Воював за росіян проти Наполеона. Хто він – генерал Клаузевіц, якого цитують Сирський та Залужний?

У різний час Клаузевіца цитували Гітлер і Мао Цзедун, Енгельс і Ленін, а його ідеї використовували Генрі Кіссинджер, натовські та радянські генерали.

«Цитують його часто, а читають мало», – в’їдливо прокоментував культ Клаузевіца в Європі теоретик військового мистецтва фон Рюстов. Сказано це було ще наприкінці ХІХ ст., коли стала крилатою фраза Карла фон Клаузевіца «Війна є продовженням політики, тільки іншими засобами». 

Наступний спалах інтересу до праць прусського генерала і філософа почався в 1970-х. У США визнали, що його ідеї є відправною точкою для аналізу, зокрема, невдач американців у В’єтнамі, а також для розуміння стратегій протистояння з совєтами в холодній війні.

Українсько-російська війна спричинила черговий сплеск інтересу до теорій Клаузевіца. Від початку війни в трьох видавництвах країни побачила світ головна праця прусського генерала – трактат «Про війну», на постулати якого час від часу посилається головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський і якого згадує у статтях для вітчизняних та світових медіа ексголовком Валерій Залужний та інші сучасні політики й військові. 

Власне, Клаузевіца цитує багато хто з нас, можливо, не знаючи того, адже багатосмисловий і водночас дуже влучний афоризм «туман війни» (нім. Nebel des Krieges) вигадав саме він.

Карл Філіп Ґотліб фон Клаузевіц (1780–1831) не був великим полководцем чи воєначальником. Він брав участь майже у всіх визначальних кампаніях і битвах епохи наполеонівських воєн, але жодну з них не планував і жодною не керував. То в чому його велич? Що є магічно позачасовим і цінним у його працях?

Філософ війни

Клаузевіц – справді один зі «стовпів» військового мистецтва, чи це просто мода цитувати видатних діячів минулого? – прямо питаємо у доктора військових наук, професора, заступника начальника Центрального науково-дослідного інституту ЗСУ Олега Семененка.

«Я не вважаю Карла фон Клаузевіца «стовпом» війни у вузькому розумінні цього слова. Він не є автором «школи», на відміну від свого безпосереднього вчителя – Герхарда фон Шарнхорста, воєначальника, військового теоретика та реформатора, бо він не створював завершеної системи правил чи методик, які можна викладати як інструкцію, – відповідає науковець. – Це постать, про яку цілком обґрунтовано можна говорити як про філософа війни свого часу, подібно до того, ким для Сходу був Сунь-цзи (китайський стратегі і мислитель, 544-496 до н.е. – «Главком»). Клаузевіц не прагнув створити універсальний «рецепт перемоги» над противником чи звести війну до набору правил. Він виходив із того, що способи ведення війни залежать від конкретних умов епохи, бо війна змінюється разом із суспільством, політикою, технологіями, і його головний інтерес був зосереджений на пошуку того, що становить постійну, незмінну сутність війни. Саме це прагнення відокремити глибинну природу війни від її змінних форм і зовнішніх проявів зробило Клаузевіца мислителем, чиї ідеї залишаються актуальними й у XXI столітті».

Як пояснює Семененко, саме Клаузевіц сформулював на рівні державного мислення уявлення про війну як про «дивовижну трійцю», взаємодію трьох базових елементів: по-перше, насильства і пристрастей, що живляться інстинктами; по-друге, випадковості та ймовірностей, які формують простір людської діяльності на війні; по-третє, підпорядкованості війни політичній волі та раціональному розрахунку. Іншими словами, у війні взаємодіють суспільство, збройна сила та політичне керівництво держави – і баланс між ними визначає характер і перебіг війни. 

Разом із тим, зауважує співрозмовник «Главкома», було б помилкою зводити спадщину цієї постаті суто до філософії. Наприклад, він одним із перших увів у військову теорію категорію випадковості, тертя і невизначеності. «Клаузевіц наголошував, що жоден план не зберігається у незмінному вигляді після зіткнення з противником, оскільки супротивник завжди діє активно (так зване «тертя»), непередбачувано, не так, як це було закладено в розрахунках. Усвідомлення цієї реальності є критично важливим для командирів усіх рівнів і зараз», – пояснює Семененко.

В окопах із 13 років. Від юнкера до опального генерала

Карл Клаузевіц народився 1780 року в містечку Бург, що неподалік Магдебурга, в родині податківця, котрий стверджував, начебто має аристократичне походження. Пізніше історики припускали, що його прадід «намутив» собі дворянство у безладі з документами під час Тридцятирічної війни.

