Каракас за три години: як американці захопили Мадуро та чому Венесуела – це попередження Трампа

Захоплення Ніколаса Мадуро американцями стало найбільш зухвалою, та ймовірно найбільш успішною операцією США за останнє десятиліття. Втім, з появою перших офіційних повідомлень щодо ситуації навколо Венесуели питань виникло набагато більше, ніж відповідей.

Як саме планувалась операція, чому Вашингтон пішов на такий ризик та які політичні наслідки це матиме – не лише для Каракаса, а й для всієї Центральної Америки та світу.

24 Канал проаналізував американську спецоперацію у Венесуелі, розібрав причини, які зробили режим Мадуро системною проблемою для США, а також розглянув можливі сценарії подальшого розвитку подій.

Як американці захопили Ніколаса Мадуро?

Перші повідомлення про операцію США проти венесуельського режиму з'явилися в ніч проти 3 січня. За повідомленнями західних ЗМІ та регіональних кореспондентів, удари були зафіксовані в столиці – Каракасі в районі Форт-Тіуна – ключового військового комплексу, а також поблизу авіабази генералісімуса Франсіско де Міранди.

Окремо повідомлялося про вибухи в районі військово-морської бази "Ла Гуайра" у штаті Варгас на півночі країни. Масштаб і географія ударів свідчать, що це була не точкова спецоперація, а масштабна силова атака із застосуванням авіації та флоту.

Згодом і сам президент США Дональд Трамп повідомив у своєму Truth Social, що диктатор Ніколас Мадуро разом з дружиною був захоплений та вивезений "за межі країни".

Зверніть увагу! CBS News згодом уточнило, що за даними їхніх джерел, Мадуро захопив елітний американський спецпідрозділ Delta Force. Мовиться про одну з найбільш елітних спецпідрозділів США, який традиційно залучають до завдань із найвищим політичним і військовим ризиком.

Саме бійці цього підрозділу, зокрема, брали участь у ліквідації лідера "Ісламської держави" Абу Бакр аль-Багдаді у 2019 році.

Дональд Трамп також анонсував публічний виступ по ситуації навколо Венесуели / Скриншот повідомлення президента США

Реакція венесуельської влади була вочевидь дуже нервовою. Віцепрезидент Венесуели Делсі Родрігес публічно звернулася до США з вимогою надати докази того, що Мадуро живий. Цікаво, що прибічники диктатора передусім роблять акцент не на звільненні потенційного "заручника", а саме на підтвердженні життя Мадуро. Згодом з'явилися повідомлення, що сама Родрігес нібито виїхала з країни до Росії.

На додачу венесуельська опозиція в коментарі Sky News висунула іншу версію. На їхню думку, захоплення Ніколаса Мадуро могло бути "домовленим виходом", тобто добровільною передачею диктатора в руки американців в обмін на гарантії безпеки для нього та його оточення.

Зверніть увагу! Подібні сценарії вже мають за собою історичні приклади. США раніше вже вивозили або приймали усунених авторитарних лідерів – від Мануеля Нор'єги, захопленого під час вторгнення в Панаму 1989 року, до Жана-Клода Дювальє, якому дозволили залишити Гаїті за міжнародного посередництва.

У кожному з цих випадків "м'яка капітуляція" виявлялася для Вашингтона менш ризикованою, ніж затяжний конфлікт на території чужої країни.

Згодом з'явилася й перша міжнародна реакція на події у Венесуелі. Європейські столиці та союзники США по НАТО наголошують, що дізналися про початок операції США з новин і станом на ранок 3 січня не встигли сформулювати спільної позиції. Очільниця європейської дипломатії Кая Каллас повідомила, що поспілкувалась з держсекретарем США Марко Рубіо та наголосила, що безпека громадян ЄС залишається в пріоритеті.

Гостра реакція пролунала від представників Росії та Ірану, які фактично були та залишаються союзниками венесуельського диктатора. Москва й Тегеран жорстко засудили дії США та вимагають провести термінове засідання Рада Безпеки ООН щодо ситуації у Венесуелі.

Самі ж американці, вже після заяви Трампа і першого медійного шуму підтвердили затримання Ніколаса Мадуро на рівні Дерджепу США. Очільник відомства Марко Рубіо заявив, що венесуельський диктатор постане перед американським судом за скоєні ним злочини.

