Лід у батареях, іній на вікнах. Як 20 років тому Алчевськ перетворився на символ техногенної катастрофи

Цього тижня виповнюється рівно двадцять років, як стотисячний Алчевськ на Луганщині раптово увірвався в інформаційний простір всієї країни.

Місто заполонило стрічки сайтів і випуски теленовин через найбільшу на той час техногенну катастрофу в історії незалежної України.

Його назва на роки перетворилася на загрозливу ономастичну метафору – коли достатньо сказати, що якийсь населений пункт може стати другим Алчевськом, і всім зрозуміло, що ти маєш на увазі.

У січні 2006 року, за тридцятиградусного морозу, це місто на сході України майже на місяць залишилося без тепла.

Все почалося 22 січня з прориву теплотраси.

З системи опалення вчасно не спустили воду, вона перетворилася на лід, розірвала труби – і зрештою в місті оголосили надзвичайну ситуацію державного рівня.

Підлога в будівлях перетворювалася на ковзанку, а вікна вкривалися інеєм.

Школи й дитячі садки закрили негайно.

Хто мав змогу – виїжджав.

Хто ні – вигадував, як не замерзнути.

На допомогу Алчевську з усіх куточків країни їхали тисячі фахівців.

Дитячі табори масово приймали алчевських дітей.

Найпопулярнішим товаром у книжкових магазинах і газетних кіосках Алчевська стала мапа міста.

Приїжджим вона була потрібна і для орієнтування, і як сувенір – на згадку про місце, яке вони рятували.

Сьогодні, коли Росія масово атакує об'єкти енергетики, а українці на багато годин, а то й днів залишаються без тепла, світла й води, досвід Алчевська стає особливо близьким.

Якою була ситуація в Алчевську до аварії.

Моряки назвали б це ідеальним штормом – збігом обставин, який неминуче веде до катастрофи.

З одним лише уточненням: у цей шторм потрапило судно, якому давно час було на металобрухт.

"Все населення великого міста стало заручником двох куп брухту", – сказав після аварії в Алчевську тодішній голова Луганської обласної держадміністрації Геннадій Москаль.

Перша "купа" – це котельня "Заводська", зведена 1964 року, коли Алчевськ ще був Комунарськом.

Уже за вісім років після запуску там сталася велика аварія – тоді алчевці вперше відчули, що означає залишитися майже всім містом без тепла посеред січневих морозів.

Друга "купа брухту" – котельня "Східна", збудована 1980 року за межами міста.

Саме ці два пам'ятники радянської гігантоманії обігрівали весь Алчевськ.

У 1995-му на "Заводській" зупинили бойлерну – через повний фізичний знос.

Довелося збільшити навантаження на другу котельню, а тиск у системі підвищити понад норму.

Те, що мало бути тимчасовим рішенням, звісно, стало постійним.

Чому? Бо просто не було грошей.

Показовий факт: у 2005 році на капітальний ремонт житлового фонду з міського бюджету Алчевська виділили лише три відсотки від необхідної суми.

До того ж сам житловий фонд був не новим: на чотири п'ятих він складався з будинків, заселених понад тридцять років тому.

І, нарешті, про труби.

Нормативний термін служби трубопроводів – 20 років.

На момент аварії одні з них відпрацювали вже 26 років, інші – зо 30–35.

Таким був Алчевськ у 2006-му: містом, де тепло залежало від двох котелень, а труби давно відслужили своє, зі старими будинками й хронічно недофінансованим ЖКГ.

Як порохова бочка з уже вставленим ґнотом – залишалося лише піднести вогонь.

Що сталося.

У ніч із 21 на 22 січня диспетчери котельні "Східна", що дає тепло в половину будинків міста, зафіксували різке падіння тиску в зворотній трубі (тобто тій, якою вода повертається з будинків до котла, щоб знову нагрітися).

Причина була очевидна: прорив.

Залишалося знайти – де саме.

На вулиці – дванадцятиградусний мороз.

Шукати витік у промерзлому ґрунті важко – а значить, довго.

Поки комунальники намагалися знайти місце аварії, на котельні витрачали весь наявний запас води, щоб бодай якось вирівняти тиск у системі.