Словом, графська приставка «фон» перед прізвищем не знаходила фактологічного підтвердження, тож через нешляхетне походження Клаузевіца-старшого свого часу звільнили з військової служби. Зате він скористався давніми знайомствами в армії і «по блату» віддав на військовий вишкіл усіх своїх трьох синів. 

Так у 13 років Карл став юнкером (у наших реаліях курсантом) і проходив, так би мовити, базову військову підготовку в умовах реальної війни, в окопах під Майнцом, де Пруссія чинила опір військам революційної Франції. За кілька років юнака відрядили на навчання до першого військового вишу країни, щойно відкритого в Берліні. 

Поза сумнівом, Карл фон Клаузевіц був self-made man: сміливець і відмінник, по закінченню школи він став адьютантом принца Августа Прусського, що відкрило двері у вищий світ, можливості для освіти й інтелектуального зростання. 

Крім усього, це дало шанс зустрітися з майбутньою дружиною Марією фон Брюль (закохані роками листувалися, адже батько-граф не дав дозволу на шлюб з огляду на недостатньо високородне походження жениха). Але молодий офіцер не просиджував місяцями у салонах бомонда, а пішов на війну і разом з принцом (так, принци в ті часи не були ухилянтами) потрапив у полон до французів. 

У 1810 році Клаузевіц, уже майор, служив у Генеральному штабі, викладав стратегію й тактику і водночас був вчителем військового мистецтва у майбутнього короля Пруссії Фрідріха Вільгельма IV. Та після того, як його держава погодилася на принизливий мир з Францією, офіцер кинув усе і поїхав до Росії битися проти Наполеона.

Ні, Клаузевіц не шукав пригод. Він вважав згубною політику Пруссії на стратегію замирювання агресора. «Я заперечую дитячу надію пом'якшити гнів тирана добровільним роззброєнням, завоюванням його довіри шляхом малодушного підпорядкування та лестощів», – ця цитата з праці «Сповідь» вам нічого не нагадує?

Його повернення з Росії при дворі зустріли прохолодно – король двічі відхиляв клопотання про переведення в армію Пруссії, і Клаузевіц став служити при штаб-квартирі російсько-прусських військ. Тільки після його участі в успішних кампаніях монарх змінив свою немилість, тож у битві при Ватерлоо (що стала символом поразки Наполеона) Клаузевіц брав участь вже як полковник, начальник штабу одного з корпусів прусської армії.

Це був незручний підданий: сповідував ліберальні погляди та був прихильником конституційної монархії, критикував повільність реформ в армії та неефективну зовнішню політику своєї країни. Попри те, що у 1818 році йому присвоїли звання генерал-майора і призначили очільником Військової академії у Берліні, Клаузевіц вважав себе недооціненим і в останні роки страждав від глибокої внутрішньої кризи. 

У 1830-му перевівся до війська, в гарнізон Бреслау (нині Вроцлав на території Польщі), де й помер під час епідемії холери. За три роки до цього було підтверджено його статус дворянина.

Сучасники не зрозуміли, оцінив Бісмарк

Відтак ім’я генерала-філософа майже на пів століття пішло в забуття. Головну працю, до речі, незавершену – трактат «Про війну» (той самий, що нині активно видається в Україні) – видала дружина генерала вже після його смерті. 

«Ця книга випереджала свій час, тобто суспільство і військова думка ще не були готові до її осмислення. Книга сприймалася тоді як важкий і не зовсім зрозумілий філософський трактат для вузького кола обраних, який мало допомагає практичному командиру чи генералу», – робить висновок професор Семененко. 

Визнання прийшло після перемоги німців у франко-прусській війні у 1871 році. Фельдмаршал Мольтке Старший, начальник Генштабу в часи «залізного канцлера» Бісмарка, визнав значний вплив праці «Про війну» на формування прусського військового мислення, і назвав Клаузевіца «великим учителем», який «уберіг військову теорію від хибних, спрощених концепцій». 

«Скажи-ка, дядя, ведь недаром?..» На службі в Росії

«Скажи-ка, дядя, ведь недаром Москва, спалённая пожаром, французу отдана?..». Учасник битви під Бородіном Карл фон Клаузевіц не зміг би відповісти ні на це питання, сформульоване за кілька десятиліть після битви поетом Лермонтовим, ні на будь-яке інше питання, поставлене російською, – він не знав цієї мови і через те викликав недовіру в росіян. 

З цієї ж причини, а також через політичні перестороги щодо нього прусський офіцер не міг командувати підрозділом, тому в кількох боях брав участь як рядовий солдат. Загалом він був радше спостерігачем, а не учасником, підкреслює Олег Семененко.

