Новая цель агрессии Трампа: как Канада готовится к противостоянию с Соединенными Штатами

Нові заяви Дональда Трампа щодо можливості придбання чи анексії Гренландії стали викликом для всього світу.

Проте для деяких країн ця криза має особистий вимір.

І йдеться не лише про Данію, а й про Канаду.

Багато канадців сприйняли риторику Трампа як тривожне відлуння його попередніх погроз, у тому числі на адресу самої Канади.

Ще за часів свого першого президентства, а особливо після повернення до влади 2025 року, Трамп неодноразово робив недружні випади, ставлячи під сумнів суверенітет Канади.

Нинішня ситуація навколо Гренландії оживила побоювання щодо безпеки та політичної стабільності, змусивши канадських політиків і громадськість мобілізуватися на захист національних інтересів.

"Гренландське дежавю".

Дональд Трамп фактично відновив свою скандальну ідею "придбати" Гренландію, автономну територію Данії, і зайшов у риториці ще далі.

Він навіть публічно відмовився виключити можливість анексії острова.

Ці заяви викликали шок у Європі й напряму поставили під удар трансатлантичні відносини.

Данія та союзники по НАТО, включно з Канадою, одразу ж засудили ці погрози, заявивши про підтримку суверенітету Гренландії та готовність обороняти її у разі агресії.

Данський уряд попередив, що в разі нападу звернеться до статті 5 договору НАТО, а ЄС заявив про солідарність з Копенгагеном, окремі ж країни надіслали кількох військових-спостерігачів.

У відповідь американський президент погрожував ввести 10% мита на товари з ЄС з потенціалом зростання до 25% усім тим, хто публічно підтримали Данію.

Проте відчувши опір з боку європейців, на економічному форумі в Давосі 21 січня Трамп був змушений публічно відступити, пообіцявши не застосовувати силу проти Гренландії, і відклав ідею мит, заявивши про умовну "рамкову угоду" щодо співпраці з питань оборони та видобутку корисних копалин, хоча формально її ніхто досі не представив.

Однак це непевне зниження напруги не заспокоїло обидва береги Атлантики.

Для багатьох у Канаді агресивна риторика Білого дому щодо Гренландії стала тривожним дежавю.

Рік тому Дональд Трамп неодноразово дозволяв собі безпрецедентні випади проти самої Канади.

Зокрема, після свого переобрання він почав у публічних виступах називати тодішнього прем’єра Джастіна Трюдо не інакше як "губернатор Трюдо", мовби той очолює один з американських штатів, а не суверенну країну.

Ба більше, він відкрито фантазував про приєднання Канади як "51-го штату" США.

На зустрічі у Білому домі 6 травня 2025 року Трамп знову завів мову про "покупку" Канади, на що новообраний канадський прем’єр Марк Карні холодно відповів вже відомою фразою: "Є речі, які ніколи не продаються…".

Президент США не поступався, кинувши афоризм "ніколи не кажіть ніколи", але почув твердий повтор "ніколи, ніколи, ніколи".

І ця перепалка насправді стала символічною кульмінацією небаченої напруги в історії двосторонніх відносин між двома сусідами.

Втричі більша загроза, аніж Китай.

Нова риторика Трампа щодо Гренландії спричинила в Канаді хвилю обурення та тривоги.

Якщо раніше пересічні канадці традиційно не сприймали США як потенційну загрозу, то тепер ситуація різко змінилася.

За даними Pew Research, 2025 року близько 59% канадців назвали США найбільшою загрозою для країни, в той час як ще 2019 року так вважали лише 20%, а головним ворогом тоді бачили Китай.

Тепер же Вашингтон випереджає Пекін в антирейтингу більш ніж утричі (другим після США йде Китай з 17%).

Більше того, нещодавнє опитування Leger після подій у Венесуелі показало, що близько 31% канадців переконані, що США можуть здійснити пряму агресію проти Канади в майбутньому.

Інше опитування центру OPSA ще у жовтні 2025 року, котре цитує Globalnews, показує, що 37% північних канадців назвали американську присутність найбільшою небезпекою для Канади, тоді як Росію назвали такою 35%, а Китай – лише 17%.

Іншими словами, у канадській Арктиці Вашингтон тепер бояться більше, аніж Москву.

Особливо гостро це сприймають в Юконі, котрий межує з американською Аляскою, та Нунавуті, чия північна сусідка – якраз Гренландія.

