Паперові солдати Великої Британії: чи знайде Лондон людей для багатонаціональних сил в Україні

Нинішній конфлікт в Україні часто порівнюють із Першою світовою війною. У ньому чується відгомін тієї ж похмурості та інтенсивності: інтенсивні артилерійські обстріли, розгалужена мережа окопів, жахливі втрати. На тлі всього цього сер Кір Стармер і Емманюель Макрон, що чіпляються за свою "коаліцію охочих", викликають у пам'яті інший спогад. Якщо їм вдасться здійснити "Великий ривок", ми досягнемо мирного врегулювання під контролем задуманого ними спеціального альянсу під керівництвом Європи.

Два лідери зробили справжній крок уперед. На зустрічі в Парижі з президентом Володимиром Зеленським, американськими посланцями Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером, а також двома десятками голів держав і урядів вони дали офіційне зобов'язання направити військові сили в Україну для сприяння в реалізації потенційного мирного врегулювання. Сер Кір Стармер заявив, що кінець конфлікту "ближче, ніж будь-коли", а Кушнер охарактеризував угоду як "дуже важливу віху".

Паризька декларація передбачає створення "багатонаціональних сил для України", укомплектованих здебільшого європейськими країнами, але з деякою участю інших членів коаліції добровольців (Канада, Австралія, Нова Зеландія і Японія). Їхня місія полягатиме в "підтримці відновлення збройних сил України та забезпеченні стримування", включно з "практичною і технічною підтримкою України в будівництві оборонних укріплень". Співпраця з Україною розширюватиметься в галузі "підготовки кадрів, спільного виробництва оборонної продукції, зокрема з використанням відповідних європейських інструментів, і співпраці у сфері розвідки".

"Багатонаціональні сили" діятимуть із так званих "військових центрів по всій Україні", як їх назвав Стармер, але президент Макрон зробив важливе зауваження. В інтерв'ю французькому телебаченню він запевнив, можливо, насторожену громадськість, що "ці сили не братимуть участі в бойових діях".

"Коаліція охочих" залежатиме від допомоги з боку Сполучених Штатів. Основою Паризької декларації є "пропонований механізм моніторингу та перевірки припинення вогню під керівництвом США", що включатиме датчики, безпілотні літальні апарати та супутники для виявлення будь-яких порушень припинення вогню та контролюватиметься спеціальною комісією для "покладення відповідальності й визначення заходів щодо виправлення ситуації".

Америка також погодилася з "протоколами безпеки" на підтримку врегулювання, які, за словами Стіва Віткоффа, припускають стримування, але також і вжиття заходів щодо "захисту" України в разі відновлення агресії.

Важливо Ляпас Путіну: як і чому перемовини у Парижі обнулили виграшні позиції Кремля

На перший погляд це справді здається добре опрацьованою концепцією для припинення конфлікту в Україні. Але тут є (принаймні) три очевидні проблеми: абсолютно незрозуміло, чи мають у своєму розпорядженні Велика Британія і Франція необхідні військові ресурси для реалізації своїх заяв; немає підстав вважати, що дещо невизначене зобов'язання Сполучених Штатів є надійним; і Росія неодноразово відкидала подібні варіанти врегулювання.

Макрон заявив про намір направити "кілька тисяч" французьких військовослужбовців. Франція вже має понад 21 000 солдатів, моряків і льотчиків, розгорнутих по всьому світу, які захищають володіння Франції за межами Європи, дислоковані у стратегічних партнерів, і беруть участь у місіях НАТО, ЄС, ООН та інших організацій. Також існують плани щодо збільшення витрат на оборону приблизно на 13% та інвестування в нове обладнання для всіх видів збройних сил.

Усе залежить від того, чи вдасться прем'єр-міністру Себастьяну Лекорню переконати Національну асамблею схвалити його бюджет. Хоча асамблея в принципі проголосувала за збільшення видатків на оборону, існують глибокі розбіжності щодо загроз, з якими стикається Франція, і асамблея перебуває в незручному глухому куті через три блоки — лівий, центристський і правий.

Тим часом Велика Британія має лише приблизно 7500 військовослужбовців, розгорнутих за кордоном, але можливості для розширення практично відсутні. Ми не виконуємо свої зобов'язання за статтею 3 Північноатлантичного договору "підтримувати та розвивати свою індивідуальну і колективну здатність протистояти збройному нападу". Ресурси для нашого керівництва бойовою групою НАТО в Естонії обмежені, і посилити її буде складно. Британська армія є найменш чисельною з 1790-х років і продовжує скорочуватися. Де ми знайдемо "бойові сили" для України? Що стосується гарантій безпеки з боку США, Стів Віткофф висловився щодо цього так:

"Президент рішуче підтримує протоколи безпеки... Вони так само суворі, як і раніше. Президент не відступає від своїх зобов'язань. Він рішуче підтримує Україну".

Це сміховинна неправда. Ніколи ще не було президента настільки ненадійного, як Дональд Трамп, і ми бачили нескінченну кількість доказів того, що він є всім, крім "сильної фігури для України". Ми знаємо тільки одне: він діятиме відповідно до того, що наразі вважає своїми інтересами, — для нього нічого іншого не має значення.

Потім іде Росія. Дві ключові вимоги президента Володимира Путіна полягають у тому, що Україна має поступитися Росії територіями, які все ще перебувають під контролем Києва, і що на території України не може бути військових сил НАТО. Заступник міністра закордонних справ Сергій Рибаков лише кілька тижнів тому заявив, що його країна не "підписуватиметься, не погоджуватиметься або навіть не задовольнятиметься будь-якою присутністю військ НАТО на території України".

Можливо, ми "ближче, ніж будь-коли" до мирного врегулювання між Україною та Росією. Але поки ніхто не зможе пояснити, як подолати ці проблеми, а не просто сподіватися, що вони зникнуть, останні метри цього шляху пройти практично неможливо.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Хороша і погана новина з Парижа: про що домовилися учасники "саміту охочих"