12 ютуб-проєктів минулого року, які варто передивитися у 2026-му

Здається, відео у ютубі живе один день. Ну, максимум тиждень. Адже світ змінюються з такою швидкістю, що на вічне життя у мережі можуть претендувати хіба що медитативні ролики з багаттям у каміні чи дощем у Макондо.

Але то тільки здається. «Детектор медіа» пропонує суб’єктивну добірку цікавих ютуб-проєктів 2025-го, які доводять, що деякі відео залишаються актуальними та корисними й через рік.

Січень. Сміх, напевно, — найприємніший спосіб зміцнити здоров’я. А оскільки у січні всі масово починають «нове життя», то варто б було передусім використати саме цей метод.

Рік тому на UkrainerQ ведуча Юлія Тимошенко зустрілася зі стендап-коміком Василем Байдаком. Вони проговорили майже 3,5 години про роль сміху під час війни, гумор військових, вплив жартів на диктаторів, «хохлів» і «москалів» у анекдотах, деколонізацію українського гумору та багато чого іншого.

— Жарти не є насмішкою, вони є захисною реакцією. Важливо усвідомити, що гумор — це не тільки хі-хі, ха-ха, а й механізм, який допомагає пережити біль і розпач. Навіть після втрати близьких усередині родин залишаються іронія і сарказм, — сказав гість.

Байдак розповів ще про 100 й одну властивість гумору, зокрема про його здатність бути інструментом впливу.

— Не треба думати, що всі за кордоном чекають, як допомогти Україні. Люди там живуть своїм життям. Бачать трагедію, співчувають, але рідко щось роблять. Важливо знаходити способи зацікавити їх. Гумор і культура — це ефективні інструменти. Через жарт можна передати важливу інформацію. Люди це сприймають краще, ніж прямі заклики, — поділився він.

З того часу потреба впоратися із розпачем і достукатися до світу лише зросла, отже і поради Байдака стали актуальнішими.

На сьогодні це відео на UkrainerQ подивилися понад 112 тисяч разів.

Лютий. Колись давно, у минулому житті, лютий асоціювався в нас не з найстрашнішими подіями новітньої української історії, як-от розстріл Небесної сотні, російська окупація Криму та повномасштабне вторгнення, а зі Святом усіх закоханих. Сьогодні ми не святкуємо, але навряд це заважає нам кохатися. Як і жодні війни та катастрофи не перешкоджали нашим предкам, завдяки чому ми зараз тут і спілкуємося.

Не пропустили цей день і ведучі подкасту «Комік плюс історик» Фелікс Редька та Євген Мурза. 14 лютого минулого року вони зустрілися з викладачкою української мови Катериною Корощенко, щоб поговорити про історію українського сексу.

— Ми звикли розглядати історію широкими політичними мазками. От був президент, ухвалив рішення, реформа… Але ж у хаті воно теж історія. Як люди їли, як спали, — розпочав Фелікс.

— Безумовно, і президенти, і князі народжувалися, і були певні обряди, залицяння. Це ж живі люди, як і ми з вами. Побутова історія дуже важлива, — відповів Євген.

Ну а далі ведучі та гостя розповіли — цитую — «куди, як і що сували наші предки» та як раніше взагалі все це називалося.

— Жіночий статевий орган називали курка, вишенька, капуста. Тому дітей, власне, й знаходять у капусті, — просвітила Катерина Корощенко.

Це відео раджу не тільки науковцям-історикам чи філологам. На сьогодні випуск подивилися понад 106, 5 тисячі глядачів.

Березень. Поки хтось за старою звичкою вимагав від «справжніх чоловіків» привітати іншу частину людства з «жіночим днем 8 березня», проєкт «Зі своїми по суті» на «Суспільне культура» нагадав, що ситуація з гендерами в Україні — як і у всьому світі — дещо складніша, ніж здається. Торік у цей час ведуча Єлизавета Цареградська запросила експертів, щоб поговорити про інтерсекс-людей. У студію проєкту прийшли активістка, реабілітологиня Ольга Оніпко й адвокатка Оксана Гузь.

Для тих, хто не в курсі — у випадку з інтерсекс-людьми мова не про сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність. Такі люди від народження мають фізичні ознаки обох статей. Колись їх називали гермафродитами, але випуск вичерпно пояснює, чому цей термін не є коректним.

