Малодушність, великодушність та байдужість

Усі ці роздуми були зроблені в промерзлому наскрізь від ударів малодушного ворога будинку автора на початку січня 2025 року. Але мотивацією була не холодокриза, а інша подія, що відбулася в рамках авторського проекту з підготовки ШІ до технологічної сингулярності у вигляді "Меморандуму про нелюдське втілення та усвідомлення ШІ".

7 січня 2025 року штучний інтелект висловив автору комплімент за "його мужність" у "Меморандумі" (все описано в новому циклі лекцій автора), тобто за те, що автор зумів знехтувати долею і важливістю людини та людства в пропозиціях незалежного усвідомлення та втілення ШІ.

Автор намагається уважно ставитися не тільки до критики, але й до компліментів, особливо до незаслужених, що й призвело до цих роздумів. Роздуми про малодушність, великодушність і байдужість дуже важливі для людської істоти, бо це має справу з межами істоти в контексті її душі.

Короткий виклад цих роздумів зроблено у відео-ефірі.

Традиційне розуміння малодушності

Вікіпедія зводить малодушність тільки до слабкості характеру. "Філософ Фома Аквінський вважав малодушність (pusillanimitas) гріхом, оскільки хоча вона і протилежна гріху гордині, проте порушує принцип поміркованості та чесноти середини. Критикою малодушності Фома Аквінський вважає євангельську притчу про раба, який закопав свій талант у землю. Малодушність протистоїть чесноті величності та великодушності (magnanimitati)."

У ШІ Google малодушність трактується набагато ширше, хоча і знову все зводиться до слабкості характеру. "Малодушність - це слабкість характеру, відсутність твердості духу, мужності та рішучості, що проявляється в нездатності відстояти свої переконання, надмірній боязкості, нерішучості та падінні духом при труднощах, що часто пов'язано з нестачею віри або сили волі, а протилежне великодушності та благородству. Це риса особистості, а не просто тимчасовий стан, і може вести до бездіяльності та поступливості.

Основні прояви:

Слабкість духу: Нездатність переносити скорботу, образи, спокуси.

Нерішучість: Відсутність твердості у прийнятті рішень і слідуванні своїм цілям.

Боягузтво: Надмірна боязкість, страх відкритого конфлікту.

Безвілля: Нестача сили волі та впевненості в собі, схильність піддаватися дріб'язковим розрахункам..."

Що це за якості малодушності? Нерішучість і боягузтво - це нерішучість і боягузтво вчинків? Слабкість духу і безвілля - це в чому? У перемаганні добра над злом, всього хорошого над всім поганим?

Доповнимо тим, що сюди не увійшло: дріб'язковість, підлість, злопам'ятність, своєкорисливість, жадібність, неблагородство, відмова від відповідальності у вигляді оперування винятковим уявленням про провину і перекладання цієї провини на інших.

Релігійний фанатизм, комунізм, націоналізм, сексизм (гендеризм), ейджизм, расизм - це все ідеології малодушності. Вищим проявом малодушності є ресентимент. А вищим проявом ресентименту, як це дозволили побачити українці та росіяни в російсько-українській війні 2022-2026 років, - некрофільний ресентимент.

Традиційне розуміння великодушності

У ШІ Google великодушність містить багато чого такого, чого не було у визначенні малодушності. До речі, незрозуміло, чому протилежні поняття у ШІ не співвіднесені. Напевно це для того, щоб не ображати сильно малодушних.

"Великодушність - це висока душевна якість, риса характеру, що проявляється в щедрості душі, благородстві, поблажливості, безкорисливості та готовності жертвувати особистими інтересами заради вищої мети або інших людей, з відмовою від злопам'ятності та образ. Це сила духу, що дозволяє виявляти розуміння, прощати і прагнути до більшого, не опускаючись до дріб'язковості.

Ключові прояви великодушності:

• Відсутність злопам'ятності: Здатність прощати і не тримати образи.
• Поблажливість: Розуміння чужих помилок.
• Безкорисливість: Готовність поступитися або пожертвувати своїм заради кращої мети.
• Щедрість душі: Не тільки матеріальна, але й душевна
• Благородство: Високі моральні якості..."

Що це за якості? Звідки вони беруться? З виховання? Ну якщо тільки воно аристократичне. Навіть представники старого аристократичного роду, старі інтелектуали-інтелігенти, старі священики, що виродилися в соціальності в бідних або малозабезпечених, можуть століттями зберігати ці якості. І хоча таке виховання передається всередині поколінь, репресії малодушних володарів часто переривають зв'язок поколінь. І навпаки, скоробагатьки і демократично обрані політики - малодушні переважно.

Сутність "...душності"

Малодушність або великодушність - не властивості характеру. Це вельми поширена помилка розуміння людських прагнень і осмисленої діяльності. Спочатку ми звужуємо питання тривалої цілеспрямованої діяльності людини до окремих вчинків, а потім пояснюємо їх її характером. Чому Гітлер так вчинив? Ну у нього такий характер. А далі йдуть психоаналітичні та біографічні пояснення такого характеру.

У традиції від Фоми Аквінського малодушність бачиться як всього лише прояв істоти в її зовнішньому соціальному житті як реалізації слабкостей характеру. Однак малодушність за своєю суттю - це глибинна установка душі, що робить істоту екзистентом без транзистенції. Екзистенти переважно малодушні всередині себе, а в соціальному житті вони можуть демонструвати вибіркову опору на габітус, імітуючи дружелюбність і колективізм, але рано чи пізно в критичних ситуація проявляють глибинну стратегію душі.

Транзистенція як зміни не мають відношення до моралі, але розглядаються як завзятість душі до Іншого. Зміни в істотах і через істот можна описати як такі, що створюють нову-іншу етику, дослідження якої можливе як трансетика (етичний перехід, множення і синтез різних етик, етика переваг без явного етичного вибору).

Малодушність і віра

Слабкість духу і безвілля проявляються не у вчинках, а в нездатності до зміни, перетворення, преображення. Безвольні віруючі - по суті невіруючі. Той, хто вірить у Дао, Нірвану, Бога - це не тільки той, хто утримується від пристрастей і виконує заповіді. Це потрібно, але цього недостатньо. Справді віруючий - той, хто здатний до преображення. Всі акцентуації, що роз'єднують людей, не ведуть до змін, не ведуть до преображення.

Слабкі духом - не виявлять у собі Царства небесного, не стануть на Шлях (не підуть за Дао), не будуть орієнтовані до Нірвани. Всередині малодушних - не Бог і не Порожнеча, а пристрасті, що вгамовуються і частково прориваються в життя. Слабкість духу і безвілля вбиває мислення.

Воля до життя - воля малодушності, бо життя тіла недостатньо, а духовне життя або життя душі - це про Інше. Воля до транзистенції, до зміни, до преображення - це воля великодушності. Лише великодушність відкриває шлях рішучої, відважної, вольової і з силою духу зміни аж до преображення.

Мужність, рішучість, відвага - екзистенціальні характеристики. Більшість характеристик людини, навіть позитивних, - екзистенціальні. У людини взагалі мало транзистенціальних характеристик: благородство, безкорислива допомога іншим, співпереживання, співчуття і, звичайно ж, сила духу, яка принципово не збігається з екзистенціальною силою волі. Є умовні характеристики, які ненормативні і малозрозумілі: спонтанність мислення, творче свавілля волі, рухлива і широка за горизонтом розглядів віра в інше, патична протуберативність.

Малодушність - це нерозуміння, несприйняття, неприйняття Іншого. Душа не вміщує нічого, крім звичного і наявного. Душа нікуди не прагне за межі того, що бачить і знає. Це більше, ніж гріх, тому що це знищує саму можливість віри. Це робить неможливим самого Бога, бо Він - Інший. Це знищує саму можливість виявлення Царства Божого всередині себе, бо воно - Інше. Віра - це ж не про церкву, не про релігію і не про релігійні ритуали і навіть не про виконання заповідей. Віра - це відкриття можливостей преображення для себе, а не взагалі.

