"Жест доброй воли" Трампа. Что заставило лидера США поставить на паузу войну за Гренландию

Атака США на Гренландію якщо не скасована, то відтермінована на тривалий час.

Такими є наслідки переговорів, кульмінацією яких стала зустріч Дональда Трампа з генсеком НАТО Марком Рютте у Давосі.

Трамп описав цю домовленість дуже амбітно.

Він заявив, що йдеться про угоду нескінченного терміну дії, що мало б означати його відмову не лише від силового захоплення острова, а й від намірів анексувати його гібридним шляхом.

А на додаток – офіційно скасував анонсовану торгову війну проти низки європейських держав, яка мала початися саме через Гренландію.

Певності у тому, як довго Трамп дотримуватиметься своїх нових намірів, звісно ж, немає.

Чинний президент США відомий своєю здатністю свавільно переглядати домовленості та відмовлятися від обіцянок.

Втім, є підстави розраховувати щонайменше на значний період стабільності.

Адже відмова (навіть якщо тимчасова) США від анексії острова є вимушеною.

Дії Трампа у цьому сенсі схожі на відомі "жести доброї волі" Владіміра Путіна – коли він оголошує, ніби йде на поступки, але насправді робить це лише тоді, коли противники не лишають йому іншого вибору.

Політика тиску, шантажу та прямих погроз на адресу європейських союзників у виконанні президента США виявилася занадто радикальною навіть для його однопартійців, які за останній рік не раз демонстрували, що готові поступатися принципами заради збереження лояльності з боку президента.

За останній тиждень Трамп зіткнувся з кількома осередками жорсткої незгоди у Конгресі, що підривало і без того хитку більшість у законодавчому органі.

Крім того, ескалація конфлікту з союзниками по НАТО могла стати вбивчою для керівної республіканської партії на конгресових виборах у листопаді 2026 року.

Суттєвим фактором тиску на Трампа міг бути також ринок.

Біржі США "просіли" через його заяви про анексію, а вихід інвесторів з американських боргових інструментів почав ставати реальною (і, ймовірно, болючою) перспективою для США.

І, нарешті, Трамп недооцінив опір європейців.

Проти нього об'єдналися усі, включно з найближчими партнерами.

А промова канадського прем'єра Марка Карні, яку Давос зустрів оваціями, стала "сигналом пробудження" не тільки для інших держав Заходу, а й для самого Трампа, який не приховував роздратування щодо неї.

У сухому залишку: Трамп наразі поставив на паузу ідею анексії Гренландії.

А щоб замаскувати цю поразку, ближчим часом США укладуть з іншими державами НАТО – найімовірніше, також із Данією – домовленість про "арктичну безпеку".

Досі Вашингтон від цього варіанта відмовлявся, бо реальна мета президента США щодо анексії Гренландію насправді не мала прямого зв'язку з безпекою.

Детальніше про це – у статті "Європейської правди".

Поступовий розворот Трампа.

Письмова заява президента США після його зустрічі з генсеком НАТО на полях Всесвітнього економічного форуму в Давосі відразу стала сенсацією.

Дональд Трамп, не розкриваючи деталей, заявив, що узгодив із Марком Рютте рамкову угоду щодо Гренландії, яка є прийнятною для країн НАТО.

Це автоматично означає її прийнятність і для Данії, до складу якої входить Гренландія (та й справа не лише у данській позиції; на її боці у цьому конфлікті перебувають усі ключові столиці Альянсу, крім Вашингтона).

А щоби зняти сумніви у тому, що прорив дійсно відбувся і що він відповідає європейській позиції, Трамп окремо повідомив, що скасовує анонсовані мита на європейські товари, які він мав запровадити з 1 лютого як механізм примусу Європи до поступок у гренландському питанні.

Те саме заявив і генсек Альянсу Марк Рютте, підтвердивши фундаментальний зсув позиції США.

А данський міністр закордонних справ Ларс Льокке Расмуссен зі стриманим оптимізмом заявив, що день закінчився позитивніше, ніж розпочинався.

