Олія і вогонь війни: чим небезпечні розливи олії у Дніпрі та Одесі

Наприкінці 2025 року українські та світові медіа облетіла інформація про чергову екологічну катастрофу, спричинену російськими обстрілами. В акваторії Чорного моря сотні птахів загинули внаслідок розливу олії. Від нестачі кисню та спричинених катастрофою наслідків і досі страждають морські тварини.

Тоді, у грудні, через російські атаки на порт «Південний» на Одещині стався масштабний розлив соняшникової олії в акваторію Чорного моря та на прилеглу територію. З пошкоджених резервуарів вилилося багато продукції. Хоча точних цифр до сьогодні не названо, олійна пляма спричинила серйозне забруднення та призвела до тимчасового перекриття порту для ліквідації наслідків.

Економічні втрати також досить відчутні. Оскільки Україна є світовим лідером з експорту соняшникової олії, будь-які атаки на портову інфраструктуру мають серйозні наслідки для світового ринку. Обстріли порту «Південний» призвели до падіння цін на насіння соняшнику та зупинки поставок, що свідчить про значні збитки. Ба більше, джерела повідомляють про загальне світове здешевлення насіння та призупинення експорту олії після обстрілів.

Наталія Гозак, екологиня, директорка Greenpeace Україна, після першого масштабного обстрілу олійних резервуарів наголосила на тому, що Росія продовжуватиме подібні атаки, і додала, що великі експортери також несуть відповідальність за наслідки розливів. На її думку, в умовах війни бізнес мав би готувати нові логістичні стратегії.

«Я вважаю, що висновки після подій в Одесі мали бути зроблені негайно. Це очевидна стратегія Росії – атакувати значні об’єкти, в які легко влучити. Такі атаки триватимуть, особливо якщо є загроза екологічним наслідкам, тому зберігання великих обсягів олії в одному місці потребує розосередження, як і у випадку з енергетикою. Коли в одній точці сконцентроване потужне джерело ресурсу, воно водночас є і джерелом великої небезпеки. Під час війни не можна допускати такої концентрації продукції у прибережних локаціях, адже це буквально притягує ворожі удари», – переконана експертка.

На жаль, правдивість та прицільну увагу ворога до таких об’єктів продемонструвала й атака на місто Дніпро на початку 2026 року. У перший понеділок нового року, 5 січня, росіяни атакували дронами місто і вдарили по підприємству «Олейна», яке виробляє олії, – внаслідок атаки розлилося 300 тонн продукції, повідомив мер Дніпра Борис Філатов. «Комунальники прибирають, кидають пісок та суміш, але проїзд Набережною буде неможливим десь 2–3 доби».

Інформація щодо екологічних наслідків обох випадків розливу олії поки що суперечлива. З одного боку, лунають запевнення, що олія як органічна сполука з часом розкладається і не завдає фатальної шкоди. З іншого – загибель тварин та ризики тривалого впливу через осідання речовини на дно та в ґрунт уже насторожують екологів. Разом із Наталією Гозак ми розбираємося в наслідках цих катастроф та зміні підходів виробників.

Наслідки олійних плям

Як зазначає Наталія Гозак, на сьогодні екологам достеменно невідомі всі наслідки виливу значних об’ємів олії, оскільки незалежні дослідження безпосередньо на місцях подій не проводилися, а фахівці змушені спиратися на дані з відкритих джерел. Проте аналіз подібних катастроф у світі (втім, не настільки значних за обсягами розлитої речовини) дає підстави для тривожних прогнозів.

Експертка пояснює, що масштаб шкоди залежить від того, куди саме потрапила олія. За її словами, розлив у Дніпрі, ймовірно, матиме менш критичні наслідки, ніж в Одесі, якщо забруднення вдалося локалізувати на суходолі. Хоча завод розташований поруч із річкою, наразі немає підтверджених даних про потрапляння великої кількості олії безпосередньо у воду.

«Якщо забруднення лишилося на суходолі, наслідки будуть меншими. Частина олії розлилася на асфальті, звідки її легше прибрати, а частина потрапила в ґрунт. Через низькі температури вона просочується вниз повільно. Згодом це забруднення вимиватиметься опадами, що створить розтягнутий у часі, але менш інтенсивний вплив на довкілля», – зазначає Наталія Гозак.

Значно складніша ситуація в Одесі, де олія потрапила у відкрите море. Екологиня наголошує, що в холодній воді ця речовина поводиться інакше: вона не лише вбиває птахів, обволікаючи їхнє пір'я, а й зазнає хімічних змін.

