Костянтинівка під тиском: що задумав ворог

Огляд. Сьогодні знову буде Костянтинівський напрямок, оскільки ситуація там розвивається досить негативно для ЗСУ, а російські війська вже ведуть бої у межах міста.

• 1 •

Ворог, тактична група (ТГр) «Бахмут» (смуга наступу 3-го армійського корпусу / АК російських військ) зі складу угрупування військ (УВ) «Юг», продовжує готуватися до наступу на Костянтинівку зі сходу та південного сходу. Його найближче завдання, очевидно – закріпитися в південно-східній частині міста та проникнути в його східну частину. Для цього командування противника активно накопичує піхоту в передових підрозділах у складі своїх штурмових груп.

ТГр включає 72-гу окрему мотострілецьку бригаду (омсбр) – 3-й АК, 3 мотострілецькі полки (мсп) «мобілізаційного резерву» (МР) – 1008-й, 1307-й і 1442-й мсп, а також 89-й танковий полк (тп) з 6-ї мотострілецької дивізії (мсд), також 3-го армійського корпусу (AK). Група була підсилена низкою підрозділів 77-го окремого мотострілецького полку (омсп), сформованого на базі 7-ї військової бази (ВБ) РФ у Абхазії.

Основними напрямками атакуючих\штурмових дій російських військ стали: Біла Гора – Костянтинівка, із закріпленням в Олександро-Шультине та у південно-східній частині Костянтинівки (ймовірно, противник вирішував це завдання основними силами 72-ї омсбр), а також Предтечине – Костянтинівка, що означало подальше просування їхніх штурмових груп до східної частини Костянтинівки.

Наразі командування російської ТГр «Бахмут» змогло виконати ці завдання лише частково – його передові підрозділи закріпилися в Олександро-Шультине і близько півтора тижня тому змогли «інфільтруватися» кількома піхотними групами у південно-східну околицю Костянтинівки (район між вулицею Островського та СТО «Сіті Драів-2019») і тепер намагаються збільшити там свою присутність. Подальший наступ противника в межах міста ЗСУ поки що зупинили.

У свою чергу, 77-й омсп і 89-й тп противника, посилені штурмовою піхотою полків МР, так й не спромоглися надати реальну допомогу своїм сусідам зліва (72-га омсбр) у їх подальшому наступі, оскільки були змушені самостійно вести вперті бої у районі Предтечине та Ступочки, очевидно, відчуваючи реальну загрозу контратак ЗСУ на своєму правому фланзі (з району Часів Яру). Відповідно, на даний момент вони не можуть виконати своє найближче завдання – прорватися своїми основними силами до «Шанхайського ставка» і далі до східних околиць Костянтинівки.

Російські війська, що діють на південь і південний захід від Костянтинівки, у смузі наступу своєї 8-ї загальновійськової армії (ЗВА), також, очевидно, наразі переважно зайняті накопиченням піхоти у складі своїх передових штурмових груп, маючи намір найближчим часом відновити активні наступальні дії аби досягнути рубежу Степанівка-Бересток, й в подальшому – прорватися до західних і південних районів Костянтинівки, вздовж річки Кривий Торець.

У цьому контексті наразі ворог у смузі своєї 8-ї ЗВА «стурбований» питанням проведення подальшого наступу по обидва боки Клебан-Бикського водосховища, оскільки він досі не може повністю взяти під свій контроль Плещіївку та Іванопіль, щоб продовжити наступ на Бересток зі східного кінця водосховища.

Підрозділи та формування російських військ, що діють тут – у напрямку Торецька – Бересток (103-й мсп 150-ї мсд 8-ї ЗВА) та в напрямку Диліївка – Костянтинівка (4-та омсбр 3-ї ЗВА з приданими силами та засобами у вигляді щонайменше трьох мотострілецьких полків МР), фактично «уперлися» в ці два села. Так, російська 72-га омсбр, праворуч від них, змогла прорватися до Костянтинівки кілька тижнів тому, але, очевидно, через «уповільнення» сусідів по обох своїх флангах вона так й не змогла ПОКИ ЩО суттєво розвинути свій успіх у подальшому.

У свою чергу, постійні спроби противника прорватися своєю піхотою, яку він регулярно накопичує в Яблунівці, на північ, тобто з західного боку водосховища, досі зустрічають вперту оборону ЗСУ (54-й мсп 6-ї мсд, низка підрозділів 77-го омсп, а також 1219-й і 1436-й мсп МР, придані їм, поки що змогли просунутися в напрямку Степанівки лише трохи більше 1-го км за 1,5-2 місяці «наполегливого проникнення».

Противник міг би суттєво «покращити» для себе ситуацію передовими підрозділами його 10-го тп (20-та мсд 8-ї ЗВА), які намагалися просунутися з тієї ж Яблунівки (з її східної частини) у напрямку Берестка з очевидною найближчою задачею захопити цей населений пункт.

Однак цього ще не сталося, оскільки це формування досягло дуже скромного успіху. Його передові підрозділи змогли просунутися з Яблунівки на північ (тобто у напрямку Берестка, вздовж дороги до дорожньої розв'язки на південний захід від села) протягом щонайменше двох місяців запеклих боїв, лише близько 2,2-2,4 км, не дійшовши до перехрестя, не кажучи вже про взяття самого Берестка.

