Кисіль, матінка Аліпія та бойовик Лусваргі. Що і хто зробив відомим монастир Голосіївська пустинь

Перед світанком 18 квітня 2006 року на Лісовому кладовищі в Деснянському районі Києва зібрались міліціонери, представники санепідемстанції та священники УПЦ МП разом із братією монастиря "Голосіївська пустинь".

Їхньою ціллю було "здобути мощі" Аліпії – черниці Агафії Авдєєвої, яка померла 1988 року, і яку деякі православні возвели в ранг провидиці й цілительниці.

Настоятель монастиря, єпископ Ісаакій, який керував розкопками могили та перевозив рештки Аліпії в Голосіїв, пізніше згадував:.

"Труна зотліла.

Побачив останки матінки, монашу мантію, що частково збереглася, чотки, іконки, бульбашку зі святою олією, баночку зі святою водою (...) Почав передавати останки та все інше нагору".

Після складення протоколу та інвентаризації все те, що здобула братія, перенесли в мікроавтобус, а потім урочисто, із великим кортежем повезли на правий берег столиці, у Голосіїв – для перепоховання.

Але перед тим Ісаакій у своєму будинку намісника "очистив й омив" мощі.

Коли труну занесли до храму, в небі, за словами архієрея, "з'явився хрест, і декілька людей цього ж дня отримали зцілення від тяжких хвороб".

Навіть після того, як Аліпію перепоховали у Голосієві, певний час коло порожньої могили на Лісовому кладовищі ще з'являлися люди.

Один із журналістів свідчив:.

"Високий гладкий чоловік разом з дівчиною читає уголос молитви.

Потім обоє беруть трьома пальцями пісок з могили, кладуть його до рота, жують.

Дівчина набирає ще жменю, кладе до кишені светра".

Репортеру чоловік сказав: "Возьмешь песочка, добавишь в еду, в супчик, например.

А когда будешь уходить, возьми с могилы цветок.

Высуши его дома, положи под простыню.

Очень помогает от болезней".

Після здобуття мощів паломництво від могили Аліпії на лівому березі Києва перекочувало на правий – у Голосіївський монастир, де нещодавно журналісти "Слідство.

Інфо" знайшли "підпільну школу" УПЦ МП, в якій навчають за радянськими підручниками.

Після цього настоятель Ісаакій виїхав з України.

У роки перед повномасштабним вторгеннням росіян завдяки розмовам про надздібності Аліпії в пустинь приїжджали десятки тисяч вірян.

Спрацьовувало сарафанне радіо, до якого приєднались інтернет і телебачення.

"Кажуть, навіть президент Буш боявся її пророцтв, – дивували в 2018 році глядача телевізійники своїми "Українськими сенсаціями".

– У 2006 році США були готові віддати за рештки Аліпії 40 мільйонів доларів.

Того ж року українська церква в терміновому порядку переносить мощі".

Ким була насправді "матінка Аліпія" та чи можна її вважати святою? Як Голосіївська пустинь пов'язана з історією організованої злочинності Києва? І чому питання російської церкви в Україні не вирішено? Читайте в матеріалі УП.

Ктитор Кисіль.

У великому Голосіївському лісі, від якого у сучасному Києві залишився національний природний парк, завжди переплетались праведність із гріховністю.

У середньовіччі тут селились ченці-відлюдники, а в 17 столітті Петро Могила побудував церкву Святого Іоанна Сочавського, започаткувавши Покровський чоловічій монастир.

Голосіїв не обходили стороною й розбійники.

У 19 столітті торгові шляхи з Одеси на Київ, що пролягали цією історичною місциною, були багаті на здобич.

Після Другої світової війни потенціал Голосіївського (тоді Московського) району Києва теж привернув увагу злочинців.

У 2020-му році оперативник, полковник Валерій Кур під час екскурсії "Києвом бандитським" розповідав читачам УП:.

"Це була клоака.

Стільки бандитів, авторитетів, злодіїв, господи! Приватний сектор (ще до радянської та пострадянської забудови – УП), власна традиція.

Далеко від міста.

