Світла енергія бліндажної кухні

Вже 14 років я займаюсь приготуванням їжі. Працював у кафе і ресторанах. У 2020 році відкрив пекарню в Бучі. Так, у тій самій Бучі. Тому й позивний отримав — Пекар. Я майже постійно знаходжуся на позиціях, де займаюся дронами. Та які б не були обставини, я продовжую готувати смачну і корисну їжу, яка по-справжньому наповнює.

Одного разу я готував у бліндажі чапаті, це такі традиційні індійські коржики. Перед виїздом на бойове чергування я прихопив з собою кілограм цільнозернового борошна. І от, коли взявся за випікання чапаті, то виникло питання: чим же розкотити тісто. Ну, і виявилося, що для цього немає нічого більш підходящого ніж боєприпас від протитанкового гранатомету, які ми чіпляємо до FPV-дронів.

Все приготування зайняло близько трьох годин, при тому, що ми паралельно продовжували вильоти. Тож, коли я керував дроном, то в буквальному сенсі слова однією рукою перевертав коржики на пательні (але не кажи про це командиру).

Проте така кухня в бліндажі — велика рідкість. Зазвичай, звісно, страви набагато простіші і швидші в приготуванні. Всіма нами улюблену «Мівіну» ніхто не відміняв. Коли я її готую, то додаю багато спецій: італійські трави чи індійські масали. І, звісно, обов’язково треба додавати півложки вершкового масла, а також трохи кукурудзи чи сиру. Завдяки цьому звичайна «Мівіна» перетворюється на класну страву.

Більше 10 років я є вегетаріанцем. У той час, коли я вирішив відмовитися від їжі тваринного походження, то працював у ресторані саме на м’ясному процесі. І певний час я ще мав продовжувати пробувати страви, які сам і готував. Конфлікту я в цьому не бачу. Як каже індійська мудрість: якщо танцівниця вже вийшла на сцену, то їй не треба бути сором’язливою, а якщо вона хоче проявити свою сором’язливість, то їй не треба йти на сцену.

Одного разу на позиції мені сильно захотілося вареників. Проте передати нам їх було неможливо, а необхідних інгредієнтів у мене з собою не було. Сиджу я такий із цією думкою про вареники, працюю, і тут дзвонять хлопці з сусідньої позиції й кажуть, що переїжджають, а цей їх старий бліндаж залишається пустий, тож, типу, заходьте туди і працюйте. Зайшовши туди, я побачив на столі борошно. Я не міг у це повірити, бо ще вчора я так мріяв про вареники. Це був не просто збіг. Я це називаю безпричинною милістю бога. Тож прямо перед Різдвом у нас в бліндажі були вареники з картоплею і білими грибами.

Для приготування всіх цих страв у мене в бліндажі є тільки каструлька і пательня. Ну, тарілки і ложки — само собою. Коли, буває, не вистачає додаткової глибокої ємності, то я її вирізаю з пляшки.

Часто кажуть, що тісто любить тишу, без якої воно не підіймається. Думаю, що це міф. У нас в бліндажі постійно рух, всюди заряджається багато акумуляторів, працює купа обладнання, лежать боєприпаси. Словом, геть не такі умови, про які говориться в цьому міфі про тісто. Головне в роботі з тістом — це яку енергію вкладає кухар у страву. Адже кожна людина передає власну енергію у все, до чого торкається. Коротше, тісто в бліндажі підіймається прекрасно.

На наступний день після вареників я приготував борщ, адже в тому бліндажі суміжників я знайшов ще й багато овочів, яких у мене спочатку не було. Звісно, борщ був пісний. Замість м’яса — квасоля.

Під час виїзду на позиції я обов’язково беру з собою плавлені сирки і сушені овочі. Кидаєш все це в каструлю і маєш сирний суп.

Як повернуся з війни, то зроблю фудкар, таку собі піч на колесах. Буду їздити по світу і готувати їжу.

Усе, що я роблю — стараюся робити з думкою про Бога. Коли я ще геть молодим працював у кафе, то прийшла мені в голову така думка: от прийде до мене зараз на каву пожежник, якому одразу після цього треба буде відправлятися на порятунок людей з вогню. І все, що він тут зараз у мене в кафешці з’їсть — напряму повпливає на те, який у нього буде настрій і як він себе буде почувати (чи не скрутить у нього живіт, чи, навпаки, він буде заряджений енергією). І я завжди тримаю це в голові: те, що людина з’їла — закладає в неї певний заряд.

І коли до мене в пекарню приходять люди, то я ставлюся до них, не як до клієнтів, а як до гостей. Тому що клієнт — це про гроші. А гість — це, за ведичними писаннями, друг Бога або сам Бог. І якщо ми тримаємо в голові, що до нас у будь-який момент може зайти сам Господь, то і готувати ми будемо відповідальніше. Це радикально інше ставлення до своєї праці, ніж якщо ми до всіх відносимося суто, як до клієнтів, від яких чекаємо тільки заробітку.

Щодо напоїв, то віддаю перевагу японським чаям. Останній час я п’ю червоний чай, який має класний медовий присмак. Багато хто під час роботи в фронтових умовах п’є тільки каву, енергетик і воду. Це не погано — головне, щоби приносило задоволення і радість. Адже кожен ковток якісного напою чи шматочок класної їжі не просто забиває тобі організм, а направду наповнює тебе.

Щоби бути наповненим, то треба мати навколо себе якомога більше розеток, від яких ти заряджаєшся. Смачна їжа, класні напої, музика, поезія, медитація, кіно, тощо — все це розетки, які заряджають людину справжньої світлою енергією.