Мобілізація по-новому, антидроновий купол і Mission Control: яку "революцію" Федоров готує на полі бою

Хочеш миру — готуйся до війни. Це вирок і водночас інструкція для країни, яка бореться за право існувати. Обмежитися лише очікуванням дипломатичного прориву — загрожує обернутися стратегічним провалом. Держава, на яку напали, не має розкоші жити ілюзіями, особливо — за умов, коли ворог може свідомо заблокувати дипломатичні треки й зробити ставку на затяжну війну на виснаження. У Міноборони готуюся зробити війну для Росії економічно та людськи нестерпною.

Нові технології, реформа мобілізації, проблема СЗЧ, підготовка бійців, захист неба, нові підрозділи та нова логіка бою. Які зміни готує новий міністр оборони Михайло Федоров та що про це думають військові — читайте в матеріалі TСН.ua.

Війна майбутнього та минулого

Перед новим міністром оборони України Михайлом Федоровим поставлено чітке завдання — побудувати систему, яка здатна зупинити ворога в небі та на землі. Зробити ціну війни для Росії такою, яку вона не зможе потягнути. Тим самим примусити ворога до миру силою. Під час зустрічі з медіа новопризначений міністр оборони наголосив: «Дипломати займаються власним треком, але паралельно ми повинні робити своє».

Війна в Україні демонструє поєднання рис Першої світової війни — як війни на виснаження — і контури Третьої, яка лише формується, але вже визначається технологіями, алгоритмами та дистанційним ураженням. З одного боку, ми спостерігаємо стрімкий розвиток і масове застосування передових технологій — дронів, роботизованих платформ, елементів штучного інтелекту, які вже сьогодні формують уявлення про характер майбутніх воєн. А з іншого — сам театр бойових дій дедалі більше набуває ознак надзвичайно статичної війни на виснаження, яка нагадує часи Першої світової.

Зараз лінія зіткнення перетворилася на глибоко ешелоновану систему позицій, де вирішальне значення мають не швидкі маневри, а ресурсна витривалість, технологічна перевага та здатність системно нищити потенціал противника. Саме на стику цих двох логік і формується нинішня військово-політична реальність.

Україна змушена одночасно інвестувати у війну майбутнього — технологічну та швидку, і вести війну минулого, де ключовими залишаються люди, боєприпаси, логістика та стійкість тилу.

Захист неба: антидроновий купол над Україною

Захист українського неба сьогодні є одним із ключових завдань держави. Фактично Україна має вибудувати повноцінний kill chain — систему, здатну знищувати будь-які цілі ще на підльоті. Йдеться про створення так званих «сходів перехоплення», де кожна ворожа ціль проходить кілька рівнів протидії й має не один, а кілька шансів бути знищеною.

Основа цієї моделі — багатошаровий контур ураження: від мобільних вогневих груп до дронів-перехоплювачів і класичних комплексів протиповітряної оборони.

Міністр оборони Михайло Федоров окреслив стратегічну мету цього підходу — побудову антидронового купола над Україною. Йдеться про систему, яка в результаті мала б реагувати не постфактум, а працювати на випередження, знищуючи загрозу ще до того, як вона досягне міста, об’єкта чи критичної інфраструктури.

Ціль — знищувати щомісяця 50 тисяч

Стратегічна ціль, яку ставить перед собою керівництво Міноборони — знищувати 50 тисяч російських військових на місяць. У грудні 2025 року цей показник склав близько 35 тисяч — і всі ці втрати верифіковані на відео. Росія сприймає людей як замінюваний ресурс, але саме з цим ресурсом у неї вже виникають структурні проблеми. Війна виграється в той момент, коли крива втрат перетинає криву відновлення.

ТЦК, СЗЧ та армійська реформа

Справжня сила армії — у тих, хто завтра знову стане в стрій: фізично, психологічно, професійно. Саме тому для України 2026 рік має стати роком якісної реорганізації армії — складної, подекуди болісної, але неминучої. Без глибокої реформи людський ресурс і далі вигоратиме швидше, ніж відновлюватиметься.

Перший і принциповий крок — аудит територіальних центрів комплектування (ТЦК). Уряд визнав необхідність перезавантаження підходів до мобілізації та роботи територіальних центрів комплектування. Міністр оборони Михайло Федоров отримав чітке завдання — виправити ситуацію з ТЦК і змінити саму логіку мобілізаційної політики. У межах цієї реформи Міноборони планує прибрати фактор, який у власній пропаганді використовує Росія.

