Чи здатна Росія наростити авіацію у 2026 році?

Сьогодні деяка загальна інформація про актуальні питання війни.

• 1 • 

Російські війська продовжують активно використовувати керовані 152-мм артилерійські боєприпаси типу «Краснополь-М/М2» у зоні так званої «ес-ве-о». Однак, судячи з самих російських звітів, їхня ефективність залишається досить низькою.

Отже, у листопаді 2025 року, згідно зі звітами командування частин і з’єднань російських військ, де ці боєприпаси використовувалися найактивніше, рівень ефективності їх безпосередньо на полі бою становив не більше 52-53% від загальної кількості пострілів.

У цьому контексті слід нагадати, що на момент початку більш-менш масового їх використання відповідний показник у середньому становив 66-67%, досягаючи 70-72% у певні періоди. За словами російських артилеристів, таке радикальне зниження ефективності застосування 152-мм керованих снарядів типу «Краснополь-М/М2» пов'язане з низкою факторів.

По-перше, це пов'язано з необхідністю лазерного «підсвіту» цілі від БпЛА. Оскільки в реальних бойових умовах наземний підсвіт цілі часто або неможливий, або надзвичайно ускладнений.
Адже, наземний розрахунок артилерійської розвідки з 2-3 в\сл, використовуючи автоматизовану систему управління вогнем «Малахит», лазерний далекомір-цілевказівник, може підсвітити ціль типу «танк» лише з відстані 5-7 км вдень і до 4 км вночі.

Однак за нинішніх умов бойових дій такий розрахунок у більшості випадків виявляється українськими засобами моніторингу та розвідки поля бою ще до початку процесу наведення снаряда(ів) на ціль. Що, у свою чергу, призводить до майже миттєвого вогневого ураження цього розрахунку, або його атаки українськими БпЛА-камікадзе. У цьому контексті російські артилеристи зазначають, що процес наведення цих снарядів на ціль за допомогою підсвічування з БпЛА фактично стає безальтернативним способом їх застосування.

Однак, на їхню думку, у більшості випадків він також стикається з дуже серйозними труднощами, зокрема:

• Досить ефективна робота українських систем радіоелектронної боротьби в тактичній зоні (основна причина нестабільної роботи каналів керування на борту самих російських БпЛА – до 75-80% випадків зриву наведення снаряда або його нестабільного ведення).
• Несвоєчасне активування далекоміра-цілевказника на самому БпЛА через низький рівень професійної підготовки оператора або з інших причин (наприклад, непослідовність та неузгодженість дій оператора БпЛА, командної ланки та самого артилерійського розрахунку).
• Наявність «природних» різноманітних і численних перешкод для ефективної роботи лазерного далекоміра-цілевказника в зоні знаходження цілі (рясна рослинність, численні будівлі, складки рельєфу тощо), що призводить або до порушення процесу наведення, або до наведення боєприпасу на «непридатну» ціль.
• Спроби застосувати боєприпас у погодних умовах, які зазвичай виключають процес його ефективного наведення (наприклад, густий туман або опади, що різко обмежують видимість, сильний вітер, що виключає «стабілізацію» БпЛА, необхідну для високоякісного підсвічування цілі тощо).

Росіяни зазвичай «шмаляють» (тобто стріляють) цим снарядом із досить широкого спектра артилерійських систем, які є у їхньому арсеналі, як ще «радянського» походження, так і розроблених вже у РФ (Д-20, 2С3М «Акація», 2С19 «Мста-С», 2А65 «Мста-Б», 2С35 «Коаліція-СВ» тощо).

Російські артилеристи бачать кілька способів розв'язати проблему «підсвічування» снарядів типу «Краснополь». Окрім підвищення перешкодозахищеності БпЛА, що використовуються для підсвічування цілей, вони пропонують суттєво збільшити виробництво модифікованих снарядів цього типу («Краснополь-Д»), які забезпечують процес наведення за допомогою супутникової навігації (відповідний модуль вкручується у головну частину снаряда замість стандартного підривника, й складається з приймача супутникового сигналу та комбінованого підривника).

Між тим, цей тип снарядів є досить рідкісним у БК російських артилерійських підрозділів. Зазвичай їх видають батареї/дивізіону майже «по штучно», їх використання суворо регламентується й резервується для «спеціальних» цілей і переважно там, де очікуються активні наступальні дії. Наприклад, артилерійським підрозділам російської 51-ї загальновійськової армії (ЗВА) під час запеклих боїв в районі Авдіївки видавали по 3-5, іноді до 10 штук на дивізіон у місяць.

• 2 •

Російське військово-політичне керівництво запланувало на 2026 рік досить значне поповнення авіації своїх повітряно-космічних сил (пкс), як для компенсації втрат, яких вони зазнали під час так званого «ес-ве-о», так і для подальшого підвищення їхніх бойових можливостей.

Згідно з «уточненим державним замовленням», планується передати на озброєння пкс у 2026 році – 82 літаки та 84 вертольоти. Зокрема, для літаків планується наступний розклад:

• 2 одиниці стратегічного бомбардувальника типу Ту-160М2;
• 7 одиниць заправників Іл-78М-90А;
• 47 одиниць оперативно-тактичної авіації (13 винищувачів Су-57, 2 винищувачі Су-30СМ2, 17 винищувачів Су-35С і 15 фронтових бомбардувальників Су-34НВО);
• 26 навчальних літаків (14 типу УTS-800 і 12 типу ДA-12T).