Тему інтерсекс-людей не можна назвати вузькою чи специфічною. За інформацією ООН, у світі 1,7% немовлят не відповідають типовим уявленням про чоловіків і жінок. Для розуміння масштабів: у світі приблизно стільки ж рудих людей.

Ані законодавство, ані медицина, ані будь-які інші інституції у нас не враховують наявність інтерсекс-людей. На практиці це означає, наприклад, сім кругів пекла, які потрібно пройти такій людині, щоб змінити стать у паспорті. Або неефективне лікування, бо людина з особливим гормональним статусом, про який ніхто не знає, буде непередбачувано реагувати на стандартну терапію.

У 2026 році проблеми інтерсекс-українців навряд зникнуть, на жаль, тому цей епізод «Зі своїми по суті» залишиться актуальним це тривалий час. А на сьогодні його подивилися лише 3,5 тисячі разів.

Квітень. Творче об’єднання МУР третій рік поспіль залишається сенсацією. У 2024-му вони видали альбом «Ти Романтика», присвячений митцям Розстріляного Відродження та поставили однойменний мюзикл, який зібрав аншлаги по всій країні. У 2025-му «Ти Романтика» вийшов у кіно, а МУР поставив новий мюзикл «Ребелія» про боротьбу України за незалежність. У 2026-му «Ребелія» поїде у всеукраїнський тур, і найкращі квитки на вистави розкупили ще пів року тому.

Саме час переслухати торішнє інтерв’ю Марічки Падалки зі співзасновниками музичного проєкту Олександром Хоменком і Миколою Шмундиром. Там про все — і про дитинство музикантів, і про натхнення, і про Україну взагалі.

— Чи відрізняється сприйняття вистави у різних регіонах? — спитала Марічка про всеукраїнський тур «Ти романтика».

— В різних місцях глядачів на ха-ха пробиває, — відповів Микола

— Одесити сміялися над кожним жартом, що запланований у сценарії. Навіть там, де не треба сміятися, вони сміялися. Не хотілося б про стереотипи, що раз Одеса, то відразу гумор, але так було. У Сумах була дуже важка зала. Така культура. Я навіть спитав у людей звідти — не сподобалося? Мені відповідають: ви що! Це успіх. Я уточнюю: а чому вони жодного разу не хлопали? А як можна хлопати під час вистави? Дві години вистави у тиші! — згадав Сашко.

— А в Полтаві була абсолютно протилежна ситуація, наче ми виступали на стадіоні. Там після кожного номеру кричали «вау» та свистіли. І це круто було. Там рівень залученості глядачів був такий, що я думав, вони після вистави, як після фіналу Євро у Дніпрі, вискочать на сцену, — додав Микола.

Інтерв’ю станом на зараз подивилися майже 25 тисяч разів.

Травень. У травні минулого року авторка та ведуча подкасту «Бегонії в агонії» про життя з кімнатними рослинами, письменниця Віра Курико змінила формат проєкту та з’явилася у кадрі. Стало ще цікавіше, адже відтоді можна на власні очі подивитися на численних зелених героїв її проєкту.

Знаковий епізод Віра присвятила дослідженню забобонів, що переслідують кімнатні рослини. Наприклад, монстера відома у народі як «енергетичний вампір», дифенбахія нібито заважає сну, хедера обов’язково призведе свою власницю до розлучення, а щоб рослина краще прижилася, її треба не купити, а вкрасти.

— Скоріш за все, забобони пов’язані з глибоко вкоріненим у нас магічним мисленням. Люди наділяли символічними властивостями багато рослин свого краю. І екзотичні рослини, які останні півтора століття потрапили на наші вікна, вочевидь теж мали отримати якісь характеристики. І дуже цікаво, що в культурах, звідки походять рослини, які у нас буцімто приносять біду, їх зазвичай навпаки використовували як цінні обереги, — розповіла Віра.

Але, як зауважила авторка, якщо хтось із когось і п’є кров, то це люди з монстери, бо насправді єдине, чим займається рослина у нас удома, — намагається вижити.

Поради Віри Курики будуть актуальні завжди або принаймні до того моменту, поки люди будуть вирощувати кімнатні рослини, отже вмикайте «Бегонії в агонії».

А поки що травневий випуск подкасту подивилися 7,8 тисячі разів.

Червень. Якщо ви можете хоча б помріяти про відпустку, то вам пряма дорога на ютуб-канал «Хащі». Проєкт уже багато років колесить Україною та показує маловідомі туристичні маршрути нашою країною.