Ключовий фокус має зміститися на розвиток контрактної служби та впровадження нових, цивілізованих механізмів залучення людей до війська. Йдеться про підвищення мотивації, прозорі правила та інструменти. Сам Федоров публічно заявив, що «ігнорувати проблему ТЦК не можна». Після комплексного аудиту буде запропоновано системне рішення, щоб вирішити накопичені роками проблеми і при цьому зберегти обороноздатність країни.

Окремий, болючий блок — проблема СЗЧ (самовільного залишення частин). Її не можна зводити лише до дисципліни чи «небажання воювати». СЗЧ має різні стадії виникнення: від відбору й базової підготовки до зламаної системи управління на рівні підрозділу, перевтоми, відсутності ротацій і брехні в армії. Реформа має чесно відповісти на питання: де саме «ламається» людина — і як це можна виправити. За словами Федорова, наразі два мільйони українців перебувають у розшуку та ще 200 тисяч — самовільно залишили військові частини.

Військовослужбовець, співзасновник «Центру підтримки аеророзвідки» Ігор Луценко в коментарі TСН.ua пояснює: «Найбільша кількість СЗЧ — у момент найбільшого стресу для людини, яка щойно потрапила в армію».

«На жаль, у нас недостатньо розуміння того, що саме на цьому етапі необхідно провести велику кількість реформ, аби не стимулювати втечу бійця. „Новий персонал“ залишає частини або в перші тижні базової загальновійськової підготовки, або в момент направлення до підрозділів у бік фронту — що для новобранця суб’єктивно може сприйматися як відправка „на нуль“. Так само навіть військовослужбовці з певним досвідом служби схильні перед наказом про виконання небезпечного завдання, наприклад, на піхотній позиції, ухвалювати рішення про СЗЧ», — каже Луценко.

Військовий каже, що неодноразово наголошував на необхідності вивчати проблему СЗЧ науковими методами, адже окрема людина не здатна охопити повну картину — це завдання для соціологів і психологів.

Водночас, за його оцінкою, вже зараз можна окреслити кілька ключових чинників. Головним із них він вважає страх втратити життя або здоров’я. При цьому парадокс полягає в тому, що у більшості випадків — орієнтовно у 80–90% — цей страх не має реального підґрунтя. Завдання, на які найближчим часом можуть бути направлені військовослужбовці, часто суттєво відрізняються від уявних найгірших сценаріїв, які підштовхують їх до думок про самовільне залишення частини.

Звідси, на думку Луценка, випливає потреба у системній роботі зі страхами новобранців — через пояснення, підготовку та психологічну адаптацію. Другим потужним системним тригером він називає втому: як від тривалості служби, так і від неможливості повноцінно реалізувати власні навички та досвід.

Також Луценко звернув увагу на відчуття безперспективності, яке формує чинне законодавство, адже за нинішніми нормами військовослужбовці фактично служать до досягнення граничного віку, і навіть це вважається найкращим сценарієм.

«СЗЧ — це проблема номер один в армії. Точніше, якщо порівнювати з хворобою, це один із найнебезпечніших симптомів, який може призвести до найгірших наслідків. Додаткова небезпека нині полягає в тому, що цю проблему фактично засекретили, чим ускладнили її обговорення на експертному рівні. Якщо продовжувати аналогію, суспільству ніби ввели анестезію, і цей критичний симптом турбує лише тих, хто усвідомлює реальний, загрозливий стан справ. Саме тому важливо, що Федоров публічно називає цифри й повертає нас до реальності», — каже військовий.

На думку Луценка, у проблеми СЗЧ є кілька вирішень. Одне — фантастичне і дієве, інше — реалістичне і неефективне. Найбільш ефективним він вважає запровадження справді справедливої мобілізаційної політики, за якої представники привілейованих верств суспільства проходили б реальну військову службу публічно й на очах у всіх.

Це, за його логікою, дозволило б мобілізувати достатню кількість громадян для формування повноцінного резерву, який зміг би замінювати тих, хто воює вже майже п’ятий рік безперервно. Але реалізація такого підходу, на його переконання, неможлива зусиллями лише ослабленого й обмеженого у повноваженнях апарату ТЦК. До цього процесу має бути залучена вся державна машина — від правоохоронних органів до Служби безпеки та інших інституцій.

Йдеться про необхідність законодавчо чітко визначити порядок, за яким держава ухвалює рішення щодо призову: хто саме підлягає мобілізації, якими є механізми розшуку осіб, що ухиляються, і які заходи можуть застосовуватися у разі ігнорування повісток. Лише за наявності прозорих і однакових для всіх правил, вважає Луценко, можна зменшити внутрішню напругу в армії та знизити ризики самовільного залишення частин.

