Найкраща юна спортсменка України: Зрив - це частина спорту, але є те, чого боятися не можна

За підсумками 2025 спортивного року 16-річну скелелазку Рафаель Казбекову Національний Олімпійський комітет назвав «найкращою юною спортсменкою України». Торік спортсменці підкорилося чимало вершин: це і «золото» чемпіонату світу серед молоді, і перемога у Кубку Європи у віковій категорії до 17 років у дисципліні «трудність», і підкорення траси складністю 8с, що серед скелелазів є показником топового рівня світового масштабу. Про психологію скелелазіння, шлях до успіху та ставлення до перемог Рафі Казбекова розповіла в інтерв'ю Коротко про.

Нічого не хочу виправляти

- Рафі, вас визнано «найкращою юною спортсменкою року» України. Що для вас означає це досягнення?

- Для мене це велика честь і мотивація рухатися далі. Це визнання моєї праці та відповідальність гідно представляти Україну й не зупинятися на досягнутому.

- Якщо підбивати підсумки 2025 року, то яким був для вас цей рік? Чи все вдалося? Чи всіма виступами задоволені?

- Це був рік росту, викликів і цінного досвіду. Не все виходило ідеально, і не всіма виступами я можу бути повністю задоволена, але кожен старт дав мені уроки та зробив сильнішою. Головне - я відчуваю прогрес і розумію, над чим потрібно працювати далі.

- Якби була можливість щось покращити чи виправити, то що б це було?

- Я ніколи не хотіла б нічого виправляти, тому що кожен старт, яким би він не був, - це ще один крок на шляху до успіху.

- Які завдання ставите перед собою в новому році?

- Хочу розвиватися з кожним стартом, тому що в цьому ніколи не буде межі для досконалості. Також я буду виступати на дорослих змаганнях, тож там буде набагато більше досвіду та уроків.

Не хочу боятися, що не можу щось зробити

- Який тип трас вам подобається більше, а який - менше? І чому?

- У боулдерингу (підкорення цілі висотою у 4-5 метрів без страховки) мені більше подобаються траси на вертикалі, тому що вони у мене дуже добре виходять.

- Які думки виникають у вас у голові в момент, коли організм каже про те, що сил лізти далі вже немає?

- Коли я лізу, я можу думати тільки про те, як хочу зробити наступний рух. Коли я думаю про щось інше, мені це дуже заважає - постійно має бути гранична концентрація.

- Які ваші емоції, коли при проходженні траси щось не вийшло?

- Якщо щось не виходить, я розумію, що щось не так зробила. Після змагань я аналізую і опрацьовую тільки ті уроки, які знадобляться для наступних стартів.

- Раніше ви нам говорили, що просто зірватися - не страшно. Страшно - не показати всього, що можеш. Можете детальніше пояснити?

- Для мене зрив - це частина спорту, цього неможливо уникнути. Набагато страшніше піти зі старту з відчуттям, що ти не ризикнула, не повірила в себе і не показала все, на що здатна. Деякі спортсмени наполегливо тренуються, але не показують свій максимум просто тому, що не можуть повірити в себе. І я не хочу боятися, що не здатна щось зробити.

- Глядачі бачать ваші виступи під час проходження трас, але чого вони не бачать? Що залишається за кадром і стоїть за цими яскравими перемогами?

- Величезна щоденна робота, яку глядачі не бачать: години тренувань, фізична втома, сумніви, біль, падіння і постійна робота над деталями. Є дні, коли нічого не виходить, але саме вони формують характер. Успіх на старті - це лише маленька частина великого шляху, який залишається за кадром.

- Нещодавно ви поділилися з підписниками тим, що пройшли свою першу трасу складністю 8с. Це свідчить про те, що ви спортсменка світового рівня. Що означає для вас це досягнення?

- Для мене 8c - це не просто складність, а підтвердження років праці та віри в процес. Це знак, що я рухаюся правильним шляхом, і водночас мотивація не зупинятися та ставити ще вищі цілі.

- Як довго готувалися до підкорення 8с? Скільки часу зайняло проходження траси?

- Безпосередньо цю трасу вдалося пройти з четвертої спроби, тож сам процес зайняв відносно небагато часу, але вимагав максимальної концентрації та точності.

- Ви проходите траси в залі та на натуральному природному ландшафті. Де вам подобається працювати більше? І що спільного та відмінного у цих типах локацій?

- Мені подобаються обидва формати, але вони дають зовсім різні відчуття. У залі все більш контрольовано: чіткі рухи, структура, можливість цілеспрямовано працювати над формою та технікою. Це ідеальне місце для прогресу та підготовки до стартів. Натуральний рельєф - це про свободу, читання скелі та постійну адаптацію. Тут більше невизначеності, дрібних нюансів і роботи з головою. Спільне між ними - концентрація, техніка та боротьба до останнього руху.

- На вашу думку, скелелазіння в Україні як вид спорту достатньо розвинене? На якому рівні у нас цей вид спорту знаходиться, порівняно з іншими країнами?

- У нас є багато талановитих спортсменів, є зали, змагання. Але порівняно з деякими провідними країнами нам ще не вистачає інфраструктури, підтримки та доступу до високого рівня трас на скелях. Проте ми стрімко рухаємося вперед, і це надихає!

- Що потрібно для популяризації цього виду спорту в Україні?

- Потрібен комплексний підхід. По-перше, розвиток інфраструктури: більше сучасних залів, доступних секцій для дітей і підлітків, регулярні змагання в різних регіонах. Це дає можливість людям спробувати цей вид спорту і залишитися в ньому. По-друге, підтримка спортсменів і тренерів - фінансова, організаційна та інформаційна. Коли є приклади успішних українських атлетів на міжнародній арені, це надихає молодь. По-третє, медійність: активна присутність у соцмережах, трансляції змагань, історії спортсменів. Людям важливо бачити, що скелелазіння - це сучасно, цікаво та доступно.

Люблю щодня відчувати прогрес

- Чи є у світі такі скелі, де ви ще не були, але мрієте опинитися?

- Осп у Словенії на "трудність" та Magic Wood у Швейцарії на боулдеринг.

- Ви раніше говорили, що вмієте грати на піаніно. Де цьому навчилися? Які емоції та відчуття дарує вам це заняття?

- Я дуже люблю музику і закінчила музичну школу в Дніпрі після 8-го класу. Грати на піаніно - це як проходити трасу на змаганнях, тому що у мене має бути 100% концентрація. Ось чому музика допомагає мені в скелелазінні.

- Яка ви за характером?

- Я цілеспрямована, відповідальна, емоційно глибока та чутлива, амбіційна, креативна.

- Скелелази - це перфекціоністи?

- Якщо ти перфекціоніст у спорті, тобі буде дуже складно, оскільки багато чого на змаганнях може піти не так, як ти планував, і це тебе розіб'є.

- Що вас мотивує?

- Моє власне бажання ставати кращою, ніж я була вчора. Я люблю відчувати прогрес - у тренуваннях, у техніці, у силі, у дисципліні. А ще я по-справжньому люблю цей спорт. Я отримую задоволення від самого процесу.

- Про що мрієте?

- Повністю реалізувати себе у спорті та виступити на Олімпійських іграх, показати свій справжній рівень. Також я хочу продовжувати розвиватися і надихати інших.