ключовим є не допустити повторення Будапештського меморандуму 1994 року, чиї розмиті формулювання не змогли стримати російську агресію у 2014 і 2022 роках. Водночас Бонд залишається скептичним: гарантії, що існують лише на папері, не замінять реального механізму стримування.

Він додає, що між Європою та Україною "існує достатній оборонно-промисловий потенціал, щоб ускладнити Росії перемогу над Україною", але лише за умови більш рішучої мобілізації.

Бонд наполягає, що Європа могла б зробити набагато більше, фінансуючи військове виробництво як в Україні, де зброю та боєприпаси можна виробляти дешевше, ніж західні компанії, так і на власній землі.

За його словами, якщо ЄС справді наполягає на тому, що Україна – "одна з нас", Європа має бути не просто спостерігачем, а бути готовою захищати її – насамперед у сферах, де можливості Києва залишаються обмеженими, зокрема в протиповітряній обороні.

Вибори, корупційні скандали та підтримка мирного плану: чи наближається точка зламу?

У той час, як тривають переговори про можливе припинення війни та з Вашингтона надходять дедалі наполегливіші сигнали щодо виборів в Україні (які, за словами Зеленського, він готовий провести, якщо американці гарантуватимуть їхню безпеку), серйозний корупційний скандал в енергетичному секторі вийшов на перший план у внутрішній політиці України.

Майже через чотири роки після початку повномасштабного вторгнення українці щодня відчувають його наслідки: масовані ракетні обстріли великих міст, тривалі відключення електроенергії, постійний стрес. Соціологи, аналітики та громадяни визнають повсюдну втому серед населення. Але це ще не перетворилося на пасивність.

Готовність захищати національні інтереси залишається високою принаймні згідно зі статистикою. Згідно з опитуванням KIIS , 63 відсотки українців готові терпіти війну стільки, скільки потрібно; ще 15 відсотків – кілька місяців або до пів року, і близько 1 відсотка – до року. Решта 21 відсоток не відповіли, але загальна картина зрозуміла: українське суспільство продовжує триматися навіть за найскладніших умов.

Респонденти також висловили свою думку щодо одного з ключових пунктів мирного плану, запропонованого адміністрацією Трампа та підтриманого Росією, який передбачає виведення українських військ з Донбасу та скорочення збройних сил. Три чверті вибірки рішуче відкинули цей варіант, особливо за відсутності гарантій безпеки. Хоча деякі опитування свідчать про те, що українці з часом дедалі більше схиляються до певних видів територіальних поступок, для керівництва країни залишається складним завданням переконати великі верстви населення, особливо військових, прийняти цю перспективу.

Останні місяці 2025 року в Києві ознаменувалися масштабним корупційним скандалом в енергетичному секторі, який спричинив ланцюг політичної відповідальності. Після рейдів у НАБУ та САП Андрій Єрмак, найближчий соратник президента Володимира Зеленського та керівник Офісу Президента, пішов у відставку. Це не була корупційна справа, як попередні: атака досягла самого серця президентського апарату та переговорного процесу.

На внутрішній арені цей скандал посилив скептицизм щодо справжньої готовності влади взяти на себе відповідальність. На міжнародному рівні він також підживив дебати серед противників допомоги Києву щодо ефективності українського управління. Як зазначає Клочок, українці історично не довіряли державним інституціям, які сприймалися як неефективні. Однак, наслідки ширші: корупційні скандали також впливають на позицію України в міжнародних переговорах.

З наближенням 2026 року та посиленням зовнішнього тиску питання виборів знову набирає обертів. Формально є бажання їх провести, але фактичне рішення залишається за президентом. Адміністрація президента вирішує, чи відбудуться вибори, коли вони відбудуться, і за яких умов: президентські, парламентські чи місцеві вибори.

"Наскільки мені відомо, наразі немає жодних проєктів чи планів від депутатів, але я передав усі отримані сигнали. Ми говоримо лише про президентські вибори чи також про парламентські та місцеві вибори? Сполучені Штати закликали до президентських виборів. Я сказав, що буду готовий. Парламентські та місцеві вибори не обговорюються", – сказав Зеленський.

Валерій Клочок зазначає, що заяви Зеленського про його готовність провести вибори (якщо дозволять умови безпеки) значною мірою є відповіддю на зовнішній тиск, особливо з боку Сполучених Штатів. Конституційної заборони немає, будь-які правові обмеження можуть бути змінені. Питання не юридичне, а політичне: який найкращий курс дій президента?

Як величезний кредит ЄС врятував бюджет України?

Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році країни G7 заморозили російські державні активи – насамперед валютні резерви Центробанку Росії, щоб унеможливити їх використання для фінансування війни.