Це не допомогло.

До ранку тиск упав до критичного рівня, і об 11-ій годині надійшла команда зупинити котли.

Причину прориву з'ясували пізніше – особливості радянської трубоукладки.

Як розповідає УП Олег Титамир, тодішній заступник голови Луганської ОДА з питань ЖКГ, над теплотрасою проходив інший трубопровід – із холодною технічною водою для меткомбінатів.

Роками конденсат із холодної труби крапав на неізольовану гарячу й зрештою проїв у ній дірку.

Та навіть після зупинки котельні ще можна було якщо не відвернути катастрофу, то бодай істотно зменшити її масштаб.

Потрібно було злити воду з систем опалення.

Наказ спустити воду надійшов о п'ятій вечора.

Досі незрозуміло, від кого на практиці залежало остаточне "так": чи то від мера міста, чи то від керівника комунального підприємства.

У ніч на 23 січня трубу нарешті відремонтували, котельню запустили.

Та тепло не повернулося в домівки мешканців Алчевська.

За ті кілька годин, протягом яких вода не циркулювала в трубах, температура повітря впала вдвічі: до -25 – -30.

Системи теплопостачання просто перемерзли – лід забив труби й батареї, розірвавши їх зсередини.

У цілому в Луганській області зношеність водопровідного, опалювального, каналізаційного господарства в 2006 році становила 80%.

Вранці 23 січня сталася ще одна аварія – цього разу в електромережі другої котельні.

"Заводську" довелося терміново зупиняти й ремонтувати.

Усунути несправність вдалося за сім із половиною годин.

Але коли котельню знову запустили, з'ясувалося: тут повторили ту саму дику помилку – не злили воду.

Так і друга половина мешканців Алчевська зустріла вечір із крижаними трубами.

23 січня Луганська ОДА запровадила в Алчевську надзвичайний стан.

Місто почало замерзати.

Чому не злили воду.

– Масштаб цього зливу води, він був би по грошах фантастичний.

Ви розумієте, що таке зупинити і злити такий обсяг води, якщо пів міста заживлено? – Андрій Шаповалов, на той момент речник голови Луганської ОДА, наводить один з аргументів, чому під час аварії на першій котельні надто довго не зливали воду.

Міська влада й комунальники вважали, що із ситуацією впораються досить швидко.

Ніхто не очікував, що температура падатиме так стрімко.

Усі сили комунальних служб зосередили в тій частині міста, де тепло вже зникло.

Коли ж аварія сталася на другій котельні, комунальники та місцева влада не встигли зреагувати.

Олег Титамир звертає увагу ще на одну важливу деталь.

Злити воду зі стояків у багатьох будинках означало не просто спуститися в підвал і повернути вентиль; потрібна була допомога зварювальників.

Річ у тім, що ще з 90-х між мешканцями квартир і комунальними службами тягнулося негласне протистояння.

– Виявилося, що всі стояки практично заварені.

Чому? Опалення завжди вмикали в останню чергу – максимально відтягували початок опалювального сезону через неплатежі.

Постійно це були збиткові (комунальні – УП) підприємства.

А населення, зі свого боку, хотіло якнайшвидше отримати тепло.

І люди спускалися в підвал, відкручували стояки й зливали воду, щоб гаряча вода швидше дійшла до труб і будинок швидше обігрівся.

Саме тому житлово-комунальні підприємства просто заварили стояки.

І це не дозволило зливати воду: вона почала замерзати в стояках та стався колапс, – пояснює Титамир.

Погана ізоляція труб і зношеність систем опалення в будинках ще більше скорочували час, протягом якого можна було обійтися без зливу води.

Після будівництва в Алчевську котельні "Східна" передбачалось створити резервні трубопроводи, які мали з'єднати обидві системи.

В разі аварії на одній із них можна було б підключити іншу і таким чином уникнути катастрофи.

Але цього так і не зробили.

Як жили люди.

Після того як в Алчевську перемерзли труби, Воротинцева їздила туди через день: година дороги в один бік, морози до мінус тридцяти й вітер, що збиває з ніг.

– Передусім люди грілися так: вмикається газова плита, на неї ставиться каструля з водою, й приміщення стає теплим і вологим.

