Як протидіяти ворожому мовленню на прикордонні

Прикордоння України на межі з Росією є вразливим не лише через бойові дії, а через спроби ворога впливати інформаційно, зокрема через більш потужні передавачі. Наприклад, в Одеській області доступне мовлення з пропагандою з Придністров’я. На Харківщині, Чернігівщині та Сумщині вороже мовлення може сягати 20 км від кордону. Також в цих областях є населені пункти, де знищене обладнання та телекомунікаційні споруди, які раніше протидіяли мовленню з Росії.

«Детектор медіа» розповідає про проблеми мовлення на прикордонні та як Україна може протидіяти ворожому інформаційному впливу.

Одеська область: рельєф, рефракція та міжнародні норми

У південній частині Одеської області доступні молдовські та румунські мовники через передавачі великої потужності, а через природні явища в області можна впіймати навіть сигнал із Туреччини. Але найголовніша проблема в тому, що в область транслюється російська пропаганда з непідконтрольного Молдові Придністров’я, яке у себе показує російські канали. Ситуацію погіршує те, що у придністровському Григоріополі є ТЕЦ, яка живить місцеві передавачі та дає їм можливість працювати безперебійно.

«У Придністров’ї чи Румунії — надпотужні передавачі. Якщо стояти на березі Дунаю, то наш берег похилий, а з боку Румунії — гори, й усі вони утикані вежами», — казав представник Нацради в Одеській області, доцент кафедри телебачення і радіомовлення Одеської національної академії зв’язку Олександр Салабай.

А влітку, за словами Салабая, на всьому чорноморському узбережжі є явище надрефракції, яке впливає на радіохвилі та посилює сигнал: «Одеса ловить турецьке телебачення чи радіо з Криму. Сигнал з’являється на пів години, потім зникає».

На думку Сергія Семерея, технічного директора концерну РРТ, ще одна проблема Одеської області — FM-покриття українських радіостанцій. Адже у цьому регіоні мовники в першу чергу прагнуть отримати частоти в найбільш комерційно привабливому в області місті — Одесі. Тому встановлюють заради економії малопотужні передавачі, які не покривають усю область, лише місто. «Весь частотний ресурс фактично сконцентрований в самій Одесі. Для інших населених пунктів частот бракує, а працювати на них охочих майже немає. Саме тому вже за 100 км від Одеси українське радіо приймається з перебоями», — каже Сергій Семерей і пояснює, що, на його думку, зумовило цю ситуацію: «До кінця 90-х ефірне радіо в Україні працювало в УКХ (OIRT) діапазоні 65,9—74,0 МГц. Мережі будувалися за класичною схемою: потужні передавачі (понад 1 кВт, зазвичай 4 кВт) установлювалися на телевежах обласних центрів і великих міст, а антени підвішувалися на максимально доступних висотах — понад 100—150 метрів. Такий підхід дозволяв мінімальною кількістю частот забезпечити максимальне територіальне покриття. Малопотужні передавачі встановлювалися лише у віддалених райцентрах для заповнення прогалин. Наприклад, у 2000 році 90 передавачів мережі першої програми українського радіомовлення покривали 87% території країни (без урахування АР Крим). З 90-х почав стрімко розвиватися FM-діапазон. Комерційні мовники прагнули охоплення передусім населення, а не території, і орієнтувалися на обласні центри. Аби зменшити витрати на розповсюдження, багато хто після отримання ліцензії зменшував потужність передавачів і переносив їх із радіовеж на дахи будівель чи якісь димарі, що різко звужувало зону покриття».

Схожа ситуація, на думку Сергія Семерея, і в Суспільного та державного радіо «Армія ФМ».

«Нині “Українське радіо” використовує понад 200 передавальних станцій, але більшість із них малопотужні й не завжди розташовані на радіотехнічних об’єктах, тому, на жаль, покриття не є повноцінним. Було б добре, якби мовники, регулятор, УДЦР і Концерн РРТ об’єднали зусилля, щоб забезпечити доступ до суспільних і державних медіа по всій території країни», — сказав він.

