Цифрові матеріали про війну: як їх зберігати, аби допомогти правосуддю

В Україні щодня з’являються тисячі матеріалів про бойові дії, обстріли, інтерв’ю з постраждалими, супутникові знімки, дані соцмереж. За цей час численні інституції, міжнародні організації змогли зафіксувати максимально широку картину подій повсномасштабного вторгнення Росії в Україну. Для того, щоб ці матеріали змогли допомогти правосуддю, їх потрібно верифікувати та правильно зберегти.

Під час вебінару, організованого Архівом Війни, експерти розказали, як застосовувати стандарти збереження цифрових матеріалів для міжнародного правосуддя.

Учасниками вебінару були Максим Демиденко, співзасновник Архіву Війни та Валентина Соловйова, менеджерка відділу аналітики Truth Hounds.

Модерувала розмову Діана Буцко, воєнна репортерка hromadske. 

Чому важливо правильно зберігати матеріали про війну? 

Максим Демиденко:  Є багато різних методологій документування, є практики, які визнані міжнародними організаціями, вони часто відрізняються одна від одної і не існує однієї загальноприйнятої. Але є найбільш важливі елементами документування – це збереження ідентифікації свідків, ідентифікації похідних матеріалів, збереження ланцюжка отримання інформації про подію, чи контакту зі свідком. І далі головне – збереження ланцюжка всього процесу збереження і подальшої обробки матеріалів.

Саме частина, яка пов'язана з архівуванням і довгостроковим збереженням матеріалів є найбільш крихка і не до кінця зрозуміла, тому що цифрові матеріали, на відміну від фізичних, більше схильні до пошкоджень, можуть зазнавати змін, які не можна помітити, а, отже, фальсифікації. Зрештою, їх цифрові матеріали можна видалити.

Тому саме протокол збереження і довгострокового зберігання дозволяє подальше використання цих матеріалів як свідчень у процесах, як прямих доказів, або як супровідних матеріалів, щоб допомагати встановити певний факт чи ланцюжок подій.

Часто саме матеріали, зібрані журналістами і документаторами, навіть якщо вони не будуть використані як первинні свідчення, можуть дозволити встановити повну картину ситуації і надати розуміння, де і яким чином можна отримати матеріали, які будуть корисними для судових проваджень. 

Кримінальну справу формують у прокуратурі, а задача громадських організацій, які займаються документуванням, і Архіву Війни, зокрема, передати їх у прокуратуру в такому стані, який дасть достатньо інформації, щоб будувати справу стосовно воєнного злочину. 

Які матеріали про війну можуть бути використані у судах? 

Валентина Соловйова: Специфіка документування агресії Росії в цій війні полягає в тому, що в нас активна фаза документування розмиває фазу архівування і зберігання, тому що ми одразу використовуємо ці матеріали, хоча злочини, які ми документуємо, можуть тривати. Тому про збереження ми маємо думати вже на етапі збору.

Не кожен матеріал, зібраний журналістами, може бути доказом і використовуватися в межах національного чи міжнародного провадження. У будь-якому матеріалі, перш ніж він стане доказом, важливий фактаж і точна інформація про подію, юридичною мовою - це склад злочину. Міжнародне право підходить більш довільно до оцінки доказовості. Це, власне, є принцип вільної оцінки доказів. Тобто немає прив'язки до національних правил, але є загальні рамки, які визначають критерії придатності і відбору матеріалів. Передусім, це релевантність і автентичність, тобто наскільки цей матеріал стосується фактичних обставин, чи можна встановити джерело і відсутність різних маніпуляцій при його зборі. Це зумовлює доказову силу цього матеріалу. 

Є велика різниця між тим, щоб знімати навколишнє середовище і документувати місце чи обставини злочину. Тому я би радила передусім для журналістської спільноти підходити до документування, фільмування в матеріалах, як до потенційного місця злочину і застосовувати найвищі стандарти. Аби було чітко зрозуміло загальне уявлення про мету використання. Це не про те, в якому конкретному суді це використовувати, а про рівень вимог, який ми готові добровільно, самостійно дотримуватись для того, щоб забезпечити збереження доказів. Загалом, думати судом.

Загалом для міжнародного суду важливі три критерії. Наскільки релевантний цей матеріал, наскільки він є доказовим і чи в процесі збору не було порушень, які унеможливлюють використання матеріалу. Тобто чи є баланс між цією потенційною шкодою для справедливості. 