Окремо, за словами Луценка, необхідно на законодавчому рівні визначити порядок так званої ротації військовослужбовців між службою та цивільним життям — за принципом рік через рік, два через два або за іншою чітко встановленою моделлю. У комплексі такі кроки могли б дати результат. Водночас нині це виглядає радше як недосяжна перспектива доти, доки країна не пройде через болісні втрати.

«З того, що реально може бути зроблено — це посилення номінальних репресій проти ухилянтів, але фактично збереження нинішнього статус-кво, коли покарання буде дуже рідкісним явищем», — додає він.

Луценко звертає увагу ще на одну системну проблему в армії — відсутність реальної мобільності особового складу всередині Сил оборони. Йдеться про переведення бійців. За словами Ігоря Луценка, це одна з найбільш гострих проблем, яку при цьому відносно легко вирішити управлінськими рішеннями. Він наголошує, що в армії так і не були доведені до робочого стану ініціативи, які раніше декларувалися, але згодом були саботовані військовим чиновництвом.

Серед них — механізм переведення військовослужбовця упродовж трьох днів та відв’язка посад від військових звань. Наразі навіть у випадках, коли командир готовий відпустити бійця, процедура переведення може тривати місяцями. На думку Луценка, така практика є неприйнятною в умовах війни й має тягнути за собою персональну відповідальність — аж до кримінальної.

Наступний блок армійської реформи — якісна підготовка особового складу та викорінення «радянських підходів» у навчальних центрах. Україні потрібен зсув від логіки масового донабору до логіки системного та якісного навчання. Одним із ключових елементів цих змін є формування сильного сержантського корпусу. Саме сержанти становлять кістяк сучасної армії — вони щоденно тримають підрозділ у робочому стані, навчають новобранців, контролюють виконання завдань, мотивують особовий склад і ухвалюють рішення на тактичному рівні.

Реалізація цього підходу можлива лише за умови жорсткої стандартизації навчальних програм, ретельного відбору інструкторів і постійного зворотного зв’язку з фронту. Не фронт повинен підлаштовуватися під навчання, а навчання — під реалії фронту. Армію не можуть готувати за книжками, написаними для війни минулого століття, і люди, які десятиліттями просиділи в навчальних центрах, так і не побувавши в реальному бою.

Цифровий мозок дронової війни

Хто керує інформацією на полі бою — той керує результатом. У Федорова готують запуск Mission Control — єдиної системи управління застосуванням БпЛА, над якою працювали близько двох років. Її ключова ідея — перевести дронову війну з режиму фрагментарних звітів у режим повної прозорості та керованості. Кожен екіпаж фіксуватиме в цифровому контурі параметри бойового завдання: тип дрона, точку старту, маршрут, напрямок польоту та ціль. Це дасть змогу не лише точніше бачити ситуацію на лінії бойового зіткнення, а й вимірювати реальну ефективність кожного підрозділу.

Mission Control має замкнути повний цикл — від закупівель і логістики до бойового застосування й аналізу наслідків. Саме тут має з’явитися відповідь на питання, яке у парламенті публічно озвучив Михайло Федоров. За його словами, нині лише 50 підрозділів із приблизно 400 забезпечують близько 70% ударів по ворогу. Потенціал Сил оборони — нерівномірний. Без системи управління держава бачить лише верхівку айсберга — найефективніших. Решта 350 підрозділів формально існують, але реальна картина їхньої роботи розмита.

Mission Control якраз і покликана цю картину прояснити. Система дозволить зрозуміти, що роблять інші підрозділи: чи вони реально літають, чи просто числяться; чи мають навчені екіпажі; на якому етапі виникають проблеми — у підготовці людей, у техніці, у логістиці, чи в управлінні. Фактично йдеться про інвентаризацію бойової спроможності в реальному часі.

Найближчим часом Міноборони планує отримати повну картину щодо екіпажів дронів: їхніх командирів, щомісячних рейтингів, статистики по всьому корпусу. Такий підхід має спростити й суттєво пришвидшити ухвалення управлінських рішень у війні на виснаження. Фактично кожен дрон отримує цифровий слід від моменту закупівлі й логістики до конкретного бойового застосування та результату.

Mission Control покаже реальну бойову спроможність підрозділів, а не формальну «на папері»: скільки позицій БПЛА реально працює, хто і де виконує завдання, з якою інтенсивністю та ефективністю. Про це в коментарі TСН.ua розповів командир 429-го окремого полка безпілотних систем «Ахіллес» Юрій Федоренко.