Люди безкінечно п'ють чай, щоб зігрітися.

Плюс духовка вмикається на максимум градусів і постійно працює.

Оскільки в приміщенні волого, а на вулиці холодно, на вікнах зсередини з'являється іній, – розповідає вона про те, що бачила в квартирах алчевців.

Інший журналіст з Луганська, Андрій Діхтяренко, згадує, як мешканці Алчевська завішували вікна ковдрами.

Хто мав змогу – купував електричні масляні радіатори.

Ціни на них зросли вдесятеро, але їх усе одно миттєво розкупили.

Завезли нові – і ті також продавалися за космічними цінами.

– Цей радіатор вмикали в кімнаті, ставили розкладачки – і всі переїжджали туди.

Якщо в людей не було газу, вони купували мініатюрні газові плити, на яких готували їжу.

Або ходили в гості до тих, у кого газ був: готували їсти і навіть могли помитися, – каже він.

Очевидці згадують, як стіни в квартирах вкривалися льодом, а зі стель звисали бурульки.

Дехто розбивав вдома намет і ночував у ньому.

Місцеві журналісти провели рейд дитячими садками й школами, які закрили на час аварії, і побачили "розірвані батареї, покорчені труби, "ковзанки", крижані сталактити й сталагміти в туалетах".

Через горизонтальну систему опалення труби замерзали й виходили з ладу надзвичайно швидко.

"За 20 років роботи не було жодного капітального ремонту.

[…] Про що ще можна говорити, якщо такі необхідні для дітей іграшки востаннє отримували 14 років тому", – писала місцева преса про стан справ в одному з дитячих садків.

Ще до того, як вода в трубах замерзла, керівництво кількох навчальних закладів зверталося до теплокомуненерго з питанням, чи можна злити воду з системи, – і отримало категоричну заборону.

Одна з директорок на цю заборону наплювала, дала вказівку спустити воду й урятувала свою школу.

Аварійні роботи в одній зі шкіл Алчевська.

Каналізація перемерзла й у деяких багатоповерхівках.

Місцеві журналісти описують ситуацію в будинку на проспекті Металургів, до якого неможливо зайти без протигаза.

Унітази й ванни на нижніх поверхах переповнилися фекаліями мешканців згори.

Власникам квартир унизу доводилося вичерпувати нечистоти відрами, які вони просто виливали далі з вікна.

З "Щоденника потерпілої".

Після оголошення в місті надзвичайної ситуації алчевська газета "За металл" почала публікувати щоденні спецвипуски.

В одному з номерів вийшов "Щоденник потерпілої" – розповідь місцевої мешканки про її умови життя.

Наводимо фрагмент із нього.

"Електрообігрівача у мене немає.

Отже, що ж у цій ситуації я можу по максимуму? Приходжу, одразу вмикаю плиту і духовку.

На плиту – відерну виварку і велику каструлю з водою.

Наповнюю пластикові пляшки і грілку гарячою водою (благо, працює бак (бойлер – УП)) і закладаю їх у постіль (під ватяну ковдру, верблюжу і кошму).

Готую немудру вечерю.

А тут і вода нагрілася на плиті.

Ставлю виварку і каструлю в кімнаті.

До цього часу прогрівається постіль, але вистигають грілка і пляшки.

Наповнюю їх свіжогарячою водою і в постіль лягаю разом із ними.

Пляшки і грілку розташовую таким чином: грілка – під поперек, по одній пляшці під руки, одна – під колінами, друга – в ногах.

Розумію, що заснути без головного убору не можу – таке відчуття, що через тім'я з мене тепло йде в Космос.

Надягла берет.

Начебто легше стало.

Мобільник заводжу на 24.00.

На добраніч.

Ой, забула важливу деталь: воду залишаю тонкою цівкою текти на всю ніч – це щоб каналізація і водопровід не замерзли (у багатьох будинках замерзли, це справжня трагедія; нормативною лексикою не описати, пробували; виходить тільки ненормативною; а з цією трагедією людям ще жити доводиться).

Прокинулася від сигналу мобілки.

Встала, вимкнула газ, поміняла воду в пляшках.

Мобільник завела на 4 ранку.

На добраніч.".