Формально ніхто зі спікерів не вимовив фрази "США відмовилися від анексії Гренландії" – втім, цього і не могло статися.

Годі чекати, що у Трампа хоч колись визнають його відмову від будь-яких планів.

Це суперечить комунікаційній стратегії Білого дому.

Але те, що Трамп почав здавати позиції щодо Гренландії, стало очевидно ще до початку переговорів з Рютте.

У Давосі Трамп публічно оголосив, що силового захоплення острова не буде.

Навіть ця заява стала переламною зміною у тактиці Білого дому.

Адже досі президент відмовлявся виключити використання військової сили для захоплення острова, а у його адміністрації зайшли ще далі у погрозах – з Білого дому кількаразово лунали заяви про те, що силовий сценарій є можливим.

Утім, на розлогій давоській панелі Трампа пролунала також заява, що свідчила про ще глибшу зміну позиції американського президента.

Коментуючи те, що Європа категорично заперечує можливість анексії острова, Трамп спершу повторив свої звичні (та геть алогічні) тези про те, що Європа має бути йому вдячна до скону за американський захист.

А тому – повинна віддати Гренландію сама, на знак своєї вдячності.

А потім раптом заявив, що Європа може й відмовитися.

І якщо Європа відмовиться, то нічого не станеться.

Принаймні, сам Трамп про жодні прямі наслідки не згадав.

"Отже, у них є вибір.

Вони можуть сказати "так" (щодо Гренландії у складі США.

– ЄП), і ми будемо дуже вдячні.

Або можуть сказати "ні", і ми це запам'ятаємо".

Ця абстрактна та безсила погроза – "ми це запам'ятаємо" – дуже контрастувала з риторикою Дональда Трампа та його команди в останні тижні.

Ще одна особливість, що привертала увагу.

У тривалому виступі та у відповідях на запитання Трамп жодного разу не згадав про свій публічно проголошений намір примусити європейців до поступок через торгову війну з ними.

Хоча до того чинний президент не випускав нагоди заявити про "тарифи", тобто митні ставки, які є його улюбленим інструментом міжнародного тиску.

Причина цього стала зрозумілою за кілька годин після промови.

Очевидно, Трамп знав, що на переговорах з Рютте буде змушений піти на поступки у цих, донедавна ключових для себе питаннях – а отже, був сенс змовчати, щоби зміна його позиції видавалася поступовою.

Тепер перед президентом США стоїть доволі нескладна задача – переконати свій електорат у тому, що він досяг того, чого і прагнув.

Про що домовився Трамп із генсеком НАТО.

Деталі "угоди", яка переконала Трампа відмовитися (принаймні поки що, на цьому етапі) від анексії, наразі не оприлюднюються, і це має просту причину.

Цієї угоди просто не існує.

По-перше, навіть в офіційній "переможній" заяві Трампа йдеться про те, що сторони узгодили "рамкову домовленість".

Це зазвичай означає політичне узгодження основних параметрів, за якими далі команди юристів мають підготувати міжнародний документ.

Це вже дуже багато.

Зокрема, рамкової домовленості достатньо для попередніх політичних заяв Трампа і Рютте про те, що вона відповідає основним червоним лініям данського та інших європейських урядів.

Але до остаточного погодження ще далеко.

А по-друге, не лише Трамп і Рютте, а й усі юристи США та НАТО разом не зможуть досягти фінальної домовленості щодо Гренландії без участі ключового гравця – Данії.

І данська прем'єрка Метте Фредеріксен у четвер публічно нагадала про це.

Окремо варто наголосити: генсек НАТО не вів переговори про майбутнє Данії за її спиною.

Фредеріксен підтвердила, що Рютте консультувався з нею і до, і після зустрічі з Трампом, дотримувався узгодженої з данцями позиції "і не вів переговори про суверенітет Данії".

"Звичайно, тільки Данія та Гренландія можуть приймати рішення з питань, що стосуються Данії та Гренландії", – наголосила вона.

Все це означає, що про фінальні домовленості можна буде говорити лише тоді, коли їх підтвердять у Копенгагені.

