Росія робить останні подихи, – інтерв'ю командира "Ахіллеса" про удар "Орешником" і кінець війни

У ніч на 9 грудня росіяни атакували Україну, імовірно, запустивши ракету"Орешник" по Львівщині. У такий спосіб Москва хоче не лише залякати українців та змусити Київ підписати невигідну для нього мирну угоду, а й здійснити свій підступний план щодо Європи та США.

Усе це доводить, що Кремль не готовий завершувати війну. Водночас реальні спроможності Росії поступово вичерпуються, і цьому може посприяти Україна, обороняючи свою землю та атакуючи територію країни-агресорки. Про завершення війни, ситуацію на фронті та гарантії безпеки для українців – в інтерв'ю 24 Каналу розповів командир 429 окремого полку безпілотних систем "Ахіллес" Юрій Федоренко.

Не лише випробовує світ: чому Кремль знову вдарив "Орешником" по Україні?

З якою метою Росія могла вкотре запустити "Орешник" по Україні без бойової частини?

Це має дуже серйозне сенсове навантаження. Ця ракета є носієм для ядерної зброї. Росія вкотре показує те, що має носії, ракети, які спроможні бути по території України. Було два запуски, два запуски успішні: один прилетів в Дніпро, інший вдарив по Заходу України.

Як наслідок, можливо, в кулуарних перемовинах, коли сьогодні тиснуть на так званого президента Путіна, він виставляє передумовою те, що росіяни будуть готові показувати свій потенціал, використовуючи ядерне озброєння.

Це не значить, що Росія буде готова застосувати ядерну зброю. За моїм переконанням, це буде не просто кінець світового порядку, це може призвести до кінця світу як такого.

Зауважте! В ніч на 9 січня Росія атакувала Україну сотнями повітряних цілей. На Львівщині після оголошення тривоги пролунали вибухи. Перед цим попереджали про загрозу запуску балістичних ракет з полігону Капустин Яр. Саме звідти у 2024 році Росія запустила "Орешник" по Дніпру. Водночас у Повітряних силах повідомили, що Росія застосувала 1 балістичну ракету середньої дальності.

Тому я думаю, що, попри шизофренічні схильності диктатора Путіна, застосовувати бойову частину, саме ядерну, він не буде. Однак він має таку можливість і про це декларує світу. Це має свій значний вплив на країни Європейського Союзу, на Британію, це має вплив, зокрема, і на Сполучені Штати Америки.

Тут мене більше дивує реакція світу, ніж фактичне застосування старим дідом ракети "Орешник". В цьому випадку навіть обурення – якесь необурення і сприймається як певна норма.

Повне інтерв'ю з Юрієм Федоренком: дивіться відео

Спробую пояснити. Бувають такі моменти, коли люди піджартовують одне над одним. Наприклад, кілька разів людині говорять, що їде машина, людина відскакує. Насправді машини немає і всім смішно. А в черговий раз машина справді іде, людина вже не зважає на ці слова і потрапляє в ДТП з наслідками для здоров'я.

Так само і тут: коштом системного масового впливу, Росія не просто вимірює градус, а намагається призвичаїти світ до того, що це норма, що вони можуть собі дозволити, попри економічну ситуацію, продовжувати розвивати ракетне озброєння, яке спроможне нести ядерну бойову частину. Зараз Росія не готова до питання щодо завершення бойових дій. Я тільки так це можу зараз схарактеризувати, тільки так зараз це можу побачити.

Є інший варіант. Просто ніхто з нас, ні ви, ні я повністю не розуміємо, що відбувається з російською економікою. Є два варіанти. Або там все дуже погано, і Росія не зможе воювати ще два роки. 2026 рік – це буде останній рік, коли Росія буде спроможна до високоінтенсивного ведення наступальних дій в Україні. І саме тому вони роблять все можливе для того, щоб зламати національний спротив.

Тому що атаки Росії відбуваються насамперед по житловій інфраструктурі. Противник дуже добре розуміє, куди він запускає дрони, куди прилітають ракети. Як наслідок, в чому бажання Росії? Занурити Україну в пітьму, занурити в холод і тероризувати українців.