Як знімати обстріли? Що конкретно має потрапити в кадр? 

Валентина Соловйова: Щодо фіксування місцевості, дороговказом можуть бути якісь матеріали з криміналістики, де вчать правників, фахівців, як документувати, в якій послідовності знімати місцевість, на що звертати увагу. Також важливий запобіжник – це взагалі розуміти, що ми документуємо. Тому що безцільне фільмування або фільмування місцевості може не дати достатньої уяви про предмет документування.

Якщо ми фіксуємо обстріл, то має бути максимально зрозумілі наскільки, якщо дозволяють безпекові умови, обставини обстрілу. За можливості - зрозумілий вид озброєння, який застосовувався для обстрілу. Також важливо, як потім ці матеріали будуть зберігатись, кому вони будуть передані і чи є цифровий слід достатнім для ідентифікації часу, місця і обставин фіксування. 

Як правильно зберігати цифрові дані про війну? 

Максим Демиденко: В Архіві Війни ми зберігаємо дані, як є. Ми консервуємо оригінал. Для кожного матеріалу ми створюємо хеш-суму, яка є абсолютно унікальним значенням для кожного цифрового матеріалу, який зафіксований і протягом часу підтверджує незмінність цього файлу. Якщо хеш-сума файлу через 10 років така ж, це означає, що жодний піксель цього відеофайлу чи фотоматеріалу не був змінений і навпаки. Це дуже важливий елемент підтвердження автентичності матеріалів.

Далі, для того, щоб підтвердити і автентичність, і ланцюжок збереження матеріалу, ми маємо знати, хто і де саме його документував. Максимально, якщо ми можемо зафіксувати техніку, за допомогою якої він знімався. 

Також для нас важлива сама методологія документування, як частина збереження інформації. Оскільки немає єдиного способу це робити, важливо для майбутнього розказати, як саме, чому, за яких обставин, і з якою метою ці матеріали були зібрані. Ми записуємо весь додатковий контекст про зібраний матеріал - локація, час зйомки. Якщо подія відбулася у минулому, нам додатково треба прописати, до якої за часом події цей матеріал має відношення. І якщо у нас є додаткові посилання з інших джерел, які можуть підтвердити подію, ми теж намагаємось додати цю інформацію. Це все може допомогти ідентифікувати подію і обставини певного інциденту, і в майбутньому розширити можливість збору додаткової інформації про ці матеріали.

Окрім цього, важливо розуміти, що жодний цифровий носій даних не може повністю забезпечити їх надійне збереження. Тому ми створюємо, як мінімум, дві резервні копії і ініціюємо наших партнерів розглядати більш широке додаткове резервне збереження.

І важлива частина також – це окреме збереження сирих вихідних даних і їх описових систем. Бази даних, які описують матеріали, мають з однієї сторони не втрутитись в цілісність оригінальних матеріалів, тому всі нові аналітичні дані ми записуємо окремо від самих файлів.

З іншої сторони, ми маємо забезпечити зв'язок між сховищем матеріалів, резервними сховищами і самою описовою базою даних, і цей зв'язок між ними зберігати з урахуванням змін у майбутньому. 

Як збирати дані з відкритих джерел?  

Максим Демиденко: Ми моніторимо матеріали і канали відкритих джерел, автоматично збираємо і обробляємо велику кількість даних. Щодо відкритих джерел існує велика кількість викликів. Зокрема, величезний об'єм даних. Також ми збираємо з відкритих джерел певну кількість шуму, тобто не корисних даних, які значно перевищують кількість корисних матеріали. Є велика кількість дублікатів, схожих матеріалів, або похідних матеріалів, наприклад, коли файл відредагували, перепостали, і він представляє собою один і той самий матеріал, але системою розуміється як різні.

Також не варто забувати про маніпуляції, фейки, змінені матеріали. На автентичність і оригінальність матеріалів з відкритих джерел дуже складно покладатись, але, попри це, вони є дуже важливими.  

Матеріали, які ми отримуємо від прямих контриб'ютерів, журналістів, документаторів, організацій, на відміну від відкритих джерел, дозволяють зрозуміти, хто і як їх створив. Далі співставляючи відкриті і закриті джерела ми маємо можливість провести крос-верифікацію, об'єднати і розширити наше розуміння ситуації. Таким чином матеріали, зібрані з відкритих джерел, підтверджуються матеріалами людини, яка напряму передала їх в Архів Війни. 

