США та Китай створюють новий фундамент світопорядку, а Росія втратила свій шанс

Поки світ обговорює захоплення Мадуро, Джордж Фрідман звертає увагу на деталі, які залишилися непоміченими. Чому Трамп публічно погрожує Гренландії, хоча данці й так пустять туди будь-які американські війська? Навіщо шокувати європейців вимогами, які виглядають божевільно? І головне - чому американці заблокували венесуельську нафту для всього світу, але пропустили китайські танкери? Фрідман вважає: ми спостерігаємо радикальну перебудову світового порядку - порівнянну з 1945 роком. США і Китай рухаються до розуміння, яке стане новим фундаментом глобальної системи. А Росія? Їй пропонували те саме. Путін відмовився.

Крістіан Сміт: Вітаю. З Новим роком від Geopolitical Futures. Я Крістіан Сміт. Ласкаво просимо на наш перший подкаст 2026 року. І який початок геополітичного року. Стратегія національної безпеки, опублікована Білим домом місяць тому, визначила пріоритет США - гарантування безпеки Західної півкулі. І вони не жартували. Після захоплення Америкою президента Венесуели Ніколаса Мадуро в суботу світ задається питанням: як далеко може зайти нинішня адміністрація?

Сьогодні зі мною голова Geopolitical Futures Джордж Фрідман. Джордже, ми якраз готуємося випустити наш геополітичний прогноз на 2026 рік. Але зараз всі говорять про Венесуелу. Атака на Каракас у вихідні багато в чому збіглася з вашим торішнім прогнозом, за винятком, мабуть, зухвалості цієї акції.

Джордж Фрідман: Операція була проведена саме так, як було потрібно. Сполучені Штати не хочуть окупувати Венесуелу. Вони несуть за неї відповідальність, але хотіли лише позбутися Мадуро. І зробили це дуже ефективно. Якщо подивитися на різні військові авантюри останніх десятиліть - ця була досить чистою. Втрати з їхнього боку, судячи з усього, жодних - з нашого. Місія виконана.

Кінець 80-річної авантюри

Крістіан Сміт: Нагадайте, як це вписується в ширшу геополітичну стратегію США?

Джордж Фрідман: По-перше, США публічно заявили, що наш основний фокус більше не буде спрямований на Східну півкулю. Ця 80-річна авантюра закінчена. Ми будемо реально займатися Західною півкулею. Тут є країна, що має тісні зв'язки з Росією і Кубою, яка є основним джерелом фундаментальної загрози безпеці Америки - наркотиків. Спроба покласти цьому край не є ірраціональною.

Але це тільки початок. Є ширша проблема. Західна півкуля має певні геополітичні загрози, до яких у Східній півкулі просто сліпі. Найфундаментальніша - Куба, через яку ми мало не вступили в ядерну війну під час Карибської кризи. Коли ми дивилися на дії проти Венесуели, мені здалося, що кораблів занадто багато для блокади, а сухопутних сил занадто мало для захоплення країни. Я припустив, що є ширша ціль - Куба.

Питання моралі

Крістіан Сміт: Теоретичне питання, Джордже. Важливо відзначити для аудиторії: ви не адвокат тих чи інших підходів. Ви не говорите, що Трамп хороший чи поганий - ви аналізуєте ширші імперативи, що стоять перед країнами. Багато хто говорить, що дії Америки морально сумнівні, незаконні або є чистим імперіалізмом. Трамп говорить про доктрину Монро. Що ви думаєте про ці претензії?

Джордж Фрідман: Якщо нація будує свою економіку на продажу заборонених наркотиків у США - чи вважати дії з припинення цього аморальними? Це одна відповідь.

Але є фундаментальне питання моралі між національними державами. Головний інтерес держави - власна безпека. Ще з часів Фукідіда обговорювалося: що морально, а що необхідно? У цьому випадку є і моральний вимір, і необхідність.