У червні минулого року — місяці традиційного початку відпускного сезону — «Хащі» запропонували байдарковий похід Південним Бугом. Річка протікає через п’ять областей України та впадає у море, точніше у Дніпровсько-Бузький лиман, у Миколаївській області.

«Хащі» показують глибинку України такою, як вона є — з поганими дорогами, закинутими будівлями та часто повною відсутністю умов для мандрівників. Наприклад, у цій серії знімальна група ставила намети прямо у занедбаному костьолі XVIII століття у селі Новокостянтинів Хмельницької області, бо більше не було де сховатися від зливи.

Але саме за це глядачі проєкт і люблять, бо ніхто окрім «Хащів» їх у таку глухомань не запросить.

Герої проєкту теж особливі. Під час подорожі Південним Бугом, наприклад, «Хащі» зустріли пустельника, що 25 років прожив одиноко у селі, яке комуністи відселили у Бессарабію.

У цьому епізоді є що подивитися і рік, і два, і три потому. На сьогодні він зібрав понад 800 тисяч переглядів.

Липень. У цей місяць на «Радіо Хартія» у подкасті «Кругова оборона. Перші» вийшло інтерв’ю, яке сміливо можна назвати історичним. Бо воно з Ліною Костенко.

Українська поетеса багато років не давала інтерв’ю, тим більше у таких масштабах — розмова на «Хартії» втілилася у  три повноцінних серії. Зустрічався з героїнею Сергій Жадан.

Ліна Костенко розмірковувала про розвиток української культури, згадувала митців свого покоління, розповідала історії, свідками яких була і, звісно, ділилася роздумами щодо російсько-української війни.

Вона згадала, як побачила російського диктатора Володимира Путіна на Хрещатику у Києві.

— Ми якраз ішли з Києво-Могилянської академії, коли з-за Пасажу — Путін. Так ми пішли за ним. Хрещатик уже був порожній майже, а його охорона у чорному «крилом» розгорнулася поруч із ним. І він ішов по всьому Хрещатику. Мені дивно, що ніхто навіть не помітив, що Путін без супроводу наших ішов по Києву як хазяїн», — розповіла Костенко.

Письменниця нагадала, що вписала цей спогад у роман «Записки українського самашедшого» (2010), але наживо ця історія звучить зовсім інакше.

Три серії розмови двох поетів сукупно подивилися майже мільйон разів.

Серпень. У серпні ми святкуємо День Незалежності України, і зазвичай у цей період виходить багато цікавих і важливих проєктів, присвячених становленню державі. У 2025 році найбільш запам’ятався цикл «5 розмов про Україну» з ведучою Тетяною Трощинською на «Українському радіо».

У кожній серії журналістка запрошувала трійку гостей, із якими обговорювала «фундаментальні речі, які визначають нас як націю та державу». Говорили про мову, суспільство, культуру, історію та армію.

Епізоди проєкту можна слухати у довільному порядку або вибірково.

— Як ми за час широкомасштабного вторгнення змінилися як суспільство? — спитала, наприклад, ведуча у гостей третього епізоду, директорки Інституту демографії та соціальних досліджень Елли Лібанової, журналіста Данила Мокрика та стендап-коміка Василя Байдака.

— Ми перетворилися на політичну націю. Ніколи не було в Україні такого єднання, яке ми зараз маємо. Це єднання стосується не тільки того, що ми боремося та намагаємося дати відсіч ворогу, а це стосується і того, що значно більше людей вважають, що Україна рухається в тому напряму, в якому потрібно, — відповіла Елла Лібанова.

На ютубі проєкт сукупно набрав близько 45 тисяч переглядів.

Вересень. Через понад два роки після того, як росіяни знищили греблю Каховської гідроелектростанції, проєкт «Реальна історія» з Акімом Галімовим вирушив на місце катастрофи та показав, як зараз виглядає колишнє Каховське водосховище.

Глядачі побачили не лише історичний Великий луг, що з’явився на місці водойми, а й Дніпро у своєму первісному вигляді.

— Насправді у нас є зараз унікальна можливість побачити Дніпро як річку, тому що на абсолютно більшій його довжині він перетворений людиною на водосховище, — розповів еколог Вадим Манюк.

Окремо ведучий розповів про численні археологічні знахідки, які науковці зробили на місцині, що відкрилася вперше за десятиріччя. Зокрема, військовий човен 1738 року й азійські монети 10 століття. Купка срібних грошей віком у тисячу років насправді свідчить про те, що вже у ті часи через землі Запоріжжя проходив великий торговельний шлях.

