«Лицар Сімох королівств»: головний серіал сезону не тільки для фанатів «Гри престолів»

8 сезонів серіалу «Гра престолів», виходячи з 2011 по 2019 роки, стали культурний феноменом. І хоч письменник Джордж Мартін, чиї романи екранізувала студія Warner Bros., скажімо так,  творче осмислив історичні події в Європі XV сторіччя, власне протиборства англійських родів Ланкастерів та Йорків, але їхні імена зараз мало хто згадає. А от вигаданих Ланністерів і Таргарієнів - багато хто, особливо з молодих книголюбів і серіаломанів. Герої, на кшталт Неда Старка, Дейнеріс Таргарієн, Тиріона Ланністера чи Джона Сноу стали архетипами. Білі блукачі, Північ та Стіна – мемами. Дракони знову повернулися в моду, започатковану, звісно, не «Владою вогню» з Метью Макконахі чи «Ерагоном» з Джеремі Айронсом, а «Гоббітом» Пітера Джексона. Таким чином Мартін став на одну сходинку зі своїм духовним вчителем Толкіном.

Але, за законами життя, аби світ жив, його не достатньо підтримувати в сталому стані – його необхідно розширювати. Масштабування «Гри престолів» продовжилося приквелом, «Домом драконів». І це попри відсутність літературної першооснови Мартіна, тобто ґрунтом був лише дух, а не буква його попередніх романів. Натомість наступний серіал, «Лицар семи королівств», має цілком «буквенну» базу, - він створений за мотивами трьох книг серії «Історії про Дунка та Ейгона». Їх і наважився втілити НВО. За що йому честь і хвала від усього прогресивного прошарку фанатів температурного поєднання фентезійних пісень. Адже, якщо «Дім Драконів» і, тим паче, «Гра престолів» - це світ, то «Лицар» - ДНК цього світу.

«Лицар» - про те, що між рядків, про що особливо не говорять, бо воно зрозуміле, буденне, що трапляється щодня, що і є щоденним. Це історія між історіями.

Перший сезон, заснований на першому романі циклу «Лицар-бурлака», дуже локальний на відміну від своїх глобальних попередників та нащадків, він спершу може здивувати глядача. І буде дивувати всі 6 серій по 25-30 хвилин кожна. Втім, в усіх серіях нема ані міліметру порожнечі, ані натяку на провисання сюжету, ані сумніву в достовірності баченого. Тут криється таємниця, прикметна для фанатів і варта уваги професіоналів, і її можна визначити питанням: чи правда, що весь серіал зроблений на справжній кіностудії зі справжніми акторами? Бо здається, що творці – ніякі не творці, а пройдисвіти, на кшталт героїв роману Гаррі Гаррісона «Фантастична сага», які використали машину часу і чухнули нею в минуле,  де просто відзняли живих людей з натури.

Інакше важко пояснити таку предметну заглибленість, таку реалістичність, таку багату на подробиці бідність та ідеальний бруд фентезійного Середньовіччя, в якому живе головний герой Дунк (Пітер Клаффі). Він – зброєносець, і тільки-но поховав свого хазяїна, старого лицаря Арлана Міднодеревського, пияку і пустомелю. Після чого височезний і кремезний, завжди голодний і зрідка розумний Дунк самопроголошує себе лицарем Дунканом Високим задля участі в лицарському турнірі в містечку Ешфорд, але йому відмовляють в участі на підставі відсутності доказів його лицарства, і вимагають підтвердження. Шукаючи когось, хто зміг би це зробити, Дункану потрапляє на очі голомозий хлопчисько 10-12 років, якого він зустрів напередодні в одному злиденному шинку і який, врешті, прилипає до нього, мов той лист до черевика.

Власне, вектори розвитку історії на цьому вичерпуються. Тобто є турнір і є хлопчисько. А це – шок, якщо оцінювати з висоти «Гри престолів». Втім, дві гілки історії – це база «Лицаря». І саме її розвиває група сценаристів на чолі з Айра Паркером («Дім дракона») та доктором англійської філології в Гарварді Енні Джулією Вайман («Пані завкаф»). Вони суттєво насичують часовий рів між «Домом...» і «Грою...», якщо і не повністю його засипаючи, то, принаймні, правильно і приємно заповнюючи лакуни минулого й всієї історіографії Сімох королівств.