Але основні можливі обриси угоди вже відомі.

США хочуть представити домовленість як таку, що дає їм захист від російської ракетної загрози.

Для цього на гренландській землі, за згоди Данії, будуть розгорнуті елементи американської системи ПРО "Золотий купол".

Попереднє погодження Копенгагена на це є.

При цьому, як повідомляють джерела New York Times, обговорюється ідея надати США суверенітет на обмеженій території військових баз у Гренландії.

Цю деталь варто пояснити окремо.

Подібні домовленості формально не є територіальною поступкою.

Острів лишається данським, але суверенітет данської (і гренландської) влади на території, що використовується військовими США, буде обмежений.

Натомість США матимуть більше свободи у проведенні військових активностей, побудові військових об'єктів тощо, потенційно без узгодження цих дій з Копенгагеном.

Якщо дані американських джерел медіа є коректними, то за основу буде взято модель Кіпру, де діє схожа домовленість.

На Кіпрі є дві території з британськими базами – Акротирі і Декелія – де влада Кіпру обмежена, але й Британія також не має свободи дій.

Перш за все, діє заборона на будь-яку діяльність, крім військової (а у ситуації Гренландії, багатої природними копалинами, це має особливу вагу).

Утім, остаточні деталі мають бути узгоджені саме на американо-данських переговорах.

І те, що Трамп показово принижує вагу данців і каже, що домовляється передусім з НАТО – цієї потреби не змінює.

США доведеться вести переговори з Копенгагеном.

І немає жодного сумніву, що на цих переговорах США зіштовхнуться з категоричною вимогою включити пункт про те, що Гренландія є частиною Королівства Данія.

Без цього пункту документ позбавлений сенсу.

Водночас із його підписанням Трамп втратить підстави говорити, що належність Гренландії Данії є, мовляв, "історичною помилкою", якої припустилися попередники, і тому він на це не зважає.

Тепер це буде підтверджене рішенням чинної адміністрації США.

Дуже імовірно, що будуть також інші домовленості, не обов'язково у вигляді юридичних угод.

Із заяв Рютте та Трампа випливає, що є намір посилити діяльність Альянсу в Арктиці, а не лише спорудити нові елементи ПРО.

Це рішення найпростіше ухвалити без підписання жодних додаткових угод, із використанням механізмів Альянсу.

Наприклад, на зустрічі міністрів оборони НАТО, що запланована у лютому.

А у разі, якщо раптом переговори з данцями зайдуть у глухий кут – Білий дім зможе обмежитися лише ним, і так само представить це як свою "перемогу".

Утім, що так, що так – ключова для Трампа задача лишиться не вирішена.

Трампу потрібна була Гренландія, а не "безпека".

Мотиви дій президента США заслуговують на окрему увагу.

Попри те, що тепер Трамп повторює тезу, що, мовляв, Гренландія потрібна йому лише через безпекові міркування – є усі підстави стверджувати, що це не є правдою.

Ні, ідея анексувати територію Данії мала зовсім інші мотиви, і це нескладно довести.

По-перше, Трамп, на словах підкреслюючи безпекові проблеми навколо Гренландії – на ділі блокував усі спроби союзників їх вирішити.

Протягом кількох тижнів лідер США категорично відкидав усі пропозиції європейських союзників та генсека НАТО, спрямовані на посилення арктичної безпеки.

Данія була готова надати США ще дозвіл на збільшення американського контингенту (там вже розташовані американські бази) і не мала жодних заперечень проти розгортання ПРО.

Минулого тижня до Вашингтона прибула данська делегація на чолі з міністром закордонних справ, що пропонувала саме безпекові ідеї – але переговори не дали жодних успіхів.

Трамп продовжив наполягати виключно на анексії острова.

Інші європейці також були готові посилити військову присутність у регіоні та взяти на себе ці витрати – тобто зробити те, що Трамп зазвичай любить найбільше.

Але й це не знайшло підтримки у Білому домі.