«Клаузевіц не був найманцем у сучасному розумінні цього слова, – відповідає науковець на питання «Главкома». – Його перехід пов’язаний не з кар’єризмом і не з матеріальними міркуваннями, а з глибокою внутрішньою моральною кризою. Коли на початку 1812 року керівництво Пруссії пішло на союз із Наполеоном, він сприйняв це як політичну і моральну поразку держави і фактично розірвав для себе рамки сліпої лояльності до монарха. У документі «Сповідь» він дуже різко висловив свій протест. Це був крик душі офіцера і громадянина. Клаузевіц виходив з того, що король є не абсолютною фігурою, а представником нації, а отже, не може вимагати від підданих покори рішенням, які принижують державу і народ. На його думку, Пруссія була зобов’язана боротися, навіть шляхом загального народного опору. Саме ця позиція і спонукала Клаузевіца долучитися до боротьби проти Наполеона у складі російської армії». 

Враження від тієї війни відобразилися в рукописі «1812», який пізніше використав Лев Толстой для відтворення масштабних батальних сцен у романі «Війна і мир». 

Отже, не російський «слід», а радше російський досвід.

Як не дивно, до радянської Росії ім’я Карла фон Клаузевіца прийшло… через класиків марксизму-ленінізму. Повернутого в Німеччині з небуття в 1870-х, Клаузевіца шанували не лише як військового, а й як політичного мислителя, тож думками з його праць живився, зокрема, Фрідріх Енгельс, а з Енгельсових статей зацікавленість підхопив і Ленін. 

У Червоній армії популяризувати вчення Клаузевіца намагався військовий теоретик, колишній одесит і колишній «білий офіцер», комдив Олександр Свєчин (так, той самий, на якого неодноразово посилалися Залужний та ексголовком ЗСУ Муженко, згадуючи, зокрема, його «теорію ізмору противника»). У 1934 році Свєчин ініціював видання трактату «Про війну» та написав біографію «великого німця» для популярної серії «Жизнь замєчатєльних людєй». 

На цьому, власне, і закінчилося «друге пришестя» Карла фон Клаузевіца в Росію. Свєчина розстріляли під час репресій у 1938 році, а про Клаузевіца перестали згадувати з початком Другої світової, оскільки він, за висловлюванням Сталіна, був «частиною ворожої традиції германського мілітаризму».

«У 1960–1980-х роках у СРСР виникали дискусії щодо раціональності можливої ядерної війни, в яких активно використовувалася формула Клаузевіца про війну як продовження політики. Проте його ім’я при цьому часто навіть не згадувалося, – розповідає Олег Семененко. – Страх іти всупереч усталеним догмам сталінської епохи зберігався не роками, а десятиліттями. У сучасній російській військово-стратегічній риториці окремі положення Клаузевіца доволі часто відтворюються, іноді в перефразованому вигляді, іноді без посилання на джерело, а часом і з довільним тлумаченням».

Бізнес як поле бою. В яких сферах застосовують ідеї Клаузевіца

Як не дивно, ідеї військового мислителя, який жив два століття тому, не втратили актуальність. 

«Його праці розглядаються як фундамент для аналізу взаємозв’язку війни і політики. Зокрема, менш відома, але надзвичайно показова робота «Сповідь» сьогодні читається напрочуд сучасно. У ній Клаузевіц фактично формулює закони поведінки держав перед лицем агресії, які ми спостерігаємо й нині в європейському контексті війни проти України: від заперечення ілюзій умиротворення тирана до неприйнятності втрати честі, гідності й майбутнього нації в обмін на тимчасовий спокій», – підкреслює професор Семененко.

У вищих військових навчальних закладах України у низці дисциплін, зокрема, з теорії війни, воєнного мистецтва, стратегії, оперативного мистецтва, воєнної історії, цивільно-військових відносин, викладачі використовують окремі тези та постулати Клаузевіца як методологічні орієнтири. А окремі філософські розробки активно використовуються у публікаціях і навчальних матеріалах з політології, бізнес-стратегій, менеджменту та маркетингу.

«Клаузевіц писав про війну, але мислив значно ширше, тому багато його положень легко переносяться в інші сфери, де також існує конкуренція, протидія, стратегічне планування і необхідність прийняття рішень в умовах невизначеності, – пояснює Олег Семененко. – Я б сказав так: бізнес – це своєрідне «поле бою», але без людських жертв і без застосування насильства. Бізнес, по суті, є боротьбою за ринки, ресурси і виживання в складному та мінливому середовищі. Як і у війні, тут є конкуренти, є союзники, є нейтральні гравці, позиція яких може змінюватися залежно від обставин. Є власні цілі, обмежені ресурси, фактор випадковості, інформаційна неповнота і постійна потреба коригувати плани у відповідь на дії іншої сторони. Отже, популярність Клаузевіца поза військовою сферою обумовлена тим, що його спадщина має не вузько професійний, а універсальний філософський характер».

Олена Зварич, для «Главкома»