Ай-яй-яй, нам ріжуть кабель. Чому їх не саджають?

Примітка редакції. Чому фінський суд відпустив росіян, які різали підводні кабелі? Що, страшно? Не тільки це: проблема в законах ХІХ століття.

У 1893 році, через кілька десятиліть після прокладання першого трансатлантичного кабелю, Редьярд Кіплінг опублікував вірш про дива «глибоководних кабелів». Коли зв’язок став майже миттєвим, Кіплінг написав: «Будемо єдиним цілим!».

Минуло понад століття. Телеграфні лінії поступилися кабелям, але об’єднувальна роль цього явища майже згасла. Морське дно стало ареною конкуренції, диверсій та спостереження між великими державами.

Чому це так важливо?

Волоконно-оптичні кабелі передачі даних переносять 99% цифрового трафіку, у тому числі фінансові потоки й урядові, дипломатичні та військові комунікації. Але зі зростанням ризиків та падінням довіри глобальні кабельні мережі розколюються на блоки під керівництвом США, Китаю та інших країн. Маршрути дедалі частіше відображають геополітичну узгодженість, а не комерційну логіку.

Вразливість критично важливої підводної інфраструктури особливо помітна у Європі. Вибухи на трубопроводі «Північний потік» у Балтійському морі у вересні 2022 року привернули увагу світової спільноти до цих ризиків. Подальші інциденти на Балтійському морі, включаючи інциденти з китайським судном, продемонстрували: суб’єкти з одного регіону можуть загрожувати інфраструктурі в абсолютно іншому.

Збільшення активності суден і підводних човнів уздовж атлантичних і балтійських маршрутів також посилило занепокоєння щодо підводного спостереження. Держави, що ворогують між собою, зацікавлені у вивченні та контролі критично важливих кабелів.

Азія стикається з подібними ризиками, навіть якщо вони привертають менше уваги. Тайвань щорічно повідомляє про сім-вісім обірваних кабелів, більшість із яких пов’язані з Китаєм. Це частина діяльності КНР проти острова. У березні Пекін представив глибоководний кабельний різак, сумісний із безпілотними підводними апаратами. Він здатний розрізати кабелі на глибині 13 000 футів (3 962 метри). Це вдвічі глибше за робочу глибину підводних комунікаційних систем.

Інциденти стають частішими, а можливості для перешкоджання зростають. Попри це, державам важко приписувати обриви кабелів конкретним особам та притягувати когось до відповідальності.

Ці ризики посилюються недооціненою бюрократичною проблемою: використанням правового та регуляторного тиску для заборони, затримки або ускладнення обстеження, прокладання і ремонту кабелів. У Південнокитайському морі така тактика допомогла Китаю розширити свій контроль над морським дном. Деякі компанії мовчки направляють кабелі в обхід спірних районів замість оскарження дій Китаю.

Проблема реакції

Важливість підводних кабелів зростає. На жаль, регулювальні закони та інституції не встигають за цим. Відповідні положення Конвенції ООН із морського права 1982 року (UNCLOS) були розроблені для попередньої епохи та базуються на Конвенції про захист підводних телеграфних кабелів 1884 року. Її підписали монархи часів Кіплінга.

Гарантування безпеки підводних артерій світу вимагає комплексної глобальної архітектури, яка поєднує національні й регіональні зусилля з міжнародними. Вона має актуалізувати правовий та інституційний режим.

США мають унікальний шанс очолити ці зусилля. Хоча Штати й кинули виклик спробам Китаю домінувати у Південнокитайському морі шляхом проведення операцій зі свободи судноплавства, вони здебільшого поступилися у контролі над морським дном. Якщо це нехтування триватиме далі, Вашингтон ризикує втратити контроль не лише над комунікаціями та енергетичними лініями під водою, а й над балансом сил на поверхні.

UNCLOS гарантує певні свободи. Прибережна держава користується суверенітетом у своїх територіальних водах. Та за межами цієї зони будь-які держави мають право прокладати, обслуговувати й ремонтувати кабелі. Зокрема, у виключних економічних зонах і на континентальних шельфах.

Конвенція чітко захищає прокладання та обслуговування кабелів на континентальних шельфах. Вона передбачає, що прибережні держави «не можуть перешкоджати» цій діяльності за умови дотримання «розумних заходів» для боротьби із забрудненням. Хоча Штати не є стороною UNCLOS, вони розглядають положення конвенції щодо підводних кабелів як такі, що відображають міжнародне право.

Це авторитетна кодифікація правил, пов’язаних із кабелями. Вона стоїть поряд із дещо вужчою Конвенцією 1884 року, яка досі залишається офіційним договірним інструментом для країн, що не є сторонами. Однак упровадження UNCLOS на внутрішньому рівні не завжди відповідає вимогам конвенції.

Наприклад, Китай ратифікував UNCLOS у 1996 році. Але положення 1989 року, що регулюють прокладання підводних кабелів і трубопроводів, прямо суперечать цій конвенції: вони вимагають від іноземних компаній мати згоду на прокладання кабельних маршрутів через континентальний шельф, а також на технічне обслуговування або ремонт.

