Гренландский кризис, бьющий по Украине. Какие последствия для ВСУ будет иметь конфликт Трампа с Европой

Наміри президента Сполучених Штатів Америки взяти Гренландію під свій контроль викликали шок у трансатлантичному альянсі – тобто на просторі НАТО.

Хоча формально Трамп ще не перейшов до дій і йдеться лише про задекларовані ним наміри – це вже спровокувало безпрецедентний розлом, який загрожує зруйнувати десятиліття дипломатичної співпраці Європи і Америки.

І якщо Трамп дійсно вдасться до такого кроку, він – за будь-якого розвитку та завершення – неодмінно дестабілізує геополітичну ситуацію.

І наслідки не будуть обмежені лише Арктикою, до якої зараз прикута увага.

Вплив цих подій на Україну є прямим і має кілька складових.

Американські дії щодо Гренландії фактично легітимізують агресивні територіальні претензії сильніших держав щодо своїх сусідів (та й не лише сусідів).

Це саме те, що лежить в основі російської агресії.

Досі така політика зустрічала безумовне засудження.

До того ж залученість Європи у цей конфлікт (навіть якщо він ще не переріс у силову форму) відтягує критично важливу допомогу від України.

Адже традиційна роль США як гаранта безпеки, до якої звикли європейці, більше не є надійною.

Колапс єдності Заходу та вплив на Україну.

Безпрецедентна зміна політики США щодо Гренландії – із твердо проголошеним наміром або "купівлі", або примусової анексії острова – стала додатковим дестабілізаційним чинником у без того крихкому глобальному порядку.

Хоча заяви Трампа та його адміністрації лишають невизначеними конкретні механізми можливого контролю над островом, вони відразу спричинили відчутний геополітичний шок.

Це рішення не лише відображає двосторонню суперечку між Вашингтоном та Копенгагеном.

Йдеться про потенційний колапс трансатлантичної єдності, яка десятиліттями визначала глобальну безпеку.

Єдність США та Європи досі формувала найпотужніший геополітичний блок у світі.

НАТО, ЄС та їхні ключові союзники разом формують майже 60% глобального ВВП та володіють військовими спроможностями, що не мають суперників подібного масштабу.

Фактично не існувало жодного питання, в якому будь-яка інша світова сила була здатна переважити сукупну політичну волю держав ЄС та НАТО – звісно, коли йшлося про Альянс під проводом США.

Це довів і розвиток подій під час російської агресії.

Донедавна російську армію вдавалося стримувати передусім завдяки неймовірній пожертві українського народу, але за рахунок того, що вона була підкріплена непохитною солідарністю Заходу.

Однак втрата єдиного голосу Заходу вже спричинила значні збої в ефективності стримування Росії.

Намір США поставити під сумнів територіальну цілісність союзника по НАТО кардинально змінює розклад сил у війні й безпосередньо впливає на здатність України захищатися від Росії.

Незалежно від результату щодо Гренландії, наслідки для України й, значною мірою, для Європи будуть негативними, руйнівними та, ймовірно, тривалими.

Послаблення Європи, посилення ворогів.

Загалом перший рік нової адміністрації Трампа виявився надзвичайно бурхливим у відносинах з Європою.

Його характерною рисою стала транзакційна дипломатія (така, що ґрунтується на обміні та невідкладних вигодах, а не на союзництві та цінностях.

– ЄП).

За Трампа США часто розглядають своїх давніх союзників як суперників.

Послаблення координації між державами Заходу надало Росії золоту можливість перехопити дипломатичну ініціативу, дозволивши Москві ефективно застосувати стратегію "розділяй і володарюй", використовуючи зростаючий розрив між Вашингтоном і Брюсселем.

Принципово важливо, що прагнення США прибрати до рук Гренландію мимоволі легітимізує наратив Кремля щодо вторгнення в Україну.

Висуваючи аргумент про те, що велика держава може анексувати території з "міркувань власної безпеки",.

Трамп віддзеркалює аргументи Путіна, якими він "виправдовував" вторгнення в Україну.

Такий зсув створює небезпечну моральну еквівалентність.

У світі, який створює нова політика США, Росія є не державою-злочинцем, що порушує міжнародне право, а раціональним гравцем, що поводиться саме так, як може поводитись країна з військовими можливостями.

Це фактично нівелює моральну перевагу Заходу.

На додаток такий розвиток подій дає Росії потужний психологічний імпульс для продовження війни, підсилюючи думку "у кого сила, у того і правда".

Така зміна створює середовище вседозволеності для інших ревізіоністських сил; якщо США не зважають на суверенітет власного союзника з міркувань безпеки, стає дуже важко опонувати можливим китайським амбіціям щодо Тайваню, які можуть обґрунтовуватися подібними тезами про "життєво важливу безпеку".

У цій новій реальності міжнародне право та моральні аргументи виглядають повністю знеціненими.

Кінець американської зброї у ЗСУ?.

Наявна ситуація не лише підриває базові засади НАТО.

Вона створює значну, відчутну проблему для збереження уваги Заходу до надання допомоги Україні в її самообороні.

Саме це сталося у 2023 році, після терактів у Ізраїлі та початку війни у Газі.

Згодом ескалація між Ізраїлем та Іраном посилила відтягування світової уваги від Східної Європи.

Однак питання Гренландії загрожує змістити фокус від України більше, ніж будь-який інший конфлікт.

Оскільки цей конфлікт зачіпає суть внутрішньої згуртованості НАТО, його політичний вплив буде набагато сильнішим і дезорієнтуючим, ніж вплив зовнішніх криз.

