Вступить в ЕС и не убить агросектор: какой должна быть имплементация Украиной евростандартов

"Європейська правда" уважно стежить за перебігом переговорів про вступ України до ЄС.

І одна з ключових складових цих переговорів стосується адаптації українського агросектора до вимог ЄС (радимо почитати статтю про нинішній стан переговорного процесу в цій сфері).

Один із найбільш суперечливих моментів у цій сфері – порядок імплементації Україною аграрних стандартів ЄС.

Українські аграрії бояться, що цей процес призведе до здорожчення української продукції, внаслідок чого ми можемо втратити неєвропейські зовнішні ринки.

Ця позиція викладена у колонці, яку "Євро.

Правда" публікує, розраховуючи на фахову дискусію щодо цієї важливої теми.

* * * * *.

Український аграрний сектор має всі шанси стати історією успіху у співпраці з ЄС.

Торговельна угода, підписана в жовтні 2025 року, відкриває нові можливості для торгівлі та взаємодії з європейськими партнерами.

Водночас перед ухваленням подальших рішень сьогодні важливо чути позицію самих агровиробників.

З огляду на це поряд із новими перспективами постає важливе та складне завдання – імплементація регламентів ЄС у рослинництві та тваринництві до 1 січня 2028 року.

І на цьому етапі особливо важливо пояснити, чому впровадження європейських стандартів є значно ширшим і глибшим процесом, ніж може здаватися на перший погляд, та чому воно потребує продуманих рішень і зваженої державної політики.

Чому це складно саме для України.

Україна сьогодні перебуває в унікальній ситуації: фактично ми стали першою за довгі роки країною, яка приєднується до Європейського Союзу з ефективно працюючим і конкурентоспроможним сільським господарством.

На відміну від держав Центральної та Східної Європи, які входили до ЄС зі слабо розвиненим аграрним сектором і поступово нарощували виробництво вже всередині спільного ринку, Україна входить у процес інтеграції як один із ключових глобальних виробників продовольства.

Європейські стандарти – це комплекс регламентів, що охоплюють усю технологічну модель виробництва.

Їхнє впровадження означає масштабну модернізацію: перехід на іншу систему засобів захисту рослин, зміну технологій вирощування, інвестиції у тваринницьку інфраструктуру, екологічні вимоги, посилення контролю якості та простежуваності.

У країнах ЄС ці трансформації відбувалися роками, а часто – десятиліттями, за наявності значних фінансових ресурсів Спільної аграрної політики (CAP).

Україна ж сьогодні перебуває у зовсім інших умовах: триває повномасштабна війна, значна частина агропідприємств постраждала, частина в окупації.

Світовий банк ще на початку 2025 року оцінив лише прямі збитки українського агросектора внаслідок повномасштабного вторгнення РФ на рівні $11,2 млрд.

Тому впровадження регламентів, які вимагали від інших країн років планової підготовки, для України стає не лише технологічним, а й економічним викликом.

За оцінками незалежних аналітичних центрів, включно з дослідженням Всеукраїнської аграрної ради, імплементація регламентів без адаптацій може призвести лише у сфері засобів захисту рослин до втрат понад 2,5 млрд євро на рік – або 70–150 євро на гектар – через заборону використання в Україні близько 100 діючих речовин.

Загальні ж втрати для агросектора будуть набагато більшими.

Це потенційне навантаження, яке найбільше вдарить по малих і середніх виробниках – основі українського села.

Таким чином, питання полягає не в тому, чи потрібні Україні стандарти ЄС.

Головне питання в тому, як їх впроваджувати так, щоб не завдати шкоди сектору, який формує продовольчу безпеку країни та її економічну стійкість.

"Одна країна – дві системи".

У цій дискусії важливо враховувати і ширший геополітичний контекст.

Росія дедалі системніше використовує пшеницю як інструмент стратегічного тиску, фактично перетворюючи продовольство на елемент геополітичної зброї.

Наш ворог добре усвідомлює, що Україна разом з Європейським Союзом потенційно формує найбільшого експортера пшениці у світі.

