Гуляйпільський напрямок: у Росії спливає час

Огляд, Гуляйпільський напрямок і деякі «загальні» думки.

1. Склад сил і засобів противника

Російські війська продовжують активні наступальні дії на лівому фланзі операційної зони їхнього угрупування військ (УВ) «Восток» (сформованого на базі військ «Восточного военного округа» / ВВО). У наступі беруть участь з’єднання та частини трьох загальновійськових армій (ЗВA) цього угрупування – 5-ї, 35-ї та 36-ї ЗВA.

Ворог зосереджує основні зусилля в смузі своєї 5-ї ЗВА, найпотужнішої армії УВ «Восток». До неї входить повноцінна, «стара» кадрова 127-ма мотострілецька дивізія (мсд), а також щонайменше дві окремі мотострілецькі бригади (омсбр) – 57-ма та 60-та омсбр.

Окрім самої 5-ї ЗВА, низка з’єднань і частин 36-ї ЗВА також беруть активну участь у наступі, зокрема підрозділи 5-ї окремої танкової бригади (отбр) та 37-ї омсбр, а також 35-ї ЗВА – підрозділи її 38-ї омсбр, а також 69-ї окремої бригади (обрп), були перегруповані в смугу 5-ї ЗВА, завдяки їх заміні частинами та підрозділами 76-ї десантно-штурмової дивізії (дшд), які пару місяців тому були переведені на Гуляйпільський напрямок (на північ і північний схід від Пологів) з Сумського напрямку.

Очевидно, що в смугах 5-ї та 36-ї ЗВА також діють підрозділи 14-ї окремої бригади спецпризначення (обр СпП) окружного підпорядкування, а також формування зі складу «територіальних військ» (ТрВ) і «мобілізаційного резерву» (МР), рівня «мотострілецький\стрілецький полк» (мсп\сп), а також «окремий мотострілецький/стрілецький батальйон» (омсб\сб). Ці формування (до 5-6-и мсп\сп та приблизно 6-7 омсб\сб) або входять до складу з’єднань та частин згаданих армій, або придані їм в оперативне підпорядкування.

Цілком можливо, що підрозділи 34-ї омсбр (з 49-ї ЗВА УВ «Днепр», а також частина сил 90-ї танкової дивізії та 41-ї ЗВА з УВ «Центр») також можуть перебувати в оперативному тилу УВ «Восток».

Щодо резерву, до 2-х бригад можуть перебувати у розпорядженні командування УВ «Восток», а можливо й 5-ї ЗВА, у цьому статусі. Хоча я зустрічав й відповідну оцінку в «1-2 мсп\сп». Найімовірніше, на практиці ми маємо справу із чимось середнім між ними. Адже насправді російське командування навряд чи наважилось би на наступ без резервів, або із їх мінімальним обсягом.

Загальна чисельність УВ «Восток», включаючи 29-ту ЗВА, решту сил 35-ї ЗВА та приданих йому частин та з’єднань, зі складу інших УВ, може налічувати до 120-125 тисяч особового складу. Це досить співставно з угрупуваннями російських військ, що діють на інших напрямках, наприклад, на Покровському, Лиманському чи Куп'янському.

Я не наводжу тут кількість основних типів озброєння та військової техніки (ОВТ), оскільки понад шість місяців тому натрапив на останні більш-менш надійні дані щодо цієї категорії характеристики УВ «Восток» у відкритих джерелах.

Варто також зазначити, що для прямого ведення атакуючих\штурмових дій у тактичній зоні вороже командування сформувало у всіх своїх передових частинах і з’єднаннях штурмові підрозділи, з приблизним розрахунком – 1-2 штурмові роти на батальйон.

2. Поточна ситуація

Командування УВ противника «Восток», проводячи наступ на лівому фланзі своєї операційної зони, очевидно, зосереджує основні зусилля у районі Гуляйполя та на північ від нього, тобто в смузі саме 5-ї ЗВА та на прилеглому до неї лівому фланзі 36-ї ЗВА, хоча періодично намагається проводити поодинокі атаки\штурми по всьому сектору від Олександрограда до Залізничного (це близько 50 км по прямій лінії).