Щоб сигнал покривав усю область, за словами Семерея, необхідне правильне поєднання трьох параметрів: потужності передавача, висоти підвісу антени та її ефективності (коефіцієнта підсилення). Наприклад, робота потужного передавача 5 кВт на антену з підвісом 50 метрів буде малоефективною. Але якщо використати ефективну антену на висоті 150 метрів, то сигнал здатен покрити всю область.

У пресслужбі Нацради розказали, що потужність передавачів, яка вказується в оголошенні про конкурс на вільні частоти, формується винятково на підставі розрахунків ДП «Українського державного центру радіочастот» (УДЦР): «УДЦР проводить роботи з розрахунку можливості й умов користування конкретною частотою, електромагнітної сумісності радіообладнання із задіяними/запланованими передавачами мовлення, а також максимально допустиму ефективну випромінювану потужність для забезпечення відповідності національним і міжнародним нормам радіочастотного планування».

При цьому в Нацраді кажуть, що та не має повноважень змінювати запропоновані УДЦР технічні характеристики радіообладнання та не може самостійно змінювати будь-які технічні характеристики радіочастотного присвоєння без проведення УДЦР робіт із розрахунків та отриманого міжнародного погодження.

Окрім того, як повідомляє пресслужба Нацради, збільшення потужності українських передавачів у південних і прикордонних районах області обмежується вимогами міжнародної координації, процедура якої визначена угодами Міжнародного союзу електрозв’язку (МСЕ) та Планом «Женева-84». За словами Салабая, аргументують це тим, що українські передавачі будуть створювати завади іноземним телекомпаніям, які вже мають ліцензії.

«Радіус координації навіть одного передавача з потужністю один кіловат — це 250—300 км. А вся витягнута Одеська область лежить у зоні, де потрібна міжнародна координація. І проблема не розв’язується вже багато років», — пояснює Салабай.

При цьому, як звертає увагу пресслужба Нацради, Росія, «нехтуючи всіма міжнародними правилами та нормами», встановлює на території ПМР (Придністров’я) більш потужні передавачі, ніж погоджені МСЕ, завдяки яким, власне, і розповсюджує російську пропаганду.

«Відповідно до визначених вимог МСЕ, будь-які частоти, що використовуються на території України (і не тільки), а особливо ті, які розташовані на незначній відстані від державного кордону, можуть використовуватися лише за умови погодження технічних параметрів із МСЕ. У разі, якщо розрахунки УДЦР показують, що збільшення потужності українського передавача призведе до перевищення допустимих норм або створить завади мовникам Румунії та Молдови, такі параметри, як правило, не отримують міжнародного погодження, — додають у Нацраді. — Таким чином, саме необхідність міжнародної координації та дотримання вимог щодо сумісності радіомереж є основною причиною неможливості застосування більш високих потужностей передавачів у низці населених пунктів Одеської області».

Середні хвилі та глушіння сигналу

З Придністровського радіоцентру «Маяк» російська пропаганда транслюється на середніх хвилях двома потужними передавачами. За словами Олександра Салабая, ці середньохвильові станції мають потужність понад мегават. Для порівняння: українські передавачі в Одеській області мають 20 кВт.  У Суспільного мовника на півночі Одеської області в селі Курісове є передавач на частоті 1248, який має потужність 100 кВт. На Суспільному кажуть, що готові за нього платити, але наразі є проблеми з електрикою, бо у Концерну РРТ немає генераторів, здатних його запустити.

У Миколаївській області у селищі Промінь (колишній Луч) був потужний радіоцентр (у різні періоди там експлуатували передавачі потужністю від 500 кВт до 1000 кВт (1 МВт). Однак у 2022 році його було зруйновано ворогом. «Тепер середньохвильові передавачі Придністров’я накривають весь південь України», — додає Салабай.

Глушити цей сигнал дорого і технічно складно. Але, на думку Сергія Семерея, ефективність ворожого контенту, що поширюється на середніх хвилях, мізерна. Бо для того, щоб їх приймати, треба відшукати ці станції на приймачах.

