Творчість та стабільність: як гончарна майстерня у Миколаєві змінює життя людей з особливостями

В інклюзивній гончарній майстерні-студії “Світ надій” у Миколаєві молодь (та й не лише) з інтелектуальними порушеннями навчається працювати з глиною. А ще спілкування допомагає знаходити друзів, вони навчаються відповідальності та отримують додаткові навички – не лише працюють з глиною.

Про те, як виникла майстерня, як проходять заняття та яку роль відіграє у житті молодих людей творчість, Коротко про розповіла керівник студії Наталія Григор'ян.

Гончарна майстерня – це постійна зміна діяльності

- Наталю, чому саме гончарна майстерня для створення інклюзивного простору?
- Для таких людей дуже важлива зміна діяльності – вони не можуть постійно робити одне й те саме. Тому коли я писала проєкт, то виходила саме з цього: коли працюєш з керамікою, можна змінювати процеси.
Попрацювали на гончарному крузі, потім сіли помалювали, потім зачистили виріб – йде постійна зміна процесу. Плюс сама глина – це особливі відчуття. Усі діти дуже люблять працювати на гончарному крузі.
- Як це все влаштовано? Хто ваші підопічні, як відбувається створення кераміки та, головне, що потім відбувається з виробами?

- Наша аудиторія – молодь з аутизмом, синдромом Дауна, затримкою розумового розвитку. У мене дорослий син з аутизмом, згодом ми об'єдналися з такими сім'ями.

Наша громадська організація – це Миколаївське об'єднання сімей “На шляху до друзів”, які виховують молодь із інтелектуальними порушеннями. До неї належить і наш простір - Інклюзивна гончарна майстерня-студія "Світ надій". Ми з'явилися ще в 2019 році, я написала проєкт - і ми виграли грант.

На отримані кошти закупили все обладнання для нашої гончарної майстерні. Сьогодні у нас є піч, гончарні круги – все, що потрібно для творчості.

Наші підопічні – люди від 18 до 40 років, це я говорю про тих, хто на постійній основі двічі на тиждень приходить у гончарну майстерню, щоб попрацювати на гончарному крузі.

У нас проходить повний процес. Спочатку готуємо глину, робимо заготовки, потім створюємо вироби на гончарному крузі. Пізніше наші підопічні ці вироби зачищають та розписують. А потім я вже забираю їх і обпалюю двічі: спершу один раз сам виріб, а вдруге – вже з глазур'ю.

- Тобто ви й навчаєте їх працювати із гончарними виробами?

- Так, і я, і ми всі. Я – керівник організації, також мами, які приходять із дітьми, допомагають. Вони розфарбовують керамічні вироби, щоб вироби виглядали цікаво та їх купували. Мами допомагають і з гончарними виробами, і на кухні, і з іншими процесами.

Готові вироби ми реалізуємо на ярмарках у місті Миколаєві. Поступово наші вироби купують. Зазвичай це знайомі, ті, хто нас знає. Люди розуміють, що в нас інклюзивна майстерня, якій важлива підтримка. Нині у Миколаєві ми – єдині, хто так працює з людьми з інвалідністю.

Для молоді дуже важливо не сидіти вдома у чотирьох стінах

- Ви кажете, що зустрічаєтеся регулярно. А чи ви помічаєте, які зміни приносять ваші зустрічі? Напевно, насамперед це гарний настрій.

- Звісно. Гарний настрій сьогодні – це вже чудово: час у нас нелегкий. Діти регулярно приходять двічі на тиждень. Займаємось ми по 2-3 години.

А ще – для них дуже важливою є стабільність. Те, що вони регулярно кудись приходять і роблять щось своїми руками від початку до кінця – від глини до готового виробу, - бачать результат своєї праці, добре на них позначається. Робота руками має велике значення.

На сьогодні у нашій організації 12 сімей, стабільно до майстерні ходять 8. У нас є 2 переселенці - вони ще не повернулися, і 2 дитини, у яких мама працює в одну зміну, і у неї немає можливості привозити їх. З наших підопічних лише один хлопець приїжджає сам, решта - з супроводом.