Окремої уваги заслуговує реакція місцевих жителів. Попри гучні заяви Ніколаса Мадуро й вибухи попередньої ночі, вранці 3 січня венесуельські міста виглядали неприродно тихими. Місцеві та міжнародні медіа повідомляли, що люди намагаються не виходити з домівок, очікуючи на прояснення ситуації. Враховуючи, що сам Мадуро напередодні операції закликав населення до "мобілізації" та "спротиву", подібна стримана реакція може свідчити про реальний рівень популярності диктатора серед населення Венесуели.

Злочинність інтегрована в державу: в чому США звинувачують Ніколаса Мадуро?

Зауважимо, що історія протистояння США з режимом Ніколас Мадуро не почалася ані з накопичення американських військ на узбережжі, ані з нинішньої спецоперації. Напруга між країнами накопичувалася роками, а сама спецоперація має набагато більше підстав, ніж банальна спроба США замінити венесуельського диктатора.

Перш за все, варто звернути увагу на те, на чому публічно наполягає й сам Додальд Трамп – наркотрафік з Венесуели до США. Ще у 2020 році Міністерство юстиції США висунуло звинувачення Ніколасу Мадуро та представникам його оточення у створенні "наркотерористичної змови" й запропонувало винагороду за інформацію, яка б допомогла затриманню диктатора.

З того часу американська антинаркотична кампанія в Карибському морі лише розширювалася. За повідомленнями у медіа, у 2024 – 2025 роках США суттєво збільшили кількість морських операцій проти маршрутів постачання наркотиків та тіньового перевезення венесуельської нафти.

При цьому, за оцінками самих американців, сама венесуельська територія є свого роду хабом для подальшого перевезення наркотиків у Штати, а весь цей процес контролюється структурами, пов'язаними з армією або спецслужбами режиму Ніколаса Мадуро. З часом у Вашингтоні боротьба з наркотиками та боротьба з режимом у Венесуелі стали тотожними поняттями, а перше почало розглядатися як неможливе без другого.

На додачу, за період правління диктатора у Венесуелі відбувалася глибока внутрішньополітична деградація. Після останніх, вочевидь сфальсифікованих виборів 2024 року, фактичного витіснення за кордон головного конкурента Мадуро, подальших системних репресій проти опозиції та фактичного знищення незалежних державних інституцій – режим Мадуро у США визначають вже не просто як авторитарний, а як криміналізований.

За часи правління Ніколаса Мадуро Венесуела поступово перетворилася на приклад держави, в якій корупція, злочинність і внутрішні репресії злилися в єдину систему, що забезпечує виживання режиму. Для американців це означало, що санкційний і дипломатичний тиск вже не здатен забезпечити бодай якийсь результат, адже сам венесуельський режим не зацікавлений у нормалізації відносин.

Ніколас Мадуро під час зустрічі з китайським лідером Сі Цзіньпіном / Фото з Х венесуельского диктатора

Водночас існують і певні геополітичні причини такого рішення США. Венесуела за правління Ніколаса Мадуро стала певним містком, через який противники США просочуються у Західну півкулю.

Росія роками використовувала Каракас як політичний і військово-технічний плацдарм, тоді як Китай – викачував місцеві ресурси. Навіть якщо врахувати, що масштаби цієї іноземної присутності часто перебільшуються, сам факт співпраці Мадуро з Москвою та Пекіном у регіоні, який США традиційно вважають зоною своїх ключових інтересів – став для Вашингтона червоною лінією.

У сукупності ці фактори створили ситуацію, коли Мадуро перестав бути просто "незручним партнером" і перетворився на системну та комплексу проблему для американських інтересів у світі, та перш за все – у територіально наближеному регіоні. За повідомленнями американських медіа, у 2025 році в адміністрації США дедалі частіше лунали оцінки, що збереження статус-кво навколо Венесуели створює більше ризиків, ніж подальша ескалація.