Для України ринки ЄС є важливими і стратегічними, однак ключовими для нас залишаються країни Африки, Азії та Близького Сходу.

Саме ці ринки забезпечують обсяги експорту, валютну виручку і нашу роль у глобальній продовольчій безпеці.

І на євроінтеграційному шляху для нас надзвичайно важливо не втратити ці ринки.

Саме тому для України критично важливим є підхід, який умовно можна описати як "одна країна – дві системи".

Для європейського ринку ми маємо повністю виконувати вимоги та регламенти ЄС.

Водночас для інших напрямів експорту Україна повинна зберігати чинну модель виробництва, щоб залишатися конкурентоспроможною у світі.

Якщо ж ми будемо одномоментно застосовувати європейські регламенти до всього виробництва – тим паче під час війни – і при цьому конкурувати з Росією, собівартість української агропродукції неминуче зростатиме, а врожайність знижуватиметься.

Саме тому цей фактор має залишатися в центрі уваги при формуванні аграрної політики та інтеграційних рішень.

Поспішне й повне впровадження складних норм у воєнний період може мати ефект, протилежний очікуваному.

Ці виклики визнають і в європейських інституціях.

Під час зустрічей у Європарламенті й провідних аналітичних центрах представники ЄС неодноразово зазначали, що стабільність українського агросектора є важливим фактором не лише для України, а й для самого Євросоюзу – з огляду на глобальні продовольчі ризики та геополітичні наслідки війни.

Тому завдання України на 2026 рік – не просто рухатися у бік євроінтеграції, а робити це таким чином, щоб європейські стандарти стали інструментом розвитку, а не бар’єром.

Для цього потрібні:.

офіційний економічний аналіз впливу імплементації регламентів на різні сегменти агросектора;.

реалістичні перехідні періоди, співставні з тими, які мали країни-кандидати Центральної і Східної Європи;.

поетапне впровадження, насамперед для експортерів, із поступовим поширенням на внутрішній ринок;.

фінансова підтримка адаптації через інструменти ЄС, зокрема у рамках Ukraine Facility;.

особливі умови для малих та середніх виробників, а також деокупованих і прифронтових територій;.

використання сучасних систем простежуваності, що дають змогу забезпечити різні режими виробництва для різних ринків.

Ці механізми не суперечать євроінтеграції – навпаки, вони роблять її реалістичною, керованою і взаємовигідною.

* * * * *.

Переконаний, що Європейський Союз виграє від членства України так само, як і Україна виграє від повноцінної інтеграції до ЄС.

Наш аграрний сектор, виробничий потенціал і роль у забезпеченні глобальної продовольчої безпеки можуть стати важливим фактором посилення Європи в цілому.

Саме тому питання аграрної інтеграції варто розглядати не як технічну формальність, а як спільний стратегічний проєкт, у якому виграють обидві сторони.

Водночас будь-яка велика угода складається з деталей.

І саме в цих деталях часто закладені як ризики, так і можливості для взаємовигідних рішень.

Усвідомлюючи це, Всеукраїнська аграрна рада активно працює в Брюсселі, веде постійний діалог з європейськими політиками, експертами та галузевими асоціаціями та щоразу переконується: простір для мудрих компромісів існує.

Європейські партнери готові чути аргументи, коли вони підкріплені цифрами, логікою та розумінням спільних інтересів.

Імплементація євростандартів має відбуватися так, щоб зберегти сильний український агросектор.

Саме тому сьогодні важливо говорити не про відмову, а про правильну траєкторію цього процесу – таку, що враховує реальні умови війни, структуру нашої економіки та стратегічну цінність України для Європейського Союзу.

Виваженість у рішеннях – це не уповільнення євроінтеграції.

Це гарантія того, що Україна увійде до ЄС сильною, а не ослабленою.

І що наш агросектор – одна з ключових складових економіки – не лише витримає цей шлях, а й стане конкурентною перевагою нового європейського простору.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів.