Полярні сяйва в Україні: чому ми могли їх спостерігати так далеко на півдні

Викид рухався до нашої планети з настільки великою швидкістю, що не просто обігнав звичні часові рамки, а й зруйнував усі прогнози експертів. Подія спричинила каскад явищ – від неймовірно сильної радіаційної бурі, якої не фіксували два десятиліття, до яскравого полярного сяйва над Європою, зокрема й над Україною, пише 24 Канал.

Що відбулося після сонячного спалаху?

18 січня поблизу активної області AR4341 стався сонячний спалах класу X1.9. Це явище супроводжувалося радіовипромінюванням другого типу зі швидкістю 693 кілометри за секунду, а також 10-сантиметровим радіосплеском тривалістю 122 хвилини потужністю 3200 одиниць сонячного потоку. Хоча ці цифри можуть нічого вам не говорити, варто розуміти, що це великі показники.

З подією пов'язаний значний корональний викид маси, який мав характерну сигнатуру повного гало, яке гігантським колом розійшлося по навколишньому простору. Основна частина плазми рухалася на схід від Сонця, проте компонент, спрямований до Землі, був "майже гарантований" через форму викиду.

Прогнози передбачали удар по магнітному полю планети на 20 січня, однак плазма прибула до нас уже 19 числа, тобто фактично за добу. Зазвичай корональні викиди подорожують до Землі протягом приблизно трьох днів, тож можна зрозуміти, наскільки швидким був цей викид.

Уже в понеділок вранці рівень протонів, що проходили повз Землю, почав зростати. Досягнення порогу сильної радіаційної бури категорії S3 стало першим таким випадком з жовтня 2003 року, пише SolarHam.
Енергетичні частинки продовжували потік після спалаху, спричиняючи погіршення або повне блокування високочастотного радіозв'язку через полярні регіони. Пасажири та екіпажі висотних польотів зазнавали підвищеного радіаційного впливу.
Незадовго до прибуття корональної маси рівень протонів зріс ще більше, перевищивши поріг серйозної радіаційної бури S4. Це явище також не спостерігалося з жовтня 2003 року.
В оптичних інструментах космічних апаратів з'явилися численні білі плями – результат насичення сенсорів енергетичними частинками.

Полярні сяйва. Маяк Понтусваль, Бретань, Франція / Фото Александра Круазьє

Полярні сяйва. Маяк Понтусваль, Бретань, Франція / Фото Александра Круазьє

19 січня детектори зафіксували геомагнітний раптовий імпульс силою 97 нанотесла, що ознаменувало момент проходження викиду повз планету. Компонент Bz міжпланетного магнітного поля різко коливався між північним та південним напрямками, а щільність плазми значно зросла.

Поріг серйозної геомагнітної бури категорії G4 був досягнутий надзвичайно швидко. Спостерігачі полярного сяйва в Скандинавії, Великій Британії та частині Європи отримали можливість побачити видовище одразу після настання темряви. Фотографи зафіксували яскраві зелені та червоні кольори.

Параметри початкового проходження корональної маси вражали:

Компонент Bz міжпланетного магнітного поля відхилився на 58 нанотесла на південь, загальна сила становила 91 нанотесла.
Швидкість сонячного вітру сягала 1100 кілометрів на секунду, а подекуди й 1660 кілометрів на секунду – це надзвичайно багато, враховуючи, що його звичайна швидкість становить близько 400 кілометрів на секунду.
Це призвело до швидкого розвитку серйозної геомагнітної бури з індексом 9,68 Kp і поставило цей викид у перелік кількох відсотків найшвидших серед усіх зареєстрованих за останні три десятиліття.

З моменту запуску космічної обсерваторії SOHO у 1995 році коронографи каталогізували тисячі корональних викидів. Переважна більшість рухалася повільніше за 1000 кілометрів за секунду. Найшвидший викид, зареєстрований 23 липня 2012 року, мав швидкість від 2900 до 3500 кілометрів за секунду.

Хоча поточний викид виявився надзвичайно швидким, його швидкість становила лише половину справжніх монстрів у світі корональних викидів. Проте цього було достатньо для створення серйозних або екстремальних геомагнітних бур із полярним сяйвом у США аж до Тернопільщини та Львівщини.

Час удару виявився ідеальним для Європи. Серйозна геомагнітна буря почалась одразу після настання темряви на континенті, а новий місяць забезпечив темне небо для тривалої експозиції під час фотозйомки. Спостерігачі повідомляли про фантастичне шоу з яскраво-зеленими та червоними кольорами, видимими неозброєним оком.

Полярне сяйво спостерігалося в Румунії, Бельгії, Польщі, Німеччині, Швейцарії, Латвії, Хорватії, Норвегії, Ірландії, Данії, Англії, Чехії, Нідерландах, Ісландії над Північним морем.
Після завершення шоу в Європі воно продовжилося в США, де полярне сяйво спустилося аж до Алабами, Арізони, Техасу, Джорджії, Нью-Мексико та південної Каліфорнії.

Надзвичайно сильні сяйва в Україні

Варто зазначити, що таких яскравих сяйв, як у ніч з 19 на 20 січня 2026 року, в Україні не було давно. В мережі можна знайти сотні фото з різних куточків країни. Наприклад, два наступні знімки зробили у Шацьку (Волинська область):

Полярні сяйва над Шацьком / Фото Владислава Мальцева

Полярні сяйва над Шацьком / Фото Владислава Мальцева

Поява яскравих сяйв над Україною пояснюється великою потужністю магнітної бурі у поєднанні з рекордним радіаційним штормом. Зазвичай збурення непомітні в Україні, оскільки магнітне поле фактично зупиняє їх ще до того, як магнітні лінії розірвуться над нами. Полярні сяйва з'являються, коли намагнічена плазма Сонця досягає Землі. Потік протонів, електронів та інших заряджених частинок наштовхується на магнітне поле Землі на величезній висоті й починає рухатися по силових лініях магнітного поля до полюсів. Поступово потоки переходять на все більш південні лінії.

Під час сильних магнітних бур заряджені частинки можуть наближатися до Землі на значно більших відстанях від полюсів, що й дозволяє спостерігати сяйва в незвичних для них регіонах. Зазвичай для України потрібна буря рівня не менше G4, як сталось саме цього разу. За деякими винятками сяйва можливі під час тривалих збурень G3. Взаємодіючи з атомами кисню та азоту в атмосфері, частинки викликають іонізацію, через що небо починає світитися зеленим, синім, а іноді червоним кольором.

Окрему роль у розвитку подій саме в Україні можуть відігравати суббурі – короткочасні, але інтенсивні вивільнення енергії у магнітному полі Землі. Вони часто спричиняють раптове посилення полярних сяйв і можуть призводити до їхнього поширення на нижчі широти. Попри те, що загальне розширення аврорального овалу відбувається поступово, суббурі здатні дати яскравіший, але короткий ефект.

Сяйво в Одеській області / Фото @vovadafik у Threads

Наступні знімки зробили у Луцьку / Фото Олександра Харланова

Кадри полярного сяйва, зроблені на Рівненщині / Фото опублікувала Філатова Марина

Наступні кадри також зроблені в Україні, однак конкретне місце невідоме / Фото @vikaalocada у Threads