Яніна Андрєєва: Мені досі згадують «Школу» і дивуються, чому після такої популярності – тиша

Серіал «Школа», який виходив у 2018-2019 роках, був не лише одним із найрейтинговіших телепродуктів, але й приніс шалений успіх усім акторам. Хоча його й критикували за рівень режисури та акторської гри, підліткам ця історія зайшла на ура.

Одну з головних ролей - роль вчительки економіки та мами Вероніки Тихонової Катерини Білозерської – зіграла Яніна Андрєєва. Акторка зізнається, що фани до сих пір цікавляться в неї, чому після такої популярності – тиша.

Влітку цього року, після 20 років роботи на радіо, телебаченні, в кіно, Яніна повідомила в соцмережах, що вже півтора року як не може знайти роботу за фахом.

В інтерв’ю Коротко про Яніна Андрєєва розповіла, чим зараз займається, чому її мало в кіно, чи могла вплинути «Школа» на її подальшу кар’єру, про свою родину та якого б персонажа хотіла зіграти.

Не всі в кіноіндустрії любили «Школу»

- Яніно, якщо гуглити про вас, в заголовках видає таке: куди зникла відома акторка і чим займається, чому пішла з телебачення на піку кар’єри, залишилась в Україні чи виїхала за кордон, і так далі. Фактично після «Школи» про вас мало чути. Чому так сталося?

- Мені важко дати цьому пояснення, тому що у своїх діях, у своїх бажаннях я і не пропадала. Було пройдено багато кастингів, проб. А чому мене не затверджували, важко сказати. Я шукала ці відповіді, але так їх і не знайшла. А коли ти не можеш знайти цьому пояснень, це руйнує твою самооцінку.

Багато моїх підписників теж запитують, чому я не знімаюсь. Мабуть, це питання до продюсерів. І досі згадують «Школу», чекають продовження, хоча вже стільки років пройшло. Люди дивуються, чому після такої популярності – тиша.

- Ксенія Вертинська, наприклад, в нашому інтерв’ю казала: коли дивишся на наш кінематограф - що знімають і як затверджують на ролі, - то який сенс про щось мріяти. Свого часу в неї навіть теорія була, що, може, вона в якихось чорних списках, про які не знає. Тобто у нас є актори, які просто переходять з серіалу в серіал, і є прекрасні актори, яким місця немає.

- Я теж бачила інтерв'ю Ксенії. Так, по факту на екранах одні й ті самі обличчя. Зрештою, ти починаєш думати, що не талановита, починаєш в собі сумніватися, думаєш, що ти і негарна, і бездарна, і якась не така…

А час проходить, його не повернеш. Ми змінюємося зовні. Хоча в той же час змінюємося і внутрішньо. Ми набуваємо більшого життєвого досвіду, є що грати, є що показати. Але ти не можеш це втілити, бо ролі тобі не дають.

- Після «Школи» ви всі стали зірками, вами цікавилися, скільки у вас турів було! З іншого боку, Іра Кудашова розповідала, що дуже довго на ній було клеймо «акторка зі «Школи», і через це її довго не запрошували грати, мовляв, і акторська гра була не на найвищому рівні, і продюсери не вважали, що ці актори можуть щось інше зіграти. Що ви скажете? Як у вас було?

- Так було і зі мною. Не всі в кіноіндустрії любили «Школу», вважали, що це дешевий продукт. Дійсно, там були і не професійні актори, і блогери, але були й професійні актори. Ми дуже багато працювали, дуже багато знімали, графіки були шалені. Мало було часу на перепочинок, доопрацювання. Тому ляпи видно, видно, що десь не дограли, десь переграли. Звісно, якби зараз знімали «Школу», я б по-іншому зіграла Катерину, бо це теж досвід. І цей досвід потрібно десь здобувати.

У мене, наприклад, була величезна пауза в кіно. А тут - одна з головних ролей. Мабуть, це також стало перешкодою. Тому десь насміхались, десь підсміювались, десь підколювали. Коли приходила на кастинги в інші серіали, відчувався оцей смішок. Це клеймо було. Можливо, це якось вплинуло, а можливо, і ні.

Мені до сих пір пишуть підписники, які вже стали мамами, діти, які вже з того часу виросли, і згадують цей серіал як найкращий. Вони дякують моїй героїні за дитинство, за підтримку, що надавала їм сил. Це проймає до сліз.

Читаю це, і приємно знати, що комусь я допомогла змінити свідомість. Сценаристи насправді прописали там дуже багато повчальних історій.