Простежується й ще одна тенденція – пильна увага канадців до будь-яких кроків США.

За даними вже згадуваного опитування від Lager, близько 2/3 населення уважно стежать за діями Вашингтона у міжнародній сфері, особливо за подіями у Венесуелі та довкола Гренландії.

Серед старших канадців (55+) таких узагалі 77%.

Молодь теж не байдужа: більш ніж половина у віці 18–34 років пильно відстежує новини про США.

Тобто тема стала по-справжньому загальнонаціональною.

Реакція уряду Карні.

На тлі ескалації довкола Гренландії канадський уряд одразу став на бік Данії та ЄС.

7 січня Марк Карні провів зустріч з данською прем’єркою Метте Фредеріксен в Оттаві, де заявив, що Канада готова захищати суверенітет і територіальну цілісність Данії, включно з Гренландією.

З міркувань солідарності уряд оголосив про низку дипломатичних кроків.

Так, міністерка закордонних справ Аніта Ананд вирушить до столиці Гренландії Нуука, щоб відкрити там нове канадське консульство на початку лютого.

Канадська громадськість і медіа теж відреагували гостро.

У соціальних мережах почалася хвиля солідарності з гренландцями, особливо від спільноти інуїтів, для яких Гренландія – не чужа земля.

Показовим є випадок, коли відома канадська співачка-інуїтка Сюзан Аглюкарк написала у Facebook: "Гренландія належить народу калаалліт (гренландським інуїтам)!" Цей допис швидко набрав сотні поширень.

Активісти з числа корінних народів закликають Оттаву тісніше співпрацювати з Гренландією, зміцнювати зв’язки між інуїтськими громадами двох країн.

Тим не менше, для Карні ситуація виглядає непросто – з одного боку, необхідно виявити солідарність з європейськими союзниками, але одночасно намагатися не нажити собі ворога в особі Трампа.

В чому можуть тиснути США.

Пряма військова інтервенція США в Канаду малоймовірна, тож фактично йдеться про гібридні методи американського тиску – від економічного шантажу до інформаційних кампаній.

В середині січня телекомпанія NBC з посиланням на високопосадовців у Вашингтоні повідомила, що Трамп у приватних розмовах все більше нарікає на Оттаву, вимагаючи від неї поступок в Арктиці чи дозволу на військову присутність США на канадській півночі.

Гренландія, як і канадська північ, багата на корисні копалини.

Саме там зосереджені величезні поклади нафти та рідкісноземельних елементів, необхідних для сучасної електроніки.

Крім того, це стратегічний плацдарм: контроль над Гренландією дає США панування над Північним Льодовитим океаном і Північним Атлантичним перехрестям, де проходять маршрути між Північною Америкою, Європою та Азією.

Показово, що обґрунтовуючи свої посягання, Трамп заявляє про "національну безпеку" США – мовляв, Америка "потребує" володіння Арктикою, інакше там зміцняться Росія чи Китай.

Важливо уточнити, що питання кордону між США і Канадою не позбавлене різночитань.

І досі його не порушували через примат добросусідських відносин та стратегічної взаємодії.

Однак тепер Трамп вже погрожує "прибрати" 49-ту паралель, що розділяє США і Канаду.

Називаючи її "довільно проведеною лінією".

Існують побоювання, що Білий дім може в односторонньому порядку порушити давні двосторонні угоди про спільне використання природних ресурсів.

Наприклад, Договори про Великий Верхній озерний басейн чи ріку Колумбія.

Також нічого не заважає Трампу почати агресивно оскаржувати канадський суверенітет в Арктиці – американські військові чи берегова охорона можуть демонстративно провести свої кораблі крізь Північно-Західний прохід (морський шлях уздовж арктичного узбережжя Канади), який Оттава вважає своїми внутрішніми водами, а Вашингтон – міжнародною протокою.

Однак навіть якщо вдасться оминути фізичну агресію, в арсеналі Трампа залишається економічний і технологічний контроль.

У представленій у грудні новій Стратегії національної безпеки США, так званій "Доктрині Трампа", котра є своєрідним оновленням Доктрини Монро, особливий акцент робиться на тому, що Західна півкуля має бути вільною від чужоземного володіння "стратегічними активами".

Це означає, що США повинні контролювати критичні ланцюжки постачання та ресурси.

Канада – ключове джерело багатьох корисних копалин та енергоресурсів для США (нафта з нафтоносних пісків, уран, ті ж рідкісноземельні елементи).

