Усі скандали з Тимошенко: шлях від «газової принцеси» до підозри у хабарях

Лідерка «Батьківщини» Юлія Тимошенко — одна з найдосвідченіших і водночас найсуперечливіших постатей української політики. Її закидають участь у непрозорих енергетичних схемах, популізм, конфліктність, політичний егоцентризм, а тепер антикорупційні органи ще й підозрюють її у роздаванні хабарів народним депутатам. Тимошенко створила собі образ «єдиного рятівника», який з роками почав викликати втому у виборців.

Усе про політичні скандали та гучні справи за участю Тимошенко читайте на ТСН.ua.

«Єдині енергетичні системи України» — фундамент усіх скандалів

У середині 1990-х енергетична компанія «Єдині енергетичні системи України» була газовим монополістом, який імпортував російський газ, розподіляв його за регіонами, працював через бартер і взаємозаліки. Тимошенко фактично керувала корпорацією, мала прямі контакти з російським Міноборони та була одним із ключових гравців газового ринку.

ЄЕСУ в той період накопичувала борги, користувалася пільгами, працювала через офшори та мала незрозумілу фінансову звітність.

Оскільки газ для України постачався через Міноборони Росії, це дозволило Москві 2012 року реанімувати справу та створило юридичний гачок для тиску на Україну.

Ця історія закріпила за Тимошенко імідж олігарха 90-х та зробило токсичною для частини суспільства назавжди.

Арешт 2001 року — політична жертва, але з бекграундом

Проти Тимошенко та її чоловіка Олександра було відкрито низку кримінальних справ, пов’язаних з діяльністю корпорації ЄЕСУ у середині 90-х. 2001 року політикиню заарештували. Її звинуватили у контрабанді російського газу, фальсифікації документів та ухиленні від сплати податків у особливо великих розмірах. Тимошенко помістили до Лук’янівського СІЗО в Києві. Там вона провела 42 дні.

Арешт спровокував хвилю протестів. Саме в цей період активно розгорнулася акція «Україна без Кучми». У березні Печерський райсуд Києва скасував санкцію на арешт, визнавши висунуті звинувачення необґрунтованими.

Справи щодо ЄЕСУ закривалися та відкривалися знову протягом багатьох років. 2005 року, після Помаранчевої революції, Генпрокуратура України офіційно закрила всі кримінальні справи проти Тимошенко за відсутністю складу злочину.

Так, арешт Тимошенко був політично мотивований, але справи не були вигадані з нуля, а базувалися на реальних схемах ЄЕСУ. Політикиня була одночасно і жертвою режиму, і учасницею старої системи. Цей дуалізм переслідує її досі.

Помаранчева революція і війна з Ющенком

Конфлікт між Віктором Ющенком та Тимошенко — це одна з найдраматичніших сторінок української політики, яка визначила долю країни на десятиліття. Їхній тандем, що народився під час Помаранчевої революції 2004 року, розпався майже одразу після перемоги через боротьбу за повноваження та різні бачення розвитку держави.

Ось головні етапи та причини цього протистояння:

Конституційна реформа 2004 року

Це була першопричина конфлікту. Щоб Помаранчева революція завершилася мирно, було ухвалено зміни до Конституції, які перетворювали Україну на парламентсько-президентську республіку. Ющенко став президентом із суттєво обмеженими повноваженнями. Тимошенко, ставши прем’єр-міністеркою, отримала реальні важелі управління економікою. Це створило ситуацію «двох центрів влади», де президент і прем’єр постійно змагалися за вплив на міністрів та державні ресурси.

Перша відставка (вересень 2005 року)

Вже за сім місяців після призначення Тимошенко, уряд було відправлено у відставку. Привід: Публічні звинувачення в корупції у найближчому оточенні Ющенка (Петра Порошенка, Олександра Третьякова та інших). Тимошенко хотіла провести реприватизацію (повернути державі великі підприємства, як-от «Криворіжсталь»), тоді як Ющенко прагнув стабільності та діалогу з великим бізнесом.

Газові війни

Після повернення Тимошенко на посаду прем’єрки 2007 року, конфлікт спалахнув з новою силою. Ющенко підтримував посередника «РосУкрЕнерго», а Тимошенко прагнула прямих контрактів із «Газпромом». Підписання нею газових угод у січні 2009 року Ющенко назвав «державною зрадою».

Ющенко підозрював Тимошенко у спробах домовитися з «Партією регіонів» («широка коаліція»), щоб розділити владу у країні на двох і фактично усунути його від політики.