«Якщо в хорошій якості доступні FM-станції, то треба бути великим поціновувачем “русского мира”, щоб серед шумів і трісків ефіру виловлювати СХ-сигнал. Це ж стосується і донесення українського контенту через середні хвилі, наприклад, на окупований Крим. Це потрібно розв’язувати більш сучасними методами», — каже Семерей.

Він переконаний, що кошти на боротьбу з інформаційною агресією треба витрачати на протидію сигналу FM і цифровому ТБ (DVB-T/T2), яке розповсюджується з російських телецентрів углиб наших територій на 20—40 км.

«Зараз налагоджена успішна протидія цьому. В десятках населених пунктів, зокрема й на кордоні з Придністров’ям, установлені станції, які блокують прийом ворожих телевізійних і радіосигналів», — додає він.

Телебачення

На відміну від радіо, російське ефірне телебачення проникає на територію України менше, ніж FM-радіо, бо потребує зовнішніх спрямованих антен. «Вплив із Придністров’я, Білорусі та Росії існує, але зараз він переважно блокується», — каже Сергій Семерей. До того ж у прикордонних областях, наприклад тій же Одеській, окрім загальнонаціональних мультиплексів «Зеонбуду» та державного МХ-7, працюють також місцеві мультиплекси.

Нагадаємо: мультиплекси компанії «Зеонбуд» і державний МХ-7 побудовані у різних діапазонах: перший у дециметровому, а другий — у метровому. Відповідно є певні нюанси при прийомі, насамперед різні антени.

При цьому мультиплекси Росії на кордоні працюють у дециметровому діапазоні. Однак державний мультиплекс МХ-7, який покриває ті регіони, де не було прийому цифрового телебачення, мовить у метровому діапазоні. Мультиплекси «Зеонбуду», які вже давно на ринку, побудовані у дециметровому діапазоні.

Таким чином виходить, що в тих населених пунктах, де є покриття мультиплексів «Зеонбуду» і люди мають дециметрову антену, вони можуть на неї ловити й ворожі канали. Але у тих населених пунктах, де доступний сигнал лише МХ-7, користувачі, які матимуть метрову антену, не зможуть цього робити. Але державний мультиплекс має меншу пропозицію телеканалів, ніж зеонбудівські, й не всі люди мають мотивацію купувати метрову антену, яка коштує від 700 гривень.

«Насправді, якщо на прикордонні забезпечити населення антенами метрового діапазону, то цими антенами прийматимуть лише українські телеканали й не прийматимуть російський чи білоруський дециметровий сигнал. Це був би дієвий інструмент протидії», — говорить Сергій Семерей.

Однак наразі такої державної програми немає.

Ще одна проблема — це супутникові тарілки, за допомогою яких теж можна ловити російське телебачення: «Це вже стаціонарний сигнал, який можна подавити, але дуже складно. І ця проблема в Одеській області була завжди», — каже Олександр Салабай.

Раніше більшість відкритих російських каналів була доступна українським користувачам супутникових антен через Hotbird (13°E). На початку війни французький регулятор заблокував трансляцію пропагандистських каналів, зокрема, «Россия 1», «Первый канал» і «НТВ».

Але «фанати» можуть знайти російські телеканали, за словами Сергія Семерея, через окрему антену або кардшеринг. Кардшеринг — це нелегальна послуга, коли одна картка доступу до сигналу  «здається в оренду» десяткам або сотням сторонніх користувачів через комерційні сервіси за невелику щомісячну плату. «Хоча з розвитком ОТТ-платформ така модель втратила актуальність», — коментує Семерей.

Таким чином, попри наявні проблеми, російська пропаганда в області не є безальтернативною. І ті, хто хоче дивитися ворожі канали, можуть шукати їх не в цифрі чи на супутнику, а скоріше у ютубі.

