"Я запам’ятаю це назавжди" — іконічний момент Тьєррі Анрі у футболці Портсмута

Для Тьєррі Анрі аплодисменти й тисячі фанатів, що скандують його ім’я, були звичною частиною кар’єри.

Чемпіон світу зі збірною Франції у 1998 році, дворазовий переможець Прем’єр-ліги з Арсеналом на початку 2000-х, тріумфатор Ліги чемпіонів з Барселоною — нинішній експерт CBS і медіаперсона давно закріпив за собою статус одного з найвидатніших нападників в історії гри.

Тож у тому, що переповнений стадіон поклоняється Анрі, не мало б бути нічого дивного. Але в одну суботу, в травні 2004 року, після нічиєї 1:1 у матчі Прем’єр-ліги, сталося щось зовсім нетипове.

Це був не Хайбері — дім Арсенала з 1913 по 2006 рік, ще до переїзду на Емірейтс. Це був Фреттон Парк — компактна, на 20 тисяч місць, арена Портсмута на південному узбережжі Англії.

Арсенал тоді був на піку. Команда завершила сезон чемпіоном Прем’єр-ліги без жодної поразки — легендарні "Непереможні".

Та теплий прийом Анрі того дня був пов’язаний не лише з його грою в тому матчі чи з усім сезоном загалом. Він мав глибше коріння — у чвертьфіналі Кубка Англії, який кількома місяцями раніше відбувся на тому ж самому стадіоні.

Тієї березневої ночі, без жодних сюрпризів, Арсенал розірвав господарів з рахунком 5:1. Анрі та Фредді Юнгберг оформили по дублю, ще один м’яч забив Коло Туре.

Упевнена перемога — і гра Анрі зокрема — стали початком історії, фінал якої настав за кілька тижнів. Після матчу чемпіонату на Фреттон Парк форвард Арсенала несподівано для всіх опинився… у футболці Портсмута.

"Кожного разу, коли я зустрічаю когось із Портсмута, вони перш за все згадують саме це: “Боже, ти ж тоді одягнув нашу футболку", — розповідав Анрі журналістам.

"Було дивно: ти ж кількома місяцями раніше їх розгромив — а вони все одно аплодують. Це було неймовірно. Вони співали весь матч. Атмосфера — просто фантастична. Сталося щось особливе, те, що я пам’ятатиму завжди".

У неділю Арсенал знову приїхав до міста як лідер Прем’єр-ліги, зіграв на цьому ж стадіоні — цього разу в третьому раунді Кубка Англії, — і переміг з рахунком 4:1.

З цього приводу The Athletic поспілкувався не лише з Анрі, а й із футболістами Портсмута, які брали участь у тих двох матчах, — щоб згадати, яким було протистояння з легендою Арсенала.

Портсмут проводив дебютний сезон у Прем’єр-лізі — перший на найвищому рівні англійського футболу з 1980-х. У чвертьфіналі Кубка Англії вони виходили явними андердогами: Арсенал очолював турнірну таблицю, тоді як Помпі випереджали останній Лідс лише на два очки. І все ж усередині команди жила віра, що цього вечора може статися щось особливе — тим паче після сенсаційної перемоги над Ліверпулем у попередньому раунді.

Та в Анрі був інший план.

"Пам’ятаю, як у першому таймі ми робили багато правильних речей і водночас думали: “Як так — а ми вже горимо 0:3 до перерви?”" — згадує Лінвой Примус, центральний захисник Портсмута, якому випала невдячна місія опікуватися Анрі.

"Хвилин за 25 наш правий захисник Петрі Пасанен, який тоді був у нас в оренді, глянув на мене, я — на нього, і ми без слів зрозуміли одне одного: “Рефері, будь ласка, давай вже зупинимо це зараз”. Вони були просто надто сильні.

Цікаво, що ти наче добре знаєш, на що він здатен, — все виглядає просто. Але через його швидкість і фізичну міць ти ніби граєш одразу два матчі: мусиш стежити за тим, що відбувається на полі загалом, і водночас не відпускати його ні на секунду. Зустрітися з Анрі, який того вечора був у піковій формі, — це був особливий досвід".

Попри розгромний рахунок, саме Примус, можливо, став найкращим гравцем Портсмута в тому матчі. Він розповідає, що ще під час розминки підійшов до Анрі з проханням обмінятися футболками після фінального свистка — на пам’ять.

На його подив, Анрі віддав свою футболку вже в тунелі… у перерві, зауваживши, що в роздягальні на нього чекають ще дві. Захисник, своєю чергою, віддав французові власну — хоча з усмішкою додає, що колишній форвард, "мабуть, використовує її як ганчірку для протирання своїх трофеїв".

"Хтось зловив момент нашої боротьби за м’яч і зробив фото — одне з найкращих, які я коли-небудь бачив, — продовжує Примус. — Я надрукував із десяток копій, щоб продати їх з автографами задля благодійності. За місяць Тьєррі підписав їх для мене й навіть надіслав одне особисто. У той момент ти бачив не футболіста — ти бачив людину. Загалом і як гравець, і за тим, як він поводиться поза полем, Анрі — справді сильна особистість".