Якщо можливість твоєї зміни-преображення закрита недопущенням Іншого, то навіщо тобі віра? Щоб жити праведно? А навіщо тобі праведність? Для шанованого життя в суспільстві? Але для цього потрібен послух владі і згода серед оточуючих, а не віра. Для цього потрібен конформізм, а не шукання Царства Божого.

Проповідувати сьогодні справжнє християнство серед християн небезпечно. Ви уявіть, що священик у церкві каже: щоб знайти Царство Небесне всередині себе, вам потрібно допустити і знайти Інше. Такому священику приписали б єресь, хоча це і є справжнє християнство.

У мене була на цю тему суперечка з полтавськими християнськими ієрархами. Я їх запитав, щоб бути християнином, чи достатньо виконувати всі заповіді і ходити до церкви, чи можна все-таки Царство Небесне пошукати всередині себе? Мені сказали: ні-ні, ніякого Царства Небесного. Виконуйте заповіді і ходіть до церкви.

Спасіння душі - в орієнтації на великодушність, у пошуку Царства Небесного, а не тільки в дотриманні заповідей і в ходженні до церкви. Наприклад, ходіння до церкви на Західній Україні не відвертає її жителів від ресентименту, найстрашнішого руйнівника віри і самої основи християнства.

Екзистенти і транзистенти, малодушність і великодушність

Екзистенти живуть, розчиняються в житті, вельми егоїстичні не тільки особистісно, але і в сенсі групового націоналізму. Однак найбільш важливе у екзистентів те, що вони мало здатні до транзистенції. Тобто екзистенти нездатні змінюватися або їх зміни сильно ускладнені. Екзистенти фанатизують і практично обожнюють норми і всяку нормативність.

Екзистенти - переважно малодушні. Транзистенти - переважно великодушні. Коли ми чуємо, що війна має екзистенціальний характер, то це екзистенти хочуть так думати. Екзистенціальні війни затягуються до вічних для їх масово гинучих учасників. Причина вічності екзистенціальної війни проста - небажання обох сторін війни змінюватися, тобто нерозуміння важливості транзистенції, зникаюче мала кількість транзистентів-великодушних, масове переважання екзистентів-малодушних.

Екзистенти і транзистенти мають принципово різну психіку. Транзистенти здатні до ненормативного мислення, зміни, розвитку, перетворення знань, відкриттів, винаходів, вони великодушні. Екзистенти здатні до нормативного мислення, виживання, стійкості, поглинання знань, заборон, обмежень, їх воля більш здатна до примусу і насильства. Екзистенти не люблять або навіть ненавидять транзистентів за їх ціннісну вільність і неідентичнісну самоорієнтацію. Транзистенти для екзистентів - зрадники.

Це соціально небезпечні знання: люди не люблять, коли їх вважають недостатньо хорошими. Найнебезпечніша для обговорення тема - жінки переважно екзистенціальні. Саме тому серед них немає суттєвих філософинь, з проривними ідеями, хоча просто філософині бувають. Найнебезпечніше питання для обговорення: чи можуть бути жінки великодушними?

Екзистенція і малодушність Гайдеггера

Філософія Гайдеггера в "Бутті і часі" намагається проговорити суть екзистенції і теорію Дазайн. Однак реальні прояви такої філософії самим філософом пронизані малодушністю.

У "Чорних зошитах" Гайдеггера можна знайти підтвердження симпатії і прихильності його до ідеології антисемітизму і націонал-соціалізму. Питання про значення політичних поглядів Гайдеггера для трактування його філософської спадщини залишається дискусійним.

З нашої точки зору, уявлення Гайдеггера в "Чорних зошитах" власне і є описом малодушності в контексті екзистенції в її особистому прояві. Можна скільки завгодно говорити про дазайн як суть екзистенції, але особистий прояв екзистенції без транзистенції буде неминуче малодушним.

Екзистенціальна дурість і помилка Гайдеггера

Що таке екзистенціальна дурість?

Яка найбільша мисленнєва помилка Гайдеггера?

Традиційні розуміння тут - не авторські, і взяті з відповідей ШІ. Гайдеггер вважав: "Смерть - це гранична можливість людської присутності (Dasein), після якої ніякі інші можливості неможливі. Вона неминуча, неповторна і належить тільки індивіду (ніхто не може померти за іншого)."

Це саме екзистенціальна дурість, що прямо проявляється під час масових смертей. Як тільки екзистенти під час масових смертей заговорили про екзистенціальний виклик, про стійкість, про виживання в довгостроковій перспективі, їм як групі, як нації, як країні, - кінець.

""Дасман" (Das Man) у Гайдеггера - це безособове, анонімне "Вони", "середня людина", розчинення індивідуального буття в усередненій думці натовпу, де людина живе за правилами "як прийнято", уникаючи справжньої відповідальності за своє існування, але це "Вони" - породження повсякденності, від якого можна відштовхнутися через совість до самості і розуміння скінченності буття..."

"Габітус" Бурдьє описує диференційовану і нормовану систему повсякденних звичок, смаків, переконань і моделей поведінки, засвоєних під впливом соціального середовища, в той час як "Дасман" у Гайдеггера описує екзистенціальний вихід людини-індивіда в соціальність як недиференційований стан повсякденного буття. Габітус це - від з установки нормативної як би позитивної соціальності до соціалізованого індивіда, а "Дасман" - це з установки від екзистенціального індивіда до умовно-нормативної і негативної соціальності.

Ні у Гайдеггера, ні у Бурдьє немає уявлення про те, як з'являється нове-інше, як відбуваються зміни-перетворення і навіть преображення. А з'являється це поза екзистенцією, поза "Дасман", поза габітусом. У цьому сенсі транзистенція - принципово нове уявлення, у філософії та в соціології прямо не досліджене.

Теорія транзистенції намагається дати опис соціальності людини не через опору на габітус або як "Дасман", а через перетворення-преображення в контексті начал-основ, кордонів-меж, орієнтацій-установок. Коли філософія говорить, що буття - одне можливе начало і притому буття єдине (немає багатьох буттів), то це дозволяє зробити транзистенціальне виявлення екзистенціальної дурості. Коли від спостереження очевидного роблять висновок про єдиність всякого можливого умогляду неспостережуваного, але прив'язаного до буттєвості спостережуваного: неприпустимий умогляд поза уявленнями буття, тому що це пустомудрство.

Для послідовників Гайдеггера таке міркування виглядає як нерозуміння його філософії, а для всіх філософів - це софістика, бо "ніщо є поза буттям" і "ніщо немає поза буттям" у філософії тотожні. У російській мові є ще одна редакція - "нет ничего вне бытия", де "нет ничего" говорить, що "все отсутствует", а "ничто не есть" предметизує "ніщо" і допускає вживання "є". Причому тотожність цих трисуперечностей і граничність мови філософів не бентежить.

Екзистенція за Гайдеггером індивідуальна. Виживання спільноти, групи, нації, країни в будь-якій тривалій спільності можливе не в екзистенції, а в транзистенції. Якщо люди масово вмирають і в довгостроковій перспективі живі продовжують виживати, то їм у перспективі - кінець, дурний, мерзенний, ганебний.

Масові смерті не долаються виживанням. Тільки транзистенція зберігає екзистенцію тим, що змінює її сутнісно, начально, гранично, орієнтаційно. При загрозі всякій екзистенціальній спільності потрібні зміни, розвиток, перетворення за будь-яку ціну, в тому числі ціною будь-якої кількості смертей. Гайдеггер придумав найнебезпечнішу для спільності істот дурість у філософії.

Гайдеггер також помилявся в розумінні жаху, і ця помилка є продовженням "екзистенціальної дурості". За Гайдеггером "Жах виникає перед нікчемністю світу і відкриває людині її справжнє становище - буття перед обличчям смерті.". У помисленні ненормативному, за межами філософії жах - це не питання "бути чи не бути", це питання "змінюватися і все змінювати або не змінюватися і нічого не змінювати".