У звітний період війська 5-ї ЗВА (127-ма мсд, 57-ма та 60-та омсбр), за підтримки частини сил 35-ї ЗВА (підрозділи 38-ї омсбр, можливо, також окремих підрозділів 64-ї омсбр та 69-ї обрп), очевидно, змогли досягти досить значних тактичних результатів. Зокрема:

• Ворог зміг переправитися через річку Гайчур у смузі своєї 5-ї ЗВА одночасно на кількох ділянках, зокрема в межах міста Гуляйполе, і просунутися по напрямках, що збігаються – Марфопіль – Гуляйполе, Зелений Гай – Гуляйполе та Рівнопіль – Гуляйполе, фактично зайнявши значну частину міста і «інфільтрувавши» свої штурмові групи вже на захід від нього, у напрямку Залізничного та Староукраїнки. Наразі його передові підрозділи, форсувавши річку Гайчур, досить впевнено закріпилися в північній частині Гуляйполя (поблизу середньої школи No2), а також дісталися до району Центрального кладовища міста, діючи вздовж дороги з боку Марфополя. Насправді російські війська вже завершують бої за центральну частину Гуляйполя і дуже близькі до захоплення всього міста.
• Водночас на північ від Гуляйполя російські війська (5-та ЗВА), очевидно, також змогли переправитися через річку Гайчур кількома штурмовими групами одночасно (на ділянці Прилуки – Варварівка), увійти до Добропілля і на суміжному фланзі із 36-ю ЗВА взяти під контроль Данилівку (або, принаймні, більшу її частину), створивши таким чином передумови для розширення активного наступу ворога на решту смуги його 36-ї ЗВА, тобто до річки Вовча і далі до дороги Запоріжжя – Донецьк, на ділянці від Покровського до Гаврилівки).

Загальна поточна ситуація на цьому напрямку, фактично, характеризується відносною стабілізацією у смузі 36-ї ЗВА ворога (у напрямку Покровського та Великомихайлівки), хоча противник там, час від часу, атакує у напрямках Новоселівка – Великомихайлівка та Єгорівка – Данилівка, а також продовженням його наступу (тобто просування) у смузі 5-ї ЗВА (район Гуляйполя і на північ від нього).

Очевидно, що вороже командування свідомо спланувало і організовувало наступ в операційній зоні свого УВ «Восток» на максимально широкому відрізку фронту (майже одночасно в смугах двох своїх армій), таким чином намагаючись вирішити дві проблеми одночасно:

• Максимально розтягнути сили та засоби українського командування, включно з його резервами, яких у нього на цьому напрямку не вистачало і не вистачає, вздовж фронту (очевидно, ворог знав і розумів це заздалегідь).
• Активними наступальними діями 36-ї ЗВА забезпечити максимальну концентрацію власних сил і засобів у смузі своєї 5-ї ЗВА (тобто на напрямку «головного удару», у бік Гуляйполя). Що, власне, й сталося – противник у вирішальний момент (одразу після переправи через річку Янчур у районі Успенівки) ввів у бій ліворуч від 127-ї мотострілецької дивізії основні сили двох своїх «свіжих» бригад – 57-ї та 60-ї омсбр, що, по суті, й визначило подальшу долю Гуляйполя.

І насправді, наразі російське командування досягло успіху у реалізації своє «ідеї». Якщо в смузі 36-ї ЗВА ЗСУ змогли призупинити наступ противника (хоча й не повністю), то в смузі його 5-ї ЗВА вони явно перебувають у значній кризі.

3. Перспективи

З мого дилетантського погляду, командування російських військ, що діють у цьому напрямку, ймовірно, повністю усвідомлює оперативні перспективи (можливості), які відкриваються перед ним у разі подальшого наступу його 5-ї ЗВА у західному напрямку на північ від Гуляйполя (за загальною дирекцією Варварівка – Верхня Терса – Омельник).

Враховуючи, що у смузі 58-ї ЗВА російські війська також досить вперто просуваються вздовж Дніпра на північ (вони вже досягли дельти річки Конка у районі Приморського і обійшли Степногірськ із заходу та сходу), й де вони мають певний шанс дістатися рубежу оборони ЗСУ вздовж річки Конка на ділянці від Малокатеринівки до Комишувахи, стає зрозумілим, так би мовити, їхній «загальний план».