Якщо ми збираємося домінувати в Західній півкулі, найважливіше для нас - Карибське море. Це складна зона: Центральна Америка з одного боку, Венесуела з іншого, Куба з третього. У нас там є проблеми. Європейці бачать свої геополітичні проблеми, але не сприймають серйозно проблеми США в їхній власній півкулі.

Чи аморально для США змістити фокус зі Східної півкулі, де у них обмежені інтереси, на Західну, де вони живуть? Уряд США відповідає за добробут американського народу. Президент не давав клятву відповідати за глобальну систему. А якось за останні 80 років у європейців і навіть у американців склалося відчуття, що ми несемо моральну відповідальність вести нескінченні війни у Східній півкулі - і ніхто не ставив під сумнів мораль цього. Тож моральне питання цікаве, але другорядне.

Чому Куба - фундаментальна загроза

Крістіан Сміт: Що це означає для Куби зараз? Ми детально обговорювали це в наших грудневих подкастах.

Джордж Фрідман: Куба - давня проблема для США. Іспансько-американська війна наприкінці XIX століття велася через Кубу. Знаменита атака Тедді Рузвельта на пагорб Сан-Хуан з його "Лихими вершниками" була на Кубі.

Якщо подивитися на карту, стане зрозуміло, чому Куба - фундаментальний інтерес США. Флоридська протока - відстань між Кубою і Флорида-Кіс - всього 90 миль. Але більше 50% американського експорту та імпорту йде через Мексиканську затоку - через порти Луїзіани, Техасу і так далі. Це дуже вузький прохід. Якщо ворожа держава замінує його або відправить туди підводні човни, безпілотники - це буде фундаментальною загрозою національним інтересам. Добробут США опиниться під загрозою.

Це завжди було проблемою Куби - ці протоки. Саме тому Тедді Рузвельт хотів взяти Кубу під контроль. Те саме робив Джон Кеннеді. Це давня історична проблема.

Враховуючи ситуацію у Венесуелі та тісні зв'язки з кубинцями - пам'ятайте, багато захисників Мадуро були кубинськими оперативниками. Більша частина відносин будувалася через кубинців. У той час, коли обговорювалися поставки ракет "Томагавк" Україні, росіяни підписали нову угоду про взаємну оборону з Кубою. Якби у Куби з'явилися аналоги "Томагавків", які є у росіян, вони могли б завдати удару вглиб США - як під час Карибської кризи - або використовувати Кубу як базу для контролю над Флоридською протокою.

Зараз Куба в дуже поганому стані. Уряд довів країну до голоду. Електрику відключають на два дні поспіль. Це катастрофа. При цьому еліта Куби цілком може захотіти залучити когось на кшталт Росії або Китаю. І це створює загрозу.

Президент підтвердив, що наступна на черзі - Куба. Я вивчав політичну філософію в аспірантурі і дійшов висновку, що аргумент про мораль у міжнародних відносинах - найбільш безглуздий. Звичайно, залишатися живим, здоровим, сильним - це моральний імператив. Тільки тоді можна бути моральним. Це геополітичне питання, загроза для США. Не фундаментальна загроза, але загроза. Тому її потрібно усунути: спочатку Венесуела, потім Куба.

Крістіан Сміт: Думаєте, дії США проти Куби неминучі?

Джордж Фрідман: Неминуче, що буде якийсь рух проти Куби. У чому він полягатиме - неясно. На Кубі мають бути суттєві заворушення через економіку. Враховуючи, наскільки погано там зараз - це рівень найбідніших країн третього світу - і враховуючи відносини з Росією, я не впевнений, якою є стратегія. Провокування повстання зсередини? Висадка і повалення уряду? Окупація всієї Куби? Але кубинське питання, яке горить з 1959 року, коли Фідель Кастро прийшов до влади, через Карибську кризу і все інше - в інтересах США його закрити. Особливо коли ми говоримо: ми йдемо зі Східної півкулі і будемо займатися Західною.