Як Алчевську повертали тепло.

"На заклик про допомогу місту, що зазнало лиха, відгукнулася вся Україна!" – писала алчевська преса.

Якщо в цьому й було перебільшення, то цілком допустиме.

До ліквідації наслідків аварії залучили понад 4000 фахівців з усіх регіонів країни.

Половина з них – працівники "Укрзалізниці".

Їх розмістили у вагонах, а для харчування підігнали 14 вагонів-ресторанів.

Менше пощастило бригадам МНС: їх розселяли в промерзлих дитячих садках і гуртожитках.

Велику допомогу надавали й місцеві промислові гіганти – металургійний комбінат і коксохімічний завод.

Роботи вистачало всім.

У більшості постраждалих будинків – а загалом у місті налічувалося 840 багатоповерхівок – потрібно було міняти всі труби й радіатори.

Йшлося про 100 тисяч секцій батарей – приблизно 300 тонн металу.

Ліквідатори працювали в три зміни.

– Я пам'ятаю цей масштаб.

Наприклад, ідеш по вулиці, а в будинку міняють ці радіатори.

Їх просто викидають із балкона.

І внизу лежить гора цих порваних батарей.

Вони так трошки обпалені, бо їх зрізають зварюванням.

Величезна кількість ресурсів була в це залучена.

На вулиці мінус 25, а ці зварювальники ганяють, щось встановлюють.

Я пам'ятаю їхні червоні руки, які на морозі працюють, – ділиться спогадами Марина Воротинцева.

Олег Титамир згадує, що перші спеціалісти приїжджали до Алчевська без власних інструментів, розраховуючи, що їх усім забезпечать.

І тільки наступні хвилі вже почали брати апаратуру із собою.

Ускладнювало роботу зварювальників і те, що Алчевську не вистачало з’єднувальних деталей, з допомогою яких нові батареї кріпляться до системи.

У самому місті розгорнули 15 пунктів обігріву, де було натоплено, можна було випити гарячого чаю й поїсти каші.

Проте вони не користувалися популярністю серед містян.

На початку лютого на раніше порожніх алчевських ринках почалося небувале пожвавлення.

За два дні торговці зробили виторг двох місяців.

Передусім покупці шукали дитячий одяг і засоби гігієни.

Миттєво розкупили всі телефонні картки.

Так батьки Алчевська готували своїх дітей у дорогу.

За дорученням президента Ющенка алчевських школярів, яких погодилися відпустити батьки, вивозили до українських здравниць – від Алушти до Трускавця.

Евакуювали й малозабезпечених мешканців, готових тимчасово поміняти квартиру на санаторій.

Погоджувалися не всі: люди не хотіли залишати помешкання, доки їм не замінять батареї й труби.

Для поодиноких випадків, коли власники виїхали, а батареї потрібно було міняти, створили спеціальні комісії, котрі відкривали квартири в присутності понятих.

27 січня з державного бюджету надійшли перші два мільйони гривень на ліквідацію наслідків аварії.

"Наша Україна" перерахувала мільйон гривень, зібраний ще за часів Помаранчевої революції.

Донецький "Шахтар" виграв мільйон доларів, обігравши московський "Спартак" (2:1), і половину цієї суми передав на допомогу постраждалим в Алчевську.

– З інших міст прямо надсилали ці обігрівачі для людей в Алчевськ – для родичів, для знайомих.

І я бачив, що в Луганській області є люди, готові допомагати тим, хто в біді.

Це було приємно, – каже Андрій Діхтяренко.

Хто поніс відповідальність.

Голова Луганської ОДА – і, очевидно, жайворонок – Геннадій Москаль часто приїздив на роботу о 6 ранку.

Дізнавшись про аварію, наступного ж дня він вирушив до Алчевська, не попередивши місцеву владу.

– Він керував там за допомогою матюків і підсрачників, – описує його стиль управління Воротинцева.

Москаль сформував штаб із ліквідації наслідків аварії та призначив його керівником свого першого заступника Олександра Кобитєва.

Знаючи, що в кабінеті міського голови температура опустилася до мінус дванадцяти, глава ОДА наказав подавати тепло до мерії в останню чергу.

