"Ликвидация Молдовы" или план вступления в ЕС? Зачем Санду заговорила о присоединении к Румынии

У понеділок у Молдові стався невеликий політичний землетрус.

Його викликало інтерв'ю Маї Санду популярному британському ютюб-подкасту "The Rest Is Politics".

У розмові з журналістами президентка Республіки Молдова несподівано відверто висловилася за приєднання своєї держави до Румунії, заявила, що у разі проведення референдуму сама проголосувала би "за", та пояснила свою позицію.

Частину політиків країни це збурило на гнівну відповідь президентці.

Частина інших стали на її захист.

А для пересічних виборців ця історія просто підтвердила те, що вони думали про Санду раніше.

Причому і прихильники, і опоненти очільниці держави радше затвердили, ніж змінили свої переконання щодо неї.

На перший погляд, якщо не брати до уваги її контекст, ця заява Санду може видатися дивною та некоректною.

Вона є президенткою незалежної держави.

Інші держави та нації докладають великих зусиль для того, щоби здобути та зберегти свою незалежність, натомість Санду публічно заявляє про своє бажання позбутися незалежності Молдови.

Утім, якщо врахувати історію Молдови – підстав для подиву стає менше.

Насправді у Молдові ідея об'єднання з Румунією є цілком законним політичним рухом.

На кожних виборах є партії, які публічно декларують підтримку "унірі" – тобто створення єдиної держави.

З цією ідеєю не всі погоджуються, але ніхто не заперечує її легальності – попри те, що на практиці вона означала би завершення періоду молдовської державності.

Та повернімося до заяви Санду про об'єднання з Румунією.

Що вона означає?.

Чи можна говорити, що Молдова за чинної президентки взяла курс на таке об'єднання?.

Чи реально досягти цього на практиці та що має статися, щоби це змінилося?.

Чи підтримують суспільства Молдови та Румунії таку можливість?.

Відповідаємо на ці питання у статті.

Санду проти незалежності Молдови? Ні, це занадто спрощено.

У заяві Маї Санду в інтерв'ю не було жодної двозначності або нечіткості.

Вона заявила, що підтримує приєднання Республіки Молдова до Румунії і у разі можливості – віддасть за це свій голос.

"Якщо у нас буде референдум, я проголосую за об'єднання з Румунією", – заявила президентка, коротко пояснивши британським співрозмовникам контекст своєї позиції (до якого ми згодом повернемося).

Вже у кінці інтерв'ю, обговорюючи розмову після того, як та завершилася і Санду пішла з кімнати, автори подкасту не приховували здивування від того, що вони почули від Санду.

"Нам (перед інтерв'ю) усі, от буквально усі тут говорили, що вона не говоритиме про об'єднання з Румунією.

А вона сказала про це абсолютно прямо", – зауважив Аластейр Кемпбел, журналіст та колишній речник прем'єра Британії.

"І це так дивно, – погодився інший ведучий, журналіст та ексурядовець Рорі Стюарт.

– Адже якщо ви лідер держави, то навіть з егоїстичних міркувань ви не погодитеся підтримати на референдумі приєднання вашої держави до сусідньої!".

І дійсно, суто формально йдеться про сценарій, за якого Молдова втрачає незалежність.

То чому ж Санду його підтримує?.

І чому взагалі є законними політичні рухи, спрямовані на ліквідацію державності?.

Як вже йшлося, ключове пояснення криється в історії Молдови.

А вона настільки відмінна від нашої, що оцінка процесів у Молдові за українськими мірками є наперед хибною.

Тоді "Євро.

Правда" детально пояснювала, що причина цих змін проста: насправді "молдовської мови" не існує.

Це – термін штучно запроваджений у Радянському союзу, за часів Сталіна, щоби розділити румунську рацію на дві частини та створити штучну ідентичність для тієї частини Румунії, яку окупував СРСР.

Причому йдеться про доволі "свіжу" окупацію.

Адже територію Бессарабії Москва захопила у 1939 році за пактом Молотова-Ріббентропа.

А після завершення Другої світової війни – створила на цих землях Радянську соціалістичну республіку Молдова.

Це – дуже спрощений переказ процесів, які передували створенню Республіки Молдова в її нинішніх обрисах.

Та цього опису достатньо, щоби пояснити, чому для багатьох у Молдові можливість об'єднання з Румунією сприймається зовсім інакше.

Для прихильників "унірі" це – не ліквідація незалежності, а повернення до власної держави і відтворення історично справедливості.

І таких людей у Молдові чимало.

А особливо багато їх було у часи розпаду СРСР.

Саме про це Мая Санду розповіла британським журналістам.

"Наприкінці 80-х років, коли (радянський) режим вже був не такий сильний, у Молдові виник національний рух, який привів нас до незалежності.

І, звичайно, точилися дискусії про возз'єднання з Румунією", – пояснила вона.

Мая Санду здавна за "унірю".

Просто не завжди – публічно.

Ця заява президентки очікувано викликала гнівні заяви молдовської опозиції.

Соцпартія Молдови виступила з офіційною вимогою про відставку Санду з посади президентки, пояснивши, що її перебування на посаді – це "загроза для існування Молдови".