Валентина Соловйова: Питання аналізу інформації з відкритих джерел потребує дещо вищого порогу верифікації, зокрема з огляду на наявність діпфейків. Не дарма протокол Берклі принципово наголошує, що перш ніж ми називаємо інформацію доказом, ми маємо провести її перевірку і надати належне оформлення. Тобто не будь-яка інформація з відкритих джерел апріорі сприймається як достовірна. Те, як ми збираємо інформацію, її цифровий слід, походження, атрибуція джерела у більшості випадків істотно полегшує роботу з верифікацією. Якщо ми встановили первісне джерело і можемо довіряти цьому джерелу, або є можливість крос-перевірки на анонімність, псевдонім, ми можемо встановити авторство і дізнатися, яким чином було зібрано матеріал. Це вже значним чином полегшує нам роботу. 

Загалом, це питання аналізу метаданих і застосування технічних рішень на противагу різним технічним маніпуляціям з боку автора контенту. Тобто до того, що технічно маніпулюється ми застосовуємо додаткові технічні прийоми і засоби, щоб це принаймні ідентифікувати. Тому метадані, логи, хешування є дороговказом. 

Про фальсифікації і фейки 

Валентина Соловйова: Щодо діпфейків у документуванні, то міжнародна спільнота передусім дискутувала про це в частині впливу на супутникові знімки. З нашого ж досвіду непоодинокими були випадки, коли використовувалася імітація виступів офіційних осіб, це особливо це чутлива історія, якщо таке спрямовується на населення, яке перебуває під окупацією, і у яких немає змоги перевірити такий матеріал. Тому тут важливо вести адвокаційну кампанію не тільки на фахівців з документування, а і на широкий загал.

Для перевірки діпфейків застосовується спеціальний софт, перевіряється наявність певних об'єктивно верифікованих елементів, номерів, рельєфів, що в синтетиці діпфейку можуть легко ламатися. Перевіряється також контекст місця, chain of custody, з'ясування першоджерела. 

Максим Демиденко: В Архіві Війни зберігається багато фейкових документів і відео, оскільки ми в першу чергу архівуємо, а потім робимо додаткову перевірку. Для нас ідентифікація фейку чи верифікованого матеріалу відбувається після архівації на етапі перевірки. Ми не видаляємо фейкові і не підтверджені матеріали, тому що будь-який фейк, елемент пропаганди, або іншої маніпуляції може стати важливим доказом для іншої справи.

Далі наша задача правильно їх класифікувати. Якщо матеріал буде підтверджений, і ми зможемо верифікувати його оригінальність і походження, він отримує певну описову ознаку. Якщо ми ідентифікуємо його як фейк, ми його залишимо в архіві і надамо відповідну ознаку.

Протокол Берклі. Що це таке і як з ним працювати?

Валентина Соловйова: Протокол Берклі - це загалом про стандарти збереження і колекціонування інформації. Він регулює те, яким чином цифрові дані, які є у відкритому доступі, можна використовувати як докази для розслідування міжнародних порушень. Практична імплементація цих принципів дуже різниться від організації до організації. Ми передусім фіксуємо контент разом з контекстом його походження, щоб також можна було для стороннього експерта чи суду встановити і зрозуміти первісне джерело. Тобто це не анонімізовані матеріали, або якщо вони навіть анонімізовані, то чітко пояснюється джерело їх походження.

Ми показуємо, яким чином цей матеріал був зібраний, показуємо шлях до цього матеріалу, яким чином були сформовані запити, які пошукові налаштування та інше. І враховуючи, що таких матеріалів дуже багато, ми не відкладаємо збереження в процесі пошуку, а це відбувається паралельно. Зберігаються та хешуються оригінальні файли, зберігаються вони також в контекстному форматі, і також ми зберігаємо різні версії, якщо такі існують. Також відбувається моніторинг, бо джерело матеріалу може оновлюватись чи видалятись. Тому важливо використовувати архівування, а не просто збереження, і виділяти різні ризикові фактори. Їх не можна абсолютно видаляти з контексту, але рівень довіри до цього може бути різним. 

В міжнародній практиці дуже важливо показувати яким чином матеріали були зібрані. У попередніх досвідах міжнародних трибуналів непоодинокі були випадки, коли суд запитував, яким чином було колекціоноване і хто мав доступ до цих матеріалів. Іноді це було вирішальним у тому, які докази мали підтвердження, а які не мали. Тому питання збереження і застосування цих принципів має бути на етапі планування, збору, передачі та архівування матеріалів. 