Харківська, Сумська, Чернігівська області

Російські мовники проникають і в прикордонні райони Харківської, Сумської, Чернігівської областей, що межують із Білоруссю та Росією. Але ситуація у цих областях відрізняється від Одеси. Річ у тім, що сигнал з самої Росії доходить на 10—15 км від кордону. Більша частина населення звідти переїхала у більші міста вглиб областей. У відповідь росіяни час від часу посилюють сигнал, зокрема під час обстрілів, а також намагаються нищити українське обладнання, яке встановлюється на кордоні для протидії ворожому сигналу.

 «Тут росіяни використовують власні частоти, узгоджені міжнародною спільнотою. Але їхні впливи постійно відстежуються, є ефективна протидія і її результати хороші», — каже техдиректор Концерну РРТ Сергій Семерей. Заради безпеки він не конкретизує те, що саме робить для захисту свого прикордонного мовлення Україна.

В Україні працює комплекс радіоелектронної боротьби (РЕБ), призначений для блокування сигналів ворожого мовлення та забезпечення інформаційного захисту на лінії розмежування, який використовується для «гасіння» сигналів російських телеканалів і радіостанцій. І тому є постійною ціллю для атак ворога.

У Нацраді розказали, що зараз протидія ворожому ефірному телерадіомовленню здійснюється також через видачу дозволів на тимчасове мовлення на вільних частотах прикордонних і прифронтових територіях. На кінець 2025 року загалом 28 суб’єктів медіа мають 144 дозволи на тимчасове мовлення з використанням 140 частотних присвоєнь (зокрема й тимчасове мовлення зі збільшеною потужністю передавачів). Серед них:

• 1 частота для ефірного УКХ-радіомовлення;
• 128 частот для ефірного FM-радіомовлення;
• 9 каналів аналогового ефірного телевізійного мовлення;
• 2 канали ефірної багатоканальної телевізійної мережі.

Окрім цього регулятор замовляє прорахунок нових або суміжних частот, на яких здійснюється вороже мовлення, проводяться консультації з мовниками щодо залучення їх до розвитку мовлення на цих територіях.

Волинь, Львівщина, Закарпаття й Буковина

На цьому прикордонні Україна межує з Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією. Також на півночі Волинь має спільний кордон із Білоруссю. Окрім останньої країни серед інших сусідів немає прямого ворожого впливу. Втім, сигнал медіа інших країн досить потужний.

«На Волині, звідки я родом — один із найкращих рівнів FM-покриття, сигнал доступний практично всюди. Але цього досягнуто шляхом використання великої кількості частот і висотних споруд, — розказує Сергій Семерей. — Особливість радіопростору регіону — прийом радіостанцій Польщі, зокрема з Пясок (Люблін) і Замосця, де мережі побудовані за класичною моделлю: Наприклад, Polskie Radio Lublin у Пясках використовує потужний передавач 10 кВт і антену на висоті 250 метрів, забезпечуючи радіус покриття понад 100 км. Це досвід для нас, як ефективно використовувати кошти й частотний ресурс».

У Закарпаття сигнал заходить із чотирьох сусідніх країн. В Ужгороді працює понад півтора десятка українських FM-станцій. «Але угорських і словацьких в сумі більше, і вони також мають міжнародну координацію. Саме цим тут ситуація відрізняється від Одеської області — є вибір. Українські радіостанції приймаються у всіх великих населених пунктах і на територіях, де не заважають гори, а радіостанції країн-сусідок не є відкрито ворожими», — каже Сергій Семерей.

Херсонська, Донецька та Запорізька області

На ці території ворог мовить із захоплених українських частот, які згідно з міжнародними домовленостями належать Україні й тому використовуються незаконно. Росіяни при окупації українських територій також захопили вежі та  обладнання.

«Це їхні злочини. Найбільший вплив мають передавачі з 360-метрової щогли в Донецьку — їхній сигнал доходить до Запорізької та Дніпропетровської областей», — каже Сергій Семерей.

Утім, попри безперервні обстріли та руйнування інфраструктури, українські радіостанції присутні скрізь, включно з прикордонними та прифронтовими територіями.