На той момент місто очолював Микола Кириченко – управлінець старої школи, який обіймав керівні посади ще з радянських часів.

Він тричі обирався міським головою Алчевська і мав репутацію міцного господарника.

Та в найтяжчий для міста момент пішов на лікарняний.

"Я не бачу своєї вини в тому, що сталося (в місті – УП)", – заявив він тоді журналістам, поскаржившись на нестачу коштів і людей.

Та як би Кириченко не виправдовувався, аварія поставила крапку в його політичній кар'єрі.

Того ж року він програв вибори міського голови Володимиру Чубу – алчевцю, що пройшов шлях на Алчевському коксохімічному заводі від апаратника цеху до генерального директора.

– Зійшла зірка Чуба і згасла зірка Кириченка.

Хоча до того здавалося, що він вічний, що він просто назавжди, – згадує Андрій Шаповалов.

Через кілька днів після аварії в Алчевськ приїхав президент Віктор Ющенко та заявив, що про катастрофу в місті йому доповіли тільки 26-го січня.

Якщо Кириченко поніс політичну відповідальність, то кримінальну довелося нести головному інженеру "Алчевськтеплокомуненерго" Євгенові Коваленку, який на момент аварії виконував обов'язки директора підприємства.

Його звинуватили в службовій недбалості.

Суд призначив 3 роки умовно з випробувальним строком в 1 рік і забороною протягом 2-х років обіймати посаду головного інженера.

Утім, вирок не завадив Коваленку ще до завершення терміну заборони сісти в крісло заступника директора того ж таки підприємства.

Що змінилося в Алчевську після аварії.

Після катастрофи Алчевськ не відмовився від ідеї централізованого теплопостачання – той самий Коваленко називав її найефективнішою.

Водночас у наступні роки в місті збудували котельні на соціальних об'єктах – для шкіл, дитячих садків, лікарень, – а також квартальні котельні, які забезпечували теплом окремі райони.

На "Східній" і "Заводській" провели капітальний ремонт котлів.

– Була велика робота по заміні теплових мереж, їх міняли десятками кілометрів.

Окремо на об'єктах теплопостачання будували свердловини, щоб котельні мали власну воду для підживлення мереж і не залежали від водоканалу.

Тобто всі ці роботи забезпечували можливість децентралізації – незалежності від одного великого джерела тепла, – розповідає на умовах анонімності мешканець Алчевська, який після катастрофи працював на теплопідприємстві.

Про теплову незалежність подбали й самі алчевці.

Раніше міська влада забороняла встановлювати в більшості будинків системи індивідуального опалення.

Після аварії цю заборону зняли на кілька років – і ціни на встановлення котлів одразу злетіли.

Якщо до катастрофи облаштування опалення в трикімнатній квартирі коштувало 8,7 тисячі гривень, то після – вже 10,5 тисячі.

На той час це середня українська зарплата приблизно за десять місяців.

Ті, хто не мав таких грошей, купували електрообігрівачі.

А ті, хто не мав грошей зовсім, вдавалися до найпростішої конструкції: на бетонну трубу намотували спіраль, приєднували вилку – ось тобі й саморобний електронагрівач.

Уроки Алчевська.

Коли журналіст Андрій Діхтяренко купив квартиру, першим ділом він установив у ній автономне опалення.

Це те, чого його навчила алчевська катастрофа.

Децентралізація систем опалення стає важливою в критичні моменти.

Таким був урок Алчевська двадцять років тому.

Втім, навряд чи ця катастрофа може навчити нас сьогодні більшому.

Хіба що комунальників – вчасно зливати воду, а споживачів – перевіряти, чи не заварені вентилі для зливу води в підвалі будинку.

А в іншому ситуація в Алчевську в 2006-му надто відрізняється від тієї, в якій сьогодні опинилися українські міста та села через російські обстріли.

Та є ще один момент, який може бути важливим для сучасників, що сидять без тепла, води та світла.

Спікери, з якими спілкувалася УП під час підготовки цього матеріалу, згадують настрої, що панували серед алчевців.

І дивує їхній полюс – зі знаком плюс, а не мінус.

Люди намагалися не скаржитися, а навпаки – підбадьорювали одне одного.