Нафтовий зашморг

Крістіан Сміт: Наскільки сильно вплине на Кубу відсутність венесуельської нафти? Близько 40% їхньої нафти йшло звідти в обмін на допомогу кубинських спецслужб.

Джордж Фрідман: Дуже сильно. Більшу частину нафти вони отримували саме з Венесуели. Також трохи з Мексики - думаю, ми обговоримо це з мексиканцями, і вони скоротять поставки - і дещо з Росії. Але Венесуела - ключ.

Дії США у Венесуелі, особливо фокус на нафтовій галузі та заява про купівлю нафти на мільярди доларів, свідчать про одне: ми не хочемо знищувати Венесуелу. Ми навіть не хочемо її окупувати. Ми купуватимемо нафту, платитимемо за неї. Але ми не хочемо, щоб Куба отримувала цю нафту. Це поглиблює кризу на острові.

Навіщо Трампу Гренландія

Крістіан Сміт: Якщо слідувати цій сучасній доктрині Монро до логічного кінця - де це закінчиться в Західній півкулі? Здається дуже ймовірним, що США захочуть якихось змін на Кубі. Але зараз усі говорять про Гренландію, навіть Канаду та коментарі про те, що вона стане 51-м штатом.

Джордж Фрідман: Я сильно сумніваюся, що будуть якісь дії проти Гренландії. Думаю, він тестує НАТО.

Ми завжди говорили про захист Європи в рамках НАТО. Але через Арктику виникає загроза - росіяни потенційно можуть через неї пройти. Поясню докладніше.

Під час Холодної війни існував так званий прохід GIUK: Гренландія, Ісландія, Великобританія. Цей прохід був фундаментальною загрозою для США, тому що якби Совєти на той час пройшли через океан, спустилися через цей прохід - вони могли б перерізати постачання зі США до Європи у разі радянського вторгнення. Цього не сталося, але загроза була реальною.

Тож питання проходу GIUK, яке шокує європейців - дуже старе. Гренландія завжди співпрацювала. Данці завжди співпрацювали. Мені здається вкрай нерозумним, що ми хочемо її захопити. Не думаю, що ми справді цього хочемо.

Але ось що я думаю насправді. Ми хочемо, щоб європейці почали думати про американську безпеку так само, як американці думали про європейську. Європейці завжди фокусувалися на тому, що Америка може зробити для Європи. Тепер, з новою американською стратегією, спрямованою на Західну півкулю, підняти це питання і зробити вигляд, ніби ми шоковані тим, що США хотіли б контролювати маленький острів, який давно на карті НАТО - це свого роду тест для європейців.

Ми були готові окупувати території в Європі заради їхнього захисту. Це було розумно. А те, що ми хотіли б робити те саме в Західній півкулі - це злочин? Почасти це психологічний тест для європейців. Тому що з військової точки зору ідея дурна. Звичайно, данці пустять нас туди. Навіщо тоді роздмухувати проблему? Це ставить Європу в незручне становище. Цього разу ми говоримо європейцям: нам потрібен доступ до вашої території для захисту. І, до речі, ми хотіли б вашої допомоги.

На поверхні це виглядає шалено. Але якщо згадати Холодну війну і те, наскільки важливими були Гренландія, Ісландія та Великобританія для контролю над Атлантикою - це не так вже й шалено. Європейці ніколи не скаржилися під час Холодної війни, коли ми хотіли доступу до Гренландії.

Крістіан Сміт: Це цікаво, тому що данці, по суті, сказали США: надсилайте до Гренландії скільки завгодно військ. А США останніми роками навіть скоротили там чисельність. Тож вони, схоже, заперечують саме проти питання суверенітету.

Джордж Фрідман: Саме цього ми й хотіли - щоб вони заперечили. Тому що, враховуючи наші 80 років зобов'язань перед європейцями щодо стримування росіян, вони, схоже, мають моральне зобов'язання бути більш сприйнятливими до оборони США.

