Спіймати сигнал і не померти: як працюють зв’язківці за 7 кілометрів від фронту

Забезпечення стабільного зв’язку на фронті — це не лише технічна робота з налаштування рацій, а й щоденний ризик життям під час ротацій і доставлення обладнання так званими «дорогами смерті».

Про шалені перегони під прицілом FPV, побут у покинутих хатах та ціну стабільного сигналу — в репортажі пресофіцера Віталія Очерета «Журналіста».

Ротація «залізних соколів»

О 4 ранку, поки перші півні ще спали, ми сіли до машини і вирушили назустріч світанку. У нас було чітке завдання: провести ротацію зв’язківців батальйону безпілотних систем «Залізні соколи» 67-ї ОМБр — поміняти бійців на двох позиціях, доставити воду, продукти, пальне, «екофлошки» та забрати хлопців з позицій назад.

Швидко спорядившись і все зібравши, ми вирушили в дорогу під старого доброго Оззі Озборна. З динаміків він кричить «i am irooon maaaaan!» За кермом командир взводу «Вольт» — молодий, проте досвідчений воїн. Ми з «Іспанцем» та ще двома хлопцями — на задньому.

«Командире, виключіть пічку, а то ми тут очманіємо», — доноситься голос з «гальорки».

Сміємось. Ніколи не думав, що заїзджатиму на позиції в пікапі з підігрівом сидінь.

Покровське та чергування на ретрансляторах

Ми несемося дорогою до Покровського (не плутати з Покровськом). Селу в останній час дуже дісталося. Ворог не шкодує ні «Шахедів», ні КАБів, ні FPV. Весь центр практично розбитий. Зруйновані хати та магазини.

Нещодавно тут оголосили евакуацію дітей, бо загалом жити в селищі стає щодень важче. Однак «Вольт» каже, що тут є місцева бабулька-«монополістка», яка торгує «з капота» всім, чим можна — від сухариків і чипсів до сигарет і вологих серветок. На жаль, синхронізуватися з її зміною нам сьогодні не вдалося.

Ми заїжджаємо у двір, заходимо до хати. Тут усе облаштовано просто, але зі смаком. Є світло і навіть гаряча вода. Кілька кімнат. Підвал з бабусиними консерваціями обладнаний як пункт чергування на ретрансляторах. «Ретрики» приймають сигнал, підсилюють або перетворюють його і передають далі, щоб збільшити відстань або якість зв’язку між підрозділами.

На кухні — імпровізований контрольний пункт. Поки чекаємо на «сіряка», щоб вирушити на іншу позицію, п’ємо каву та бавимося з місцевим малим чорним котом. Спілкуємося з хлопцями, «Паштет» показує нам свою нову помпову рушницю.

«Дорога смерті» у стилі Шаленого Макса

Сіріє. Ми знімаємося. Швидко долаємо кілька кілометрів дороги з антидроновою сіткою, а далі переходимо на ґрунтову «дорогу смерті», якій би позаздрив і Шалений Макс. Це так звана «кіл-зона». На цій ділянці нас уже точно можуть дістати ворожі FPVішки. Тут «Вольт» дає розряд і топить щодуху. Корч стрибає на ямах, я човгаю каскою об дах, але це нормально.

Наш зухвалий корч нарешті звільнився від «заторів» і міг продемонструвати всю свою дику натуру. Занадто дикий, щоб жити. Занадто рідкісний, щоб померти.

Робота за 7 кілометрів від фронту

FPVішок поки немає. У супроводі легкого ранкового туману ми дістаємося цілі. Оперативно вивантажуємося і заносимо майно на позицію, слухаючи, як десь на тлі лунають вибухи та постріли. Але то задалеко. Хлопці роблять свою роботу тут — орієнтовно за 7 кілометрів від ЛБЗ — в одному з сіл Дніпропетровщини, у звичайній покинутій хаті.

З умовами тут уже важче — більш по-спартанськи. Без стаціонарного світла, опалення і води — майже все тримається на «екофлошках». Розкладачки, спальники, зброя — у кожного є свій куток та своя відповідальність.

Зв’язок — це одна з основ і запорук успіху в нашій війні. Безперервний радіозв’язок між усіма підрозділами, протидія РЕР і РЕБ ворога, обслуговування ретрансляторів, шифрування мереж та захист ефіру від прослуховування. Тобто зв’язківці забезпечують комунікацію, координацію та управління.

Що складніші умови, то більше котів і собак тягнуться до військових. Додаткові розрада й тепло.

Забираємо з собою зайві речі та сміття, знову сідаємо до машини і робимо те саме, але у зворотному порядку. Рухаємося «додому». Хлопці ротуються так кожні 5–7 днів, тиждень за тижнем, місяць за місяцем, рік за роком. І так до кінця.