«У морі через низьку температуру відбуваються процеси полімеризації. Олія стає густішою, важчою і опускається на дно, де може залишатися дуже довго. У такому стані вона певною мірою нагадує нафту. Ми бачили трагічні наслідки в Одесі – загибель сотень птахів. Це інтенсивний і дуже важкий удар по екосистемі», – підсумовує директорка Greenpeace Україна.

Олія та нафта: чи коректне порівняння?

У медіа часто з’являються заспокійливі повідомлення про те, що наслідки розливу рослинної олії значно менші, ніж від нафтопродуктів. Мовляв, це органічний продукт, який з часом просто «зникне». Наталія Гозак пояснює: хоча олія справді не є токсичною, її механічний вплив на природу може бути не менш руйнівним.

«Нафтове забруднення апріорі вважається небезпечнішим, оскільки нафта та нафтопродукти токсичні самі по собі. Вони випаровуються, отруюючи повітря, та запускають складні хімічні процеси. Рослинна олія не має такої токсичності та не випаровується. Проте процеси їхнього впливу на живу природу в чомусь ідентичні», – зазначає екологиня.

Найбільша схожість полягає в утворенні плівки. Для птахів немає різниці, у що потрапити – у нафту чи в олію. Обидві речовини однаково «зацементовують» пір’я, через що воно втрачає здатність тримати тепло та забезпечувати водонепроникність. Птахи просто гинуть від гіпотермії (переохолодження) або втрачають здатність триматися на воді.

«Мертві зони» на морському дні

Окрему небезпеку становить поведінка олії в холодній воді. За нормальних температур процеси біодеградації відбуваються досить швидко: мікроорганізми перетравлюють органіку, і вона поступово зникає. Але низька температура змінює правила гри.

Експертка пояснює: «Через холод відбувається полімеризація – олія перетворюється на густі жирові згустки, які змішуються з дрібними частинками та опускаються на дно. Там вони починають повільно розкладатися, поглинаючи з води кисень. У місцях, де течія накопичує такі згустки, утворюються справжні «мертві зони».

Відсутність кисню стає фатальною для донних організмів, креветок та риби, більшість з яких нині під загрозою смерті. Окрім прямої загибелі флори та фауни, існують і непрямі довгострокові ризики. Наталія Гозак наводить приклад США, де після подібних розливів риба масово залишала традиційні місця нересту, оскільки дно ставало непридатним для розмноження.

Масштаби катастрофи

Попри серйозність ситуації, Наталія Гозак закликає об’єктивно оцінювати масштаби. Випадки в Одесі та Дніпрі є локальними трагедіями, які поки що некоректно порівняти з глобальними екологічними катастрофами.

«Це не унікальна ситуація для світу, хоча розливи олії стаються значно рідше за нафтові. Якщо порівнювати, то наслідки розливу нафтопродуктів у Керченській протоці наприкінці 2024 року (15 грудня 2024 року внаслідок аварії двох російських танкерів-смертників «Волгонефть» став однією з найбільших екологічних катастроф у регіоні, коли десятки тисяч тонн мазуту забруднили узбережжя окупованого Криму та Росії, загрожуючи екосистемі Чорного й Азовського морів, – ред.) охопили узбережжя від Криму до Одещини, і цей витік був значно масштабнішим. Ті події за рівнем шкоди можна порівняти хіба що з аварією на Каховській ГЕС. Нинішні ж випадки мають регіональний характер, але їхні довгострокові наслідки нам ще доведеться вивчати, спираючись на досвід інших країн», – пояснює директорка Greenpeace Україна.

Стратегія «жирних цілей»: чому олія може стати «улюбленим» об'єктом ворога

Після атак на порт «Південний» та завод у Дніпрі постає закономірне питання: чи були готові власники підприємств та державні служби до таких сценаріїв? Адже розлив олії – ситуація нетипова, хоча міжнародні стандарти безпеки чітко прописують заходи для мінімізації наслідків. Наталія Гозак переконана: після подій в Одесі бізнес мав діяти на випередження. Головний урок, який ми засвоїли, – Росія діє поза межами здорового глузду, і її стратегія спрямована на об’єкти, де зосереджено найбільше ресурсу.

На думку співрозмовниці, Україна має готуватися до того, що атаки на сільськогосподарську інфраструктуру – зернові термінали, олійні резервуари – триватимуть і надалі. Експертка додає, що технічні рішення існують: це і розосередження продукції, і готовність систем швидкого реагування, таких як бонові загородження, що здатні утримати пляму від розповсюдження акваторією. На сьогодні готовність до нових екологічних викликів має стати одним із пріоритетів державної політики.

Ціна катастрофи: як це порахувати те, що не вимірюється грошима?