Як Архів Війни застосовує протокол Берклі? 

Максим Демиденко: Протокол Берклі ми застосовуємо операційно. Всі рекомендації, які в протоколі виписані для роботи з матеріалами з відкритих джерел, ми застосуємо для обох сторон, - для відкритих, і для матеріалів, які ми отримуємо від партнерів, фіксуючи джерело, контроль над контентом, перевіряємо час і місце. І документуємо кожний крок отримання цієї інформації. Це такий первинний крок перед тим, як матеріали можуть бути відібрані, відфільтровані і вже розглядатись у доказовому просторі. Весь цей шлях створення скріншотів, аналіз і фіксування всіх кроків доступу до цих матеріалів, перегляду цих матеріалів тими чи іншими користувачами – це все елементи, які детально описані в протоколі Берклі. Загалом вся інфраструктура архіву була з самого початку побудована, виходячи саме з цих операційних норм, які протоколом зафіксовані. 

Чи є судова практика чи розслідування, в яких використовувалися архіви?

Валентина Соловйова: Є тривала історія співпраці і достатньо позитивних прикладів взаємодії, яка сягає корінням ще до трибуналу колишньої Югославії. В справі стосовно Слободана Милошевича з огляду на велику кількість матеріалів використовувалась база I-DOC. А у 2013-2014 роках ми співпрацювали з Кримською прокуратурою і згодом спільно використовували похідну базу. 

Не тільки першоджерела, а і аналітичні матеріали, які передаються правоохоронним органам, призводили до того, що були винесені підозри і вироки. На міжнародному рівні матеріали бази I-DOC використовуються для того, щоб формувати справи Міжнародного кримінального суду, різні подання в рамках універсальної юрисдикції.

Але навіть збираючи інформацію і надаючи їй силу доказу, ми не знаємо в якому форматі вона буде використана. Можливо, в рамках юридичних дій, можливо, це буде якийсь більш репараційний трек або загальна меморіалізація.

Тому основна задача – це зберігати матеріали за найвищими стандартами. 

Максим Демиденко: Разом з Міжнародною федерацією за права людини, Центром громадянських свобод і низкою інших правозахисних організацій Архів Війни  брав участь у здійсненні подання до МКС щодо топ російських пропагандистів. Для цього подання Архів допоміг проаналізувати близько 7 тисяч матеріалів російської пропаганди. Також у нас нас є пряма співпраця з Офісом Генерального прокурора і українським представництвом Міжнародного кримінального суду.

Але про конкретні справи, над якими зараз йде робота, я не можу сказати. 

Валентина Соловйова: Truth Hounds у національному вимірі успішно і регулярно допомагає національним правоохоронним органам у формуванні профайлу підозрюваних для оголошення підозр. З таких гучних справ – це оголошення підозри у справі вбивства письменника Володимира Вакуленка. Також у випадку обстрілу Миколаївської ОВА була оголошена підозра російському генералу Дворнікову.

В рамках міжнародної юрисдикції в Німеччині зараз відбувається низка судових процесів за фактом російських обстрілів, затримань і страт. З огляду на нещодавну презентацію звіту по окупації, випадкам катування і тортур персоналу Запорізької АЕС, в міжнародному, і національному просторі також очікуються потужні розслідування. 

Чи можуть журналісти, документалісти, митці, кінороби звертатися до Архіву війни? 

Максим Демиденко: У нас є форма запиту до Архіву Війни, є окремий інструмент роботи з відкритими і закритими джерелами. Ми розглядаємо такі запити і робимо перевірку організацій і людей, які запити проводять. Далі ми можемо працювати двома способами - або отримувати специфічні запити на пошуки тих чи інших матеріалів, і наша команда проводити внутрішній аналіз. Або надавати верифікованим користувачам доступ до самої платформи Архіву війни.

Тут важливо зазначити, що архів не публічний, і він ще протягом довгого часу публічним не буде. Ми розглядаємо певну відкритість для матеріалів, які не є сенситивними, але поки що заради безпеки ми цього не зробили.

Матеріал було підготовлено за підтримки Міжнародного фонду відродження. Разом з тим, матеріал представляє позицію авторів і необов'язково відображає позицію Міжнародного фонду відродження.

Фото надані Архівом війни