Від Європи до США: хто першим придумав джинси та як вони народилися

Насправді історія джинсів є набагато складнішою, ніж може здатися на перший погляд. Докладніше розповість 24 Канал з посиланням на Candiani Custom.

Де та коли народилися джинси?

Їхня історія сягає корінням XII століття. Тоді у Європі завдяки своїй міцності та низькій ціні був дуже популярним фустіан – тканина з бавовни та вовни або льону. Прославилися його виробництвом Північ Італії та Південь Франції. Ба більше, деякі види фустіану почали називати за містами, де їх створили.

Наприкінці XV століття італійське місто К'єрі та французький Нім змагалися у виробництві високоякісного фустіану, пофарбованого вайдою – рослиною, з якої отримували синій барвник. Від французького міста та його тканини serge de Nîmes (дослівно перекладається, як тканина з Німа) походить слово "денім" (de Nîmes, з Німа), яке сьогодні використовують для позначення тканини для джинсів.

Щодо самої serge de Nîmes, то це була саржа, виготовленої з вовни та пізніше змішана з бавовною та коноплями. На відміну від деніму, який ми використовуємо сьогодні, традиційна фустіанска тканина має конструкцію 2×1 та фарбовані нитки в утоку. Денім, зі свого боку, має конструкцію 3×1 та фарбовані нитки в основі.

Як виготовляють дизайнерські джинси: дивіться відео

Яке ще місто відіграло значну роль у виробництві джинсів?

Мовиться про Геную. У XVI століття генуезький фустіан переважав над іншими видами, виробленими в Італії та Франції. Вигравав він здебільшого завдяки основі, пофарбованій індиго.

Індиго – один із найстаріших барвників, який використовували в текстильному виробництві, і саме він відповідає за культовий синій відтінок. Виробляли його та експортували з Індії, а отримували з рослини Indigofera tinctoria, пише Hawthorn International.

У ті часи сині барвники були дуже рідкісними. Зрештою індиго став дуже цінним товаром, і це призвело до запровадження високих податкових мит з боку перських, левантійських і грецьких експортерів. Таким чином цей класичний синій відтінок став рідкісною розкішшю в Європі.

Допоміг полегшити імпорт індиго відомий португальський дослідник і мореплавець Васко да Гама, який наприкінці XV століття відкрив новий шлях з Європи до Індії. У підсумку у Генуї почали віддавати перевагу саме індиго, а не вайду, який також використовували для фарбування синіх волокон, зокрема бавовни та льону.

Традиційно фустіан використовували для виготовлення вітрил і обшивки корабельних вантажів. Однак моряки та докери невдовзі зрозуміли, що з нього можна створювати практично неруйнівний робочий одяг.

Джинси у Європі носили ще у XVI столітті / Малюнок взято із сайту Candiani Custom

Як з'явилася назва "джинси"?

У ті часи порт Генуї був одним із найважливіших у світі, і звідти вирушало безліч суден, що перевозили фустіан, по всій Європі, особливо до Лондона. Англійське слово jeans ("джинси"), яке увійшло у мови багатьох країн світу, походить від спотворення назви Genoa (Генуя). Так утворилися jeanes, geanes, jeane, jean і зрештою це слово стало традиційним для нас jeans.

Ще одна цікавинка переплітається з Німом, Генуєю та індиго. За однією з версій serge de Nîmes виник випадково. Сталося це під час невдалої спроби відтворити зносостійку бавовняну тканину, відому як jeane. У підсумку ткачі з Німа зрозуміли, що розробили унікальну та міцну тканину, не схожу ні на що інше. Вони використовували індиго для фарбування основних ниток у синій колір, але залишали ниткам утоку їхній природний білий колір. Цей процес надавав тканині унікального синього кольору з одного боку та білого з іншого.

Унікальний колір деніму – синій з одного боку та білий з іншого / Фото Unsplash

Звідки в історії із джинсами взялися США?

Все почалося у 1733 році, коли відбулася революція у текстильній промисловості. Тоді англійський механік Джон Кей надихнувся малюнком механічного ткацького верстата Леонардо да Вінчі, що датується 1495 роком. І зрештою запропонував свій механічний (літаковий) човник для ручного ткацького верстата. Його винахід значно прискорив виробничий процес і дозволив створювати тканини великих розмірів.