Росія переслідує 2 цілі:

• Перше – вони вважають, що в такий спосіб можуть змінити соціальні настрої всередині нашої держави й змусити людей вимагати від військово-політичного керівництва України завершення бойових дій на будь-яких умовах.
• Друге – це вплив на українське суспільство, що вигнати наш народ з України, щоб люди їхали за кордон, рятуючи життя своє та своєї родини.

Чому так? Тому що на полі бою, будемо обʼєктивні, за 2025 рік вони взяли одне місто середнього розміру. Так, певну частину території України вони окупували, але ті результати, помножені на ті втрати, які несе противник на лінії боєзіткнення – є не співставними. Скажу більше – вони є нікчемними.

Тому щоб мати успіх на передній лінії боєзіткнення, противнику необхідно зламати національний спротив, тобто зменшити підтримку ЗСУ українським народом, зменшити кількість рук, які підтримують Сили оборони, які обслуговують військово-промисловий комплекс і роблять це активно і наполегливо.

Тільки так, зламавши національний спротив, ворог може отримати результат на лінії боєзіткнення. Тому вони (росіяни – 24 Канал) спішать, тому вони завдають ці удари. Більшість думок сходиться на тому, що Росія зараз робить останні подихи на повні груди. І з кожним кварталом їй буде все важче і важче фінансувати ту війну, яку зараз вона веде проти України. По-іншому, ці речі пояснити неможливо.

Однак ми маємо звернутися вкотре до наших партнерів і відкомунікувати з ними наступну тему, що приліт подібних ракет по території України – це наслідок бездіяльності об'єднаного цивілізованого світу з огляду на можливості надання Україні високоточного ракетного озброєння, яке могло б зруйнувати виробничі спроможності тих підприємств, на яких збирають вузли, агрегати, компоненти до ракет "Орешник", інших засобів безпілотних систем та номенклатур озброєння.

Ми маємо говорити й про те, що Сполучені Штати Америки мали б дати Україні Tomahawk. Бо в Tomahawk полягає неможливість України бити в глибину Росії, знищуючи її військово-промисловий комплекс та економічний потенціал.

У цих ракетах полягає основний інструмент стримування. Розуміючи, що може прилетіти у відповідь в будь-яке місце, високоточно, противник не зміг би собі дозволяти діяти так нахабно, як він це робить зараз.

Сьогодні прилетіло по заходу України, а завтра прилетить по Польщі. Це лише питання часу. У світовій історії такі приклади були вже неодноразово. Коли спочатку одні можуть допомогти в певному моменті, аби спільно вистояти, але цього не роблять, а потім поетапно, як в доміно, починають просипатись одна країна за іншою. Не прокидатися, а просипатися, тобто з огляду на свої оборонні спроможності робити відкат.

Тому ми маємо пам'ятати, що єдиним інструментом зараз надійних гарантій безпеки для українського народу залишається українське військо, залишаються Сили оборони. Тож ми маємо робити все можливе і неможливе на своєму рівні для того, щоб підтримувати Збройні сили України й витримати, вистояти на один день більше, ніж може вистояти Росія.

"Триває ключова битва": найскладніший напрямок на фронті

Якою зараз є ситуація на лінії бойового зіткнення? Що зараз відбувається на напрямках? Тому що ми багато говоримо про політику і часом не встигаємо звернути увагу на найголовніше.

Ці речі дуже взаємопов'язані. Політика не існує окремо від народу і від війська, тому що військо є частиною народу. Воно не може існувати окремо від політики, тому що політика – це інструмент залучення необхідних ресурсів для забезпечення війська. Це неподільні речі.

Щодо ситуації на лінії боєзіткнення, то в районі, де виконує завдання 429 полк безпілотних систем, з нового року суттєвих змін не відбулося.

У Вовчанську тривають активні бойові дії, противник намагається наступати на місто по флангах, але поки що реалізувати свої наміри не може, адже відбувається достатньо жорстка протидія з боку Сил оборони.

