У боях за Україну загинув пластун і мандрівник. Згадаймо Артемія Димида

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Артемія Димида.

18 червня 2022 року внаслідок мінометного обстрілу під час бойового виходу в селі Біла Криниця Березнегуватського району на Миколаївщині загинув 26-річний Артемій Димид. Син першого ректора Львівської богословської академії Михайла Димида та іконописиці Іванки Димид, онук знаної художниці Лесі Крип'якевич, правнук українського історика Івана Крип’якевича та священника і скрипаля Артемія Цегельського. Про загибель воїна повідомила мама захисника Іванка Димид, інформує «Главком».

«18 червня, зранку… Накрило мінометним вогнем коло Донецька», – написала Іванка Димид.

За словами предстоятеля Української греко-католицької церкви блаженнішого Святослава, ця смерть потрясла всі інтелектуальні наукові кола, а священниче подружжя Димидів, зокрема його біль у теперішніх обставинах України, стало «іконою Церкви», яка несе тягарі, болі та страждання українського народу, його молоді.

Смерть Артемія стала потрясінням і для української молоді, тисячі вихованців (бо він був наставником «Пласту»), побратимів, однокурсників з Українського католицького університету, друзів, які прийшли на прощання з ним.

«Артем став до лав Пласту в сім років, юнакував у курені число 69 імені Богдана Хмельницького. Був курінним, а пізніше став виховником. Був членом 15 куреня УСП Орден Залізної Остроги. Не було виду спорту, в якому Курка себе не спробував. Його життя було суцільною пригодою: він захоплювався військовим пластуванням, стрибками з парашутом, мандрівництвом», – йдеться в дописі на сторінці ГО «Пласт Львів».

«Мій брат був людиною, яка дорівнює життю і радості. Він брав від життя все і сам був життям», – написала його сестра Климентія Димид.

Учасник Революції гідності, на початку окупації Криму він поїхав на півострів для підсилення проукраїнських сил начебто для купівлі мотоцикла. Після початку бойових дій на Сході України вступив добровольцем в «Азов». Брав участь у боях в районі Широкого. Пізніше перевівся до спеціального підрозділу «Гарпун».

Після повернення з АТО активно займався саморозвитком та подорожами. ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) він жартома охрестив «посттравматичним стресовим розвитком», адже прагнув розвиватися і вдосконалюватися кожного дня.

Артемій займався парашутним спортом та іншими екстремальними заняттями. Одного разу на мотоциклі заїхав в Ірак. Загалом відвідав понад 50 країн.

24 лютого 2022 року хлопець перебував у Ріо-де-Жанейро, проте одразу після початку повномасштабного вторгнення вирушив в Україну. Купив бронежилет та каску та, щоб не платити за перевезення в літаку, одягнув броню на себе. Здивованій стюардесі сказав, що він з України і так йому безпечніше. Вдома зібрав решту спорядження з часів АТО і вирушив на оборону столиці. Але потім його скерували до Бердичева, у 142-й навчальний центр ССО. Служив поруч з мандрівником Віктором-Миколою Гаврилюком, другом Дмитром Пащуком (загинув 12 березня 2023 року) та народним депутатом Романом Лозинським. Вони жартома називали свою четвірку на війні «Гавайська ТрО». Воювали на Херсонському напрямку.

«Ми тримались купи вчотирьох постійно – ти, Гармаш, ВК і я. 105 днів цієї війни разом, поряд, – написав побратим Артемія Роман Лозинський. – Присягали, стріляли, вигадували, сперечались, вечеряли при свічках і снідали між окупованими селами, стійкували, ти щось нам доказував, переконував, а ми слухали і трохи харились, мріяли, воювали. Зазвичай з теробороною. Але і з росіянами теж, особливо ти. Найбільше боявся цього моменту. Що хтось з нас чотирьох… А ти нічого не боявся».

«Ми ніколи не були з Артемом близькими друзями. Але були сусідами впродовж 5 років. Він жив таке яскраве і зухвале життя, на яке мені ніколи не стане духу. Він сотні разів стрибав з парашутом і літав так високо – як мені завжди буде занадто страшно. Артемій чув, що його запас везіння підвичерпався, але 24 лютого виміняв свій Харлей на зброю і поїхав на лінію вогню», – написала поетеса Анастасія Дмитрук.

«Артемко був незвичайним. Яскравий, активний, ерудований, розумний, патріотичний і завзятий. Вільний. Безстрашний. Відважний. Для нього світ був великий і відкритий, а перепон не існувало… Ми всі ним неймовірно пишалися», – писав його рідний дядько по матері, голова ВО «Свобода» Олег Тягнибок.

«На прощанні з Романом Ратушним грали трембіти. Було дуже боляче. Не лише через те, що Роман – смілива і порядна людина. Я знаю батьків Романа. Коли він народився ми працювали на одному телеканалі. Я бачив їх вчора на Майдані. Вони трошки молодші за мене. Тато – відомий журналіст Тарас Ратушний, мама – журналістка і талановита письменниця Світлана Поваляєва. Покоління яке виховувало патріотів. Ці діти хотіли забути про лицемірство совка і жити у вільній європейській країні зі своєю мовою і культурою. Таким був Роман. У день, коли ховали Романа загинув Артемій Димид. Між Романом і Артемієм рік різниці. Пластун зі Львова. Людина того ж покоління. Батько Артемія – Михайло Димид, українець народився у Бельгії, але приїхав в Україну і став першим ректором Львівської Богословської Академії, з якої згодом виріс Український Католицький Університет. Мама – іконописиця Іванна Крип‘якевич – Димид, онука видатного історика Івана Крип‘якевича. Жахливо те, що ті, хто збудував би щасливу Україну віддали життя за її існування», – написав Микола Княжицький.

Його віруючі друзі писали, що ангели тішаться, приймаючи Артемія на Небо, і запитують при цьому його Ангела Охоронця, як тобі так довго вдавалося його берегти?

Остання колискова, яку проспівала біля його труни мама Іванка, облетіла тисячі медіа в Україні та за кордоном. Поряд з Іванкою стоїть батько Артема – отець Михайло Димид. 

За ініціативи сім’ї загиблого воїна Артема Димида, Український католицький університет започатковує стипендійний фонд імені Артема Димида. Стипендію в університеті надаватимуть пластунам, які вступатимуть на бакалаврські та магістерські програми УКУ. Фонд створено у співпраці з національною скаутською організацією «Пласт» та брендом українського одягу «Авіація Галичини».

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.