Інше вагоме відкриття сталося майже за 100 років після цього – з 1865 по 1883 роки, коли німецький хімік Адольф фон Байєр працював над синтезом природного індиго. Результат його роботи проклав шлях до першого промислового масового виробництва синтетичного індиго у 1897 році. Новинка була значно дешевшою у виробництві, а також надійнішою завдяки стійкішому кольору, що забезпечувало довговічність і стійкість.

Зрештою історія доходить до США. Тут наприкінці XIX століття до Сан-Франциско під час каліфорнійської "золотої лихоманки" переїхав німецький іммігрант Леві Штраус, щоб відкрити західне відділення сімейного бізнесу з продажу галантерейних товарів.

Одним із його клієнтів був кравець, на ім'я Джейкоб Девіс. Він купував джинсову тканину Levi's для свого бізнесу з виробництва міцних виробів, таких як намети, кінські попони та чохли для возів.

Одного разу золотодобувна компанія замовила в нього штани, які мали б бути міцними та мали витримувати важку роботу. Кравець покращив міцність і довговічність джинсового робочого одягу, використовуючи металеві заклепки та подвійні шви, що і сьогодні є характерною рисою класичних джинсів.

Штани Девіса користувалися неабияким успіхом. А оскільки тканина Levi's була для них невіддільною частиною, то він запропонував партнерство Штраусу, щоб розпочати спільне виробництво. 20 травня 1873 обидва отримали патент США. Спільне виробництво джинсових комбінезонів розпочалося у 1870-х роках, а перші джинси компанія випустила у 1890-х роках. Їхні конкуренти на ринку джинсової тканини почали з'являтися лише після XIX століття – зокрема, компанії Wrangler (1905 рік) і Lee (1911 рік).

Реклама Levi's кінця 1800-х років / Взято із сайту Hawthorn International

Які джинси захоплювали світ?

На початку XX століття денім став найкращим матеріалом для робочого одягу ковбоїв, шахтарів і фермерів на Дикому Заході США. Тканина була не тільки дешевою, але й міцнішою та більш зносостійкою, ніж популярна альтернатива джинси (які традиційно виготовляли з бавовни, льону та вовни). Після того, як компанія Levi's & Strauss запатентувала металеві заклепки, що підвищують зносостійкість, вона почала виробляти культові сині джинсові штани, які стали звичайним явищем серед робітників.

До Другої світової війни денім використовували майже винятково для виготовлення чоловічого робочого одягу. Однак з 50-х років XX століття він перетворився на матеріал для одягу для відпочинку, який активно носили не тільки чоловіки, а і жінки. Такі тренди задали здебільшого моделі та зірки тієї епохи, серед яких Марлон Брандо, Джеймс Дін, Мерілін Монро, Елвіс Преслі та Боб Ділан. Зокрема, Джеймс Дін і Марлон Брандо назавжди змінили уявлення про скромні джинси завдяки своїм стилізованим ролям у культових фільмах, таких як "Дикун" і "Бунтар без причини". Звісно, всі хотіли наслідувати цих кумирів.

У культурному плані джинси стали символом молодіжного бунту у 1950-х і 1960-х роках, коли студенти почали носити їх на знак протесту проти війни у В'єтнамі. Водночас джинси стали популярними серед мотоциклістів і малолітніх правопорушників, багато в чому під впливом екранних кумирів. Прямі джинси почали асоціюватися із цими бунтарями. Через це у багатьох американських школах їх забороняли носити.

У США джинси пройшли еволюцію: від робочого одягу ковбоїв до одягу для відпочинку та на кожен день / Фото Unsplash

Здавалося, ніщо не могло уповільнити популярність джинсів. Одна з газет того часу писала: "90% американської молоді носять джинси скрізь, окрім ліжка чи церкви".

Інші країни також швидко підхопили можу на джинси. Привезли її до Європи та Японії американські військовослужбовці, які там служили. Часто вони одягали їх у вільний від служби час, щоб показати, що вони – американці.

Так джинси стали культурним символом. Ці штани демонстрували світові щасливіший спосіб життя – те, що було потрібно людям, особливо після всього, що вони пережили під час Другої світової війни.