Доволі очікувано соціалісти наголошують у заяві, що йдеться не про об'єднання румунської держави, а про "ліквідацію Республіки Молдова".

А лідер соціалістів, колишній проросійський президент Ігор Додон, заявив, що не має сумнів у тому, що Санду говорила правду і що вона дійсно хоче приєднання до Румунії – за його версією, для того, щоби потім очолити Румунію.

Ці обурення проросійських сил не матимуть реального впливу.

Їм бракує повноважень, щоб ініціювати імпічмент чи якусь подібну процедуру.

А до того ж заява Санду не була дійсно сенсаційною.

Для виборців у Молдові не є секретом те, що вона не є опоненткою "унірі".

У далекому 2016 році, коли Мая Санду вперше (того разу безуспішно) балотувалася на посаду президента, вона одного разу під час теледебатів публічно заявила практично те саме, що і зараз – що готова підтримати "унірю" на референдумі.

Тоді проросійські сили з Додоном на чолі також влаштували істерику з цього приводу та використали цю заяву для нападок на адресу Санду.

Дев’ять років тому Санду винесла з цього урок і перейшла у "режим мовчанки" з цього питання, але продовжувала лишатися прибічником розвитку румунської ідентичності (зокрема, щодо ліквідації штучного терміну "молдовська мова").

Електорат це також чудово розумів – тому виборці, що виступають за об'єднання з Румунією, на президентських виборах традиційно складають ядро підтримки Санду.

Бо важливо те, що робить Санду, яку політику просуває, а не те, як часто вона говорить про підтримку "унірі" у своїх інтерв'ю.

Поза тим, певна зміна все ж таки відбулася.

Мая Санду, яка багато років поспіль уникала заяв з цього приводу, вирішила перервати мовчанку і заявила про це публічно.

Саме це стало причини для критики з боку поміркованих молдован – наприклад, дипломат та історик Алексей Тулбуре підкреслив: "Одна справа – заяви до того, як ти став главою держави, а зовсім інша – заяви чинної президентки".

Чому ж Санду зважилася на це?.

Є дві найбільш реальні версії.

По-перше, тепер над нею не висить "дамоклів меч" нових виборів.

Вона перебуває на посаді вдруге і за конституцією більше не може бути обраною президенткою Молдови.

А її партія щойно виграла парламентські вибори.

Тож попереду – кілька років міжвиборчого періоду, коли у лідера держави є найкраща можливість попрацювати над своїм legacy, місцем у підручниках історії.

Існує імовірність, що ця історична роль у її баченні має включати можливість "унірі" (про це – далі у статті).

А по-друге, політична картина Молдови (та й у Румунії також) за останні рік-півтора різко змінилася.

І хоча на посаду президента Санду вже не обиратиметься – вона напевно планує лишитися у політиці.

А її партія – і поготів.

У Молдові ще від початку 1990-х є чимало політиків, які публічно підтримують "унірю", однак досі жоден з них, крім Санду, не міг претендувати на входження у "вищу лігу" молдовської політики.

Хтось має шлейф неприємних історій, у когось відсутня харизма, хтось не зміг організувати дієву партію.

Як наслідок, для виборців-уніоністів чинна президентка та її партія PAS тривалий час були майже безальтернативним вибором.

Але тепер ці часи у минулому.

На тлі зростання у Румунії популістичних ультраправих партій (часто з російським шлейфом або фінансуванням) подібні процеси перейшли й до Молдови.

Сенсацією минулих парламентських виборів, зокрема, стала уніоністська партія "Демократія вдома", очільник якої Васіле Костюк у минулому був відомий через свої контакти з ФСБ.

Але тепер Костюк, який виявився непоганим оратором, популістом та тіктокером, забирає традиційний електорат Санду, і на цих виборах взяв 5,6% голосів.

У новій реальності для Санду недостатньо лише того, що виборці за минулим досвідом знають про її ставлення до Румунії.

З новими ультраправими треба конкурувати, а це не зробиш мовчки.

То що, Молдова готується об'єднатися з Румунією?.

Коли Мая Санду розповідала британським журналістам про зростання національної самосвідомості на зламі 80-х та 90-х років минулого сторіччя, то визнала: її припущення, що тоді ідея об'єднання Молдови з Румунією мала високий рівень підтримки, не має реального ґрунту.

Бо достовірних замірів суспільної думки тоді не було.

Референдуму з цього питання не проводили.

Від редакції маємо додати: є вагомі підстави сумніватися, що у пострадянській, а тим більше радянської Молдови таке об'єднання знайшло би підтримку більшості.

Культурний, ціннісний, етнічний та мовний розрив між колишньою Молдавською РСР, що пережила період жорсткої русифікації та заміщення населення, та майже моноетнічними територіями Румунії на іншому березі річки Прут – сягнув такого рівня, що об'єднання було б дуже непростим викликом.

До цього треба додати радянську пропаганду, яка у Молдові працювала на формування навколо румунів ворожого образу (згодом, під час придністровської війни, російська армія майстерно це використала, сформувавши для себе імідж "захисника" попри те, що вона була окупантом).