Європа – ключовий надавач допомоги Україні останні декілька років, вона суттєво посилила свою підтримку за останній рік.

Гренландська криза змусить європейські столиці приділяти менше уваги Україні й більше – власній безпосередній територіальній безпеці.

Так, Україна є і лишається невід'ємною частиною європейської безпеки.

Але загроза анексії суверенної території держави ЄС її союзником створює безпекову дилему зовсім іншого рівня.

Ще більшого удару завдано по можливостях спільних дій США та Європи.

Адміністрація Трампа оголосила про запровадження мит проти Данії та європейських країн, які підтримують її у відстоюванні принципів територіальної цілісності.

За умов, коли фактично триває торгова війна з метою примусити Європу до територіальних поступок, практично неможливо уявити ефективну координацію дій лідерами США та Європи щодо України.

І це – за умов, коли Україні доведеться боротися за збереження уваги Європи хоча б на такому ж рівні, як досі.

Така напруженість – взаємні мита, дипломатичні образи та відсутність стратегічної координації – неминуче матиме наслідки для практичних аспектів військової підтримки ЗСУ.

До прикладу, минулого тижня президент Володимир Зеленський звертався до країн-партнерів із закликом зробити нові внески за механізмом НАТО PURL, що дає змогу відправляти в Україну американську зброю за фінансування з боку інших країн, переважно європейських.

PURL дозволяє Україні зберегти доступ до спроможностей, які наявні лише в США – від перехоплювачів для Patriot до снарядів для HIMARS.

Але тепер цей механізм значною мірою приречений.

Важко уявити, що країни ЄС поновлять фінансові внески до PURL – по суті субсидуючи оборонну промисловість США – в той момент, коли президент Трамп просуває ідею анексії Гренландії та накладає каральні мита.

Відхід України від американського ланцюга постачання зброї почався не сьогодні.

Це стало помітно ще за адміністрації Байдена, коли партійні суперечки затримували пакети підтримки.

Але за нинішньої адміністрації швидкість і масштаби відходу були сильно недооцінені.

За таких умов стає цілком імовірним, що європейські країни відмовляться купувати американську зброю для ЗСУ, як раніше, а натомість вирішать інвестувати у власні промислові бази.

Наслідки для України будуть вкрай негативними, що послабить її здатність протистояти російським атакам у коротко- та середньостроковій перспективі.

Час готуватися до безпеки Європи та України без США.

Поточна суперечка між США та ЄС має далекосяжні наслідки для будь-якого мирного врегулювання між Україною та РФ.

США давно й небезпідставно вважалися ключовим гравцем у питанні надання чітких гарантій безпеки для України.

Європейські лідери неодноразово докладали значних зусиль, щоб залучити адміністрацію Трампа до цього процесу, і часто були змушені "ковтати гіркі пігулки", аби лише не підважити цю допомогу.

Прийняття несправедливих торговельних угод було лише одним із прикладів, коли ЄС відступав на крок назад задля збереження трансатлантичної єдності.

Україна діяла так само.

"Угода про надра" з США та різноманітні поступки Києва у мирних переговорах під американським тиском – без жодної взаємної поступки з боку Росії – були спрямовані на те, щоб Вашингтон залишався залученим та відданим цій справі.

Але ціна залученості США стає непомірно високою для Європи та України.

Українське керівництво навряд чи колись передбачало сценарій, де вони будуть змушені обирати між США та Європою.

Також не є життєздатним сценарій, коли поступки України будуть призводити лише до американських вимог подальших поступок.

Такий транзакційний характер відносин більше не слугує меті стримування Росії або зміцнення європейської безпеки.

Україна, безперечно, є європейською державою.

Тому в цьому конфлікті вона буде на боці Європи.

І не тільки тому, що ЄС уособлює її найнадійніших партнерів і зараз, і у майбутньому, але й тому, що Київ не має жодних моральних аргументів, щоб вчинити інакше.

Відтак розгляд гарантій безпеки без участі США – яким би болісним і складним для уявлення це не було – має стати основним сценарієм стратегічного планування.

Після того як адміністрація США продемонструвала наміри отримати контроль над територією іншого члена НАТО, мало підстав вірити, що вони серйозно ставитимуться до виконання статті 5 або будь-яких інших зобовʼязань щодо безпеки України – навіть після того, як хтось на кшталт Дмитрієва запропонує США вигідну угоду, яка дозволить адміністрації заробити мільярди на рідкісноземельних або подібних ресурсах.

Потрібно бути готовими до цього похмурого сценарію, навіть якщо США та ЄС зрештою знайдуть цивілізоване рішення щодо Гренландії.

Теоретично ще існує шанс зняти напруженість.

Це можливо було би зробити, якби США очолили місію НАТО в Гренландії, а не прагнули отримати права власності.

Це надало б Вашингтону контроль над безпековою ситуацією в регіоні та дало б чітке розуміння, що безпекові інтереси США задовольняються в межах Альянсу.

Україна могла б навіть зробити значний внесок у таку місію, особливо в операціях з використанням безпілотників, де українські військові продемонстрували виняткові навички.

Але доки такий компроміс не буде досягнутий, Європа й Україна повинні готуватися до самостійних дій, усвідомлюючи, що ера Сполучених Штатів як гаранта безпеки може добігати кінця.

Автор: Лео Літра,.

старший аналітик Центру "Нова Європа",.

запрошений аналітик ECFR.