Схожі спогади про протистояння з Анрі має й Метью Тейлор, який виходив у старті Портсмута в обох матчах у центрі поля.

"Я добре пам’ятаю: це був перший — і, мабуть, єдиний — випадок у моїй кар’єрі, коли домашні трибуни співали ім’я гравця команди-суперника", — розповідає Тейлор.

"Іноді у футболі просто треба розвести руками й сказати: “Що ж, сьогодні вони були значно сильнішими за нас”. У цьому немає нічого ганебного. Того дня його було неможливо стримати. Він — один із найкращих нападників в історії Прем’єр-ліги. Це був сезон Арсенала “Непереможних”, тож коли дивишся на їхній склад і на наш — без жодної неповаги до наших хлопців — розумієш: ми були з різних рівнів.

Того дня вони грали у зовсім інший футбол".

"Мене постійно питають, як це — грати проти Арсенала, і я завжди відповідаю: немає сенсу брати з собою бутси. Краще одразу брати шиповки для бігу і просто намотувати кола навколо поля", — згадує Найджел Кваші, який виходив у центрі поля Портсмута в обох матчах 2004 року.

"Сам досвід був, м’яко кажучи, неприємним. Але якщо говорити про рівень — це було щось з іншої планети. Тобі залишалося лише чекати, поки спливе час, або ж просити арбітра винести ще один м’яч, щоб хоча б раз до нього доторкнутися".

І Примус, і Тейлор, і Кваші визнають: вони чудово розуміли, що Анрі зробить, якщо отримає бодай пів метра простору — зміститься з лівого флангу в центр і проб’є правою. Але зупинити це, за їхніми словами, було майже нереально.

Перший гол у кубковому матчі Анрі забив у середині першого тайму, відкривши рахунок. Він отримав м’яч у штрафному, дотиком правою ногою створив собі простір — і холоднокровно пробив повз Шаку Гіслопа. Другий м’яч — четвертий для Арсенала на початку другої половини — вийшов ще показовішим: удар з-за меж штрафного з підкруткою точно в нижній кут.

"Різниця з Анрі в тому, що варто тобі вимкнутися хоча б на секунду — і він уже вискакує на удар", — пояснює Примус. — Тому рівень концентрації має бути максимальним постійно. І ти думаєш не лише про нього. Юнгберг — ще той головний біль: обертаєшся і ловиш себе на думці: “А він тут звідки взявся?”"

У матчі-відповіді Прем’єр-ліги гол за Арсенал забив уже не Анрі, а Хосе Антоніо Рейєс.

"У нього була не лише швидкість мислення. Він грав поруч із партнерами, які ідеально читали його рухи. І він був справді дуже швидким, — додає Тейлор. — А якщо він уже проходив тебе, то залишався попереду.

І далі все ставало неважливим: яким буде завершення — удар, підсікання, щось інше. Того вечора його рішення і техніка були настільки бездоганними, що він усе доводив до кінця".

Після матчу Прем’єр-ліги 4 травня, коли Арсенал оформив чемпіонство ще двома турами раніше, було очевидно: Анрі глибоко зворушило те, як його приймали вболівальники Портсмута під час обох візитів на Фреттон Парк

Згадуючи розгромну перемогу 5:1 у Кубку Англії, Анрі говорив: "На Фреттон Парк я пережив щось абсолютно божевільне. Я стояв і думав: “Я не розумію”. Після фінального свистка вони співали моє ім’я. Я дивувався: “Ми ж щойно вас обіграли. Що ви робите?”. Це було дуже дивно".

Та хоч його гра в тому кубковому матчі й досі залишається яскравим спогадом — навіть через понад двадцять років, — справді іконічним став інший момент. За кілька тижнів потому, після фінального свистка матчу Прем’єр-ліги, Анрі повернувся на поле вже у футболці Портсмута. Він обмінявся нею з форвардом Ломаною Луа-Луа і, аплодуючи трибунам, відповідав на жартівливий спів уболівальників: "Підпишіть його".

"Я майже ніколи так не роблю, — зізнається Анрі. — Зазвичай я просто перекидаю футболку через плече. А тоді я її вдягнув — і цей момент залишився в історії".

"За весь час, що я був у клубі, я ніколи не бачив нічого подібного на Фреттон Парк. І не впевнений, що й самі вболівальники колись бачили таке", — додає Найджел Кваші.

"Коли поруч із тобою справжній клас, ти маєш уміти його цінувати, — каже Лінвой Примус, який пропустив той матч Прем’єр-ліги через травму. — На це не можна злитися. А те, що він вийшов і відповів взаємною повагою фанатам Помпі за підтримку з першої до останньої хвилини, було чимось особливим.

Коли ти бачиш, як гравець команди-суперника отримує таку реакцію від твоїх власних трибун, ти розумієш: вони стали свідками чогось виняткового.

Ми всі стали свідками чогось справді особливого".

The Athletic