Особистісні розбіжності та вибори-2010

Тимошенко була енергійною, авторитарною лідеркою, яка хотіла швидких результатів (часто популістськими методами). Ющенко був повільним, схильним до месіанства та зосередженим на питаннях культури й історії.На президентських виборах 2010 року вони йшли як запеклі вороги. Ющенко публічно заявляв, що між Віктором Януковичем і Тимошенко «немає різниці». Зрештою, через розпорошення «помаранчевого» електорату, перемогу здобув Янукович.

Наслідками для України стало те, що реформи, розпочаті після 2004 року, загальмували через постійне вето президента на рішення уряду і навпаки. Саме політична війна між Ющенком і Тимошенко дозволила «Партії регіонів» повернутися до влади.

Газові контракти з Росією та ще один арешт

Найгучніший і системоутворювальним скандал. 2009 року Тимошенко як прем’єр-міністерка підписала газові угоди з тодішнім російським прем’єром Володимиром Путіним. Контракти передбачали формулу ціни, яку критики називали кабальною для України.

Саме за ці угоди Тимошенко засудили 2011 року за перевищення повноважень (7 років ув’язнення). 2014 року вирок був визнаний політично вмотивованим, а сама політикиня — звільнена.

Скандал досі залишається предметом політичних і економічних дискусій. Тимошенко відбувала покарання в Качанівській колонії. Європейський суд з прав людини визнав її арешт незаконним, але не визнав невинуватість за суттю справи. Це дало підстави говорити як про політичні репресії, так і про реальні проблеми з управлінськими рішеннями.

Популізм і нереалістичні обіцянки

Тимошенко регулярно критикують за:

• обіцянки різкого зниження тарифів без чітких джерел покриття;

• заяви про «швидкий мир» чи «моментальні економічні рішення»;

• використання соціальної риторики без реалістичних механізмів.

Навіть союзники часто визнавали її надмірний популізм.

Риторика Тимошенко під час війни: межа між популізмом і ризиком

Тимошенко не можна звинуватити у співпраці з РФ, але її публічна риторика після 2014 року неодноразово створювала інформаційні ризики для України.

Одним із найгучніших скандалів став оприлюднений пізніше протокол засідання РНБО від 28 лютого 2014 року. Згідно з ним, Тимошенко (яка була присутня як гість) виступила категорично проти активної військової відсічі в Криму.

«Жоден танк не повинен виїхати з боксу, жоден солдат не повинен підняти зброю, бо це означатиме програш… Ніякого воєнного стану! Ми маємо стати найбільш мирною нацією на планеті, поводитися як підсніжники», — заявляла тоді політикиня.

Під час передвиборчої кампанії 2019 року Тимошенко активно критикувала тодішнього президента Петра Порошенка, звинувачуючи його у збагаченні на війні.

«Для влади сьогоднішня війна — це великий і прибутковий бізнес. Вони заробляють на крові наших воїнів. Тому їм не потрібен мир, їм потрібен нескінченний процес», — заявляла депутатка.

Тимошенко була однією з перших, хто назвав «Мінські угоди» пасткою, тоді як політичні опоненти нагадували про її власні газові угоди з Путіним 2009 року.

«Мінські домовленості — це акт капітуляції України. Нас змушують легалізувати терористів і дати їм право керувати нашою землею», — казала політикиня.

Останнім часом у Мережі та іноземних медіа (зокрема в інтерв’ю The Times) з’являлися повідомлення про те, що Тимошенко критикує залежність України від західних партнерів. Деякі її висловлювання трактувалися як звинувачення в hijacking (захопленні) суверенітету.

«Ми обговорювали військову допомогу, але Україна не має перетворитися на колонію. Ми повинні відновити національну незалежність в ухваленні рішень», — казала нардепка.

Ці тези часто підхоплює російська пропаганда, хоча сама Тимошенко наголошує на патріотичній позиції.

Після повномасштабного вторгнення (2022 — 2026 року) риторика політикині стала більш консолідованою щодо ворога, проте збереглася критика внутрішніх рішень.

Тимошенко нерідко робила акцент на «соціальній несправедливості» під час війни. Вона системно зосереджувалася на тарифах; критикувала уряд за «економічний геноцид»; подавала війну як тло, а не ключову причину проблем.

У період війни, мобілізації, виживання держави риторика депутатки емоційно підживлює втому суспільства та зміщує фокус із безпеки на побутовий біль.

Тимошенко ніколи прямо не закликала до капітуляції, але часто говорила про «негайне припинення війни»; рідко деталізувала, якою саме ціною; уникала жорстких формулювань щодо РФ. Саме тому її заяви активно цитували проросійські медіа, виривали з контексту та використовували для деморалізації.

