Ефект Буданова

Коли пан Буданов отримав «номінацію» на пост голови Офісу президента, аудиторія соцмереж розділилася навпіл. Одні користувачі вважали, що головний розвідник з’їв свого попередника. І з цим було важко посперечатися.

Інші були переконані, що це такий хитрий план, аби вирвати Кирила Олексійовича з його насидженого місця в Головному управлінні розвідки. Цю позицію особисто я не поділяю. Але змушений визнати, що через постійне бажання влади сходити на вибори і така думка має право на існування.

Скажу за себе. Особисто я вважаю, що правду можна буде трактувати виключно за подальшими подіями. Розвернувся Буданов на повну, чи принишк у тіні — це точно буде помітно. Та мені більш цікаво, у якій саме площині буде підтверджуватись та чи інша теорія.

Першим критерієм мені видається зовсім не дипломатія, як це люблять писати деякі розумні аналітики. Для дипломатії в України був, є і залишатиметься в майбутньому окреме міністерство. Те, що Андрій Єрмак пхав свого носа всюди — тимчасове явище. Тим паче, було б дивно продовжувати ту традицію, яка Єрмака привела на смітник.

Напевно, першим (і головним) критерієм оцінки Буданова на новому посту буде робота над підвищенням нашої обороноздатності. Є чимало питань, які варто оптимізувати. Оскільки Офіс президента залишається суто канцелярським утворенням, це більше про бажання координувати процеси. Втілювати їх у життя будуть інші люди та відомства.

Наприклад, цифровізація мобілізаційних процесів. Чому на вулицях з’явились ТЦК? Якщо оминути емоції, у нас більшість чоловіків просто не давали свої дані. Не ставали на військовий облік. Відповідно, якщо не фехтувати аргументами, дайте дані призовників — і ви вже розв’яжете певну проблему.

Особисто я почерк Буданова як нового голови ОП бачу в тому, що на п’ятий рік повномасштабної війни Україна нарешті доручить процес оповіщення та доставки військовозобов’язаних поліції. Це те, що мало статись одразу. Але попередній голова Офісу, який мав неймовірний доступ до будь-яких державних служб, був проти.

Другим критерієм буде підтримка (або навпаки) міністрів. Так, саме міністрів, не депутатів. Бо, як свідчить практика, депутата простіше викинути з Верховної Ради з причини смерті, а не за процедурою. А ось міністри свої посади займають лише до тих пір, поки результат їхньої роботи задовольняє роботодавця.

Хіба що окрім Дениса Шмигаля, бо його кадрові ротації останнім часом не піддаються логіці. Підозрюю, що не з його провини.

Якщо міністри хоча б не будуть виступати проти Буданова чи плести інтриги, це вже буде ознакою оздоровлення держапарату. Все-таки останні місяці Андрія Єрмака більше нагадували підкилимні боксерські поєдинки. То він когось намагався усунути, то проти нього гуртувалися дедалі більше людей. За цим було боляче спостерігати, оскільки ворог нам жодного попуску на цей час не давав.

Як залучити на свій бік Верховну Раду, ми вже бачили. Це, так би мовити, фінансова лояльність законодавців. Не кажу про хабар, що ви. Комусь сподобається і певна ідея щодо запрошення до виборчих списків майбутнього, вже нового політичного проєкту. Все-таки старий ніхто у попередньому вигляді зберігати поки що і не намагався.

Тому мені чхати, кого підтримує це відверто слабке скликання парламенту. Більше цікавить, хто готовий проявити лояльність, ризикуючи втратити посаду через паршиві успіхи по своєму напрямі. Така собі ілюстрація утилітарного підходу.

Звісно, далеко не все настільки добре. Було б дивно, якби певні діагнози виправлялись одним кадровим призначенням, як за командою. Нам так не буде. На жаль, за кадром залишається більша частина спадку Офісу президента, колись перейменованого з Адміністрації президента, але без зміни установчих документів у плані можливостей.

Це конфлікти з певними представниками бізнесу. Це суперечки з місцевою владою (на щастя, не у всіх регіонах). І тут я не можу бути впевнений, що Кирило Олексійович цей спадок відкине одним махом. На жаль, відомства часто стають заручниками своїх конфліктів.

І головний неприємний аспект, який випливає з абзацу про установчі документи. Я був би щасливий, побачивши роботу президентської канцелярії «по-старому», тобто без регулярних перевищень посадових обов’язків її учасниками. Так свого часу працював Ложкін. Та навіть сумнозвісний Льовочкін примудрявся крутити політикою, як людина ромської національності — сонцем, але без формального зловживання.

Та щось мені підказує, що на час повномасштабної війни нам доведеться бачити ту ж картинку і надалі. Можу лише сподіватись, що цього разу певні перевищення будуть уже не заради власної кишені, а заради успіху цілої держави. Мені більшого і не треба. Нам усім пора пограти за одну команду. Не у різних, та ще й тих, що ворогують між собою.

Заміна все одно була питанням часу. Як колись казав Отто фон Бісмарк, із поганими законами та хорошими чиновниками ви зможете керувати країною, а з поганими чиновниками при хороших законах — ні. Незалежно від ваших оцінок щодо Єрмака та Буданова, закони в нас і так дуже погані та позбавлені жодного балансу.

Тому права на помилку чи неефективність у нас не було, немає зараз і не буде.