Коли мова заходить про відповідальність Росії щодо екоциду, цифри екологічних збитків у звітах державних органів часто вражають кількістю нулів. Проте чи реально оцінити втрачену екосистему в грошовому еквіваленті? Наталія Гозак пояснює, що Greenpeace не займається монетарними підрахунками – це прерогатива держави, але сама процедура оцінки має величезну «сліпу пляму».

«Цього всього не було б, якби не російська агресія, тому відповідальність повністю на них. Але є велика проблема з методологією. Щоб вирахувати шкоду, потрібно порівняти стан довкілля після атаки з тим, яким він був до неї. А в Україні система моніторингу довкілля до того роками практично була відсутня і не фінансувалася. Заміряти той «базовий рівень», який ми мали до війни, – це велике і відкрите питання», – зауважує співрозмовниця. До речі, на відсутності «точки відліку» на шкалі координат екологічних втрат наголошують і ґрунтознавці. (Про відсутність комплексного дослідження ґрунтів та наслідки воєнних дій на українські землі читайте у матеріалі Укрінформу).

Попри відсутність ідеальної системи моніторингу в минулому, Наталія Гозак підкреслює: завдання громадського сектору та міжнародних організацій зараз – підсвічувати кожен такий випадок. Навіть якщо ми не можемо виміряти кожну загиблу мікрочастину екосистеми, світ має бачити загальну картину екоциду, який Росія чинить на українській землі.

Природа адаптується, людина – втрачає: в яку Україну ми повернемося після війни?

За чотири роки повномасштабного вторгнення українці звикли вимірювати екологічні катастрофи цифрами: тоннами розлитої олії, гектарами випаленого лісу чи кубометрами втраченої води. Проте Наталія Гозак пропонує подивитися на проблему глибше. На її думку, природа, попри свою вразливість, має колосальний ресурс для відновлення, чого не скажеш про людське життя та звичний нам уклад.

«Насправді всі найбільші проблеми – у людині. Довкілля зазнає жахливих змін, як ми бачили на прикладі Каховського водосховища. Для людей це була трагедія: втрата життів, домівок, доступу до води. Але для природи це водночас стало можливістю. Сьогодні ми бачимо, як на місці осушеної водойми відновлюється екосистема, що існувала до радянського втручання. Природа адаптується і знаходить вихід там, де людина бачить лише руїну», – каже експертка.

Саме тому фокус уваги, на переконання екологині, має бути зміщений на довгострокову шкоду саме для майбутніх поколінь. Питання не в тому, чи виживе природа взагалі – вона виживе, але чи буде вона спроможна забезпечити достойне життя людям?

«Простих відповідей не існує. Щось втрачається безповоротно, щось нове з’являється. Але ми – частина цієї системи. Руйнуючи довкілля, ворог буквально вибиває землю з-під ніг майбутніх поколінь. Чи зможуть наші діти дихати чистим повітрям, пити воду з Дніпра чи насолоджуватися туристичним потенціалом країни? Це те, що неможливо просто компенсувати грошима», – зазначає Наталія Гозак.

Фінальним і найгострішим викликом після війни стане питання повернення тих, хто зараз на фронті. «Наші військові рано чи пізно повернуться додому. І питання в тому, куди саме вони повернуться: у пустелю, забруднену хімікатами, у понівечені кар’єрами та шахтами ландшафти, у вирубані ліси – чи все-таки в те довкілля, яке здатне забезпечити людині гідне майбутнє? Ми боремося не просто за територію, а за життєвий простір. І збереження цього простору вже зараз, навіть під час обстрілів, – це теж частина нашої перемоги», – підсумовує директорка Greenpeace Україна.

Російські обстріли олійних терміналів – це удари по вразливих точках, де українська економіка нерозривно пов’язана з екологією. Розуміючи масштаби та диявольську мету ворога, у нас немає права на інертність. Гра на випередження, зміна старих вразливих алгоритмів на нові та гнучкі.

Ми вже проходили цей болючий урок на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. Тоді ворог методично нищив великі нафтосховища, спричинивши паливний колапс. Проте бізнес зреагував блискавично: відмовився від стратегії гігантських резервуарів на користь децентралізації та мобільності. Як результат – сьогодні бензин можна придбати без черг, а у ворога більше немає «жирних» стаціонарних цілей, ураження яких могло б паралізувати ринок.

Цей досвід має стати взірцем і для агропромислового сектору. Децентралізація зберігання продукції – це не просто питання логістики, а одна з ключових асиметричних дій у цій війні. Відмова від вразливих «гігантів» на користь розподілених мереж допоможе не лише зберегти економічний потенціал, а й врятувати наше довкілля від нових катастроф. Це і є наш шлях до перемоги – ставати сильнішими через гнучкість, рятуючи своє майбутнє вже сьогодні.

Ярина Скуратівська, Київ