Наприклад, ми дізнаємося про місцевого барона Лайонела Баратеона, вередливого гульвіси на прізвисько «Смішна буря» (у виконанні Деніеля Інґса, знаного хоча б після серіалу «Джентльмени»)), зустрічаємо цілий виводок королів та власників (колись та в майбутньому) драконів, Таргарієнів, з якого за 80 років після постане королева Дейнеріс ІІ. Тут маємо старшого сина короля Дейрона ІІ Доброго, принца Драконового каменю і спадкоємця Залізного трону королевича Бейлора Сломисписа (Берті Карвел, «Інспектор Адам Делгліш»), його молодшого брата Мейкара (Сем Спруелл, «Фарго») і трьох синів Мейкара - злого Ейріона Яскраве полум’я (Фінн Беннетт, «Доміна»), пияка Дейрона на зрозуміле прізвисько «Пияк» (Генрі Ештон, «Чужоземка») та власне малого розумаху Ейгона Неймовірного (Декстер Соль Анселл, «Голодні ігри. Балада про співочих пташок»), майбутнього короля. 

Історія ж самого Дунка, або Дункана Високого, слугує поєднанням з іншим знаковим для цього фентезійного світу родом - родом Ланністерів. Одного з них, Деймона, лорда Кастерлі Року, за 16 років до подій першої серії скинув на турнірі з коня почилий хазяїн Дункана, лицар Арлан. Таким чином, Дункан, не знаючи цього, виступає проти Ланністерів. А те, за кого він виступає, відкривається посеред серіалу, коли з’ясовується, ким є той голомозий хлопчисько. Це стається у фіналі третьої серії, і вона композиційно один в один нагадує печально знамениті шокові фінали «Гри престолів».

Так світи «Дому» та «Гри» зійшлися в одну часопросторову лінію, між 200 роком і нульовим, роблячи коротку зупинку в «Лицарі».

Несумнівним центром частини сюжетів і родових чвар тут є політика, інакше й не могло було в екранізації творів Мартіна, цілковито політизованого письменника, драматургійно подібного до Шекспіра, «поета політики і стосунків». Вкраплюючи в тло «Лицаря Семи королівств» війну Білої та Червоної троянд, Мартін звертає увагу й на наше сьогодення, трохи актуалізуючи події. До прикладу, вбивство дракона в театральній постановці стає для злючки Ейріона приводом звинуватити митців у зраді режиму за ідейний напад на герб королівського роду. А монархія, нагадаємо, – це той самий режим, як тоталітаризм, тільки по крові, в усіх сенсах. І тільки заступництво Дункана рятує актрису-«вбивцю» від нападу Ейріона. Проте, тепер Дункану самому потрібне заступництво, бо звинувачуючи Ейріона у брехні він тепер мусить довести свою правоту в поєдинку, зазначеному ще за часів Андалів та Сімох богів. І довести має не сам, а з іншими шістьма лицарями. Якщо згодних на це знайде. Чим це не є відлуння 5-ї статті НАТО щодо сучасних домовленостей між країнами альянсу про участь усіх, якщо напали на одного? А може і не є, бо 5-а стаття виявилась фікцією, а НАТО – ілюзією. Щоправда це сталося після написання Мартіном «Лицаря-бурлаки».  

Приємним в серіалі є не тільки сюжетна і формальна схожість з уже створеним світом Семи королівстві, а якість цього втілення. І мова не про його матеріальний вигляд. Більшою мірою про його звучання та смисли – мова про мову і про значення. Як і вимагається в історичних (чи псевдоісторичних) творах, де звучать легенди і міфи, де є мудрість віків та учіння вчителів, тут виголошуються пафосні промови і вислови, часом гідні бути крилатими. «Бути лицарем, - це не просто мати меч і спис, а мати честь», - говорить Дункан, проявляючи своє благородство. Інший герой говорить ще більш дзвінко і влучно: «Я не розумію, чому трагедія так часто слідує за благородними людьми. Але коли я не маю відповіді на свої питання, відповідь завжди – «більше слави». І тут Мартін робить свій улюблений кульбіт, натякаючи на підміну та лицемірство, часто-густо сховане за показною шляхетністю: той, хто говорить високо, не зрідка низько падає. Як і цей промовець.

Смачні детальки і вкраплення історій, ознаки героїв та перехрещення серіалів, кольори і музика – все це ллє воду на млин якості серіалу, породжуючи цілковитий захват. І те, що герой говорить з конями і має потрісканий дерев’яний щит.  І те, що він говорить простою мовою з друзями і намагається говорити чисто з вельможами. Або те, що світ виглядає настільки середньовічним, а звичаї і вчинки людей – настільки незмінні, промовисто-лицарські чи підступно-гидотні. І через все це «Лицар Сімох королівств» виглядає надихаючим серіальним творінням, добрим додатком для фанатів світу «Гри престолів». Але при цьому й цілком самостійним шестисерійним задоволенням для звичайного глядача.