І це селище боролося з усіма іншими.

Але з приходом нової організованої (злочинності – УП) все почало впорядковуватися".

Після того, як Петро Могила побудув храм у Голосієві, тут з'явилось щось на кшталт літньої резиденції митрополитів Києво-Печерської Лаври.

У 1990-х головним на районі став Володимир Кисіль, який загинув у ДТП 2009 року.

Майстер спорту з класичної боротьби, заслужений тренер України, президент Федерації греко-римської боротьби, Володимир Кисіль спростовував свою причетність до пострадянської злочинності.

Але полковник Кур в інтерв'ю УП називав його "одним із найвідоміших і найпотужніших лідерів злочинних груп", який "з точки зору злочинної спільноти був справедливим і не був свавільником".

На початку незалежності гроші в Голосіївському районі крутилися навколо ринку, що виник на ВДНГ.

Серед інших цінних активів Кисіля були ресторан "Мишкольц", готель "Золотий колос", кінотеатр "Загреб" і готельний комплекс "Мир".

На 1990-ті та 2000-і припало відродження Голосіївської пустині, знищеної за радянських часів.

Невідомо, скільки грошей вклав Володимир Кисіль у відбудову монастиря, але його могила на території пустині натякає на те, що він був одним з її ктиторів.

Дивіться також: Лічильники банкнот, ножі й жодного тризуба.

Якою була бізнес-імперія УПЦ в Лаврі та як святиню повертають Україні.

Від Будьонного до лаври.

Житіє Агафії Авдєєвої "Аліпії" – головної легенди Покровського чоловічого монастиря, яка за часів СРСР жила біля нього та пророкувала його відродження, – як і належить кожному подібному сказанню, слабо підкріплено документальними даними.

Народилась у Пензенській губернії ніби в 1905-му році (чи в 1908-му, чи в 1910-му).

Начебто в ерзянській родині.

А може й мокшанський.

У ранні роки вона буцімто не володіла тією самою "слов'янською" (російською) мовою, що її вчать сьогодні діти у Голосіївському монастирі.

А втім, ці вказані й недоконані факти жодним чином не впливають на подальшу розповідь.

Правдива траєкторія шляху Агафії з Пензенщини в Україну достеменно невідома.

Кажуть, її батьків 1917 року розстріляли червоноармійці.

Хтось поправляє – трагедія сталася 1918-го.

Подейкують, дівчина потрапила до солдатів Семена Будьонного, той зглянувся та й відпустив її.

Потому вона вирушила в подорож святими місцями.

На фото паломники, які приїжджали вклонитися мощам Аліпії щороку 30 жовтня, у день її смерті.

Про те, що Аліпія дає зцілення, колись писали навіть в офіційному виданні Верховної Ради "Голос України".

Агафію хотіли стратити в 1920-х (або на початку 1930-х), коли її ув'язнили, вочевидь, через релігійні погляди.

Вона провела за ґратами від кількох місяців до кількох років десь біля моря, ймовірно на Одещині.

Чи навіть у Криму.

Під час Другої світової опинилась у концлагері в Німеччині.

Або на примусових роботах у німецькій родині.

Та де б вона не була насправді, їй врешті вдалося втекти.

Агафія пішки (але це не точно) повернулася в Україну.

Постриглась у черниці, стала Аліпією.

Мешкала на території Києво-Печерської лаври зо п'ятнадцять років.

Три з яких – у дуплі величезної липи в молитві й самозреченні (дерево не збереглося).

Ходила матінка в дитячій шапці-вушанці незалежно від пори року.

Спілкувалась від чоловічого імені ("А я ж вам говорив!").

Носила на шиї велику в'язку ключів, а на спині – хрест та іконку.

Андрій Смирнов, доктор історичних наук, релігієзнавець, професор Острозької академії коментує для УП:Черниця Аліпія Авдєєва не є канонізованою ні в Українській Православній Церкві Московського Патріархату, ні тим паче в РПЦ.

Вона "неофіційно" шанується православними вірянами.

Церковне керівництво прекрасно розуміє, що немає жодних підстав вважати її святою.