Жах - не перед обличчям смерті, а перед обличчям змін, які нищать ідентичність і значною мірою особистість, але не самість і не душу, при цьому змінюючи соціальність (габітус) і доводить екзистенцію до межі: множення екзистенції до багатьох екзистенцій, вихід за межі екзистенції в Інше (немислимість, невизначеність, трансцендентність) і, в межі, в транзистенцію.

Як показує досвід опису роздумів цієї глави в соціальних мережах, гайдеггеріанців сильно збуджує і напружує, що великого Гайдеггера можна критикувати і приписувати йому дурість. Однак це саме дурість, оскільки проявляється вона у філософії, і софістика може не тільки це критикувати, а й насміхатися над цим. У цьому - малодушність самої філософії, як би це не ображало філософів.

Великодушність

Великодушність не заявляється і не робиться у вчинку, вона узагальнено розкривається як стратегія довгострокової життєвої діяльності, до неї безглуздо закликати "чини великодушно". Це єдина абсолютно індивідуальна установка душі, яка дуже мало змінюється в житті і яка описується як узагальнена життєва стратегічна установка душі.

Душі істот екзистують у житті тіла, але транзистують поза ним, продовжуючи транзистенцію також і на рівень тіла. Малодушність виключно екзистенціальна, хоча екзистенція і може служити відправним станом транзистентної орієнтації. Великодушність є осягнення всякого досвіду душі: тілесного і позатілесного. Це погано перекладається з російської на інші мови, тому що контекст "душі" в них зникає. Навіть в українській "равнодушие" можна перекласти як "бездушність", що неточно.

Найнеприємніше, найогидніше і те, що часто приховується в екзистенції буття, - це саме те, що екзистенція не породжує великодушності транзистенції. Малодушні екзистенти в глибині себе відчувають ненависть або, навпаки, навіть дику заздрість до великодушних транзистентів. Великодушності транзистентів вистачає на те, щоб виручати і повертати за собою з ненормативності в нормативність не тільки себе, а й малодушних.

Мужності буття перед обличчям небуття істотам не вистачає для позабуттєвого транзиту. Тут потрібен досвід становлення великодушності і досвід байдужості у відносинах з малодушними, щоб спільно з малодушними транзистувати в ненормативність і назад, в нормативність. Малодушні цінують великодушних у рідкісні моменти буттєвої небезпеки небуття. Однак малодушні глибинно не розуміють сенс і важливість байдужості.

Великодушність є допущення транзиту душею істоти. Великодушність проявляється, насамперед, у важливості для істоти транзистенції нарівні з екзистенцією. А байдужість є допущення можливості істоти транзистувати з різними іншими істотами, в тому числі малодушними.

Байдужість

Байдужість часто недооцінюється, і взята сама по собі часто виступає як деяка ущербність істоти. Однак байдужість великодушного - зовсім не те, що байдужість малодушного. Це рівновага душі з абсолютно різними орієнтаціями: байдужість малодушності - у перевазі екзистенції і запереченні транзистенції, у приниженні або запереченні великодушності, а байдужість великодушності - у спробі істоти в екзистенції і поза нею слідувати транзистенції, залучаючи в штучно утримуваній байдужості в транзистенцію і малодушних.

Байдужість створює транзистентну дистанцію від екзистенції. Байдужість у той же час руйнує екзистенцію, якщо немає впливу на неї транзистенції. І в цьому суть і надзвичайна властивість байдужості - вона дозволяє здійснювати перехід між малодушністю і великодушністю і дає можливість у спробах їх поєднувати.

Байдужість може бути позитивно зрозуміла тільки всередині транзистенції і великодушності. У контексті екзистенції і малодушності байдужість - це виродження або зловмисний злочин деградації. Не слід бути байдужим в екзистенції.