Я особисто вела переписки зі своїми підписниками - і з дітьми, і з підлітками, і з батьками, і з вчителями, і з директорами шкіл. І всі вони до сих пір у мене в підписниках, спостерігають за моїм життям, коментують. Це для мене не просто серіал. Він дав мені рідних для душі людей. Це дуже цінно.

Коли тебе не обирають, ти, як і багато акторів, починаєш колупатися в собі

- Певний період була дуже розтиражована ваша фраза: «Я більше сфокусувалася на сім’ї, розставила пріоритети». Але ж це не зовсім так? Бо звучить, наче ви відмовилися від кар’єри заради сім'ї.

- Звісно, що це не зовсім так. Можна ж фокусуватися на сім'ї, не кидати сім'ю і паралельно займатися творчістю, як займаються багато наших артистів. Аби була можливість показати себе! В мене є на це бажання і сили.

Я знімаюся час від часу, але це малесенькі ролі. Це роль на серію, якісь епізоди. За цей рік в мене були кілька проєктів. Комедія «Життя на трьох». Потім – серіал «Сліпа». Цей продукт називають малобюджетним і взагалі не радять акторам в ньому зніматися. Але там я працювала з професійними акторами на майданчику, і мені було дуже приємно. В цій команді працюють хороші люди. Була роль на серію в серіалах «Черговий лікар», «Таємниці архівів».

Тому фокус на сім'ї - це прекрасно. Пріоритети, звісно, розставлені. Але це не заважає мені паралельно і тим, і іншим займатися. Дуже багато було проб і до повномасштабної війни, і минулого року, і цього. Але не обирають. І, звісно, ти, як і багато акторів, починаєш колупатися в собі – а що не так?

- Такі ж колупання породжують багато комплексів, хоча проблема може бути взагалі не в тобі. Ми з багатьма акторами обговорюємо такі моменти, і на це впливає купа різних факторів – бачення продюсера, режисера, небажання експериментувати з типажами… Як ви з цими колупаннями справляєтеся?

- На жаль, це дуже болісна тема. І не тільки я це проживаю. Скільки акторів, які сидять без роботи, у яких теж були успішні проєкти, вони мають великі здобутки і яким є чим пишатися!

Звісно, може впливати багато факторів. Медійність має значення. Знаю історії, що декого взагалі без проб затверджують.

Психологічно це важко вивезти. Особливо, якщо це мрія всього твого життя.

- Влітку ви писали, що знайшли роботу, бо треба за щось жити. Чим зараз займаєтеся?

- Зараз працюю в офісі. Робота не пов'язана з творчістю. Можливо, там я комусь не зрозуміла, бо по-своєму можу мислити, бачити, спостерігати. Але це стабільність.

Я дуже довго була без роботи. Попрацювала трошки на телебаченні у ранковій програмі, але її закрили. У мене вже старенька мама. Тато пішов з життя у 2023 році, і це був дуже важкий період. Роботи немає, зйомок немає. Ти просто сидиш і думаєш: «Ну все, ти на дні, припливли». Я багато років не шукала роботу в іншому секторі, бо бачила себе тільки в цій сфері. І до сих пір бачу, що це моє.

Я працювала з 18 років. В мене була робота і в нічні зміни, і в ранкові. Вбила своє здоров'я, але маю величезний досвід – робота на радіо, телебаченні, зйомки в кіно. Завжди вважала, що я на своєму місці. І коли зрозуміла, що часу пройшло дуже багато, а грошей немає, роботи немає, треба щось робити.

Тому, звісно, я бачила себе в іншому місці, але там мене немає. І сім'ю треба підтримувати. Здоров'я дуже сильно почало сипатися. Мамі треба допомагати. Тому творчість творчістю, а їсти щось треба.

- А як актору знайти роботу, інформацію про кастинги?

- В акторських колах може промайнути новина. Кастинги зараз не всі проходять офлайн. Дехто спочатку по фотографіях обирає, а потім вже актора запрошують на проби. Є агенти, які мають свій список. У них є своє бачення, кого вони бачать в цій ролі.

Є, звісно, відкриті кастинги в соціальних мережах, де треба ставити плюсики. Я теж ставлю ці плюсики. Але й кількість акторів зростає. Нині і у вузах багато акторських факультетів, і купа всіляких тренінгів, курсів. Тому цих плюсиків завжди багато.

- Окрім творчих і сімейних проблем, ще й війна сильно впливає на наше ментальне здоров’я. Як ви справляєтеся?

- Дуже важко переживаю кожну трагедію, особливо, коли гинуть люди. Для мене немає чужих людей. Якщо сьогодні в чиюсь хату прилетіло, то ти не знаєш, що може бути завтра чи післязавтра з тобою. Може, завтра ти будеш просити про допомогу.