Ця жінка має сумнівну біографію й неоднозначну репутацію.

Дехто вважає, що вона була "одержимою бісами", бо поводилася неадекватно, дивакувато.

Вела специфічний спосіб життя.

Відомо, що Аліпія дуже рідко або взагалі не причащалася у храмах.

Натомість під час богослужінь шипіла, заважала людям молитися, погрожувала.Є, наприклад, свідчення, що вона дозволяла в своїй хатинці пригощати відвідувачів, у тому числі дітей, горілкою та кагором.

Звичайно, справжні святі так себе не поводять.

"Диявольська путана".

Якщо Нострадамус залишив чотиривірші з пророцтвами, а Ванга дозволила записати свої передбачення на відео й магнітофон, то віщування Аліпії передавались з вуст у вуста.

Це додавало з часом драматизму та нових деталей.

Аліпія, кажуть її шанувальники, прославилась своєю прозорливістю щодо Чорнобильської катастрофи.

Напередодні лякала людей на київських вулицях чи то криками, чи то молитвою: "Господи! Пожалій немовлят, пощади народ!".

А у день катастрофи казала закрити в домівках вікна, бо "буде багато газу".

Вже під час російсько-української війни з небуття повстали інші перекази.

Якось Аліпія сказала: "Гніздо у ластівки відберуть, кров'ю терикони покроплять.

Люди будуть перебігати з місця на місце.

Багато невинних мучеників будуть страждати за срібники диявольської путани".

Одна з ікон з Аліпією, які продаються на різних маркетплейсах в інтернеті.

Гніздо у ластівки відберуть – це про окупований Крим.

Покроплені кров'ю терикони – авжеж, про Донбас.

"Щодо путани, то збіг теж очевидний: слово "путана" дуже співзвучне із прізвищем усім відомим", – розтлумачували українські ЗМІ віщування Аліпії за кілька років до повномасштабного вторгнення.

Релігієзнавець, історик Андрій Смирнов:У московському православ'ї завжди існував культ юродивих, так зване "юродство Христа раді".

Тобто людей, які видавали себе за божевільних, що дозволяло їм, зокрема, критикувати владу царя.

Але тут дуже тонка межа між святістю й псевдосвятістю.

Дехто вважає, що Аліпія мала дар пророцтва та чудотворіння.

Хоча жодні дива, до яких вона була б причетна, ніколи й нічим не були підтверджені.

Навпаки, є протилежні свідчення – про те, що вона давала якісь рекомендації, які не допомогли.

Обіцяла, що людина буде жити, але та помирала від онкохвороби.

Якщо згадати, наприклад, відому ясновидицю Вангу, яка теж ніби пророкувала та зціляла, то Болгарська православна церква її не прийняла (вважала її практики неоязичницькими, окультними – УП).Деякі українські ЗМІ розкручували історії про святих, про дива, у тому числі про Аліпію, тому що до 2022 року в рекламу монастирів і лавр РПЦ в Україні вкладали величезні гроші.

Згадайте дружину Медведчука Оксану Марченко з її "Паломницею".

Культ святих, а також псевдосвятих – це реальний прибуток.

На Матроні Московській у столиці РФ або на Аліпії Голосіївській у Києві, які притягують паломників, роблять церковний бізнес.

Українець, який врятувався від кілерів, втік 1865 року в США і допоміг купити Аляску.

Чернець Лусваргі.

Нещодавнє викриття "підпільної школи" – не перший і не найгучніший скандал, пов'язаний із Покровським чоловічим монастирем у Голосієві.

Навесні 2018 року журналісти радіо "Свобода" знайшли на його території бразильського бойовика Рафаеля Лусваргі, який воював проти України на Донбасі.

Перед тим Лусваргі затримали в аеропорту "Бориспіль", судили в Києві.

А потім – так пояснювали в СБУ появу бойовика в монастирі – суд змінив запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов'язання.

Після того, як про знаходження Рафаеля Лусваргі в Голосіївській пустині стало відомо публічно, за справу взялись члени організації С14.

