Українські демонічні малюки: хто такі потерчата

І від чого найбільше кров холоне у жилах – це те, що потерчатами вважають демонічних істот, на які перетворюються душі дітей. Докладніше про цих персонажів української міфології розповість 24 Канал.

Що відомо про потерчат?

Здавна потерчатами, потерчуками чи поторочами називали дітей, які померли нехрещеними або народились мертвими.

Душі таких малюків не знали спокою, постійно плакали на місці поховання, "просили хреста", літали пташкою чи вогнем, падали на землю зорею. Якщо протягом 7 років після смерті дитини не провести на могилі своєрідний обряд освячення, то потерча переходить у чорта, на місці поховання крутиться вихор, туди б'є блискавка.

Кажуть, що голоси потерчат нагадують жаб'яче кумкання. Той, хто це почує, повинен пожаліти його душу, кинути хустину чи щось подібне, і далі промовити: "Іван і Марія! Хрещу тебе в ім'я Отця, Сина та Святого Духа. Амінь". Після промови варто назвати незаспокоєну душу іменем. Якщо за сім років з моменту смерті дитини, хтось зміг провести подібний ритуал, тоді немовля стане янголом. Хрестячи потерча, його тим самим відбирають у нечистого.

А якщо за сім років після смерті дитину ніхто не охрестить – вона потрапляє до світу демонів. Таких дітей крадуть русалки. Злі духи мучать украдених немовлят, і тільки на Зелені свята малі не потерпають від страшних тортур. Тому жінки, які поховали нехрещених дітей, збирали колись на Русалчин Великдень (четвер на Троїцькому тижні) усіх малюків з вулиці та пригощали їх.

У багатьох регіонах вірили, що потерчата поступово перетворюються на семирічних мавок. Щойно потерчата стають мавками, то перетворюються на лиховісних любителів пограти в загадки із живими. Також існує повір'я, що потерчата, які так і не були хрещеними, після семи років перетворюються на нічного птаха пугача.

У народі потерчат поділяли на два різновиди. Душі позашлюбних дітей, убитих після народження, вважали брудними, нечистими. Натомість душі шлюбних – білими й чистими.

Яка загроза від потерчат?

Вони обожнюють мучити дітей. Зокрема, насилають страшні сни та змушують хворіти. Так потерчата шукають собі друга. Тобто намагаються довести дитину до смерті, щоб та потрапила у потойбіччя та зрештою стала їхнім другом.

Потерчат ще називають блукаючими вогниками, які заводять людей у трясовину.

На Волині потерчат остерігалися та вважали поганою прикметою, коли хату було побудовано на місці, де колись ховали нехрещених немовлят. Люди вірили, що душі цих дітей постійно літають і просять хрещення.

Щоправда, існує теорія, що з усіх персонажів української міфології потерчата – одні з небагатьох мертвих душ, які можуть допомагати своїй родині. Під час великої небезпеки для одного з родичів вони можуть відвести біду.

Як наші предки уявляли потерчат?

Потерчат, які ще не стали злими духами, найчастіше уявляли в образі дитини, яка блукає болотами, хащами та озерами.

В руках такі істоти носили спеціальну свічку – каганчик. Були одягненими в довгу сорочку, часто сірого або білого кольору. Блукали босими.

У дівчаток завжди довге розпущене волосся, а хлопчики, зазвичай мали зачіску "шапочка".

Що може вбити потерчат?

Найбільшим їхнім страхом є блискавиця – саме її удар може знищити їхню душу, яка ще блукає після смерті землею.

Тому зазвичай під час грози потерчата ховаються під ліщиною. За повір'ями, у це дерево ніколи не влучає блискавка.

Звідки походить назва "потерчата"?

За однією з версій, вона пов’язана з дієсловом "потеряти", тобто це щось утрачене.

Водночас фольклорист Дмитро Зеленін припускав, що слово "потерча" утворилось від слова "чорт": пачортя (як "па-синок") = почертя = потерча.

Також філологи ввають, що "потерча" – це колишнє "потерпча", бо дитя, будучи нехрещеним, потерпає на тому світі.

Хто з українських письменників згадує про потерчат?

Потерчат, які вже стали русалками, показав Тарас Шевченко в баладі "Причинна":

"Ух! Ух!
Солом'яний дух, дух!
Мене мати породила, Нехрещену положила".
Зареготатись нехрещені...
Гай обізвався; галас, зик,
Орда мов ріже. Мов скажені,
Летять до дуба..."

Леся Українка у "Лісовій пісні" також розповідає про цих істот:

"Потерчата в руках мають каганчики, що блимають, то ясно спалахуючи, то зовсім погасаючи", – так вони заманюють людей у болото".

У неї потерчата – це двоє маленьких блідень­ких діток у біленьких сорочечках, які виринають з-поміж латаття. Русалка притуляє Потерчат до себе і, показуючи вдалечінь на білу постать Лукаша, що мріє в мороці поміж кущами, шепоче:

"Дивіться, он отой, що там блукає, такий, як батько ваш, що вас покинув, що вашу ненечку занапастив. Йому не треба жити".

Навіть Микола Гоголь у "Страшній помсті" подає жахливу картину "нечистих" місць:

"... вечірня зоря потухає, ще не з'являються зірки, не горить місяць, а вже страшно ходити в лісі: по деревах дряпаються й хапаються за суччя нехрещені діти, ридають, регочуть, котяться клубком по дорогах і в широкій кропиві".

Хто такі потерчата: дивіться відео

Ще одні персонажі української міфології: хто такі мавки та водяники?

• Мавка, або нявка, також їх називають лісовими русалками. Це казкова лісова істота в образі молодої дівчини. Вони ходили босоніж голими або в напівпрозорих сорочках і любили потанцювати на галявинах. Згідно з народними повір'ями, на мавок перетворюються душі утоплениць і дівчаток, померлих без хрещення. Звичайним місцем їхнього перебування були ліси, гори та поблизу води.

• Водяник походить від самого чорта, подібний до діда з довгою бородою, проте має й хвіст. Він володар всіх водоймищ, старший над усіма русалками, а риби – то його худоба. Увагу водяника привертають нетверезі люди – їх злий дух заводить на глибину та топить. За легендами водяник живе у воді, або у схованому на дні кришталевому палаці, роблячи збитки людям.

Більше про мавок і водяників, а також про те, де їх можна зустріти – читайте в матеріалі 24 Каналу.