• 2 •

Тепер про кілька особливостей ситуації «під Костянтинівкою», на які я хотів би звернути увагу.

Очевидно, що командування УВ «Юг» противника, операційна зона якого переважно включає Костянтинівський район оборони ЗСУ, зосереджує основні свої зусилля на суміжному фланзі двох своїх ТГр «Дзержинськ» і «Бахмут» (район Клебан-Бикського водосховища та на схід від нього, приблизно ділянка від Ступочок до Яблунівки). Це підтверджується рівнем концентрації сил і засобів противника там (я не буду зараз їх перераховувати і порівнювати із подібними на лівому фланзі 8-ї ЗВА або тими, які діють північніше, в районі Часів Яру, оскільки вони зазначені вище в тексті).

Очевидно, у цьому сенсі вороже командування ДОСІ розглядає перспективу штурму і захоплення Костянтинівки як завдання «при нагоді», бо таку «солянку», яку воно пригнало для захоплення Костянтинівки, рідко де зустрінеш. Тут діють частини та з’єднання зі складу зразу 4-х об’єднань одночасно – 3-ї, 8-ї, 51-ї ЗВА та 3-го АК, причому, переважно діють у «різнобій». Тут затесався, навіть, один полк (78-й мсп) зі складу 42-ї мсд 58-ї ЗВА, яка взагалі розгорнута на Запорізькому напрямку у Південній операційній зоні.

Інакше кажучи, командування противника змогло розгорнути у Костянтинівському напрямку лише те, що воно спромоглося, образно кажучи, «нашкребти» по своїм «засікам» (тобто у складі своїх стратегічних і оперативних резервів, про них в одному з наступних оглядів).

Накопичення штурмової піхоти у передових підрозділах ворога в цьому напрямку, про яке я писав вище, також відбувається досить повільно. У більшості випадків, малими групами, по 3-4 «тіла», іноді навіть 2-3, під прикриттям поганої погоди (туман, опади, погана видимість), ворог поступово «перетягує» їх на свої передові позиції (тобто накопичує їх там).

Крім того, поступове накопичення піхоти на передових позиціях вимагає від командування противника досить значного логістичного «геморою» у дедалі більшому об'ємі – усім цим «накопиченим» потрібно щось їсти, пити, їм потрібно доставити БК (особливо для атак та штурмів) та багато іншого.

Враховуючи, що ЗСУ на цьому напрямку досить активно використовують БпЛА тактичної зони, зробити все це ворогу не так просто, як здається на перший погляд. ЗСУ досить успішно полюють на ворожих «мулів» (окремих або парних російських військовиків, яких спеціально призначили для перенесення/доставки всього цього тим, хто накопичується на передовій лінії).

Проте навіть таке досить «плавне» і дуже поступове накопичення дає ворогу можливість просуватися в кількох секторах і напрямках тактичної зони, створюючи своєрідний ефект «кумулятивної загрози» у вигляді глибшого прориву. Причини цього – предмет окремої довгої «розмови», яка, очевидно, не всім сподобається...

• 3 •

Висновки щодо ситуації на Костянтинівському напрямку.

Очевидно, що українське командування на цьому напрямку має справу із досить чітким і структурованим задумом (планом) ворога, який, на мою думку, передбачає «подвійне охоплення» всієї агломерації Дружківка-Костянтинівка, щонайменше у два етапи.

«Мале» охоплення (тобто перший етап) очевидно передбачає обхід самої Костянтинівки зі сходу та південного заходу, що також передбачає прорив ворога в східну, південну та західну частини міста з цих напрямків.

А «велике» охоплення (так званий, другий етап) – прорив ворога по загальному напрямку Шахове – Софіївка – Райське на ближні підступи до Дружківки і так само – прорив ворога в тому ж напрямку, але з іншого (східного) боку (з боку Часів Яру), тобто приблизно у районі Семенівка – Білокузьминівка – Віролюбівка – Куртівка.

Виходячи з динаміки та загальної оперативно-стратегічної ситуації (коли противник проводить щонайменше ще дві наступальні операції з чіткими оперативними цілями та відповідного масштабу), а також з урахуванням реального стану його оперативних і стратегічних резервів, можна припустити, що гіпотетична «Костянтинівська наступальна операція» російських військ може бути реалізована на практиці лише послідовно. Тобто етап за етапом, а не «все одразу».

Хоча, звісно, знаючи «замашки» російських «полководців» і звички їх військово-політичного керівництва, що стоїть над ними і зазвичай прагне швидко й «всього одразу», вони цілком можуть вирішити спробувати реалізувати цей задум одночасно, «розмазуючи» свої сили та засоби в кількох напрямках одночасно.

У цьому сенсі, оцінюючи найближчі наміри противника на Костянтинівському напрямку, я насамперед звертав би увагу на динаміку змін у складі та чисельності угрупувань військ противника, що діють на ньому. На сьогодні, це – один з найбільш об’єктивних показників, щодо планів ворога. Особливо, в контексті основних тактичних прийомів, які командування противника використовує при плануванні, організації та веденні бойових дій в тактичній зоні, де основним інструментом, якраз і є саме «людський ресурс» його піхоти.