Чому Трамп "дав задню" щодо анексії Гренландії і що він отримає натомість

Атака США на Гренландію якщо не скасована, то відтермінована на тривалий час.

Такими є наслідки переговорів, кульмінацією яких стала зустріч Дональда Трампа з генсеком НАТО Марком Рютте у Давосі.

Є підстави розраховувати щонайменше на значний період стабільності.

Ближчим часом Сполучені Штати укладуть з іншими державами НАТО – найімовірніше, також із Данією – домовленість про "арктичну безпеку".

Досі Вашингтон від цього варіанта відмовлявся, бо реальна мета президента США щодо анексії Гренландію насправді не мала прямого зв'язку з безпекою.

Детальніше про це – у статті редактора "Європейської правди" Сергія Сидоренка "Жест доброї волі" Трампа.

Що змусило лідера США поставити на паузу війну за Гренландію.

Далі – стислий її виклад.

Письмова заява президента США після його зустрічі з генсеком НАТО на полях Всесвітнього економічного форуму в Давосі відразу стала сенсацією.

Дональд Трамп, не розкриваючи деталей, заявив, що узгодив із Марком Рютте рамкову угоду щодо Гренландії, яка є прийнятною для країн НАТО.

Це автоматично означає її прийнятність і для Данії, до складу якої входить Гренландія.

Окремо Трамп оголосив, що скасовує анонсовані мита на європейські товари, які він мав запровадити з 1 лютого як механізм примусу Європи до поступок у гренландському питанні.

Деталі "угоди", яка переконала Трампа відмовитися (принаймні поки що, на цьому етапі) від анексії, наразі не оприлюднюються, і це має просту причину – її просто не існує.

Але основні можливі обриси угоди вже відомі.

США хочуть представити домовленість як таку, що дає їм захист від російської ракетної загрози (про те, чому саме Дональд Трамп хоче отримати Гренландію – в повній версії статті).

Для цього на гренландській землі, за згоди Данії, будуть розгорнуті елементи американської системи ПРО "Золотий купол".

Попереднє погодження Копенгагена на це є.

При цьому, як повідомляють джерела New York Times, обговорюється ідея надати США суверенітет на обмеженій території військових баз у Гренландії.

Подібні домовленості формально не є територіальною поступкою.

Якщо дані американських джерел медіа є коректними, то за основу буде взято модель Кіпру, де діє схожа домовленість з Великою Британією.

Відмова (навіть якщо тимчасова) США від анексії острова Гренландія є вимушеною.

Дії Трампа у цьому сенсі схожі на відомі "жести доброї волі" Владіміра Путіна – коли він оголошує, ніби йде на поступки, але насправді робить це лише тоді, коли противники не лишають йому іншого вибору.

Політика тиску, шантажу та прямих погроз на адресу європейських союзників у виконанні президента США виявилася занадто радикальною навіть для його однопартійців, які за останній рік не раз демонстрували, що готові поступатися принципами заради збереження лояльності з боку президента.

За останній тиждень Трамп зіткнувся з кількома осередками жорсткої незгоди у Конгресі, що підривало і без того хитку більшість у законодавчому органі.

Крім того, ескалація конфлікту з союзниками по НАТО могла стати вбивчою для керівної республіканської партії на конгресових виборах у листопаді 2026 року.

Суттєвим фактором тиску на Трампа міг бути також ринок.

Біржі США "просіли" через його заяви про анексію, а вихід інвесторів з американських боргових інструментів почав ставати реальною (і, ймовірно, болючою) перспективою для США.

І, нарешті, Трамп недооцінив опір європейців.

Проти нього об'єдналися усі, включно з найближчими партнерами.

А промова канадського прем'єра Марка Карні, яку Давос зустрів оваціями, стала "сигналом пробудження" не тільки для інших держав Заходу, а й для самого Трампа, який не приховував роздратування щодо неї.