Катерина Кузнєцова — про життя на дві країни, стосунки і роль у ромкомі «Випробувальний термін»

Головну роль Поліни — гламурної доньки бізнесмена, яка звикла до безтурботного життя — зіграє Катерина Кузнецова, українська акторка театру та кіно. У фільмі Поліна прагне довести світу, що може сама., і її справжній випробувальний термін та змагання — за роботу і любов.

Так, в інтервʼю Катерина розповіла про роботу у повнометражному кіно, як проживала свою героїню, довіру режисерської команди та відчуття, коли історія поступово стає частиною тебе самого. Також — про внутрішні трансформації й виклики, що залишаються за кадром, і про те, як їй вдається жити на дві країни.

— Катю, скоро відбудеться прем’єра ромкому «Випробувальний термін». Розкажіть, що вплинуло на рішення знятися у цьому фільмі?

Насправді проєкт «Випробувальний термін» трапився в моєму житті зненацька. Це романтична комедія, яка розповідає історію про нові початки, довіру, конкуренцію і почуття, які з’являються зовсім не за планом.

Коли мені запропонували роль Поліни, я перебувала в Барселоні. Проте Анна Сахарова, кастинг-директорка, розповіла про фільм так романтично, що відразу прийняла цю пропозицію. Здається, вже о другій ночі я надіслала їй схвальну відповідь.

Після цього ми почали активно готуватись до фільму, проводивши зуми з Іриною Громоздою, режисеркою фільму, та врешті-решт з Кирилом Парастаєвим, який зіграв головну роль Романа. Саме з ним у фільмі ми змагатимемось за посаду. Мені було надзвичайно приємно взяти участь в проєкті. Здається, що подібні стрічки в Україні ще не знімали.

— Якою є ваша героїня Поліна? Попри образ гламурної дочки бізнесмена, для якої розкіш — це звична справа, який вона справді має характер? Чи відчуваєте ви схожість з нею та у яких проявах?

Мені надзвичайно сподобалась історія цієї героїні. Ірина Громозда зробила все для того, щоб нам як акторам було максимально комфортно та все виглядало компліментарно в кадрі. На перший погляд, Поліна справляє враження надмірної, пихатої дівчини, проте це її захисна реакція. Сьогодні ми часто оцінюємо людей за зовнішнім образом, забуваючи, що за кожною «обкладинкою» прихована власна історія — інколи непроста й болюча, яка й формує поведінку людини. Моя героїня протягом всього фільму трансформується, адже життєві обставини змушують її змінитися. Мені подобається, що в цій історії глядач зможе подивитись на неї під іншим кутом.

Поліна, безумовно, схожа на мене в поведінці, бажанні бути вільною та відчутті хуліганства. Чимало друзів, які бачили трейлер, казали, що цю роль писали саме під мене. І я надзвичайно щаслива та вдячна Ірині Громозді за це. Вона для мене відкриття. З нею приємно працювати. Це та режисерка, якій не все одно. Вона не ставила кордонів, а давала свободу. Це був справжній метч. Іра відчула мене та Поліну, тому дозволила все це висвітлити в житті.

— Поліна приходить у рекламну агенцію, адже бажає стати фінансово незалежною від батька. На вашу думку, чи стало це для неї шансом краще пізнати себе?

Мені здається, що йдучи в агенцію, Поліна не до кінця розуміє, що її там чекатиме. Вона завжди вважає, що скрізь зелене світло, в неї не виникає думки, що доведеться з кимось конкурувати або ділити робочий стіл.

Але вже з перших сцен відбуваються певні трансформації. Цікаво спостерігати за цим, тому що через незгоди відкривається її масштаб особистості. Коли батько вчергове пропонує їй допомогу — вона розуміє, що так більше продовжуватись не може. Поліна демонструє свою силу характеру, попри всі обставини.

— Ви неодноразово зазначали, що вам цікаво грати ролі, в яких герої набувають змін протягом стрічки. Якою була трансформація Поліни? Наскільки взаємодія з головним героєм Романом, якого грає Кирило Парастаєв, формує образ Поліни?