Щодо змін, то змінюється ставлення до процесу, з'являється відповідальність. Щоразу на гончарному крузі вони роблять щось своє. Є дівчинка, яка спочатку нічого не вміла, а зараз вона сама може довести виріб на гончарному крузі майже до кінця.

Я трохи допомагаю наприкінці, тому що їм важко зробити дуже тонку стінку або ще щось, але те, що вони самі вже можуть довести процес майже до кінця, для них дуже важливо. Вони відчувають, що щось вміють. І наші зустрічі дають їм відчуття стабільності.

- Що, крім творчості, знаходять люди з особливими потребами у вашій майстерні?

- Для них важливе спілкування, не сидіти вдома у чотирьох стінах. Адже після 18 років, як правило, такі діти сидять удома. А наша майстерня – можливість вийти у люди. Також ми маємо можливість відвідувати театр, це для нас дуже важливо.

А ще ми разом п'ємо чай. У нас є кухня та все обладнання, щоб навчати їх готувати. Млинці ми вже готували, вінегрет нарізали. Потроху, коли є можливість, навчаємо їх. Потім вони вдома кажуть: “я це робив, допомагав”. Ми по можливості навчаємо їх різним навичкам.

- Напевно, спільні посиденьки сприяють зближенню та дружбі? Таким людям, здається, непросто заводити нові знайомства.

- Так, вони спілкуються, іноді дзвонять одне одному, підтримують дружбу. Загалом у наших підопічних різні можливості: хтось може говорити, хтось – ні. Наприклад, у мене дитина зовсім не розмовляє, але вона радіє, коли бачить, як хтось стрибає чи танцює.

До речі, якщо хтось хоче встати та потанцювати під час роботи – будь ласка, у нас завжди включена музика. Ми не змушуємо їх сидіти на одному місці. Головне, щоби на виході з'явився виріб, а сам творчий процес підлаштовуємо під дітей.

Напередодні нового року у нас був запланований триденний ярмарок у виставковій залі Миколаєва – ярмарок хендмейд-майстрів. У нас там стіл, де виставляємо свої вироби. Наші діти беруть участь у продажах також. Ми поділяємо час: мами приходять на три з половиною години, потім їх змінюють інші мами з дітьми. Так ми розподіляємо присутність дорослих.

Хочемо почати заняття з кулінарії

- А хто вас підтримує, де ви проводите заняття, адже це потрібно і оренду оплачувати… Навряд чи виручених на ярмарках коштів буде достатньо.

- Намагаємося триматись і на тому, що самі виготовили та продали. А ще я проводжу індивідуальні майстер-класи, теж за благодійні внески на наш рахунок. На цих коштах і тримаємося.

Зараз ми орендували два приміщення – під майстерню та під наші заняття. Ми можемо проводити наші зустрічі там рік і оплачувати лише комунальні послуги. Це для нас також важливо, велика допомога.

Важко знайти приміщення, яке ми зможемо оплачувати і щоб воно підходило нам за розміром. Буквально днями ми підписали договір, і рік зможемо спокійно працювати. Дай Боже, щоб на новому місці у нас все було більш-менш спокійно.

Так сталося, що у 2022 році я виїжджала на рік: не було можливості тут перебувати – один рік випав з роботи. З 2023 року це був наш шостий переїзд. Щоразу доводилося оплачувати оренду, що дуже невигідно.

– Вам хтось допомагає з матеріалами?

- Цього місяця допомогла Рада у справах біженців у Миколаєві. Вони влітку обирали дві організації, яким готові допомогти. У результаті нам закупили глину, пігменти, пензлі - все, що потрібно для роботи. Це дуже важливо, бо інакше мені довелося б усе купувати зі свого рахунку.

Так, тепер ми маємо матеріали, і я можу спокійно працювати з дітьми якийсь період. Вони також купили нам генератор, що дуже важливо, коли вимикають світло.

– А які у вас плани на майбутнє?

– У нас є кухня. Як тільки з'явиться можливість, ми раз на місяць проводитимемо заняття з кулінарії з нашими дітьми. Це допоможе розширити їхні навички та буде додаткова можливість спілкуватися одне з одним. Це особливо важливо.