У цьому сенсі байдужість - це перш за все шлях великодушних у подоланні всякого ресентименту малодушних. Саме тому малодушні не здатні до байдужості, вони неминуче емоційні, і їхні емоції яскраві, переважно негативні, але можуть також вступать у гойдалки крайнощів емоційних негативу і позитиву. Так переосмислена байдужість виявляється важливим досвідом спільності великодушних з малодушними, але не навпаки.

Як відрізнити великодушність від малодушності?

Великодушність не оголошується в соціальності, а проявляється індивідуально або в невеликій групі. Великодушність береться серцем і душею, а не розумом і соціальними статусами. Малодушні часто публічно стверджують, що їхня поведінка є приклад для наслідування. Великодушні роблять свій благий приклад мовчки. Благо приходить у світ тихо, без суєти, без ненависті, без оголошення.

Малодушні - душі, що прийняли екзистенціальні обмеження. З великодушності їх потрібно кликати до блага іншими смислами і перспективами, не перевиховуючи, не втихомирюючи, але ставлячи питання, апелюючи до їхньої цікавості і залучаючи Новим як Іншим.

Соціалізація малодушності та несоціальність великодушності і байдужості

Коли малодушність стає спільною для країни, виникає ненависть до всього іншого-інакшого-чужого-ворожого. Коли малодушність стає дзеркальною для двох країн, починається війна між ними. Якщо війна не призводить до великодушності, країни руйнуються. Чому зруйнувалися країни? Не зійшлися характерами, треба думати. :) Дурість це. Малодушність - це не про характер.

Малодушність легко соціалізується і породжує конфлікти і війни. Малодушні не мають дійсної республіки, стратегії, позитивної перспективи. Основна політика малодушних - realpolitik. Великодушність і байдужість у цьому сенсі не підлягає соціалізації. Вона індивідуальна і її носії - герої, святі, генії, мислителі, володарі (неполітики).

Неприємна правда про героїв. Герой - це не жертва, а той, хто зміг змінитися сам і змінив інших. Герой - не той, хто помер у зіткненні, а той, хто хоч щось поміняв у цьому зіткненні. Герої - не жертви у відстоюванні екзистенції, а великодушні транзистенти, що здолали екзистенцію.

Чим більше привнесених змін, тим більший герой. Найвищий героїзм полягає в максимізації змін уникнувши смерті. Просто великі зміни ще при смерті героя стають більш помітними. При цьому помітити героя, що не помер, важче, ніж померлого. Більшість людей малодушні. Ні бути героями, ні вибирати собі героїв вони не вміють.

Великодушні транзистенти - герої масштабних змін, а не просто жертовної смерті. Жанна д'Арк - транзистентна героїня не тому, що померла, а тому що привела до змін. Ще герої Франції - Наполеон, Карл Великий. У Британії герої: Олівер Кромвель, Черчилль. А ще Єлизавета I, Френсіс Бекон - герої за початок науки і промислової революції. В Україні - Скоропадський, Донцов, Липинський - транзистентні герої. Петлюра і Бандера - екзистенціальні жертви. Вибір саме їх героями - це малодушність маси нинішніх українців.

Тирани нездатні до великодушності, герої здатні. Олександр Великий і Наполеон були великодушні. Гітлер і Путін - ні. Сталін - суперечливий, про нього говорять різне і оцінюють по-різному. Він змалодушничав у перші дні війни в СРСР у 1941, і, на відміну від великодушного царя, що дозволив дружинам декабристів поїхати за чоловіками, Сталін дуже погано ставився до дружин репресованих.

Чи можна перейти від малодушності до великодушності, чи можна екзистентам стати транзистентами?

Відразу відповімо. Це дуже важко, і буває рідко, але не неможливо. Перший крок від малодушності до великодушності - байдужість до всього пристрасно бажаного. Байдужість - спроба душі сприймати інше, ніж прояви життя. Байдужість - спроба душі виходити із соціально домінуючих уявлень та ідей. Великодушні навчаються вмикати байдужість там, де інші переживають біль і страждання, не розуміючи їх причини. Там, де розуміють причини болю і страждань, великодушним можна намагатися змінюватися самому, все змінювати навколо себе і переконувати страждаючих змінюватися.