Так, звичайно. Не люблю грати персонажів, які не розвиваються протягом фільму. По-перше, це не цікаво глядачам. В агенції вона побачила взагалі іншу картинку. З одного боку, для неї це був шок, а з іншого — вихід із зони комфорту та боротьба за власне місце. Роман також зачепив мою героїню, тому вона опинилася в абсолютному іншому середовищі. У неї також змінюється ставлення до оточення та батьків.

Згодом вона починає мріяти про здорові стосунки, в яких про неї будуть дбати та любити. Я дуже хвилювалась за сцену, коли Поліна розповідала Роману про свою сім’ю та внутрішній біль, який вона намагалась приховувати розвагами. Сподіваюсь, глядач має зрозуміти та побачити це. В широкий прокат стрічка вийде вже з 8 січня, а квитки вже у продажу — тож поспішайте до перегляду, аби зігріти себе цього січня.

— Чи було легко знайти спільну мову з Кирилом на знімальному майданчику?

Насправді дуже рада, що грала з Кирилом Парастаєвим. Ми не були раніше знайомі, проте бачила вистави з його участю в театрі. Він дуже відкритий, комунікабельний, зворушливий. Це його перша роль у великому кіно, але попри все, ми підтримували одне одного та були справжньою командою.

Водночас я намагалась зіграти Поліну не на 100, а на 350%, тому в нас могли виникати певні непорозуміння. Але це нормально. І я дуже щаслива, що наші продюсери відкривають нові обличчя та українське кіно розвивається.

— Сюжет фільму передбачає понад 14 різних образів для вашої героїні. Кожен із них демонструє стан Поліни та численні трансформації, які вона переживає. Який з цих образів сподобався найбільше та був для вас ключовим? Який образ із фільму вам би хотілося «залишити» у своєму реальному гардеробі — і чому?

Це моє улюблене. Це окремий вид мистецтва. Наталя, художниця з костюмів, дуже ретельно готувалась до примірки. Для мене це був подарунок долі. Ми робили її досить довго, понад п’ять годин, проте і тут у нас відбулася гаромонія. Тому з впевненістю скажу, всі костюми неймовірні.

Один з образів — зайчика — взяли з асоціації з фільмом «Бріджит Джонс». І це було вау. Художньо цей образ виправданий. Він і яскравий, і трагічний водночас, проте важливий у фільмі.

— Чи приділяєте ви особливу увагу стилю?

У мене немає конкретного стилю. Скоріше, ношу casual і спортивні костюми. Мені особисто подобається, коли речі можна використовувати не в одному образі, але й комбінувати класичні зі спортивними, наприклад.

Мені до вподоби українські бренди через їхній концепт створення речей. Воно того вартує. Пишаюсь тим і круто, коли бренди виходять на світовий рівень!

— Вашій героїні доводиться боротися за посаду. Чи доводилося вам проходити в житті такий «випробувальний термін»?

У мене було багато «випробувальних термінів» за весь акторський шлях. Я ніколи не вимагала певні ролі, але завжди з гордістю зустрічала всі виклики. Були ситуації, коли ми не сходилися з режисером у поглядах і я намагалась доводити, що перебуваю на своєму місці. Для мене режисер — це головна людина, яка може направити чи підтримати. Проте і за цей досвід вдячна, тому що всі ці моменти роблять мене сильною, витривалою та готовою до будь-яких обставин у твоєму житті.

— Чи були моменти, коли зовнішні обставини, зокрема повітряні тривоги чи обстріли, ускладнювали роботу? Як вам вдається зберігати концентрацію й емоційно триматися, попри ці фактори та завантаженість у проєктах?

Так, 24 травня у мене завершилась зміна в черговому проєкті. Тоді приїхала до батьків, але вночі росія запустила три балістичні ракети на місто, які влучили в 100 метрах від нашого будинку. Ступінь страху не передати словами. 26-го мені потрібно було знову працювати. Тому нині під час тривоги не нехтую власним здоров’ям і перебуваю в укритті.