Ось що він робить, як я розумію його логіку - і сподіваюся, що за цим стоїть якась раціональна думка. Він каже: "Дивіться, ми були розгорнуті по всій Європі. Нам дійсно потрібен доступ до острова Гренландія. Ми знаємо, що ви нам його дасте, але ми попросимо трохи більше. Дайте нам володіти ним".

Не думаю, що йому є діло до того, володіємо ми ним чи ні. Але він веде таку романтичну сварку з європейцями, де вони кажуть: "Як ви смієте дбати про Західну півкулю більше, ніж про Східну?" А він відповідає: "А чому б вам самим не подбати про Західну півкулю?"

Це цікавий психологічний виклик. Виглядає зовсім ірраціонально за задумом. І з погляду військових можливостей - данці, звичайно, дозволять нам розмістити там будь-що. То навіщо він це робить? Він хоче підвести європейців до думки: "Гаразд, 80 років минули. Давайте, допоможіть нам у Західній півкулі". Він намагається переформатувати їхнє мислення. Я думаю, Трамп розумніший, ніж здається, і за його нібито випадковими діями стоїть логіка.

Канада та Мексика: шокова терапія

Крістіан Сміт: А що щодо Канади та Мексики? Розмови про 51-й штат?

Джордж Фрідман: Це не варто сприймати серйозно. Але, що цікаво, канадці самі раніше іноді називали себе "51-м штатом" - цілком комфортно і з гумором.

США та Канада дуже близькі. Розвідки США та Канади - одне ціле. Канадці воювали з нами пліч-о-пліч у всіх війнах. Канада - частина системи протиповітряної оборони Північної Америки NORAD. Найвіддаленіші радарні лінії проходять через північну Канаду. А в Шаєнн-Маунтін - центрі стратегічних військових операцій - командує американець, але заступник командувача завжди канадець. Це не змінилося.

Але при цьому канадці тепер повинні певною мірою враховувати американські інтереси. Думаю, його початкові дії були надмірними. Канадська реакція теж була надмірною.

Він намагається, оскільки фокусується на Західній півкулі, перевизначити відносини там. Чи буде він вторгатися до Канади? Звичайно, ні. Чи порвуть канадці з нами? Ні. Вони все ще сидять у NORAD і роблять те саме, що й завжди. Канадська розвідка - частина "П'яти очей". Все це продовжується.

Але якщо подивитися раціонально, він намагається шокувати канадців і мексиканців ідеєю нової глобальної системи. Старої системи більше немає. У нас є первинні інтереси: міграція, Куба. І ми хочемо, щоб Канада та Мексика приєдналися до нас у цьому.

Це не те, що я робив би на посаді президента. Але жодна розсудлива людина ніколи не уявила б мене президентом. Ось чому іноді президентам доводиться робити такі речі.

Зважаючи на драматичний зсув у геополітиці, який відбувається - і відбувся б за будь-якого президента - скорочення присутності у Східній півкулі, фокус на Західній - він робить це з шокуючою інтенсивністю, яка діє всім на нерви. Але він вірить у творче руйнування.

Вторгнення до Мексики не буде, але мексиканці можуть стати більш зацікавленими у моніторингу своїх кордонів. Атаки на Канаду не буде, але канадцям, можливо, доведеться переглянути торговельні угоди. Він починає із сильного перебільшення загрози - загрози проти Венесуели - а потім вчиняє набагато меншу дію. Але він діє. Саме це він намагається показати світові.

Чому Європа в шоці

Крістіан Сміт: У Європі зараз відчуття, що можливо все. Він зробив у Венесуелі те, що здавалося на межі неможливого. Багато хто думав: ну, в крайньому випадку будуть якісь точкові удари, щоб показати серйозність намірів. А він пішов і зробив щось настільки обурливе, що тепер, коли він натякає на інші дії... Саме так Європа зараз реагує - відчуття, що все дійсно можливо. Ідея військової атаки на Гренландію, Стівен Міллер цього тижня каже, що вони не виключають військових дій...