Трамп недарма говорить про "вкрадену нафту" Венесуели, яку він пообіцяв "повернути" американцям після усунення Мадуро.

У випадку з Канадою теж може йтися про прагнення примусити Оттаву віддати ресурси на умовах Вашингтона або хоча б усунути будь-які перепони для американських компаній.

Наприклад, можна очікувати тиску щодо зміни канадських екологічних стандартів, щоб легше розробляти корисні копалини.

Канада послаблює залежність.

Ще один виклик – Трамп вимагатиме від Оттави відмовитися від будь-яких кроків з диверсифікації торгівлі та інвестицій, які зменшують залежність від США.

Уже зараз видно: щоразу, коли Канада намагається налагодити зв’язки з Європою чи Азією, Вашингтон реагує болісно.

Так було з податком на цифрові послуги для американських техгігантів або зі зближенням Канади та Китаю у сфері торгівлі, яке відбулося наприкінці січня 2026 року.

Під час офіційного візиту до Пекіна прем’єр-міністр Марк Карні і голова КНР Сі Цзіньпін досягли домовленості про розширення економічної співпраці з конкретними механізмами пом’якшення торговельних бар’єрів.

Зокрема, Канада погодилася дозволити імпорт до 49 тисяч китайських електромобілів щороку за зменшеною ставкою мита близько 6,1% (у Канаді раніше діяв тариф до 100% на китайські електромобілі).

У відповідь Китай знизив мита на низку ключових канадських експортних товарів – насамперед на канолу та інші агропродукти, що значно підсилює позиції канадських фермерів на китайському ринку.

Сторони домовилися про розв’язання взаємних тарифних суперечок та розширення економічної співпраці у сферах енергетики, чистих технологій і кліматичних ініціатив.

Пекін також демонстрував готовність сприяти спрощенню візових режимів та збільшити взаємні інвестиції.

Офіційно Канада підкреслює, що це не повноцінна зона вільної торгівлі, і не планує підписувати таку угоду без попереднього узгодження з США відповідно до умов USMCA.

У відповідь Дональд Трамп пішов на ескалацію.

Трамп також звинувачує Канаду у тому, що вона може стати "портом для китайських товарів у США", а Китай "з’їсть Канаду живцем", руйнуючи її економіку та соціальну структуру.

А щоб не допустити цього, президент США пообіцяв накласти 100-відсотковий тариф на всі канадські товари, що імпортуються до США.

У своїх публікаціях у соцмережах Трамп на додачу назвав Карні "губернатором" замість прем’єр-міністра – риторика, що вже неодноразово використовувалася ним щодо Трюдо та натякає на уявлення про Канаду як суб’єкт нижчого рангу.

І "вишенька на торті" – Трамп скасував запрошення Карні до створеної ним Ради миру.

Виглядає так, що торговельна війна може розгорнутися знову.

Примітно, що ще кілька років тому такі кроки викликали б суперечки всередині Канади, але тепер навіть опозиція визнає, що диверсифікація торгівлі – питання національної безпеки.

Канада вже пережила торговельну війну з Вашингтоном: високі мита, загрози митних тарифів і повільне руйнування передбачуваного партнерства.

У такій ситуації зосередження лише на американському ринку стає ризиком для стабільності.

Карні неодноразово підкреслював, що Канада має зменшувати свою вразливість перед політичним та економічним тиском з боку США.

З іншого боку, США намагатимуться заблокувати будь-які зусилля Канади зміцнити свою економічну та технологічну незалежність.

Це стосується і закупівель озброєнь (США наполягають, щоб Канада купувала лише їхню військову техніку, аби міцніше прив’язати оборону до Пентагону), і регулювання інтернету, і розвитку власних ІТ-платформ замість американських монополістів.

Іншими словами,.

Трамп бачить Канаду як частину американської сфери впливу, де не повинно залишитися місця для "суб’єктності" або чужих гравців.

Проте існує ще один дуже важливий аспект – психологічний.

Заяви, які ще рік тому звучали як абсурдні жарти, тепер сприймаються як цілком реальна загроза.

Цей драматичний поворот може мати довготривалі наслідки.

Між Оттавою і Вашингтоном виросла стіна недовіри, яку буде непросто зруйнувати навіть після зміни адміністрації в Білому домі.

Автор: Дмитро Шеренговський,.

проректор Українського католицького університету, програмний директор Центру Дністрянського.