Навпаки, коли кілька європейських країн на чолі з Британією вирішили виявити ініціативу і відправили до Гренландії передові групи, вивчаючи можливість розміщення там контингенту – це викликало ледь не істерику з боку Білому дому та тарифні погрози Трампа.

Ці дії суперечать припущенню, що Трампа дійсно турбує безпекова складова.

По-друге, анексія Гренландії Штатами насправді не змінила би з точки зору безпеки геть нічого.

Останнім часом Трамп, з його звичною схильністю до спрощень та перебільшень, повторює, що море навколо Гренландії, мовляв, кишить військовими кораблями Китаю та РФ (європейці, мовляв, нічого з цим не роблять; і тільки він може вирішити цю проблему).

Ці заяви президента є відвертою неправдою і нісенітницею, про що багато разів говорили медіа та безпекові фахівці у Європі та США.

Але ще важливіше те, що навіть якби Китай та Росія перекинули туди частину військового флоту з більш пріоритетних для них регіонів – належність Гренландії до Штатів жодним чином не визначала би можливість вплинути на це.

Морське право дає усім країнам право оперувати у відкритому морі, і США – перші, хто цим правом користується, через що їхні військові кораблі оперують то біля берегів Ірану, то поблизу російської території.

Утім, ключ до розуміння мотивів дає наступний пункт.

Полювання на надра та "ідея фікс".

Отже, по-третє: варто нагадати, що ідея Трампа отримати Гренландію не нова.

Уперше він почав говорити про це ще під час першого президентського терміну, у 2019-му році.

Тоді Трамп шокував багатьох і у Європі, і в США, висунувши вимогу, щоб данці продали США арктичний острів.

Звісно ж, він отримав відмову.

Але тоді американський Deep State був достатньо сильним, і навіть у Білому домі більшість функціонерів дотримувалися традиційного погляду на міжнародні відносини, тож Трампові пояснили, що йому краще припинити ці вимоги, які ні до чого не призведуть.

Єдине "покарання", яке Трамп зміг тоді втілити – скасував візит у Данію через відмову продавати Гренландію.

Дипломатичні та медійні хвилі щодо цього були відчутні ще з місяць після того – і далі все забулося, аж до переобрання Трампа на другий термін.

Але важливо те, що весь цей час із США та від Трампа особисто жодного разу не пролунало аргументів про безпеку.

Мотив "купівлі" був суто економічним.

Попри показні заяви Трампа про те, що він не вірить у глобальне потепління, він, як стверджували джерела і тоді, і вже під час нинішнього загострення, керувався прогнозами про те, що з часом льодовиковий шар на острові зменшиться і це здешевить видобуток копалин.

Був (та лишається) другий аргумент, також пов'язаний з глобальним потеплінням.

Рік від року північний морський шлях дедалі довше є придатним для судноплавства, що означатиме, що згодом повз Гренландію можуть проходити важливі торгівельні шляхи.

Зважаючи на те, що безпекові аргументи Трампа є відверто неправдивими, ці пояснення видаються більш реальними.

Утім, є також третій стимул отримати Гренландію.

Він менше підлягає логічним поясненням, але його можливу вагу не варто недооцінювати.

Найбільш влучно його описав прем'єр Норвегії Йонас Гар Стьоре.

За його словами, Гренландія для Трампа – це майже одержимість, зважаючи і на те, яких зусиль Трамп докладає до досягнення цієї мети, і на те, що він взявся просувати анексію та конфлікт із союзниками по НАТО, незважаючи на абсолютну непопулярність цих дій у США.

Так, за січневими опитуваннями, ці дії Трампа підтримують лише 17% американців.

І якщо це припущення є коректним, то воно має також загрозливий наслідок.

У такому разі є дуже високими шанси на те, що попри усі угоди та домовленості, попри нинішню деескалацію – Трамп не відмовиться від наміру анексувати Гренландію.

Нехай не військовим, але гібридним шляхом.

А отже, є значний шанс, що конфлікт у Давосі не завершився, а лише поставлений на паузу.

Автор: Сергій Сидоренко,.

редактор "Європейської правди".