Джордж Фрідман: Те, що європейці засмучені - саме те, чого хоче Трамп. Він хоче вибити їх зі старої реальності в нову.

Крім того, це не ново для США. Ми вторгалися в багато місць останніми десятиліттями: Нікарагуа, Панама, Гренада. Операція на Фолклендах разом із британцями. Немає нічого ненормального в тому, що США турбуються про Латинську Америку. Частина Холодної війни йшла саме там - кубинська ситуація, наприклад. Багато картелів у той період були тією чи іншою мірою пов'язані з радянською або кубинською розвідкою.

Поки європейці були поглинені Холодною війною в Європі, вони навіть не помічали такі речі, як Карибська криза. Враховуючи невдачі росіян в Україні та те, що поляки будують потужні оборонні сили проти них, ми тепер вільні повернутися назад. Це здається шокуючою зрадою моральних зобов'язань. Але моральних зобов'язань не було. Були стратегічні зобов'язання. Ця реальність закінчилася. Фокус - на Західній півкулі. Європейці просто не усвідомлюють, скільки активності США мали в Карибському басейні та інших латиноамериканських країнах протягом десятиліть.

Китай: новий фундамент світової системи

Крістіан Сміт: А що щодо Китаю? Китай, як і Росія, хоч і меншою мірою, був залучений до Венесуели. Це одна з претензій адміністрації у Вашингтоні. Як ви гадаєте, якою буде їхня реакція? Що думають у Пекіні?

Джордж Фрідман: Наш головний прогноз: цього року США та Китай досягнуть взаєморозуміння, яке змінить структуру світу і наново закріпить його в нових відносинах.

Китайська економіка в поганому стані відносно того, якою вона була. Це все ще значна економіка, але вона в занепаді. Вона зросла завдяки доступу до американських ринків для експорту та американським інвестиціям. При цьому Китай підтримує потенційно ворожі відносини зі США у військовому плані.

Позиція США: ми не можемо залежати від Китаю і водночас мати з ним потенційно ворожі військові відносини. Тривають переговори - між американцями та китайцями, особливо між Сі та Трампом, на їхній зустрічі в Південній Кореї - про досягнення економічного, військового розуміння та розуміння щодо Тайваню. Все це еволюціонує просто зараз.

Цікавий момент: ми заблокували поставки венесуельської нафти всім, крім Китаю. Китай - найбільший імпортер нафти у світі. У нього її мало, він її імпортує. Значна частина йшла з Венесуели. Кораблі, які ми зупинили, йшли в інші місця - на Кубу, в Росію. А кораблі до Китаю - пропустили.

Ми намагалися зробити те саме з росіянами. Переговори провалилися. Росіяни не захотіли. Ми пропонували інвестиції, інтеграцію у світову економіку. Путін не зміг на це піти. Ми зробили ту саму пропозицію китайцям на зустрічі двох лідерів - і, думаю, китайці погодилися.

Це дуже значущий знак - те, що ніхто не помітив у венесуельській ситуації. Ми заблокували всі поставки у світ, крім кораблів, що йдуть в одну країну - Китай. Китайські кораблі пройшли. Це говорить нам про те, якими будуть відносини між США та Китаєм.

Це радикальна зміна. Така ж радикальна, як зміна 1945 року. До 1945-го, до Другої світової війни, світ був зовсім іншим - і став зовсім іншим після. З кінцем Холодної війни, з провалом Росії в Україні - світ знову став іншим. Відносини США та Китаю цього року еволюціонують драматично - не в альянс, але в дуже плідні та стабільні відносини, у фундамент світової системи.

Крістіан Сміт: Якщо це не привід підписатися на geopoliticalfutures.com, щоб отримати повний прогноз, коли він вийде 16 січня, то я не знаю, що тоді. Дякую, Джордже. Дякую всім за прослуховування. До побачення.