Кожна військова частина має штат, тобто визначену кількість особового складу та бойових екіпажів, які повинні виконувати завдання. Це стосується і розвідувальних дронів, і ударних — FPV-камікадзе, бомбарів, перехоплювачів, важких платформ та «крил», здатних працювати глибоко в оперативному тилу противника. Але сам по собі штат ще не означає реальної боєздатності. Екіпаж і позиція — не одне й те саме. Один екіпаж фізично не може цілий рік безперервно перебувати на позиції: люди хворіють, отримують поранення, потребують лікування, ротацій і хоча б мінімальних відпусток. Тому для стабільної роботи однієї позиції необхідно щонайменше два екіпажі.

Саме це співвідношення дозволяє підрозділу воювати ефективно і не втрачати боєздатність у разі втрат або тимчасового вибуття особового складу. Федоренко наводить умовний приклад: якщо бригада за штатом має близько 2800 військовослужбовців і повинна забезпечувати 300 екіпажів БПЛА, то в реальності це означає приблизно 140-150 бойових позицій, які можуть постійно працювати.

Навіть за майже повної укомплектованості — 90–95% — без цифрового контролю неможливо централізовано перевірити, чи всі ці позиції справді зайняті та чи ведуть вони бойову роботу. Фактично цю інформацію знає лише командир конкретної військової частини. Mission Control покликана закрити саме цю «сліпу зону». Система дозволяє бачити, скільки позицій реально функціонує, якими саме типами — розвідувальними, ударними, денними чи нічними, — і з якою інтенсивністю вони працюють.

«Цифровізація дає змогу об’єктивно оцінити, чи всі позиції, передбачені у військовій частині та забезпечені необхідними ресурсами, справді перебувають у роботі, а також з якою ефективністю вони виконують завдання. Якщо ж інтенсивність роботи знижується, система дозволяє швидко з’ясувати причини: нестачу засобів, перебування позиції під обстрілом, несприятливі погодні умови або інші чинники. Зокрема, може йтися про ситуації, коли позиція зазнала атаки напередодні й нині перебуває у процесі переміщення на запасну або резервну локацію для відновлення повноцінної роботи», — пояснює військовий.

Окремий блок — це впорядкування бойового порядку. За відсутності єдиної цифрової координації трапляються ситуації, коли в одному районі одночасно працюють підрозділи різних родів і видів військ — Сухопутні війська, ДШВ, Сили безпілотних систем, ССО, підрозділи СБУ, — і по одній цілі прилітає надмірна кількість дронів, тоді як, буквально, на сусідній ділянці фронту противник може залишитися майже без тиску.

Mission Control дозволяє чітко розвести відповідальність: батальйон працює у своїй смузі, бригада — ширше і глибше, корпус — ще далі, підтримуючи критичні напрямки і потенційні точки прориву.

Ще одна важлива функція системи — післяопераційна аналітика. Mission Control фіксує, скільки техніки витрачається на знищення конкретних типів цілей: живої сили, техніки чи інших об’єктів. Ця статистика дозволяє виявляти вузькі місця в організації бойової роботи, забезпеченні та логістиці, а також формувати більш точні й обґрунтовані потреби в безпілотниках на наступні періоди.

За словами Федоренка, система також знімає перекоси між відсотком укомплектування і реальною бойовою спроможністю. Якщо підрозділ має, умовно, 90% особового складу, але демонструє лише 20% бойової спроможності, виникає питання — де решта ресурсу і чому він не працює. І навпаки, якщо за того ж відсотка укомплектування бойова спроможність сягає 70% — це сигнал, що люди працюють на межі можливостей і потребують відпочинку.

Mission Control робить ці речі видимими й зрозумілими без суб’єктивних оцінок. Федоренко наголосив, що 429-й окремий полк безпілотних систем «Ахіллес» одним із перших у Силах оборони майже повністю завершив впровадження Mission Control.

«Це дуже крута ініціатива від міністра оборони Федорова. Дуже крута. Вона дає можливість бачити кожну військову частину наскрізь і розуміти, де перебувають люди, чим саме вони зайняті й чому події розвиваються так, а не інакше. Це дозволяє нікого не звинувачувати безпідставно — усе одразу стає зрозумілим і прозорим. Ми однозначно підтримуємо цю систему, адже „Ахіллес“ завжди працює на максимальну результативність на полі бою — всіма доступними інструментами», — каже Федоренко.

Він переконаний, що цей інструмент унеможливить «приховування» реального стану справ, змусить використовувати техніку максимально ефективно і дозволить підрозділам, які раніше з різних причин не доотримували ресурси, нарешті отримати їх і показати результат на полі бою.

Начальник командного пункту полку безпілотних систем KRAKEN Данило Положухно в коментарі TСН.ua розповів: якщо говорити простими словами про цей інструмент, то це зручний дашборд, який дає повне оперативне розуміння того, що відбувається з дронами, людьми й бойовими завданнями тут і зараз. Одна з ключових переваг MC — аналітика.