По вертольотах:

• 59 ударних вертольотів, також відомих як «вогневої підтримки» та розвідки (20 Ка-52М, 34 одиниці Мі-28НМ і 5 одиниць Ка-35, також відомого як «сухопутна» версія морського гелікоптера РТР Ка-31)
• 25 одиниць транспортно-бойових, а також РЕБ / РТР (10 Мі-8МТВ-5М, ще 10 Мі-8АМТШ-В і 5 Мі-8МТРП-1).

Загалом на період до 2036 року планується виготовити або модернізувати для потреб повітряно-космічних сил та інших структур ЗС РФ – до 1,4 тисячі одиниць авіаційної техніки (включно з усім спектром БпЛА), згідно з «скоригованою» державною програмою озброєння ЗС РФ. У зв'язку з усім цим «громадьем планов» значна частина сторонніх спостерігачів і експертів висловлює досить обґрунтовані сумніви щодо реальної здатності РФ реалізувати все вищезазначене.

Серед основних аргументів скептиків – такі фактори:

• Наявність у цих зразках досить значної частини комплектуючих (особливо з точки зору «авіоніки»), які РФ змушена імпортувати для виробництва військової авіації з-за кордону в рамках схем «сірої контрабанди», що саме по собі є дуже нестабільним фактором, що безпосередньо впливає на обсяги та якість вироблення літаків. Імпортозаміщення в цій сфері досі їде у росіян «туго» (для певних типів комплектуючих воно не перевищує 10-15% від потреби).
• Очевидне і досить швидке погіршення загальної економічної ситуації на РФ (включно з фінансовим фактором і відтоком кваліфікованого персоналу, як у самому виробництві літаків, так і на суміжних підприємствах), коли цілі «ланки» (субпідрядники) можуть «випасти» з ланцюгів виробництва авіації через «нетехнологічні» обставини.
• Темпи авіаційного виробництва на основних російських авіаційних підприємствах дуже нестабільні з низки причин (від фінансових до кризових явищ у суміжних галузях). Вони постійно то прискорюються, то суттєво сповільнюються, що разом – не сприяє «досягненню запланованих показників» у встановлений термін.

І так далі...

На мою думку, дуже близький час, коли процес нарощування бойових можливостей ПС ЗС РФ буде базуватися переважно не на виробництві нової авіаційної техніки, а на «модернізації» вже існуючої. Виробництво авіаційної техніки, особливо військової, є дорогою і складною справою (як з фінансової, так і з технологічної точки зору), тривалим (адже сучасний винищувач – це не літак Другої світової війни). Тому, очевидно, всі ці красиві плани, явно будуть «скореговані» в черговий раз.

• 3 •

Зведений загін «центра передовых беспилотных технологий» ворога (ЦПБТ) «Рубикон», що діє на Покровському та Краматорському напрямках (починаючи з 5 листопада 2025 року), проаналізував власний досвід використання БпЛА «Молния-2», оснащеного системою супутникового зв'язку Starlink.

За думкою командування цього загону, у цьому контексті варто відзначати низку факторів:

• Досить слабкі можливості ППО ЗСУ щодо перехоплення БпЛА такого типу в темний час доби у ближній тактичній зоні. Особливо коли їх використовують методом «рою дронів».
• Оснащення БпЛА «Молния» системою Starlink суттєво підвищує ефективність і результативність їх використання.
• Дуже «приємне» для росіян співвідношення «ціна-результат», у випадках, коли використовується цей досить дешевий БпЛА.
• Необхідність збільшити вагу і об'єм «корисного навантаження» цього БпЛА (особливо бойової частини), оскільки це підвищує шанси гарантованого знищення цілі.

Для тих, хто забув, нагадаю, що БпЛА «Молния-2», на відміну від базової «Молнии», має дві важливі особливості – командний модуль, захищений від перешкод, і систему донаведення на ціль. Дальність його дії – 50 км, може нести бойову частину (ну, або якусь іншу «шкідливий вантаж», включаючи міни та гранати), вагою до 10-12 кг.

Враховуючи, що російське військово-політичне керівництво профінансувало виробництво цих БпЛА значною мірою (за деякими повідомленнями, за 8 місяців минулого року воно інвестувало в це понад мільярд доларів і змогло виготовити на спеціально розгорнутому Таганрозькому заводі «Атлант-Аеро» – понад 900 тисяч таких простих, але досить загрозливих «літачків»).

Насправді, у цьому випадку, враховуючи ці дані (навіть якщо припустити, що вони перебільшені, принаймні наполовину), ми маємо справу зі своєрідною «бойовою сараною» – найбільшою і досить масовою загрозою для всього нашого тилу на глибину до 50 км.

Дешевий, технологічно простий і саме тому масовий дрон, але достатньо багатофункціональний (оскільки його можна використовувати для виконання різних завдань – для розвідки, як камікадзе-дрон й навіть як носій FPV-дронів) безсумнівно становить дуже серйозну загрозу для наших військ і їхнього безпосереднього тилу.