В цьому контексті американська операція виглядає кульмінацією тривалого тиску та напруженості. Для Вашингтона Мадуро став не просто диктатором, а ключовою фігурою, на якій замикається одразу кілька ключових проблем США в регіоні Карибського басейну. Отже, питання було не в тому, чи варто діяти взагалі, а скоріше – коли і в який спосіб.

Венесуела на роздоріжжі: три сценарії майбутнього розвитку подій

Після ударів США питання майбутньої передачі влади у Венесуелі залишається відкритим. Американський телеканал CNN описує три основні сценарії розвитку подій – формальну конституційну процедуру, крах режиму з перехідним урядом або силове втручання армії. Кожен із них має різні наслідки як для внутрішньої стабільності країни, так і для подальших дій Вашингтона.

• Перший сценарій передбачає дотримання передбаченої венесуельською конституцією процедури передачі влади. Там чітко прописано, що в разі "абсолютної відсутності президента" виконавча влада переходить до віцепрезидентки Делсі Родрігес, яка має оголосити вибори упродовж наступних 30 днів.

Делсі Родрігес зустрічається з головою МЗС РФ Сергієм Лавровим / Фото з Х політика

Це виглядає як найменш ризикований шлях для стабільності всієї держави, але при цьому залишається найменш переконливим політично. Річ у тому, що сама Родрігес – давня прибічниця самого Ніколаса Мадуро, а отже її легітимність, як перехідної фігури, буде сприйматися опозицією як спроба зберегти стару систему під новим обличчям. На додачу, згідно з останніми повідомленнями, Родрігес встигла втекти до Росії.

• Другий сценарій передбачає крах всього поточного політичного режиму Венесуели. У такому варіанті ключові фігури режиму відсторонюються – через внутрішній розкол, домовленості з американцями або втечу до країн-союзниць.

За такого розвитку подій, найімовірнішою центральною фігурою для перехідного періоду CNN називає Едмундо Гонсалеса Уррутіа – головного опонента Мадуро на виборах 2024 року, який наразі змушений переховуватися в Іспанії або ж лідерку опозиції Марію Корину Мачадо.

Уррутіа спілкується з виборцями під час передвиборчої кампанії 2024 року / Фото з Facebook політика

Та головною проблемою для такого сценарію лишається силове забезпечення для його реалізації. У Венесуелі сьогодні фактично всі силові структури або є прямими прибічниками самого Ніколаса Мадуро, або ж переслідують власні інтереси, і точно не готові ділити владу з опозицією. Сценарій повернення опозиції в країну без реальної згоди силовиків може призвести до відкритого насильства або ж спровокувати створення паралельних центрів влади в інших регіонах, фактично розділивши країну.

• Третій сценарій передбачає захоплення влади військовим керівництвом країни із подальшою стабілізацією через військову силу. CNN відзначають цей сценарій як найбільш похмурий, але при цьому доволі реалістичний варіант. Випадків, коли на тлі політичної кризи армія вирішує взяти владу в свої руки – вдосталь. При цьому це дуже легко зробити, мотивуючи свої дії надзвичайним станом та протидією "іноземному втручанню".

Міністр оборони Венесуели Владімір Падріно Лопес уже публічно заявляв про готовність чинити опір присутності іноземних військ, що наводить на думку, що у силових структур Венесуели є власна політична лінія, яка не обов'язково збігається з лінією цивільного керівництва країни.

Варто зауважити, що сам Лопес також оголошений американцями у розшук, а Державний депратамент США пропонує винагороду у 15 мільйонів доларів за інформацію, яка б призвела до його арешту.

Після такого різкого удару США, судячи з усього, не розглядають ситуацію у Венесуелі як одноразову операцію. За повідомленнями Reuters, тиск на Каракас уже виходить за межі суто військових дій і включає обмеження в енергетичній та логістичній сферах – зокрема контроль за експортом нафти та арештом танкерів. У Вашингтоні такий підхід розглядають як спосіб посилити вплив на режим без постійної військової присутності та при цьому зберегти простір для подальших політичних рішень.

Найближчим часом Венесуела залишатиметься зоною підвищеної політичної та економічної невизначеності. Додатковий виклик постає також перед всім регіоном, адже ключовим лишається не формат переходу влади, а ризик тривалої нестабільності з ширшими наслідками, які можуть виходити далеко за межі самої Венесуели.