У Нацраді кажуть, що проводять консультації з постачальниками комунікаційних послуг щодо пошуку нових висотних об’єктів на безпечній відстані до лінії бойових дій. «Це потрібно для того, щоб у перспективі організувати з них мовлення та протидіяти російському мовленню з тимчасово окупованих територій», — ідеться у повідомленні Нацради.

Ще один метод — збільшення потужності передавачів на наявних (робочих) частотах. «Але зазвичай збільшення потужності передавачів залежить від фінансової можливості мовників. Прорахунок нових чи збільшення потужності наявних частот — процес тривалий і складний в умовах воєнного стану, оскільки остаточне рішення ухвалює Генштаб ЗСУ», — додають у регулятора.

Процес пошуку мовника на вільну частоту й організація самого мовлення, особливо на прикордонній чи прифронтовій територіях, де тривають регулярні обстріли, також є досить складним і тривалим. Натомість Росія оперативно змінює частоту та продовжує вороже мовлення.

«Попри те, що Національна рада запровадила спрощену процедуру отримання тимчасових дозволів на мовлення, фінансове навантаження на мовників залишалося суттєвим. Оплата послуг операторів електронних комунікацій, які забезпечують трансляцію телерадіосигналу, залишається однією з ключових витрат для мовників. У нинішніх умовах більшість компаній не може самостійно покривати ці витрати, що безпосередньо впливає на стабільність мовлення у прикордонних і прифронтових регіонах. Компенсація таких витрат змогла би суттєво покращити ситуацію з мовленням у зазначених регіонах», — ідеться далі у відповіді Нацради.

Також регулятор згадує співпрацю з Фондом «Партнерство за сильну Україну», який фінансувався урядами восьми країн — Великої Британії, Естонії, Канади, Нідерландів, США, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Завдяки йому вдалося забезпечити мовлення п’яти радіостанцій на 16 частотах у прикордонних районах і на територіях, наближених до тимчасово окупованих, у семи областях: Донецькій, Запорізькій, Одеській, Сумській, Харківській, Херсонській і Чернігівській.

«Фонд узяв на себе зобов’язання — компенсувати вартість послуг Концерну РРТ з трансляції програм протягом року. Загальний обсяг підтримки становив майже 4 млн грн (проєкт тривав один рік — «ДМ»). Разом із тим, важливим аспектом протидії ворожому мовленню є створення державної системи спеціального телерадіомовлення на територіях Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Вінницької, Донецької, Запорізької, Миколаївської, Херсонської та Одеської областей», — повідомляє регулятор.

Диджитал і деукраїнізація інформаційного простору на окупованих територіях 

Керівник проєкту eQtv Олександр Глущенко у коментарі «Детектору медіа», оцінюючи проблеми на прикордонні, розповідав, що населення цих регіонів у будь-якому випадку матиме можливості приймати радіо та канали сусідніх країн: «Якщо мають час, натхнення та бажання. Наприклад, я навіть інколи можу приймати білоруські радіоканали в Києві. А у прикордонні це ще простіше. Ефірна антена може чіпляти бокові промені й приймати телебачення та радо з сусідніх країн. Але питання в тому, чи готові люди споживати контент країни-агресорки або її посіпаки Білорусі? Зараз українці масово відмовляються від цього токсичного пропагандистського контенту. Дивитися такий контент можуть або упороті «ватники», або збоченці».

На його думку, радіо на середніх хвилях — це розвага для радіоаматорів, бо, щоб їх зараз слухати, треба мати приймач та антену. У містах ця технологія погано працює через перешкоди, у селах може працювати епізодично і не цілодобово.

«Надвелика потужність передавачів і кількість витраченої електроенергії на мовлення в перерахунку на кількість потенційних радіослухачів роблять цю технологію винятково прерогативою пропаганди та держав, які хочуть покрити, як їм здається, саме таких ретроградів, — каже Олександр і згадує, що він технічно приймав із Придністров’я радіо «Голос Росії» й у Києві, й на острові Крит. — Працює це чудне радіо винятково у вечірній і нічний час. Покриття — глобальне, ефект — мізерний. Не впевнений, що у будь-яких радіостанцій на коротких хвилях є масова аудиторія. Звісно, короткі хвилі можуть бути панацеєю на тимчасово окупованих територіях України. Але виникає питання ціни. Можливо, пошук альтернатив — дієвіший і дешевший?».