І насамкінець: у ті часи депресивна Румунія, яка тільки-но скинула диктатуру Чаушеску, була не надто привабливим вибором для тих мешканців Кишинева, Бельців, а тим більше Тирасполя, які не мали історичного зв'язку з Румунією або не вважали його достатнім аргументом.

Зараз ситуація докорінно змінилася.

Румунія є державою-членом ЄС.

Рівень життя там суттєво вищий за молдовський.

Мовна та етнічна картина у Молдові – зовсім інша, ніж у 1991 році.

Часи русифікації лишилися у минулому.

І хоча у підконтрольній уряду частині Молдові досі можна знайти тих, хто не розуміє румунської, це є радше винятком або регіональним феноменом – як-от у Гагаузії.

На початку незалежності країни картина була радше зворотною.

Але це не привід будувати ілюзії.

Переважної підтримки об'єднання з Румунією серед молдован немає і досі.

І Мая Санду в інтерв'ю британцям це визнала.

І сказавши, що сама вона підтримала би "унірю" – відразу зауважила, що у масштабах всієї країни цієї перспективи немає.

"Але як президент Молдови я розумію, зважаючи на соцопитування, що сьогодні більшість людей не підтримують об'єднання Молдови з Румунією", – наголосила вона.

І дійсно, хоча підтримка "унірі" у суспільстві Молдови зараз є історично високою, але навіть за оптимістичними прогнозами вона ледь сягає 40%.

Це багато і можна було би міркувати над тим, чи можливо переконати людей і дотягнути до 50%.

Але на заваді стає також додаткова проблема з тим, що ця підтримка дуже нерівномірна.

Вона висока у центрі та на заході країни, але низька на півдні та півночі.

Плюс є фактор Гагаузької автономії, де є сильні (так, сформовані російською пропагандою) антирумунські настрої, а законодавство передбачає право гагаузів на самовизначення у разі втрати Молдовою незалежності (на початку 90-х це додали саме з огляду на можливість "унірі").

І є фактор Придністров'я, яке може погодитися на реінтеграцію до Молдови, але не факт, що погодиться на реінтеграцію до Румунії.

І до слова, немає певності також на згоду Румунії на цей крок – там громадська думка коливається між "так" і "ні".

Все це робить непевною ідею референдуму про "унірю".

Та ще й такого, який не призведе до глибоких проблем у й без того розколотому суспільстві Молдови.

"Запасний варіант" євроінтеграції Молдови.

Якщо у владі Молдови є усвідомлення описаних проблем, то навіщо говорити про "унірю", якої не станеться?.

Відповідь проста, і Мая Санду у тому ж інтерв'ю підвела до неї впритул.

Пояснюючи глядачам, що зараз вона не бачить шансів на успішний референдум – президентка також додала, що є варіант інтеграції, який має підтримку.

І саме на нього вона орієнтується.

Та перш за все, Санду взялася переконати, що її метою не є "уніря за будь-яку ціну".

Мета – зберегти стабільність Молдови.

А об'єднання з Румунією – один зі шляхів, як цього досягти.

У тому числі – за умов постійної російської загрози.

"Подивіться, що сьогодні відбувається навколо Молдови.

Подивіться, що відбувається у світі.

Такій маленькій країні, як Молдова, стає дедалі складніше вижити як демократичній суверенній державі і протистояти тиску", – пояснила вона.

Але окрім приєднання до Румунії, Молдова має також можливість приєднатися до Євросоюзу.

"Більшість людей підтримують інтеграцію в ЄС, і саме цього ми прагнемо, тому що це більш реалістична мета, і це теж допоможе нам вижити як демократії", – пояснила вона.

Ця дихотомія – "або ми йдемо до ЄС, або до Румунії" – додає ще один імовірний вимір логіки, яка може стояти за несподівано відвертим інтерв'ю Санду.

Зараз Кишинів публічно ставить за мету завершити переговори з ЄС до 2028 року і вступити в ЄС на пізніше 2030-го.

Цю позицію підтримує і Брюссель – але на її шляху є низка перепон.

Однією з них, з позиції Кишинева, є невизначеність з Україною.

У Молдові хотіли би, щоб війна завершилася якнайшвидше; щоби заодно Росію вигнали з Придністров'я; щоб Київ і Кишинів разом підписали свої договори про вступ до ЄС і завершили вступний процес.

Але жодних гарантій, що це відбудеться саме так – у Кишиневі не мають.

Можливий також негативний розвиток.

Коли Росія продовжуватиме свою агресію рік за роком.

Коли вето Угорщини і далі блокуватиме також молдовський шлях.

На цей випадок у Молдови є план Б, попереджає Санду – євроінтеграція за "німецьким сценарієм".

До ЄС і до НАТО одночасно, через приєднання до Румунії.

Цей план непростий.

Він непевний.

Він несе ризики, включно з дестабілізацією.

Але якщо ЄС не буде готовий до "простого" інтеграційного шляху – цей може стати безальтернативним.

І він цілком лягає у логіку побудови Маєю Санду свого політично спадку, що стане сторінкою історії Молдови.

Або Румунії.