Щодо Куп'янська, там тактична ініціатива перейшла у руки Сил оборони. Противник не фіксується в районі Ювілейного, що на правобережній Куп'янщині. Йдуть бойові зіткнення в районі адміністрації, лікарні, вулиці Мічуріна, але Сили оборони мають успіх і спільною зладженою роботою тиснуть противника.

За моїм переконанням, в осяжно короткостроковій перспективі вдасться повною мірою вибити ворога з правобережної Куп'янщини.

По лівобережжю – ситуація без змін. На напрямку Мілове – Дворічанське – також без суттєвих змін. Це не такий динамічний напрямок, як завжди, що зумовлено високим рівнем навантаження і неможливістю своєчасного відновлення.

Ситуація біля Куп'янська: дивіться на карті

Однак коли я сухо кажу, що ситуація без змін, тут вдалося відбити, тут – перехопити тактичну ініціативу, треба усвідомити, що в кожній такій дії заключений подвиг українського солдата, який робить неможливе на лінії боєзіткнення для будь-якого іншого війська чи для будь-якої іншої армії.

Дійсно, математично противник має всі переваги. А фактично, в лінії боєзіткнення ми меншою кількістю сил та засобів даємо йому так прикурити, що ворог достатньо часто не може перегрупуватися і поновитися після завданих Силами оборони втрат.

Водночас Покровський відтинок фронту активний, відбувається дуже багато дій. За минулу добу тільки на Покровському відтинку певна частина підрозділу, який виконує там боєзавдання, знищила 17 окупантів.

Я вважаю, що для невеликої частини 429 полку, як одного із структурних підрозділів, які проводять участь в бойових діях на Покровському відтинку, це достатньо гарний результат. Однак ним же підтверджується й висока інтенсивність ведення бойових дій.

Противник продовжує перти, зосереджувати там резерви. Зараз триває дуже складна битва на цьому напрямку. Вона є одна з вирішальних і ключових в російсько-українській війні.

Бої в Покровську: дивіться на карті

Тому, якщо проаналізувати загалом за період 2026 року, ситуація в гірший бік на лінії боєзіткнення не змінилася. Єдине, що на деяких відтинках Сили оборони змогли покращити тактичне становище, зокрема на Куп'янському, і перехопити тактичну ініціативу.

Це стає можливим завдяки забезпеченню нашим народом єдності. Попри те, що ми любимо волю, свободу, ми всі різні, у нас різні погляди, сприйняття тих чи інших особистостей військово-політичних і будь-яких інших, ми маємо дуже важливу спільну рису – цінуємо свою землю, ми дуже стійкі під час будь-яких загроз, зокрема зовнішніх.

Це значить, що українці – це нація освічених, розумних людей, які адекватно сприймають загрози, які є, як внутрішньо, так і зовнішньо, готові віддавати найдорожче для того, щоб залишитися господарями на своїй Богом даній землі. І щоб нам ніхто не був указ, і щоб не було гніту диктатури, репресій, голодоморів.

Тому я гордий тим, що я є українцем, що доля мені дала можливість бути одним з архітекторів полку "Ахіллес". Це підрозділ, який входить до ТОП-10 найбільш результативних за виявленням та знищенням противника в усіх Силах оборони.

Важливо! Закликаємо долучитись до збору для 429-й окремого полк безпілотних систем "Ахіллес", який виконує бойові завдання на Харківщині. Українським захисникам потрібні дрони на оптоволокні, щоб їм не загрожували російські системи РЕБ.

Коли справді може завершитись війна?

За моїм переконанням, ми зможемо точно встояти. Однак для цього не маємо думати про те, що Росія складеться економічно – у травні, червні чи липні. Або про те, що ось зараз підпишуть мирний договір.

Звертаючись до історії, можна навести до семи прикладів, коли дві воюючі сторони мали попередні узгоджені домовленості щодо зупинки бойових дій, звісно, на невигідних умовах для кожної, але до завершення фактичних дій на лінії боєзіткнення, ці домовленості не підписувалися. Війна продовжилась після першого перемовного кола і ніби формалізації процесів мирної угоди – два, три, п'ять років.