Дуже важко психологічно відходжу від трагедій. І мені дуже важливо тримати зв'язок з підписниками, які так само реагують, як і я.

Мені б дуже хотілося бути корисною людям

- Вашій доньці Вероніці 12. Як вона? Дехто з моїх знайомих виїхав, бо діти не могли справитися.

- Вона дуже сильна натура. Вона зовсім не така, якою я була в дитинстві. Вероніка ніколи не покаже, що їй боляче. Дитина-воїн. Більше я панікую і боюся. Напевно, вона все якось по-своєму переживає, бо час від часу бачу сиву волосинку на її волоссі.

На початку повномасштабної війни, у квітні 2022-го, я вирішила виїхати за кордон. До речі, нам запропонувала допомогу моя підписниця, яку я не знала, вона українка, живе за кордоном вже 17 років. Взагалі тоді дуже багато моїх підписників пропонували допомогу: хто - житло, хто - поміч.

Пів року були в Австрії. Донька дуже не хотіла їхати. Їй тоді було 8 років, і вона дуже переживала розставання з татом, бабусями, дідусями. Морально їй там було дуже важко. По суті, вона лише грала в ігри і закривалася в кімнаті, показуючи таким чином, як вона хоче додому.

У мене депресія була ще більша. Тому вже у жовтні ми повернулися додому. Вероніка мені завжди після цього казала: мамо, ти як хочеш, а я точно більше нікуди не поїду. Їй набагато легше тут, вдома.

- Вона захоплювалася кулінарією. Хоче бути шеф-кухарем?

- Думаю, так. Упродовж двох років в неї була така ідея-фікс. Зараз випікає рідше, коли має час і натхнення. Вона мріяла, щоб в неї з'явилася своя компанія. І зараз в неї є така компанія. Бачу, що в неї є лідерські якості, друзі з нею радяться, прислухаються. Хоча сама вона себе лідером не вважає. Хоче піти вчитися грати на гітарі. В акторство точно не хоче. Їй це не цікаво. Вона бачила мої психологічні стани, часи безробіття, безгрошів'я.

Я даю їй самій право обирати. Тим більше, попереду ще багато часу на роздуми.

- А чоловік завжди підтримує вас у ваших бажаннях, прагненнях? У всіх бувають скрутні часи, але дуже важливо мати підтримку одне одного.

- Дмитро завжди був поруч зі мною, завжди підтримував у найскладніші періоди нашого спільного життя. В 2011-му у тата стався перший інсульт. По суті, всі подальші 12 років ми боролися з татовою хворобою. В нього був інсульт за інсультом. І мамі було важко, її теж треба було підтримувати.

Мені треба було багато працювати, щоб рухатися кар'єрними сходами. Потім були періоди, коли не було робіт, коли не знаєш, куди йти далі. І всі ці етапи ми проходили разом з чоловіком. Він розуміє, що я творча особистість, десь емоційна, десь мені треба в голос проговорювати самокопання в собі.

Ми разом 18 років. Стільки всього пережили! Мій чоловік був біля мого тата, коли він помирав. Тато вже майже без свідомості, а він одягав йому шкарпетки, тримав за руку. Велика йому вдячність, що був поруч. Це найзворушливіше, що бачили мої очі. Дійсно, людина проявляється в бідності і в найтяжчі моменти, а їх було багато. Він завжди знаходить слова. Він завжди бачить те світло в кінці тунелю.

Мені здається, люди, які мають таких людей поруч, це заслужили, бо всі ми заслужено щось отримуємо в житті. Десь напрацювали, десь недопрацювали, десь когось обманули, десь допомогли, переступили, розтоптали… І за все це ми отримуємо те, що маємо.

- Про що ви дуже сильно мрієте?

- Коли ти чогось хочеш, а життя тобі не дає, постає питання: для чого це? Для досвіду. Зараз я не в своїй сфері працюю, але мені приємно, що життя дає мені можливість познайомитися з новими людьми. І, до речі, з цими людьми мені працювати дуже комфортно. Можливо, вони стануть моїми новими друзями. Можливо, життя дає тобі шанс змінитися.

Мені б дуже хотілося бути корисною людям. Я до цього поступово йду. В мене зараз така шалена трансформація відбувається! Думаю: а в чому моя місія взагалі, хто я є на цій землі, що я можу дати іншим? Для чого ти взагалі живеш? І таким болісним шляхом життя тебе кудись виводить.

Вірю, що в мене станеться роль в проєкті, який буде дуже важливий для людей. Хочеться втілити персонажа, який допоможе комусь знайти сили жити далі. Дуже хочеться зіграти гідну роль.