Чехія: уряд vs президент

Атмосфера відносин між урядом і президентом Чехії стає дедалі напруженішою. Спробою знайти спільну мову мала стати перша після жовтневих виборів зустріч у понеділок, 26 січня, четвірки найвищих конституційних керівників, на яку запросив глава держави Петр Павел. На зустріч чекали всі – і запрошені (окрім прем’єра Андрея Бабіша та спікерів Сенату Мілоша Вистрчила та Палати представників Томіо Окамури запросили міністра закордонних справ Петра Мацінку), й аналітики, і чимало простих громадян, бо чеське суспільство великою мірою політизоване та небайдуже.

Але зустріч не відбулася. До Празького граду вчасно приїхали парламентарії, а от прем’єр та його міністр продовжували перебувати на засіданні Кабінету з дуже важливими питаннями та, як заявив потім Бабіш, не мали жодної змоги повідомити, що ніяк не встигають, адже здали, за правилами, свої телефони.

Тож Петр Павел спочатку спробував посунути зустріч на годину, але потім і зовсім переніс її на невизначений термін.

Між тим тематика, яку планувалося обговорити, важлива та стосується, зокрема, й нас із вами. Мало йтися про зовнішню та безпекову політику Чеської Республіки, яка з приходом до влади нового уряду, а особливо з початком цього року зазнала коректив у порівнянні з тою, яку проводив уряд Петра Фіали. І яку великою мірою поділяє президент республіки. Це курс на всебічну підтримку України та солідарність у європейських і євроатлантичних структурах.

Чинний уряд проголосив своїм пріоритетом «зробити Чехію найкращим місцем для життя». Безперечно, гідна мета, але досягти її здебільшого планується за рахунок скорочення міжнародних програм (саме проєкт бюджету й розглядали міністри у понеділок).

Президент же, який раніше був генералом чеської армії, а також служив у міжнародних структурах НАТО, вважає важливими поняття про міжнародну солідарність і репутацію держави як надійного партнера на світовій арені.

Отже, як схарактеризував стан речей скандально відомий спікер нижньої палати парламенту Томіо Окамура, «наші уявлення про зовнішню політику є діаметрально протилежними»…

Україна як яблуко розбрату

Тригером і центральною лінією напруження стала, на жаль, допомога Україні.

І тут тріщина проходить навіть не стільки між президентом Павелом і прем’єром Бабішем, який намагається якось балансувати між здоровим глуздом і шантажем партнерів по коаліції. Головним натхненником зміни курсу виступає спікер Палати представників Томіо Окамура, який, нагадаємо, розпочав свою роботу на цій посаді зі зняття українського прапора з будівлі парламенту, а потім відзначився «яскравою» новорічною промовою, в якій як міг ображав українців і їхнього лідера. Це саме він побачив страшенну «провокацію» в «Ланцюгу єдності» українців у Празі та пригрозив заборонити подібні акції. Та й загалом не пропускає і дня, щоби не закликати скоротити або й зовсім припинити допомогу Україні.

Особливої гостроти ситуація набула у зв’язку з темою літаків L-159, яка впевнено тримається в топновинах уже не перший тиждень. Члени уряду, з одного боку, та президент і опозиція, з іншого, «дискутують» питання фактично через пресу, роблячи заяви кожен на своїх брифінгах. Перепалка ведеться постійно: президент і генерал у відставці Павел і начальник Генштабу Карел Ржехка наполягають на тому, що передача (причому за гроші) чотирьох з 24 літаків аж ніяк не ослабить обороноздатність Чехії та навіть принесе користь, адже допоможе випробувати цю крилату машину в нових бойових умовах, тоді як урядовці поводяться за принципом: «нам самим така потрібна». Посилаються при цьому на висновок міністра оборони Яромира Зуни, якому самі ж фактично «закрили рота» після того, як він висловив цілком слушні та добрі пропозиції щодо співпраці з Україною щойно вступив на посаду.

Окамура сказав, що ніяких літаків не буде, Бабіш також заявив, що вважає дискусію про літаки закритою, але чомусь їде подивитися на них уже цього тижня. Будемо сподіватися, що дипломатія – а вона продовжується – все ж приведе до зміни позиції.

Тим часом міністр закордонних справ (і керівник третьої партії в правлячій коаліції) Петр Мацінка знайшов спосіб оптимізувати бюджет, скоротивши, зокрема, кошти на низку проєктів за кордоном, серед них – програми психосоціальної допомоги в школах на півдні України.

З іншого боку, в понеділок Мацінка оголосив про те, що уряд виділяє 10 млн крон на генератори для українських міст, що страждають від російських атак (насамперед у Дніпропетровській області).

Що це, як не прояв солідарності? Тож сигнали від цього політика, який, до речі, став поки що першим в уряді, хто відвідав Україну, надходять різні.

Конфронтація шкодить усім

На зустрічі в Празькому граді у понеділок президент хотів порушити, серед іншого, питання координації позицій держави назовні. Така потреба виникла вже після того самого новорічного «вітання» Томіо Окамури, яке викликало неабиякий резонанс і здивування за кордоном. Тож президент наголосив на необхідності узгодження публічних заяв, «щоб вони відповідали пріоритетам зовнішньої політики країни та зобов'язанням, які вона має перед своїми партнерами та союзниками».

Конституційні повноваження глави держави не те щоб дуже великі, але вплив на політику він, безперечно, має. І хоче цим впливом у даній ситуації користуватися. Натомість уряд намагається вказати президенту «на його місце», наполягаючи на виключному праві ухвалювати рішення у сфері оборони та зовнішньої політики.

Відносини між урядом і президентом, які багато хто порівнює наразі з «холодною війною», публічні суперечки між урядом і військовими шкодять зовнішньополітичному іміджу Чехії. Такий стан справ свідчить про відсутність узгодженої зовнішньої політики та посилає суперечливі сигнали партнерам по ЄС і НАТО, а також завдає прямої шкоди співпраці з Україною, насамперед у галузі озброєнь, і політиці щодо сотень тисяч українців у Чехії.

Отже, в інтересах усіх, аби ситуація нормалізувалася.

Ольга Танасійчук, Прага