Система дозволяє швидко й наочно бачити, як працюють усі підрозділи, з якою інтенсивністю виконуються завдання та де виникають проблеми. Це знімає хаос і ручне зведення даних, які зараз у багатьох підрозділах ведуться одразу в кількох програмах, таблицях або навіть вручну. У полку KRAKEN Mission Control нині використовують у тестовому режимі й поки що лише для частини засобів, зокрема наземних роботизованих комплексів. Положухно пояснює: у підрозділу є власна внутрішня екосистема з кількох інструментів і ботів, яка дає схожі можливості та відповідає їхнім оперативним потребам.

«Але не всі підрозділи мають такі системи, як у нас. Тому для загального розвитку Сил оборони України це позитивна історія, яка підвищить рівень комунікації та бойові спроможності. Ми також будемо готові перейти разом з усіма на модуль MC, адже це нові можливості. Як казав американо-канадський генерал Ерік Шинсекі: „Якщо вам не подобаються зміни, вам ще менше сподобається неактуальність“. Тож ми готові до змін», — долав Положухно.

Паралельно Міноборони також готує наступний етап — масштабування Mission Control на артилерію. Йдеться про створення єдиного цифрового поля, де буде видно не лише факт застосування вогню, а й його результативність, витрати ресурсів та внесок конкретних підрозділів. Таким чином, держава зможе точно бачити, скільки коштує знищення тієї чи іншої цілі, які типи боєприпасів дають кращий ефект, а де ресурси витрачаються без відповідного результату. Це змінює й сам підхід до планування бюджету війни.

Водночас Україна працює над заміною Mavic та інших китайських безпілотників, від яких досі значною мірою залежить фронт. У Федорова кажуть, що вже цього місяця заплановано тестування конкретного рішення, яке має стати вітчизняним аналогом. Йдеться про платформу з аналогічною за якістю камерою, але з більшою дальністю польоту.

Міноборони також перейшло до цифрового розподілу безпілотників. Це дозволить суттєво пришвидшити їхнє надходження до військових підрозділів. Відмова від «ручного режиму» розподілу усуває дублювання заявок, затримки та помилки через людський фактор. Перехід до автоматизованої системи має скоротити шлях дрона від складу до підрозділу у два–три рази, в середньому до однієї доби, що в умовах війни має критичне значення. Система дозволяє в режимі реального часу бачити потреби підрозділів, залишки на складах і швидко формувати рішення щодо постачання.

Президент Володимир Зеленський повідомив, що нині триває аудит постачання зброї та необхідного обладнання до бойових підрозділів. За його словами, держава має гарантувати кожній бойовій бригаді визначену та достатню кількість дронів для виконання бойових завдань.

Полювання за операторами дронів

Знищений дрон можна швидко замінити, підготовленого оператора — значно складніше. Саме тому у Силах оборони формується новий підхід: створення спеціалізованих підрозділів, які будуть полювати на російських операторів дронів. У Федорова кажуть: такі підрозділи вже з’являються, однак головний виклик — масштабування цього досвіду. Поодинокі успіхи мають перетворитися на системну практику вздовж усієї лінії фронту. У Міноборони також готують дроново-штурмові підрозділи. Це принципово нова модель, яка поєднує ударні дрони, розвідку, РЕБ і штурмові дії в єдиний тактичний комплекс.

Для них розробляється інша штатна структура та окрема доктрина застосування БпЛА — не як допоміжного інструменту, а як центрального елементу бою. Показовим прикладом стала нещодавня унікальна операція, проведена елітним підрозділом Code 9.2 у Куп’янську, де українські військові відпрацювали тактику, де ключову роль відіграють не люди, а машини, а піхота заходить лише після того, як простір фактично «зачищений» дронами та артилерією. У підрозділі це називають тактикою «жаб’ячих стрибків». Завдання виконується з мінімальними втратами і без класичного «лобового» бою. Головна відмінність CODE 9.2 від традиційних окремих штурмових батальйонів — пропорція сил, де 70% завдань виконують дрони.

Куп’янський кейс показав, що ця модель працює. Унікальність боїв на цьому напрямку полягає в тому, що тут фактично тестується нова логіка війни: спочатку тотальне домінування дронів, потім обмежене й контрольоване застосування піхоти. Людина перестає бути першим і головним інструментом штурму — цю роль перебирають на себе машини. І саме Куп’янськ стає одним із полігонів, де формується майбутній стандарт ведення бою, який у перспективі може бути масштабований на всю лінію фронту.