Рецензія на фільм “Служниця” / The Housemaid

З 1 січня у прокаті стартував зовсім не новорічний фільм — еротично-психологічний трилер “Служниця”, сюжет якого заснований на однойменному бестселері американської авторки трилерів Фріди Мак-Фадден, що побачив світ у 2022 році. Як виглядає екранне протистояння двох голлівудських білявок Аманди Сайфред та Сідні Свіні — мчимо розповісти в огляді нижче.

“Служниця” / The Housemaid

Жанр психологічний трилер
Режисер Пол Фіг
У ролях Сідні Свіні, Аманда Сайфред, Брендон Скленар, Мікеле Морроне, Елізабет Перкінс, Меган Фергюсон, Еллен Тамакі, Індіана Ель
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb

Молода дівчина з темним минулим Міллі настільки злиденна, що мусить ночувати в автівці на парковці якоїсь забігайлівки. Розкішна білявка Ніна Вінчестер настільки приязна і заможна, що її ідеальне життя інакше як казковим не назвеш. У неї є донька Сесилія та чоловік Ендрю — писаний м’язистий красень з обкладинки журналу Men’s Health, котрий звик розгулювати по хаті в майці настільки білосніжній, що Джону Макклейну, особливо з похмілля, стало б соромно за такий чепурний вигляд хлопця.

І якою ж вдачею виглядає для Міллі запрошення на роботу у цю родину служницею з проживанням на місці. Так вона вб’є кількох зайців одразу, адже в неї віднині має бути стабільний заробіток, доволі затишне житло та відсутність зайвих питань з боку представників закону. Якби ж тільки нещасна знала, у яку халепу вона встряє.

Режисер Пол Фіг суттєво відштовхувався від оригінального роману — пляжного читва, про яке з очевидних причин ви не знайдете рецензію на ITC.ua. Але дещо кінороби та й змінили: наприклад, у книжці не було тих фінальних розбірок, що мають місце у фільмі. А от чого в екранізації достатньо, то це дешевої бульварщини, котра так і пре ледь не з усіх щілин.

Глобально ж це не про складну сіру мораль, адже у підсумку добро і зло тут очевидні настільки, наскільки очевидна різниця між днем і ніччю, а скоріше про видозмінену версію “50 відтінків сірого”, розбавлену натяками на хитромудрість “Загубленої” (2014). Хоча за якістю хіт Фінчера і новинка Фіга — як небо і земля.

В місцевому світоустрої гра майже завжди йде в одні ворота, що зводить оповідання до примітивної однобічності. Причому остання проявляється геть усюди, куди б не потрапила Міллі. До кінця фільму остаточно складається враження, що вона буквально притягує навколо себе, давайте без конкретики, поганих людей, і це ніби її супергеройська здібність. Ну, якщо не в “Мадам Павутині” (2024), то принаймні зараз Сідні Свіні змогла її проявити.

А це ніякий не еротичний трилер, хай би як рясно не лило за вікном під час сцен сексу чи як часто з героїні Свіні не злітали трусики. “Служниця” радше виступає як порно для мізків, де глядачу ніби й намагаються заморочити голову, але виходить натужно. Зокрема, авторами пропонується лише один притомний на увесь хронометраж твіст, що подаватиметься під соусом великого одкровення. І це при тому, що розжовувати його передумови будуть ледь не пів фільму, коли всім й без того все давно зрозуміло.

У фільмі є сцена, де заможні подружки-пліткарки Ніни буквально не помічають служницю, і ще спробуй здогадайся, чи то через зневагу, чи через млявий перформанс Сідні Свіні. Зірку “Ейфорії” за всіма параметрами затьмарює її старша колега Аманда Сайфред, якій чудово вдається показати концентроване божевілля — не перебільшенням буде сказати, що акторка стала окрасою стрічки. Брендон Скленар здебільшого не виходить за рамки образу привабливих меблів з посмішкою на мільйон доларів. А про мовчазного садівника у виконанні Мікеле Морроне не варто навіть і згадувати.

“Служниця” може розважити частину лояльної аудиторії, однак ледве здатна чимось навсправжки потішити глядача, налаштованого на майстерний, сповнений чистого саспенсу психологічний трилер. Це далеко не видатне, пересічне жанрове кіно, творці якого свої крихітні досягнення видають за велику перемогу.