Олександр Глущенко говорить, що в умовах інтернетизації не варто зважати на середні хвилі. Бо аудиторія мігрує у диджитал, і варто звертати увагу саме на це.

«Прикордоння давно повинно бути інтернетизованим. Було б добре мати державну програму, за якої люди на прикордонні отримували б приставку з українським ОТТ-сервісом. Коли у користувача є доступ до контенту з приставки — йому не до ефірного телебачення або радіо, тим паче ворожого. До того ж в умовах блекаутів можна заживити інтернет і дивитися контент з телефону чи планшету», — додає Олександр.

Основна проблема веж, із яких ведеться мовлення або глушіння російського кордону, на його думку, — це можливість знищення. Росіяни знищують у прифронтових регіонах вежі мобільних операторів, телевізійні вежі — усе, до чого можуть дотягнутися, бо їхнє основне завдання — залишити населення без доступу до теле- і радіоконтенту, унеможливити використання мобільного зв’язку. І в цих умовах саме дротовий інтернет є альтернативою для отримання інформації.

«Дротові мережі інтернет-провайдерів у прифронтових регіонах страждають від ракетних обстрілів, дронів. Але сила українського телекому — у великій кількості гравців. Не існує ніякого центру українського інтернету або єдиного оператора, вихід якого з операційної діяльності залишить українських абонентів без доступу до мережі. Звісно, у диджиталі з’являються зовсім інші виклики, — це і російська пропаганда, і ботоферми, і ІПСО. Але багато російських сайтів в Україні недоступні й часом складно до них отримати доступ. Причому це не заслуга українців, а самоізоляція Росії від світової мережі. І головне в такій ситуації — підвищувати цифрову грамотність населення», — каже Олександр Глущенко.

Окрім проблем прикордоння та прифронтових територій, Олександр Глущенко звертає увагу на ТОТ, де відбувається тотальна деукраїнізація інформаційного простору: «Росіяни активно впроваджують “суверенний інтернет”, установлюють обладнання СОРМ/ТСПУ для фільтрації, блокування ресурсів у мережі. Раніше єдиним гарантованим джерелом інформації було супутникове телебачення. У цивілізованому світі, проти якого так активно бореться російський авторитарний режим, складно глушити сигнал супутників. Триангуляція досить швидко дозволяє вирахувати локацію, звідки відбуваються радіоперешкоди. Тому окупаційна російська влада пішла іншим шляхом — на тимчасово окупованих територіях України росіяни знімають супутникові антени, так звані “гориничі”, які давали змогу приймати сигнал із супутників Hot Bird — Astra — Amos, і безплатно замінюють на обладнання для прийому супутникової платформи “Русскій мір”».

Мовити через супутник на тимчасово окуповані території стало важче, і попри блокування в Росії, інтернет дає такі можливості. Олександр наводить приклад роботи його каналу eQtv, присвяченого цифровій грамотності. Він мовить через супутник HotBird 13G, але для його розповсюдження на окуповані території використовується торент-технологія.

«Ставку на Youtube, який уповільнють у Росії та обіцяють заблокувати протягом 6—12 наступних місяців і до якого наразі без VPN доступ неможливий, ми не робимо. Через Ceno Browser доставляємо новинні стрічки 15 українських редакцій на ТОТ. Вони будуть доступні навіть в умовах інтернет-ізоляції Росії через браузер», — додає він.

Глущенко вважає, що слід випереджати ворога через новітні технології:

«Незабаром Росія заблокує вотсап, потім на черзі буде телеграм. “Чебурнет” усе ближчий. Але нам потрібно бути на крок попереду, щоб доносити інформацію до українців, які вимушено залишилися на окупованих територіях», — підсумовує Олександр.