Правова база, що регулює підводні кабелі, також страждає від структурних недоліків. Країни часто мають труднощі з притягненням винних до відповідальності за навмисне пошкодження підводних кабелів, ураховуючи юрисдикційні обмеження, встановлені Конвенцією ООН із морського права, слабке правозастосування та труднощі з потребою записати інцидент на рахунок виконавців.

Ріж собі на здоров’я

Якщо інциденти відбуваються за межами територіальних вод прибережної держави, то лише країна, в якій зареєстровано підозріле судно, має юрисдикцію розслідувати та переслідувати будь-яких виконавців, підозрюваних у заподіянні пошкодження кабелів. Але багато комерційних суден зареєстровані в країнах, чиїй владі бракує політичної волі або можливості діяти.

Це стало ще більш яскраво вираженим у жовтні. Фінський суд відхилив звинувачення у саботажі проти екіпажу танкера Eagle S, пов’язаного з Росією, який підозрювали у перерізанні п’яти критично важливих балтійських кабелів. Це сталось на підставі того, що інцидент стався за межами територіальних вод Фінляндії. Держава, під чиїм прапором ішло судно — острови Кука — так і не відкрила жодного провадження.

Та навіть за наявності волі та можливості для судового переслідування, успішне судове переслідування є недосяжним. Прив’язка пошкодження до конкретного судна чи екіпажу часто є складним завданням. Притягнення держави-спонсора до реальної відповідальності виглядає ще складніше — це вимагає доказів, що діяння було скоєно за її вказівками. Або те, що саме ця держава мала контроль над судном чи екіпажем.

Досвід Тайваню свідчить, наскільки складним зазвичай є визначення винних. Незважаючи на посилений моніторинг у відповідь на часті пошкодження кабелів, острів домігся першого успішного судового переслідування лише цього літа. Китайського капітана судна під прапором Того було ув’язнено на три роки після того, як його визнали винним у навмисному пошкодженні підводних кабелів за п’ять морських миль від узбережжя Тайваню.

Експерти також розходяться в думках щодо того, чи можна таку диверсію розглядати як піратство, тероризм, чи навіть застосування сили або збройний напад. Це могло б забезпечити альтернативні підстави для судових позовів. Тим часом безпілотні платформи додатково ускладнюють процес. Незрозуміло, чи є вони «кораблями»? Відповідно, чи мають вони зобов’язання від держави, під чиїм прапором ідуть? А відсутність екіпажу ще більше ускладнює і без того складне питання.

UNCLOS також має лазівки, якими легко скористатися. Юрисдикція прибережної держави щодо захисту морського середовища у своїх виключних економічних зонах дозволяє їй вимагати оцінки впливу на навколишнє середовище. Так можна затримати прокладання кабелів на невизначений термін.

І це не все. На континентальному шельфі право держави вживати «розумних заходів» для захисту ресурсів також може блокувати та затримувати роботу з кабелем. Чи не кожен кабель на дні моря перетинає чиїсь виключні морські зони і пролягає у юрисдикції різних держав. Тож існує безліч можливостей для перешкод.

Буденний характер цієї бюрократичної перешкоди приховує її далекосяжні наслідки. Заперечення Китаю та перешкоди в отриманні дозволів затримали прокладання кабелю між Південно-Східною Азією та Японією. Це сталось більш ніж на рік до його запуску в липні. Аналогічні труднощі чекали і на схожі проєкти.

На горизонті ще більше проблем

Урядовцям у різних державах простіше взагалі уникати Південнокитайського моря, а не просити дозволу в КНР. Пов’язані зі США системи, Apricot та Echo, спочатку були розроблені для перетину Південнокитайського моря. Їх перепроєктували, щоб уникнути китайської території. Це збільшило як відстань, так і вартість проєкту, а причина все та ж — побоювання щодо затримок з отриманням дозволів та безпекові ризики, пов’язані з близькістю до Китаю.

Засоби правового захисту, згідно з UNCLOS, часто є непрактичними. Власник кабелю має покладатися на дії свого уряду. Але система врегулювання спорів між державами є повільною та обмеженою щодо винятків. А тепер — і політично напруженою. На сьогодні жодна держава не порушила справи щодо інциденту з підводними кабелями, діючи за вимогами UNCLOS.

Інституційні прогалини посилюють ці проблеми. Є Міжнародний комітет із захисту кабелів — галузева асоціація, що представляє власників та операторів підводних кабелів у світі. Вона зосереджена на технічних рекомендаціях щодо встановлення, захисту й обслуговування кабелів.

Або Міжнародний союз електрозв’язку ООН — спеціалізоване агентство із цифрових технологій, що відповідає за встановлення технічних стандартів. Там у листопаді 2024 року створили дорадчий орган із питань стійкості підводних кабелів.

Що ж не так? Жодна з установ не отримала повноважень для розслідування диверсій, встановлення відповідальних, накладення певних санкцій чи посередництва між державами або компаніями. Вирішення правових та інституційних прогалин не є юридичною делікатністю чи бюрократичною вправою. Що ж, для Штатів та їхніх партнерів це стратегічний імператив.

Далі буде.