Під час зйомок фільму «Випробувальний термін» ми перебували на верхньому поверсі будинку, коли розпочався обстріл спершу шахедами, а потім ракетами. Було надзвичайно тривожно й страшно. Ми живемо в надважкі часи, коли не знаєш, що буде завтра.

— Що з акторської роботи зазвичай залишається «за кадром» для глядача? Як будувалась ваша взаємодія з режисеркою Іриною Громоздою?

Про Ірину Громозду та загалом нашу команду можу говорити постійно. Вона — неймовірний митець з потужною енергією, яку неможливо не відчути. Вона з тих людей, яка по-справжньому вболіває та переживає, відстоює власні кордони та чітко знає, чого хоче. Ірина завжди наголошує на тому, що важливо проводити заздалегідь підготовчі зустрічі, розкривати акторів, знайомити їх. Попри все, вона моя споріднена душа. Вона має в собі ті якості, які важко поєднуються, проте завжди призводять до професійного результату. Ірина віддана власній професії, тому не знаю, хто міг би зняти цей фільм, крім неї. Саме тому на майданчику завжди панувала неймовірна атмосфера.

— Що б ви хотіли, аби глядач відчув після перегляду фільму? Який «післясмак» має залишитися?

Ми поділилися з глядачами цією особливою історією й дуже хочемо, щоб після перегляду залишилося відчуття весни та свята, з’явилося бажання вірити в дива й усвідомлення того, що люди, які, на перший погляд здаються надмірними, не завжди є такими насправді. Адже саме обставини розкривають кожного з нас.

У кожного є власні травми, та любов і спільні цінності здатні творити дива. Кохання існує — воно надихає жити, розвиватися й реалізовувати себе. Мені дуже хочеться, щоб подібних фільмів ставало дедалі більше.

— Чи є у вашому особистому житті зараз місце для нових знайомств і романтичних історій?

Мені надзвичайно приємна увага чоловіків. Зараз я відкрита до нових знайомств, проте лише час покаже, як буде далі.

— Ви живете на дві країни — Іспанію та Україну. Що спільного знаходите для себе у цих різних культурах. Чи має місце проживання певний вплив на формування вашої поведінки, уподобань, та, як результат, вибір проєктів та ролей?

Переїзд до Барселони став вимушеним кроком — передусім через страх за власне життя. Ритм у цих двох країнах кардинально різний. В Україні постійно перебуваю в русі: багато зобов’язань, відповідальності й майже немає паузи. Іспанія ж — про сповільнене, буденне життя. Тут обожнюю їздити велосипедом або громадським транспортом і відчуваю інший темп щоденності. Європейці живуть за принципом: «Хто зрозумів життя — той не поспішає». Проте я люблю і Київ, і Барселону.

Що стосується ролей, то я ніколи не шукаю ідеальних образів — тут усе на рівні відчуття: або відгукується, або ні.

— У фільмі багато демонстрації Києва — його ритму, куточків, прогулянок. Чи є у вас улюблені місця, де ви відчуваєте себе «своєю людиною» в місті?

Вважаю себе «людиною світу». Здається, що можу створити затишок у будь-якому куточку світу. Київ — місто мого народження, яке щиро люблю. Невіддільною частиною щастя залишаються рідні місця: мій дім, будинок батьків, квартира бабусі. Саме там я завжди відчуваю себе дитиною — потрібною, захищеною й у повній безпеці.

У Києві є чимало улюблених вуличок — Гончара, Ярославів Вал, пов’язаний із роками мого студентства, Поділ. Утім, найважливіше для мене — це люди поруч. Навіть у похмуру погоду відчуваю себе добре, коли поряд ті, з ким легко, комфортно й по-справжньому класно.

— Зовсім нещодавно було Різдво та Новий рік. Яких сімейних традицій святкування у дитинстві дотримуєтесь і дотепер?

Для мене новорічна свята — це завжди про проведений час з батьками. З роками та початком повномасштабного вторгнення розумію, наскільки це важливо. На свята ми готуємо смачну їжу, разом слухаємо музику, багато спілкуємося, п’ємо ігристе й підпалюємо папірці з бажаннями. А найбільше люблю 1 січня — за його тишу, затишок і відчуття справжнього дому.