Рецензія на фільм “Марті Супрім: Геній комбінацій” / Marty Supreme

З 15 січня в кінотеатрах стартував прокат спортивної комедійної драми “Марті Супрім: Геній комбінацій”, який отримав загальне визнання західних критиків, увійшовши в численні списки найкращих фільмів 2025 року. Серед оглядачів також поширена думка, що ця роль Тімоті Шаламе є найкращою у його кар’єрі, що підкріплюється перемогою актора у відповідній категорії на нещодавньому “Золотому глобусі”. В огляді нижче будемо розбиратися, наскільки подібні захвати, звісно, на наш скромний погляд, відповідають дійсності.

“Марті Супрім: Геній комбінацій” / Marty Supreme

Жанр спортивна трагікомедія
Режисер Джош Сафді
У ролях Тімоті Шаламе, Гвінет Пелтроу, Одесса Езайон, Кевін О’Лірі, Тайлер Оконма, Абель Феррара, Френ Дешер, Еморі Коен
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb 

Нью-Йорк,1952 рік. Молодий гравець у пінг-понг Марті Маузер планує виступати на чемпіонаті у Великій Британії, а поки вимушено продає взуття в магазині свого дядька Мюррея. Заради спортивних перемог цей амбітний хлопчина готовий буквально на все, навіть вдається до пограбування, щоб таки взяти участь у турнірі.

Втім, головною метою Марті у найближчому майбутньому стає чемпіонат світу з настільного тенісу, який має пройти у Токіо. Усіма правдами і неправдами він намагається зібрати гроші, щоб здійснити свою мрію і разом з тим взяти реванш у японського віртуоза Кото Ендо. На шляху до цілі героя чекають неочікувані знайомства, болючі падіння (причому часом в прямому сенсі), небезпечні авантюри та численні перешкоди, найбільшою з яких є він сам.

Після того як брати Сафді, які раніше завжди працювали в тандемі, пішли у вільне плавання, кожен з них, наче задля змагання, подався у жанр спортивної (біографічної) драми. Молодший, Бен, торік видав “Незламного” з Двейном Джонсоном, де останній не побоявся вийти за межі зони комфорту та виклався на повну. В “Марті Супрімі” у Джоша блищить зірка Тімоті Шаламе, і цього разу усі компліментарні епітети, що лунають в бік молодого таланта, абсолютно заслужені.

Взагалі брати Сафді не вперше наочно показують, що вміють працювати з акторами та витискати з них максимум — чого вартує тільки потужний перформанс коміка Адама Сендлера в “Неогронованих коштовностях” (2019) — останньому на сьогодні спільному повнометражному проєкті родичів-кіноробів.

Простіше кажучи, ніяке це не кіно про теніс. А Марті Маузер — ніякий не геній, а звичайнісінький зарозумілий, самовпевнений пройдисвіт, готовий піти на будь-які хитрощі, запросто переступити норми моралі, аби досягти свого. При цьому нахаба не позбавлений і таланту, шкода тільки, що розпорошує він свій молодецький запал здебільшого на сумнівні авантюри.

Замість усього цього Сафді одразу дає зрозуміти, що в нього так не буде, пропонуючи здорову провокацію. На початку персонаж Шаламе займається сексом у підсобці взуттєвого магазину зі своєю заміжньою подружкою Рейчел. І поки звучить легендарна Forever Young від Alphaville (дарма, що тут в нас 50-ті) і паралельно починаються вступні титри, ми стаємо свідками того, як один зі сперматозоїдів запліднює яйцеклітину. Та, своєю чергою, завдяки магічному матч-кату плавно перетворюється на тенісний м’ячик.

Це стане початком напруженої, нестримної, хаотичної одіссеї. Захопливої, безмежно драматичної та водночас до дідька кумедної гонитви Марті Маузера чи то за своєю мрією, чи від самого себе. На шляху до слави/падіння (потрібне підкреслити) цей малий мерзотник матиме справу з купою різноманітного люду і навіть з собакою. Перевести подих практично ніколи. Щоб розв’язати нагальну проблему, парубок встряє у наступну. І навіть коли здається, що вдача, ось вона, повернулася до стражденного обличчям, найабсурднішим чином він усе псує.

У цьому контексті аж ніяк не можна не згадати про стосунки горе-тенісиста з колишньою кінодівою Кей Стоун у виконанні Гвінет Пелтроу. Обійдемося без серйозних спойлерів, але оральні пестощі зі значно старшою тіткою прямо у Центральному парку Нью-Йорка, що цілком послужать вдячністю за її щедрість, дорого обійдуться “генію комбінацій”. Пелтроу, до речі, нарешті гучно заявляє про себе за багато років, і попри другорядність ролі доводить, що нині спроможна не тільки секретарку Тоні Старка грати чи приторговувати свічками з “запахом” власної вагіни.

Всі крапки над і розставить фінальна сцена — логічний результат того, з чого усе почалося. І саме тут численні маузерські халепи, негаразди та злигодні тьмяніють на тлі розуміння того, що у цьому житті справді важливе. Місця для сміху більше немає, тільки для сліз. Але це сльози очищення. І, мабуть, все-таки щастя.