Тому маємо розраховувати на те, що, на жаль, війна може продовжуватися довготривалий період – і у 2026 році, і частково у 2027. Готуємося до гіршого сценарію. А у випадку, якщо відбудеться по-іншому і війна закінчиться раніше з вигідними умовами для України, це буде для кожного з нас плюс.

Те, що зараз робить військово-політичне керівництво нашої держави, є важливим. Вони готують передумову, і це потребує часу і зусиль.

Наприклад, коли приходиш розмовляти з іноземцем, який має ресурс. Він у нього лежить і зараз йому не потрібний. А тобі якраз він потрібен як кисень, як інструмент для виживання твого народу. Ти з ним говориш, він з тобою погоджується, він розуміє, що тобі цей засіб треба. І він декларує про те, що нібито і готовий тобі його дати, але є певні незначні моменти, які треба врегулювати, обговорити. І він готовий надати цей ресурс, можливо, за два – чотири місяці, чи за пів року. Однак за цей час він вже буде тобі не потрібний.

Це світ відвертого лицемірства, з яким зіштовхуються наші дипломати, наше військово-політичне керівництво, комунікуючи з партнерами. Думаю, що коли Україна встоїть, цей цинічний світ буде описано, бодай частково.

Тому маємо розуміти, що пункти мирних домовленостей і гарантії безпеки для забезпечення миру на довгострокову перспективу потребують постійного врегулювання.

Припустимо, нам потрібна певна кількість грошей для того, щоб забезпечити українське військо, підняти військовим зарплати після війни, щоб залишити кістяк, який спроможний воювати, який має досвід ведення бойових дій.

А нашому керівництву кажуть, що стільки коштів не дадуть, а лише половину. І потрібен певний період часу для того, щоб дотиснути ті рішення, а можливо, виторгувати більше грошей. Тому що одна із ключових запорук безпеки українського народу – це боєздатне українське військо.

Тому це потребує часу, угода формується, і навіть якщо вона буде готова на 90%, як зараз декларується, це колосальна робота військово-політичного керівництва держави.

Нехай вона готова, але коли може наступити передумова до її підписання? Абсолютно очевидно, що Путін не готовий зараз підписувати такий документ.

У найближчий рік, думаю, економічна складова Росії або інші обставини, не змусять його підписати угоду у тому форматі, в якому вона виписана. В єдиному форматі, який не підходить Путіну, коли Україна залишається суверенною, вільною, незалежною державою з можливістю самостійно обирати вектор розвитку, куди вона рухається далі, до яких альянсів, союзів.

Тому коли ці мирні угоди можуть бути підписані? Коли українці збережуть спроможності доведення активної оборони, а Росія втратить можливості до ведення активних наступальних дій. Тоді лінія боєзіткнення завмирає і жодна зі сторін у військовий спосіб не може досягти бажаних результатів на полі бою.

Тобто ми можемо оборонятися, але не можемо у військовий спосіб вибити росіян і деокупувати нашу землю, а росіяни не можуть більше окупувати жодного клаптика України. Саме тоді виникає передумова і підґрунтя для підписання політико-дипломатичних домовленостей щодо завершення активної фази бойових дій і подальшого політичного та дипломатичного врегулювання.

Тож я вірю у те, що завдяки нашій силі і загальній національній єдності можемо дотиснути Росію і нам вдасться вистояти.

За якої умови Росія знову не нападе на Україну після підписання миру?

Дональд Трамп сказав, що твердо переконаний у тому, що Росія не вторгнеться знову в Україну. На вашу думку, що дає йому таку впевненість? Чи вважаєте ви, що Росія знову вторгнеться в Україну, якщо зараз буде досягнуто припинення вогню?

Я зараз скажу слова, які не сподобаються, імовірно, більшості українців. Україна географічно перебуває там, де вона є зараз. Ми не можемо її перенести в інший кінець світу, де не буде цього агресивного сусіда. Географічно Росія завжди буде розташована поруч.

Якщо до цього 300 років між нами точились бойові дії в різні періоди часу і Росія намагалася нас завоювати, то чи можливо, що коли-небудь завершаться бойові дії з її боку? Нехай кожен для себе дасть відповідь на це запитання.