Серед них був командир 108-го окремого батальйону ЗСУ "Вовки Да Вінчі" Сергій Філімонов.

Активісти схопили Лусваргі та передали до СБУ.

У відповідь суд зобов'язав Службу безпеки відкрити кримінальне провадження проти лідера C14 Євгена Карася за "незаконне позбавлення волі".

Врешті Лусваргі віддали в рамках обміну російській стороні.

А вже в рідній Бразилії колишній мешканець голосіївського монастиря попався на зберіганні наркотиків і боєприпасів.

Бразилець Лусваргі навчався в російському Курську.

Працював деякий час у військовій поліції Бразилії.

Став членом терористичної організації ФАРК.

Понад місяць у 2014-му році провів у тюрмі за звинуваченням в організації теракту.

Після того, як його виправдав суд, вирушив воювати на Донбас проти України.

Інформація про дивну школу в Покровському чоловічому монастирі, що нещодавно набула широкого розголосу – лише верхівка айсберга, каже історик і релігієзнавець Андрій Смирнов.

"Я розумію, що для журналістів це може виглядати як сенсація, але для фахівців це не новина.

Проблема багатовимірна, має моральні, юридичні аспекти.

Таких осередків "русского міра" дуже багато по всій Україні.

Найбільше їх у Буковині, на Закарпатті, ну й, звичайно, окрема історія – Почаївська лавра.

Є ще лавра у прифронтовому Святогірську".

На думку Смирнова, закон № 3894-IX "Про захист конституційного ладу в сфері діяльності релігійних організацій" не призвів до обмеження діяльності УПЦ (МП) в Україні.

Так літнього митрополита Іонафана віддали в рамках обміну Москві.

Хтось ходить на допити, когось, як Павла Лебедя ("Мерседеса"), випустили під заставу.

Але справи нічим не завершено.

"Ключові особи залишаються на посадах, – нагадує Смирнов.

– Наприклад, сірий кардинал УПЦ МП митрополит Антоній (Паканич).

Або такі відверті прихильники "русского міра", як Феодосій Черкаський чи Лука Запорізький.

Вони спокійно далі служать, поминають московського патріарха Кирила, нічим не обмежені".

Проблема, зокрема, у тім, що юридично УПЦ (МП) позиціонує себе як церква, яка не має відношення до російської.

Але продовжує пропагувати різні аспекти "русского міра", за що не може бути покарана за чинним законодавством.

Якщо за заперечення агресії РФ або виправдання вторгнення можна отримати статтю, то за популяризацію таких наративів, як, наприклад, "Триєдина Русь", нічого не буде.

"Зверніть увагу, за якою статтею СБУ почало досудове розслідування, – додає Андрій Смирнов.

– Мова йде про частину 1 статті 436-1 Кримінального кодексу України – "Виготовлення, поширення, а також публічне використання символіки комуністичного режиму".

Думаю, що по цьому кейсу буде довга судова тяганина.

Держава не може повернути собі повний контроль над Києво-Печерською лаврою, монахи УПЦ далі там живуть, суди тривають.

Про Почаїв взагалі мовчу – держава в державі, СБУ не змогла навіть провести там слідчі дії.

А ми всі зараз кажемо про якусь школу (в Голосієві – УП)".

"Що робити в такій ситуації? – резюмує Смирнов.

– З одного боку, треба притягти до відповідальності найбільш одіозних пропагандистів "русского міра".

А з іншого боку – популяризувати українську ідентичність, культуру, мову, церкву.

Треба займатися релігійною освітою та просвітою.

Рівень критичного мислення, релігійної культури в багатьох вірян дуже низький.

Почувши про культ якоїсь людини, як у випадку з Аліпією, вони поклоняються, не вникають у його суть.

Також для російської традиції характерний культ старців, коли священники і монахи видають себе за великих авторитетів, роздають духовні поради щодо різних сфер життя.

При цьому люди готові їх слухати, шукаючи прості відповіді на складні питання, але часто потрапляють на аферистів, які просто заробляють гроші".

Євген Руденко – УП.