/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F434%2F76961b0f962dd7c89fae8b3142d41bf3.jpg)
Ми говоримо про ШІ неправильно: як міфи спотворюють реальність
Штучний інтелект — це не лише алгоритми, чипи й дані. Те, як про нього говорять, безпосередньо впливає на те, як суспільство його розуміє, як бізнес інвестує, а держави регулюють. Про це йдеться у матеріалі The Conversation, який ставить під сумнів домінантний спосіб опису ШІ — через метафори, що мало відповідають реальності.
У публічному просторі ШІ зазвичай постає у вигляді «цифрового мозку», антропоморфного асистента або людиноподібного робота. Такі образи зручні для медіа й маркетингу, але вони створюють хибне уявлення про можливості та обмеження сучасних моделей. Наслідок — завищені очікування, страхи й спрощені дискусії про ризики.
Міф автономної технології
Корінь проблеми — у давньому уявленні про «автономні технології». Ще у 1977 році дослідник Ленгдон Віннер описав цей міф як віру в те, що машини починають жити власним життям і самостійно формують суспільство. У випадку ШІ ця ідея набула особливої сили: технологію часто подають як незалежну, майже чужорідну сутність, що діє поза людським контролем.
Цей наратив перегукується з культурними архетипами — від міфу про Прометея до «Франкенштейна», «Термінатора» чи Ex Machina. Навіть сама назва «штучний інтелект», запропонована Джоном Маккарті у 1955 році, заклала підґрунтя для плутанини між машинною обробкою даних і людським мисленням.
Дослідниця Кейт Кроуфорд формулює це радикально: ШІ не є ані «штучним», ані «інтелектом». Це матеріальна система, збудована на природних ресурсах, енергії, людській праці, інфраструктурах, логістиці й історично сформованих класифікаціях. Уявлення про автономність стирає цю реальність.
Антропоморфні метафори і хибні очікування
Мова, якою описують ШІ, перенасичена анімістичними й антропоморфними образами. Машинам приписують здатність «думати», «відчувати», «бунтувати» або «ухвалювати рішення». Паралельно формується атмосфера терміновості й неминучості, що підштовхує до висновку: зміни вже неконтрольовані.
Кульмінацією цього підходу стала ідея штучного загального інтелекту — AGI, який нібито перевершить людину. Технологічні компанії та окремі лідери індустрії роками описують AGI як близьку і неминучу точку. Водночас не існує ані чіткого технічного шляху до такого стану, ані консенсусу щодо його принципової можливості.
Наратив як інструмент влади і ринкова бульбашка
Проблема не обмежується мовою. Детеміністичний і містичний образ ШІ формує конкретне майбутнє. Він відволікає увагу від реальних викликів — концентрації влади, непрозорості даних, умов праці, впливу на освіту й ринок праці.
Аналітичний звіт AI Now Institute називає AGI «аргументом, що зупиняє всі аргументи»: обіцянка настільки масштабна, що дозволяє уникати критичних запитань у теперішньому. Паралельно цей самий наратив підживлює економічну бульбашку навколо ШІ, про ризики якої дедалі частіше попереджають аналітики та інвестори.
Якщо бульбашка лусне, причиною стануть не лише технічні обмеження, а й історія, яку про технологію розповідали — приваблива, але хибна.
Як змінити спосіб говорити про ШІ
Вихід із цієї пастки полягає у зміні фокусу. Замість автономної машини ШІ слід розглядати як соціотехнічну систему — результат взаємодії людей, інституцій і технологій. Це означає зміщення уваги з абстрактного майбутнього на теперішні практики та реальні ризики.
Практичний крок — уважніше ставитися до мови. Коли ШІ є інструментом, він не має бути підметом у реченні. Машини обробляють, обчислюють, прогнозують — але не «мріють» і не «усвідомлюють». Навіть заміна терміна «штучний інтелект» на більш точні формулювання, на кшталт «складна обробка інформації», різко змінює сприйняття технології.
Чому це має значення саме зараз
Дискусії про регулювання, освіту, зайнятість і відповідальність ШІ залишатимуться поверхневими, доки базуватимуться на хибних метафорах. Корекція наративу — не стилістична дрібниця, а етичне завдання.
Чітке й приземлене розуміння ШІ дозволяє повернути відповідальність людям і інституціям, які його створюють і впроваджують. І саме це, а не міфологія автономних машин, визначатиме, чи працюватиме технологія на користь суспільства.