У найбільш «схематичному» форматі, ймовірно, він виглядає наступним чином. Спочатку відрізати логістику з Оріхівським районом оборони ЗСУ (дорога з Запоріжжя, через Комишуваху) силами 58-ї ЗВА + 7-ї дшд, що діють вздовж Конки та від Степногірська, а потім прорватися на ближні підступи до Оріхова з північного сходу, з району на північ від Гуляйполя (5-та ЗВА +, можливо, 76-та дшд та 35-та ОА). А потім – штурм і взяття Оріхового, наступаючи по напрямках, які на ньому збігаються (як це зараз відбувається в районі Костянтинівки), після чого – прорив до Запоріжжя з південно-східних «румбів» через річку Конка (бажано форсувавши її в районі Комишувахи).

Поки що російське командування, хоч і з значною затримкою у часі, поступово це реалізовує. Повільно, з великими втратами (а УВ «Восток» серед інших УВ лідирує за цим показником, незважаючи на те, що за своєю інтенсивністю бої в його операційній зоні, все ж-таки поступаються боям у відповідних зонах УВ «Центр» та «Юг»), вони просуваються. Якщо українському командуванню все ж вдасться стабілізувати ситуацію в напрямку Гуляйполе (а для цього, все ж-таки існують певні передумови), то весь цей прекрасний план ризикує залишитися лише планом, й не більше.

4. І деякі «загальні» думки

Крім того, як завжди, є ще один нюанс. Він полягає у тому, що проведення цієї гіпотетичної широкомасштабної наступальної операції (назвемо її «проривом на ближні підступи до Запоріжжя»), яка передбачає «згортання» всієї системи оборони ЗСУ на південний схід від міста та захоплення всього Оріхівського району оборони), вимагатиме від російського командування – часу, зусиль і ресурсів у обсягах, очевидно, не менших, ніж подібні дії щодо Слов'янсько-Краматорської агломерації. Отже, в оперативно-стратегічному сенсі в цьому контексті виникає цікаве питання – чи зможе російське командування реалізувати ці прагнення одночасно?

І, зрештою, існує ще багато «окремих» оперативних завдань, які не пов'язані безпосередньо з цими двома гіпотетичними наступальними операціями. Схоже, що це «відрізання» північно-східного «кута» Харківської області (Великобурлуцький напрямок), відновлення реноме Путіна у районі Куп'янська або прорив на дальність ефективного артилерійського вогню в напрямку Суми. Окрім того, Добропілля у Донецькій області, очевидно, російське командування «теж хоче».

Я дуже сумніваюся, що всі ці російські «забаганки» можна реалізувати на практиці одночасно і повністю. Отже, очевидно, що, у зв’язку з цим, їхнє стратегічне командування має вирішувати, що, як і в якій послідовності робити. А для цього, в свою чергу, потрібно дуже ретельно і ґрунтовно розраховувати та порівняти чимало речей.

Причому, дуже багато чого – від обсягів виробництва ліків і власних (і не лише власних) можливостей виробляти боєприпаси основних калібрів, до оцінки рівня бойової готовності окремих угрупувань військ (як власних, так і українських) на певному напрямку.

Отже, ця вимушена послідовність в організації та проведенні масштабних наступальних операцій на фронті, очевидно, означає, що російське військово-політичне керівництво має витрачати на це свій найважливіший і найцінніший ресурс, який у нинішньої війни воно явно не спроможне відновити – час.

Адже всім уже очевидно, що чим довше триває ця війна, тим інтенсивніше (причому, поступово пришвидшуючись) російську федерацію «нудить» (до того ж, майже у всіх аспектах – від демографічних проблем до «виробництва чавуну та сталі»). Кожен «додатковий», затягнутий і зайве втрачений місяць цієї війни збільшує ймовірність того, що врешті-решт кремль таки «зблює» і далеко не перемогою...

Й так, це саме той випадок, коли можна «виграти одну-дві битви, але програти війну», у даному випадку, через втрату дорогоцінного часу.