Клонування людини: чому після вівці Доллі наука так і не зробила наступний крок

У 1996 році світ сколихнула сенсація, яка здавалася початком нової ери в науці: народження овечки Доллі. Вона стала першим ссавцем, успішно клонованим із клітини дорослого організму. Тоді медіа та наукова спільнота були налаштовані надто оптимістично — багато хто вірив у настання «золотого віку» клонування, а сміливі експерти прогнозували появу першої клонованої людини вже за кілька років.

Про це пише «Фокус».

Від великих надій до жорсткої реальності

Наприкінці 90-х панувала думка, що ця технологія стане панацеєю від багатьох бід. Основні сподівання покладалися на такі напрямки:

• Генетичне оздоровлення: клонування розглядалося як інструмент для повного викорінення спадкових хвороб.

• Подолання вад: вважалося, що цей процес дозволить людству назавжди забути про вроджені дефекти.

Точка перелому

Проте вже за три роки початкова ейфорія змінилася тривогою. У 1999 році група французьких дослідників оприлюднила результати, які поставили під сумнів безпечність технології. Вчені довели: замість того, щоб усувати проблеми зі здоров’ям, процес клонування може суттєво підвищувати ризик виникнення вроджених аномалій.

Це відкриття стало холодним душем для прихильників швидкого впровадження технології в медицину та змусило світ переглянути етичні та біологічні межі наукових експериментів.

Але овечка Доллі породила цілу низку необґрунтованих заяв, коли ті чи інші люди стверджували, що успішно клонували людину. Наприклад, 2002 року французький хімік і переконана прихильниця НЛО Бріжит Буассельє заявила, що її команда успішно створила першу клоновану людину, яку вона назвала Євою.

Але Буассельє не захотіла, а найімовірніше — не змогла надати хоч якісь докази.

Проблеми клонування ссавців

Клонування — це досить широкий термін, який може використовуватися для опису цілої низки процесів і підходів. Основна його мета полягає в отриманні «генетично ідентичної копії біологічного об’єкта», кажуть у Національному інституті досліджень геному людини (NHGRI).

У будь-якому разі, під час потенційного клонування людини, будуть використовуватися методи «репродуктивного клонування» — підхід, за якого, за даними NHGRI, буде використовуватися «зріла соматична клітина», ймовірно, клітина шкіри. ДНК, витягнута з цієї клітини, буде поміщена в яйцеклітину донора, у якого «було видалено власне ядро, що містить ДНК».

Потім яйцеклітина почне розвиватися в пробірці, перш ніж буде «імплантована в матку дорослої жінки».

Однак, хоча вчені клонували багатьох ссавців, включно з великою рогатою худобою, кізками, кроликами і кішками, людина до цього списку не потрапила.

«Я думаю, немає вагомих причин створювати людських клонів. Клонування людини — це особливо драматичний крок, і він став однією з тем, що сприяли розвитку американської біоетики», — каже професор права і генетики Стенфордського університету Хенк Грілі.

Етичні проблеми, пов’язані з клонуванням людини, численні та різноманітні. Серед потенційних проблем учені виділяють психологічні, соціальні та фізіологічні ризики. Основний ризик вбачають у високій імовірності передчасної смерті клонованих людей через супутні вроджені дефекти. Також наукова спільнота побоюється, що клонування може бути використане прихильниками євгеніки.

Клонування ссавців історично призводило до надзвичайно високих показників смертності та аномалій розвитку у клонів. Ще одна ключова проблема клонування людини полягає в тому, що замість створення точної копії оригіналу, воно створить індивіда зі своїми власними думками та думками.

«Усі ми знаємо про клони — однояйцеві близнюки є клонами один одного — і тому всі ми знаємо, що клони — це не одна й та сама людина», — пояснив Грілі.

Людський клон буде всього-на-всього мати той самий генетичний склад, що й оригінал. Тобто, у нього буде своя особистість, моральні принципи та інші унікальні якості, які не будуть схожі на оригінал.

Люди, як ми добре знаємо, це набагато більше, ніж просто продукт своєї ДНК. Можна відтворити генетичний матеріал — але неможливо точно відтворити умови життя, ідентичне виховання або забезпечити двом людям однаковий життєвий досвід.

Клонування людей етично неприйнятне

Якщо повністю виключити моральні міркування — крок, на який навряд чи хтось піде, клонів людей можна було б використовувати в дослідницьких цілях. Але Грілі наголошує, що цей варіант є «етично неприйнятним».

Ба більше, з розвитком медицини такі переваги клонування стали просто неактуальними.

«Ідея використання клонованих ембріонів для цілей, відмінних від створення дітей, наприклад, для отримання людських ембріональних стовбурових клітин, ідентичних клітинам донора, широко обговорювалася на початку 2000-х років», — сказав він.

Однак цей напрямок досліджень став неактуальним — і згодом не отримав подальшого розвитку — після 2006 року, коли було відкрито так звані індуковані плюрипотентні стовбурові клітини (іПСК). Це «дорослі» клітини, які були перепрограмовані таким чином, щоб нагадувати клітини на ранніх стадіях розвитку.

Сінья Яманака, японський дослідник стовбурових клітин і лауреат Нобелівської премії 2012 року, зробив це відкриття, коли розробив спосіб повернути дорослі клітини миші до ембріоноподібного стану, використовуючи лише чотири генетичні фактори. Наступного року Яманака разом із відомим американським біологом Джеймсом Томпсоном зумів зробити те ж саме з людськими клітинами.

Коли іПСК «перепрограмуються назад в ембріоноподібний плюрипотентний стан», вони дають змогу «розробити необмежене джерело будь-яких типів людських клітин, необхідних для терапевтичних цілей», згідно з даними Центру регенеративної медицини та досліджень стовбурових клітин Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі.

«Замість використання ембріонів, ми можемо ефективно робити те ж саме з клітинами шкіри», — сказав Грілі.

Цей розвиток технології іПСК, по суті, зробив концепцію використання клонованих ембріонів як непотрібною, так і науково неспроможною.

Наразі іПСК можна використовувати для досліджень у сфері моделювання захворювань, розроблення лікарських препаратів і регенеративної медицини.

Крім того, Грілі також припустив, що клонування людини, можливо, просто перестало бути «привабливою» галуззю наукових досліджень. Можливо, саме цим можна пояснити, чому останніми роками напрямок клонування майже не розвивається.

Редагування геному зародкової лінії людини тепер є більш цікавою темою для громадськості, і багато хто, наприклад, цікавиться концепцією створення «супердітей». Редагування зародкової лінії, або інженерія зародкової лінії, — це процес або серія процесів, які створюють постійні зміни в геномі людини. Ці зміни, при ефективному впровадженні, стають спадковими, тобто передаються від батьків до дітей. Таке редагування викликає суперечки і ще не до кінця вивчене.

Овочі / © ТСН Покровськ / © Associated Press Українську мову можуть запровадити як другу іноземну в школах Відня "Штутгарт" / © Associated Press