З приблизно 300 мільярдів євро заморожених коштів близько 200 мільярдів зберігаються у бельгійському депозитарії Euroclear. В грудні в ЄС активізувалися дискусії щодо використання цих активів для покладання політичної відповідальності на Росію та фінансування відбудови України.

12 грудня 2025 року ЄС кваліфікованою більшістю ухвалив рішення заморозити російські кошти на невизначений термін, обійшовши ризик вето окремих держав-членів і відкривши шлях до так званих "репараційних" кредитів для Києва.

Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан різко розкритикував це рішення, назвавши його "переходом Рубікону" та звинувативши Брюссель у порушенні європейського права через відхід від принципу одностайності.

Як пояснила 24 Каналу Таїсія Кривошей, помічниця чеського депутата Європарламенту, на столі було два варіанти.

• Перший сценарій передбачав використання доходів від заморожених російських активів для надання Україні позики, яка підлягала б поверненню лише у разі сплати Росією репарацій після війни. Такий підхід вимагав кваліфікованої більшості.
• Альтернативний варіант – надання позики коштом примусових внесків самих європейських держав – вважався "вкрай невдалим", адже потребував одностайності.

Зрештою саме цей механізм і було ухвалено після того, як Угорщина, Словаччина та Чехія, очолювані популістськими та проросійськими урядами, заблокували схему спільного боргу. Водночас решта 24 держав-членів ЄС на засіданні Європейської Ради 18 грудня погодилися надати Україні 90 мільярдів євро оборонної допомоги.

Оскільки рішення вимагало одностайності, Будапешт, Братислава та Прага фактично були звільнені від фінансових зобов’язань – ціною свого остаточного "так".

Прихильників прямої конфіскації російських активів, як чіткого політичного сигналу Путіну, виявилося замало. Позитив у тому, що кошти все ж дійдуть до України, за умови їхнього ефективного використання, і що Європі вкотре вдалося досягти консенсусу щодо підтримки Києва – хоча робити це стає дедалі складніше.

Попри неможливість негайно мобілізувати заморожені активи, ухвалене рішення залишається важливою перемогою для європейської підтримки України. Як наголошує прем'єр-міністрка Юлія Свириденко, без фінансової допомоги ЄС Україна зіткнулася б із дефіцитом у 60 мільярдів євро у 2026 – 2027 роках. Саме тому затягування з репараціями несе ризики: за відсутності стабільного фінансування Київ буде змушений віддавати пріоритет військовим витратам, звужуючи фіскальний простір для антикорупційних, судових і економічних реформ.

Без підтримки навіть так звані "замінні переговори" – альтернативний формат до офіційного процесу вступу до ЄС, розроблений для забезпечення безперервності реформ воєнного часу – могли б уповільнити Київ. Цей новий механізм було запущено в грудні саме для того, щоб обійти вето Угорщини на офіційне відкриття переговорів про вступ.

Ідея полягає в тому, щоб дозволити неформальний прогрес у ключових реформах, не розпочинаючи традиційний процес по розділах, який вимагає одностайності. Кривошей, однак, сумнівається, що фінансові обмеження справді вплинули на здатність України до реформ: "Україна надзвичайно швидко досягає прогресу на всіх фронтах, навіть у воєнний час. Усі це усвідомлюють".

Кривошей також пояснила, що в Брюсселі є ті, хто наполягає на створенні спеціального механізму вступу для України.

Якою буде доля українських біженців у Європі?

Наразі 4,4 мільйона громадян України проживають у Європейському Союзі під тимчасовим захистом, який гарантує доступ до фінансової допомоги, працевлаштування та житла в країнах перебування. У червні цей захист було продовжено ще на рік, до березня 2027 року. Однак це рішення лише тимчасово знімає занепокоєння, оскільки як можливість миру, так і продовження війни створюють структурні проблеми.

У червні 2024 року уряд Чехії запустив програму добровільного повернення для українців, пропонуючи фінансову підтримку тим, хто вирішив повернутися. Лише 11 осіб зареєструвалися, значною мірою через нестабільну ситуацію на місцях. Ініціатива завершилася в листопаді того ж року.

Щоб механізми добровільного повернення стали реальним варіантом, мирного плану буде недостатньо: знадобляться конкретні гарантії безпеки для мігрантів, що повертаються.

Опитування Агентства ЄС з питань притулку серед українців під тимчасовим захистом показало: у 2025 році лише 31% планують повернутися в Україну, порівняно з 52% у 2024-му. Тривалість війни та інтеграція біженців – переважно жінок і дітей – роблять необхідним створення легальних каналів як для тих, хто готовий повернутися у разі миру, так і для тих, хто прагне залишитися на довгостроковий період.