Війна може бути відкритою – це гаряча фаза, коли говорять гармати, і закритою, коли нас намагаються зруйнувати через корупцію, через своє лобі, через агентуру і все, що з цим пов'язано. А потім дочекатися моменту, коли Україна буде ослабленою для того, щоб знову вдарити в силовий спосіб.

Тому будь-хто, хто каже, що Росія більше ніколи не нападе, має гарантувати, що вона перестане існувати як держава. І на місці Червоної площі навіть перестануть квакати жаби. Тоді можна сказати, що Росія не нападе на Україну. В іншому випадку, у нас завжди буде ризик і загроза, що Москва зможе поновити введення бойових дій.

Коли саме Росія перестане існувати – це питання до економіки. Якщо в Росії економіка зараз дійсно летить в Маріанську западину, про що кажуть авторитетні видання та аналітики з питань економіки, тоді Росія не зможе швидко поновитися для повторного завдання удару – у будь-якому випадку до того часу, доки Дональд Трамп буде президентом США. Це декілька років – 2 – 2,5 роки.

Однак якщо економіка Росії зараз не перебуває у Маріанській западині або не прямує туди дуже стрімко, тоді росіяни зможуть достатньо швидко перегрупуватися і завдати подвійного удару – як знову по Україні, так і по країнах Балтії.

Маємо для себе усвідомити ключове – за час існування Росії і України у різних проявах, у різних територіальних межах, росіяни вбили 40 мільйонів українців у різні періоди часу. Це у два рази більше, ніж зараз проживає українців та території нашої держави. І вони намагатимуться вбивати нас і далі.

Зверніть увагу! Володимир Зеленський припустив, що після перемир'я Росія може здійснити третє вторгнення в Україну, адже поки що вона не досягла своєї мети – окупації всієї нашої країни. Тому нам потрібні якісні гарантії безпеки та вступ у ЄС.

Від стійкості і міцності українського війська, від правильності ухвалення рішень щодо допуску до керування державною та державних рішень тих людей, які зацікавлені в тому, щоб ця держава існувала, залежатиме гарантування бодай на найближчі 20 років того, що наші діти не будуть знову воювати зі зброєю в руках, відбиваючи атаки Росії.

У випадки, якщо ми не зможемо забезпечити надійне українське військо, розвиток економіки, надходження інвестицій, спільну розробку корисних копалень з нашими партнерами як наслідок формування України як багатої держави, абсолютно очевидно, що Росія прийде знову набагато швидше, ніж ми будемо на те розраховувати. І вона матиме більше успіху.

Ми зараз маємо позитивні результати на лінії боєзіткнення з погляду стійкості і міцності, у розробці озброєння і забезпечення українського війська, у напрацюванні щодо фінансування нашого війська, але єдине, в чому ми дуже сильно поступалися Росії, це в тому, що росіяни у цій війні втратили свій людський "мотлох" – всі асоціальні елементи, яких вбили на цій війні.

З боку України загинули хлопці і дівчата, які були цвітом нації. Це ті люди, які спроможні брати на себе відповідальність, ухвалювати рішення, відстоювати не тільки своє, а й загальне. А також боротися за загальну безпеку наших дітей, онуків, людей літнього віку і загалом українського народу.

У цьому питанні ми дуже сильно поступилися Росії, тому що у нас саме такі хлопці і дівчата загинули. Вічна слава і пам'ять героям, які віддали своє життя за вільну і незалежну Україну.

Для того щоб їхній найвищий вклад – їхнє життя, яке вони віддали, – був виправданий, Україна має встояти. Тому що у протилежному випадку навіть могили зітруть. І це також в історії вже було.

Тому маємо стояти і за живих, і за тих, хто назавжди залишився в строю. Маємо виправдати їхні сподівання, надії і їхню жертовність.

Кожна українська сім'я має або того, хто зараз воює, або того, хто зазнав поранення, або члена сім'ї чи знайомого, який загинув. Тому ми платимо дуже високу ціну за власну свободу і незалежність і не маємо права її профукати. Це те, за що зараз боремось. Я думаю, що про це варто подумати і варто згадати всіх тих, хто, зараз бореться і хто віддав найдорожче.