«Батальйон Дубай» (січень 2023)

Під час важкої фази війни Росії проти України та блекаутів Тимошенко потрапила в об’єктив розслідувачів «Української правди» в ОАЕ. Її помітили на приватному пляжі п’ятизіркового готелю Kempinski на острові Палм-Джумейра в Дубаї. Політикиня намагалася поводитися максимально обережно, але після публікації відео виник значний суспільний резонанс через недоречність такого відпочинку під час повномасштабного вторгнення.

Тимошенко проти медичного канабісу: заяви про «наркоплантації» та «Колумбію»

Тимошенко була та залишається однією з найпалкіших противниць легалізації медичного канабісу в Україні. Її риторика базується на тезах про «наркоплантації», «наркомафію» та перетворення України на «Колумбію в центрі Європи».

Після ухвалення закону у першому читанні (липень 2023 року) та в цілому (грудень 2023 року), Тимошенко виступила з низкою емоційних відеозвернень:

«Уряд хоче перетворити Україну на наркоплантацію в центрі Європи. На базі такого закону неможливо буде утримати використання марихуани виключно в медичних цілях. Це означає, що на кожному полі можна буде скрутити косяк».

«Ми перетворюємося на Колумбію. Хто проплатив цей закон? Я хочу знати імена тих, хто хоче засіяти наші чорноземи наркотичною травою замість хліба».

Політикиня неодноразово стверджувала, що спеціальний закон не потрібен, оскільки уряд нібито міг би просто закупити препарати на основі канабісу за чинними постановами.

Одразу після того, як Рада ухвалила закон у грудні 2023 року, фракція «Батьківщина» зареєструвала «блокувальну» постанову, щоб не дати спікеру Руслану Стефанчуку підписати закон і передати його президенту. Підписання закону було заблоковано майже на місяць, поки парламент не провалив постанову «Батьківщини» у січні 2024-го.

Варто наголосити, що закон чітко розмежовує медичний та рекреаційний канабіс. Рекреаційне вживання (куріння «косяків») залишається кримінальним злочином. Ліки на основі канабісу відпускаються виключно за електронним рецептом, як і морфін або інші сильні знеболювальні. Це унеможливлює «вільний продаж» в аптеках. Україна приєдналася до переліку з понад 50 цивілізованих країн (Німеччина, Канада, Польща, Ізраїль), де медичний канабіс успішно допомагає пацієнтам. Це критично важливо для країни саме зараз: за оцінками МОЗ, понад 6 млн українців потребують такого лікування для подолання ПТСР, хронічного болю після поранень та наслідків онкології.

«Продаж землі — це голодомор»

Тимошенко активно виступала проти ринку землі, заявляючи, що «транснаціональні корпорації скуплять весь чорнозем і вивезуть його», а українці залишаться без хліба.

Ринок землі в Україні працює від 2021 року. Іноземцям досі заборонено купувати землю, а право власності мають лише громадяни України та українські юрособи (з лімітами). Жодної «масового вивозення землі» не відбулося, натомість фермери отримали можливість використовувати землю як заставу для кредитів.

Міф про «повну втрату суверенітету»

Тимошенко стверджувала, що Наглядові ради державних компаній, куди входять іноземці — це «іноземне управління», яке забирає прибутки України.

Насправді наглядові ради були створені для того, щоб зупинити корупційні схеми українських політиків та олігархів у держкомпаніях. Іноземні експерти допомагають впроваджувати прозорість, а весь прибуток компаній (як-от «Укренерго» чи «Укрзалізниця») залишається в українському бюджеті.

Обшуки у «Батьківщини» та підозра Тимошенко

Тимошенко зранку 14 січня 2025 року підтвердила проведення нічних обшуків у київському офісі «Батьківщини», назвавши дії понад 30 озброєних правоохоронців «незаконним захопленням будівлі» та «грандіозним піар-ходом». Політикиня заявила, що силовики не пред’явили жодних документів, тримали співробітників «у заручниках» і врешті вилучили її робочі телефони, парламентські папери та задекларовані заощадження.

Цього ж дня НАБУ та САП повідомили про підозру Тимошенко за ч. 4 ст. 369 КК України (пропозиція хабаря у значному розмірі). За даними слідства, політикиня намагалася впровадити систему регулярних виплат депутатам з інших фракцій в обмін на лояльні голосування. Правоохоронці зафіксували розмови, де обговорювався щомісячний формат «авансових» платежів та координація дій через захищені месенджери. Під час обшуків у офісі партії було вилучено готівку, телефони та документи.

Тимошенко категорично відкинула підозри НАБУ та САП, розцінюючи ситуацію як «політичне замовлення» для зачистки конкурентів перед можливими виборами.

Михайло Федоров / © Офіс президента України Війна в Україні / © ТСН Як почистити унітаз Місяць / © unsplash.com