У вересні Рада ЄС ухвалила рекомендацію щодо переходу від тимчасового захисту. Вона закликає створити спільну систему для сталого повернення та реінтеграції в Україні, а також надавати національні дозволи на проживання з сімейних, робочих чи навчальних причин. Передбачено і можливість ознайомчих візитів до України для оцінки безпекової ситуації — ідею, яку вперше запропонувала Чехія.

"Водночас, має сенс вже сьогодні готуватися до того дня, коли ситуація дозволить українському народу повернутися додому, щоб зробити свій внесок у відбудову країни", – заявив міністр імміграції та інтеграції Данії Кааре Дібвад Бек, коментуючи прийняття рекомендації.

Така система могла б забезпечити вкрай необхідну правову ясність як у мирний час, так і у разі затяжного конфлікту, надаючи правову перспективу понад чотирьом мільйонам людей, які наразі перебувають у стані тимчасового виїзду. Але без робочого проєкту чи графіка цей процес може тривати ще багато місяців.

З 2026 року Польща відкриватиме заявки на отримання дозволу на проживання CUKR , який надаватиме українцям три роки проживання в країні. Ця ініціатива покликана слугувати моделлю для ЄС та інших держав-членів, які борються з інтеграцією десятків тисяч людей, або, як у випадку Чеської Республіки, Німеччини та Польщі, сотень тисяч.

Водночас в Україні налічується понад 3,7 мільйона внутрішньо переміщених осіб, що є ще одним критичним фактором і залежить від того, які території фактично залишаться під контролем Росії. Більше ніж половина переміщених осіб походять із частково або повністю окупованих регіонів, згідно зі звітом Міжнародної організації з міграції, і малоймовірно, що вони зможуть повернутися до своїх домівок, якщо ці території залишаться під російським контролем.

Внутрішньо переміщені особи вже опинилися у вкрай нестабільній ситуації: багато хто з них має труднощі з пошуком роботи, часто тому, що їхні навички не відповідають місцевому попиту. Низька заробітна плата підвищує ризик бідності та залежності від гуманітарної допомоги, як підкреслюється в аналізі неурядової організації "Людина в біді".

Майбутнє українців, переміщених через багаторічну війну, залежатиме від здатності європейських політиків вийти за рамки надзвичайних заходів та забезпечити справжню правову визначеність як для тих, хто бажає повернутися, так і для тих, хто прагне залишитися в ЄС.

З моменту її прийняття у 2001 році Директива про тимчасовий захист була активована лише один раз, у відповідь на російське вторгнення у 2022 році, що гарантувало безпеку для мільйонів людей. Але її короткостроковий характер залишив багатьох українців розриваними між поверненням додому та постійною інтеграцією в країні перебування.

З огляду на те, що мир все ще невизначений, а мільйони людей переміщені як в Україні, так і за її межами, рішення, які Європейський Союз зробить у найближчі роки, вплинуть не лише на життя біженців, але й на здатність країни до відновлення та відбудови. Незалежно від того, чи стане можливим повернення мільйонів людей, чи, навпаки, інтеграція українців, які вже перебувають у Європі, буде консолідованою, ясність, добровільні дії та визначеність залишатимуться справжніми випробуваннями європейської відповіді.

Доля війни в Україні та в Європі

Міністр оборони Італії Гвідо Крозетто, виступаючи на праворадикальному фестивалі Atreyu в Римі, заявив, що Україна та Росія досі розділені щодо кількох ключових питань.

• Перше – членство України в НАТО: Зеленський готовий до певної гнучкості за умови надійних гарантій безпеки від США, але не має наміру виключати атлантичну мету з Конституції.
• Друге – визнання російського контролю над Донбасом: Київ категорично відкидає цю можливість, тоді як Путін відкрито погрожує силовим захопленням регіону, що фактично відбувається вже понад чотири роки, а у гібридній формі — понад десять.
• Третє питання, додав Крозетто, стосується долі заморожених російських активів і наразі лишається невирішеним.

Однак відносно оптимістична оцінка Крозетто різко контрастує з попередженнями, висловленими начальником генерального штабу Франції генералом Фаб'єном Мандоном та його британським колегою адміралом сером Річардом Найтоном. Обидва чітко попередили своїх громадян, що вони повинні готуватися до можливості відправлення своїх синів і дочок на війну в майбутньому.

Таким чином, розрив між обережним оптимізмом Крозетто та жорстким реалізмом Мандона та Найтона лише зростає, посилюючи плутанину в європейській громадській думці та ще більше підриваючи крихку надію України на справедливий мир. За словами Яна Бонда, ні угода, укладена шляхом переговорів, ні стабільне припинення вогню не виглядають реалістичними у 2026 році.

Дані опитувань, додає Бонд, показують, що, незважаючи на майже дванадцять років війни, які глибоко виснажили населення, багато українців продовжують вважати продовження боротьби кращим варіантом, ніж приєднання до того, що він називає "імперським проєктом Путіна".