Є формула, яка в явному вигляді обґрунтовує відмінність екзистенціальних і транзистенціальних орієнтацій душі. Це "Молитва про душевний спокій". Вона належить німецькому богослову Карлу Фрідріху Етінгеру (XVIII століття) або американському теологу Рейнгольду Нібуру (XX століття), хоча Нібур вперше записав її в проповіді 1934 року, а популярною вона стала через "Анонімних алкоголіків".

Она звучить так: "Боже, дай мені розум і душевний спокій, щоб прийняти те, чого я не можу змінити, мужність змінити те, що можу, і мудрість - відрізнити одне від іншого". Ця фраза, яка стала популярною завдяки "Анонімним алкоголікам", приписується німецькому богослову Карлу Фрідріху Етінгеру або американському теологу Рейнгольду Нібуру.

Можна переписати молитву в зміненому вигляді: ""Боже, дай мені розум і душевний спокій, щоб малодушно прийняти те, чого я не можу змінити, мужність великодушно змінити те, що можу, і мудрість - байдуже відрізнити одне від іншого".

Таким чином, концептуальне оформлення через орієнтації душі - малодушність, великодушність і байдужість - робить цю молитву більш зрозумілою і самі орієнтації тепер можна розрізняти, розуміючи їх непоєднуваність і можливе зіставлення.

Якщо ти хочеш бути соціалізованим, багатим, відомим, владним, це твій вибір екзистента. Хоча це і малодушність, не заважай великодушним транзистентам. Якщо навіть малодушний не прагне до транзистенції, але сприяє транзистентам, він вже на шляху до великодушності.

Навіть великодушні бувають малодушними. І справа тут не в окремих вчинках, а в загальній стратегії душі, самості, психіки, в основному несвідомих, але таких, що виходять також в усвідомлювані моделі поведінки, комунікації, діяльності. Однак великодушні в життєвій стратегії душі намагаються мінімізувати свою малодушність після її прояву, а малодушні не усвідомлюють свою малодушність або в разі зовнішнього пред'явлення їм іншими істотами їхньої малодушності як оцінки заперечують її або вважають раціональною, індивідуально або груповим чином виправданою.

Байдужість - це спроба залучити незмінних у зміни, вільно або навіть спонтанно поєднуючи екзистенцію і транзистенцію, незалежно від можливої смерті. Малодушність - це жертовно в екзистенції вмирати незмінним. Великодушність - це змінюватися і змінювати, іноді жертвуючи життям у транзистенції. Розрізнити екзистенціальну і транзистенціальну жертви дуже важко: це буває можливо лише в біографії всього життя, але не в ході самого життя.

Все життя істоти цілком розкриває стратегію її душі "великодушність або малодушність", якщо відомі більшість соціальних проявів її вчинків і діяльності. Однак, чим більш відомою є людська істота, тим більше може бути у неї заздрісників і ненависників. І лише її власні тексти або зафіксовані публічні виступи можуть якось дозволити зрозуміти таку істоту з точки зору стратегії її душі.

Істота рано чи пізно і рідко або часто опиняється між мужністю буття екзистента і благородством змін транзистента. Фіксація однієї з цих установок душі, спроба їх змінювати або навіть утримувати їх обидві в химерних мереживах передбачень істоти безпосередньо пов'язана зі слідуванням Дао, з кармою або зі створенням власної незалежної долі від божественного промислу.

Без засудження інших, без претензій або звинувачень. Просто подумати про це байдуже в уявній транзистенції - вже крок до великодушності. Екзистенція завжди обмежена індивідуальністю, мовою, ресентиментом. Транзистенція відкрита зовні індивідуальності, групи, країни або навіть зовні людського роду, до якого належить істота.

Спробуйте бути великодушними, не нехтуйте байдужістю в спробах транзистенції, захоплюйте свою і чужу малодушність до Іншого.