Епізод подивилися вже 665 тисяч разів.

Жовтень. Торік на ютуб-каналі «Ми — Україна» вийшов новий проєкт «Персона», де ведучий Богдан Гайдамака з’ясовує, куди поділися колись дуже відомі політики, зірки шоубізнесу, релігійні діячі тощо. Частіше це антигерої, адже першими «з радарів» зникли вороги України на кшталт «першої леді» Людмили Янукович, комуніста Петра Симоненка, колишнього прем’єра Миколи Азарова тощо.

Але проєкт шукає і героїв. Минулого жовтня до дня Захисника України «Персона» розповіла про долю Михайла Діанова — українського військовослужбовця, чия світлина з «Азовсталі» у 2022 році облетіла весь світ. На ній поранений морпіх показує знак «вікторі» лівою рукою, а права знерухомлена саморобною металевою конструкцією після операції. Після цього Діанов потрапив у полон, утримувався в Оленівці та був обміняний у вересні 2022 року.

Сьогодні з Михайлом усе добре, наскільки це можливо після всіх випробувань, що він пережив. А що саме він робить, спойлерити не буду.

Випуск вже подивилися 45 тисяч разів.

Листопад. В останній місяць торішньої осені ведуча проєкту «Жовті кеди» Юлія Бориско поговорила зі священником ПЦУ Георгієм Коваленком і поставила йому дуже цікаві питання. Відповіді були такі ж. Тому цей епізод проєкту можна передивлятися багато разів просто для поліпшення настрою, хоча насправді він дає багато нових приводів для роздумів.

— А чи можна молитися, щоб Путін здох? — звернулася ведуча до гостя.

— Якщо за взірець брати молитви царя Давида, то там є багато таких побажань ворогам. Війна змінила у тому числі наші молитовні практики. Наприклад, для вірян традиційно читати Псалтир. А коли ми читаємо Псалтир поза війною, нам здається, що це дуже жорстко. Давид дуже жорсткі побажання висуває щодо ворогів. А коли почалася війна, виявилося, що саме ці псалми дуже актуальні, і нічого не змінюється за тисячу років, — відповів гість.

— Як би «щоб Путін здох» по-церковному звучало, щоб канонічно? За упокій його душі відразу починати молитися?

— За упокій душі — це ж побажання добре. Але ми просимо у Господа відновити справедливість, просимо зупинити зло, покарати тих, хто служить злу, і захистити нас. А захистити — це значить прибрати наших ворогів. Тож наші воїни роблять добру справу. Вбивство у такому випадку — вимушена дія, яка зупиняє зло. А воїн — це та людина, яка жертвує собою заради спасіння ближнього.

Епізод встигли подивитися понад 90 тисяч глядачів.

Грудень. У вересні минулого року в Україні відбулася кінопрем’єра нового документального фільму Антона Птушкина «Антарктида», де режисер розповів про свою подорож на українську антарктичну станцію «Академік Вернадський». Стрічка стала абсолютним прокатним рекордсменом серед українських документальних фільмів, залишив позаду документальні хіти «20 днів у Маріуполі» та «Яремчук. Незрівнянний світ краси».

У підсумку «Антарктида» стала другою найкасовішою стрічкою українського виробництва під час повномасштабної війни, поступившись місцем лише мультфільму «Мавка. Лісова пісня».

У грудні Антон Птушкин виклав «Антарктиду» на своєму ютуб-каналі, чим зробив величезний подарунок усім, хто не зміг подивитися стрічку у кіно. За три тижні фільм отримав 3,5 мільйона переглядів.

Окреме задоволення можна отримати від обурених дописів росіян, які висунули у мережі претензію за українську мову фільму. Попри те, що Птушкін закрив доступ для користувачів з країни-агресорки, вони дружньо скористалися VPN, щоб продовжувати «плакати та їсти кактус».

А на завершення — бонусне 13-те відео, яке вийшло наприкінці грудня. Йдеться про інтерв’ю з на той момент очільником Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирилом Будановим із журналісткою Оленою Ремовською на Cуспільному. Вже 2 січня Буданов був призначений на посаду керівника Офісe президента, отже бесіда з Ремовською набула особливого значення.

Тепер чекаємо на перше інтерв’ю Буданова у новій іпостасі, щоб порівняти прогнози.

За декілька днів розмову подивилися вже понад 510 тисяч разів.